Вчися, студенте

Технологічна революція в агросекторі та розвиток ринку інноваційних рішень залишили за бортом всю систему національної профільної освіти. Гострий дефіцит спритних рук і свіжих мізків загрожує кадровим колапсом у найгрошовитішій галузі України

Олександр Пасховер

У нікальна ситуація виникла на кадровому ринку України загалом і в агарному секторі зокрема. Алекс Ліссітса, голова Ради з питань аграрної освіти у Міністерстві освіти і президент Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), називає її "девальвацією вищої освіти". І типова вона не тільки для агро, уточнює Ліссітса.

Отже, 17 аграрних університетів, три агроінститути, дві агроакадемії, 86 агроколеджів і технікумів навчають зараз близько 153 тис. студентів. Із них 90 тис. — за рахунок держскарбниці. Щороку на вільний агроринок виходить приблизно 30 тис. випускників. А це, за оцінкою Ліссітси, на 20 тис. більше, ніж здатна прийняти галузь, заради якої організовано це свято освіти. Крім того, ті, хто все ж таки конвертує свій диплом у роботу за профілем, практично профнепридатні, оскільки не володіють сучасними навичками, а часом і несучасними теж.

"Ви можете собі уявити, яку кількість грошей держава вкладає в те, щоб у підсумку підготувати кур'єра або працівника для ресторану швидкого харчування", — вступає в дискусію Юлія Порошенко, засновник платформи Agrohub, що спеціалізується на агроінноваціях.

Втім, це півбіди. Ось як, на думку фахівців УКАБ, виглядає біда на всю її широчінь: по-перше, у країні утворився гострий дефіцит кваліфікованих кадрів робочих спеціальностей; по-друге, досвідчені працівники не володіють новими знаннями в агротехнологіях і неблизкі до інновацій; по-третє, ті, кому за 40, а це кістяк галузі, їм важко дається освоєння сучасних практик.

"Дуже великий розрив між групами людей, які відкриті для digital — готові винаходити, розвивати технології, і тими, кому звична амбарна книга, — зазначає Дмитро Скорняков, гендиректор агрохолдингу HarvEast. — Цей технологічний розрив збільшується".

І ось представники понад 50 агрокомпаній сіли за круглий стіл, склалися бюджетами та вирішили на основі магістерської програми Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП) заснувати агрошколи під потреби галузі, тобто для себе.

Якщо цей проект буде реалізовано, він буде масштабований на всю країну. Якщо ні, теж буде масштабований, але з урахуванням зроблених помилок. Відсутність альтернативи не залишає вибору.

"Бізнес починає впливати на систему освіти і трансформувати її під свої потреби, — каже Ліссітса. — Основне завдання — це перехід від вузькопрофільних фахівців до мультиталантів у агросекторі".

У давнього сільського жарту "ми орали: я і трактор" з'явився новий сенс. Йдеться вже не про ледаря, який приписує собі чужі заслуги, а про освіченого, технічно підкованого механізатора, здатного самостійно розібратися у всіх тонкощах інновацій. Наприклад, у популярній зараз технології паралельного водіння. "Тобто трактор їде сам — механізатор встановлює точки і далі кермо чіпає тільки на розворотах", — пояснює нововведення Скорняков.

Система паралельного водіння, яку HarvEast встановив на свою техніку, призначена не стільки для полегшення праці механізатора, скільки для уникнення великих втрат. Ще недавно, аби не було подвійної обробки ріллі та посіву, в поле встановлювали маркери, окреслювали за ними лінії. Тракторист намагався строго їх дотримуватися. Але це рідко кому вдавалося навіть у тверезому стані.

Крім того, на установку маркерів йшла п'ята частина робочого часу. А це призводило до низької продуктивності і скорочувало дохід механізаторів, оскільки він залежить від кількості оброблених гектарів. Система паралельного водіння дозволяє менше орати і більше заробляти. Але життя сильніше за фантазію.

Мені потрібен був агроном. Ми цілий рік його шукали

Ірина Мірошник, президентка міжнародної групи компаній IMMER Group й учасниця УКАБ

"Всім все пояснили, тренінг провели, — розповідає Скорняков. — Приїжджаю в поле — майже всі сіють по-старому".

Довелося провести повторний тренінг і демонтувати старі маркери. Результат приголомшливий, але не той, що очікували. Під час найменшого форс-мажора, коли, наприклад, зникає сигнал GPS, механізатори зовсім не виходять у поле.

"Якщо їм сказати: працюйте за маркерами, — біля скроні крутять, — продовжує Скорняков. — Ось так інновації в наше життя входять".

Людський фактор — все ще потужний бар'єр непереборної сили. Але якщо його відкинути, то на другому місці серед перешкод стане низька кваліфікація працівників сільського господарства, на яких раптово буквально з неба впали космічні технології, в які вкладено величезні інвестиції. І йдеться не тільки про трудівників села, а й про тих, хто гарує в офісах за MacBook або iPad.

У новому дослідженні National Innovation Agenda Report був проаналізований ефект від впровадження сучасних технологій у 50 агрокомпаніях України. Серед безлічі проривних і позитивних сторін є і ті, що викликають тривогу. Про них НВ розповідає Порошенко. Її команда з Agrohub за підтримки Raiffeisen Bank Aval пітніла над цими дослідженнями весь 2018 рік.

Було проведено більше 150 інтерв'ю з топ-менеджерами агрокомпаній, вивчені всі свіжі та пожовклі рішення, зроблено висновки. Ось три з них. Не всі нові технології можна застосувати на практиці, ті, що можна й доступні, збираються зараз у базу даних Agrohub Innovation Solutions. Корпоративна культура важливіша за стратегію. І її стандарти задає перша особа. Третій компонент, найвужче місце, — це кадри, їхня мотивація, рівень професіоналізму. Багатообіцяльні проекти розбиваються об опір не готових до змін співробітників або просто відсутність таких.

Компанії навчилися збирати на свій сервер важливу, оперативну інформацію, але що з цим масивом робити далі, знають не всі.

"Ти можеш обвішати техніку сенсорами, датчиками, підписатися на погодні сервіси, у тебе буде безліч інформації, але якщо ніхто в тебе не використовує дані для прогнозування та прийняття рішень, то це даремний інноваційний театр", — робить висновок Порошенко.

Водночас вона уточнює: цивілізаційний розрив між новими технологіями і кадрами старої школи відчутний не лише в Україні й не тільки в сільському господарстві. Просто в аграрній галузі проблема посилюється за рахунок безпрецедентного технологічного буму, за яким важко встигнути.

"Ми фокусувалися на глобальні речі й забули про основу — всеосяжні знання, які потрібно дати операторам на полях і на фермах, — визнає Ліссітса. — Ми запускаємо дрони, але нікому керувати трактором".

І з усього вищесказаного Скорняков робить висновок, який у всіх на вустах: "Кадри справді вирішують все". Але це коли кадри є. Коли їх немає, все намагаються вирішити відділи кадрів. Але важко шукати робочу силу в темному світі, особливо коли її там немає. Про що свідчить досвід Ірини Мірошник, президентки міжнародної групи компаній IMMER Group й учасниці УКАБ.

"Мені потрібен був агроном, — наводить вона приклад. — Ми цілий рік його шукали".

До того ж агрономів у країні більш ніж достатньо, їх уже багато років готує сотня агровузів та коледжів. Але серед вже підготовлених не так багато фахівців зі знаннями, що відповідають сучасним вимогам ринку загалом та IMMER Group зокрема.

Ксенія Прожогіна, директорка департаменту управління персоналом та комунікацій агрохолдингу МХП, підтверджує, що уявний великий вибір на кадровому ринку — ілюзія. І тому HR-фахівці змушені опускатися до простих рішень.

"Пошук співробітника з високою кваліфікацією часто передбачає просте переманювання і навіть перекуповування його в інших компаній-флагманів", — зізнається Прогожіна.

Але навіть ці надмірні зусилля не здатні вирішити проблему кадрового дефіциту. І все через еволюцію в галузі, яка відбувається на очах одного покоління.

Всім все пояснили, тренінг провели. Приїжджаю в поля — майже всі сіють по-старому

Дмитро Скорняков, гендиректор HarvEast

Прогожіна вказує на таку сферу, як точне землеробство. У цій новій ніші ще не існує необхідної кількості готових фахівців зі знанням технологій, навичками в агрономії, інженерії, GPS-позиціонуванні, обробці масивів даних та в IT.

До того ж незабаром у галузь масово залетить безпілотна польова агротехніка, а значить, з'явиться і вже з'являється попит на фахівців, які поєднують навички механізатора та інженера-пілота з базовими IT-навичками.

"Тому стратегічна мета — вирощування власних найкращих фахівців, — резюмує Прогожіна. — Компаніям вигідніше інвестувати в розвиток чинних співробітників".

Не можна сказати, що самі компанії задоволені таким поворотом, коли доводиться самостійно підвищувати кваліфікацію співробітника, піднімаючи її з нуля. Як пояснює Ліссітса, нинішня вузівська програма сформована ще в перші повоєнні роки і пропонує вузьку спеціалізацію.

"П'ять років ми вчимо агронома за фахом захист рослин, потім приводимо його в компанію і вчимо його там ще два роки за всіма іншими напрямками", — продовжує він.

Щоб покласти край подібній практиці, в УКАБ вирішили започаткувати практику іншу — своїми грошима, мізками і ресурсами створити магістерську програму на базі столичного вузу НУБіП.

"За суттю ця програма — початок трансформації всієї аграрної освіти, перехід від класичного радянського складу до сучаснішого бізнес-орієнтованого", — резюмує Ліссітса.

Н ову освітню програму батьки-засновники назвали Агрокебети (від забутого українського слова кебета - знання, здатність, навичка). Набір у цей перший магістерський клас вже розпочато. До того ж акцент зроблено не на студентах сільськогосподарських вузів. І ось чому.

Ліссітса роз'яснює, що в численні українські агровузи і коледжі рвонули не тільки ті, хто збирається будувати свою кар'єру в сільському господарстві, але переважно ті, хто просто не зміг подолати поріг і вступити кудись ще. М'яка альтернатива для двієчників. "Відповідно ми збираємо з агро найкращих із гірших і сподіваємося, що вони дадуть нам мегапрорив, — відверто каже Ліссітса. — Нам простіше навчити географа, біолога, айтішника аграрному бізнесу, ніж навчити не найкращого агронома стати менеджером. Ми беремо розумних, амбіційних".

Найамбітніших навчатимуть найрозумніші. Ірина Мірошник одна з них. Вона і директор з її компанії IMMER Group даватимуть майстер-класи, читатимуть спецкурси, спираючись на досвід, зароблений на міжнародних ринках.

"От Юра Мельник прийде, розкаже, — каже вона про одного з директорів МХП і колишнього міністра агрополітики. — Ну, й Алекс [Ліссітса] взагалі шикарний, коли розповідає".

Алекс дійсно шикарний, коли він розповідає, але ще переконливішим 44-річний агропідприємець стає, коли демонструє все на особистому прикладі. Для цього у нього є ІМК, агрохолдинг, що входить до десятки найбільших у країні. Тут він працює генеральним директором.

Найкращі студенти пройдуть практику в цій або будь-якій інший подібній українській компанії, а також знайдуть своє перше робоче місце.

"Це обумовлюється у правилах [прийому], — каже Мірошник. — Коли їх [студентів] беруть у менторство, їх одразу ж розбирають у компанії".

Правила та ментори — це частина домовленості між учасниками проекту, які зійшлися на тому, щоб із нуля відбудувати в Україні сучасну агроосвіту і підготувати кваліфіковані кадри під свої потреби.

"Система менторства — я в неї дуже вірю, — захоплюється Порошенко. — Я працювала в міжнародних компаніях, і там кожному [новачкові] дають ментора, який його спрямовує. Це простий і ефективний інструмент передачі знань".

Зшитий за західними лекалами освітній проект спрямований на те, щоб накопичити інтелектуальний потенціал галузі і не розплескати по всьому світу той, що вже є, як це відбувається зараз через відтік перспективних кадрів за кордон.

"Вони, [майбутні студенти] можуть розвиватися і будувати кар'єру, не розглядаючи зарубіжні можливості, — плекає надії Наталія Кульчицька, в. о. керівника департаменту персоналу Кернел.— Знаючи, що в Україні можна формувати високий рівень доходу".

Вартість партнерської участі для бізнесу в Агрокебетах — від $9 тис. до $30 тис. Ці кошти витратять на зіркових викладачів, переважно практиків, зокрема із західних вузів.

Тарас Висоцький, гендиректор УКАБ, уточнює, що така "західна голова" за один модуль обійдеться Агрокебетам приблизно у $6 тис. Це фінансове навантаження не лягає на плечі учнів. Бізнесмени-ентузіасти вже зібрали частину коштів — $250 тис. Для поточних освітніх потреб перших 50 студентів. І це тільки початок.

"У нас велике бажання після пілотного проекту запровадити подібну систему і в інших агровузах, — підсумовує Ліссітса. — Ця програма — початок трансформації всієї аграрної освіти".