Українські гірки

Про непрості рішення Вашингтона щодо України, особливості життя американських дипломатів у пострадянській країні, а також про те, як Леонід Кучма обдурив представника Держдепу, пише в своїй книзі Орел і тризуб колишній посол США в Україні Стівен Пайфер

Галина Корба,
Ольга Духніч

СПЕЦІАЛІСТ ПО УКРАЇНІ: Стівен Пайфер був послом США в Україні
з 1998 до 2000 року, а потім багато разів приїжджав сюди

Д освідчений американський дипломат Стівен Пайфер вважається у Вашингтоні одним із найкращих фахівців про сучасну Україну. І не дарма: він бував тут при всіх президентах, стежив за обома революціями і наступними геополітичними трагедіями, зокрема війну на Донбасі і анексію Криму.

Нещодавно вийшла книга Пайфера Орел і тризуб: Відносини України і США в неспокійні часи — це системний виклад українсько-американських відносин за останні 25 років. Із невластивою дипломатам прямотою Пайфер описує життя американських чиновників, які вперше прибули в пострадянську країну без гідних готелів та інфраструктури, складні переговори про відмову України від ядерної зброї, марні спроби Києва пробитися у НАТО і нинішні складнощі країни на шляху реформ.

Робота над книгою зайняла у Пайфера вісім років. Він спирався переважно на власний досвід, але також вивчав архіви і спілкувався із різними джерелами. Перед публікацією книга пройшла перевірку Держдепартаменту США, щоб колишній посол ненароком не розголосив секретну інформацію.

Про те, що перше знайомство з Україною 90-х викликало в США культурний шок

"[Після розвалу СРСР] Держдепартамент США почав збирати невеликі команди з п'яти-семи осіб, яких відправляли в столиці пострадянських держав із супутниковими радіостанціями і пачками стодоларових купюр (кредитні картуи були марні, адже там не було реальних банків, і ніхто не знав, чи мали радянські рублі хоч якусь цінність). Поки команди підшуклвували відповідні офісні приміщення, робочі зони влаштовували прямо в готельних номерах. Військово-повітряні сили США постачали їм обладнання, зокрема офісні меблі, техніку, а з огляду на невизначеність із майбутніми умовами життя, готову до вживання їжу".

"Візит президента Білла Клінтона до Києва в травні 1995 року зміцнив позитивну траєкторію американсько-українських відносин. Одним із небагатьох негативних вражень, яке обговорювалося в президентському оточенні на зворотному шляху в США, були номери в готелях, відведені для поселення американської сторони. Коли співробітники Білого дому і Держдепартаменту США прибули туди, то швидко встановили, що кімнати небезпечні для державних комунікацій. Крім того, в деяких номерах від руки було написано "можуть прослуховуватися", а в деяких і просто "прослуховуються". Офіцер безпеки, який оглядав апартаменти держсекретаря Крістофера Уоррена перед його прибуттям, знайшов і викинув кілька прослуховуючих пристроїв. Старі звички все ж змінюються довго".

"В кінці липня [1999 року] візит міністра оборони США, присвячений співробітництву України і НАТО, продемонстрував реальне культурне зіткнення. Українське Міністерство оборони хотіло прийняти у себе міністра оборони США Вільяма Коена з тривалим візитом, який передбачав ночівлю. Але команду міністра явно не вразили умови в київських готелях під час його візиту в 1997-му. Пентагон негайно відповів: "Ніякої ночівлі".

Про те, як Вашингтон зіштовхнувся з українською корупцією

"Уряд США не до кінця усвідомлював масштабів корупції, особливо в газовому секторі, де українці і росіяни співпрацювали при очевидному потуранні чиновників з обох сторін. Не усвідомлював він також усього зв'язку між корупцією в енергетичному секторі та українською політикою. Коли Карлос Паскуаль [посол США в Україні в 2000-2003 роках] отримав інформацію про те, що Юрій Бойко, глава Нафтогазу України, може бути причетний до корупційної діяльності, він запитав Леоніда Кучму [екс-президент України], кому він може передати цю інформацію. Кучма порадив звернутися до заступника голови свого секретаріату Сергія Льовочкіна. Пізніше Паскуаль дізнався, що Бойко і Льовочкін — давні партнери".

Про те, як Україна позбулася ядерної зброї

"Оглядаючись на минуле, багато хто дивується, чому, домовляючись про ядерне роззброєння, Україна не вимагає від США і Великої Британії більш жорстких гарантій. Наприклад, гарантій, схожих за змістом на п'яту статтю договору НАТО, яка могла б зобов'язати військових зі США і Великої Британії захищати територіальну цілісність України. Це питання зрозуміле, як і зрозуміло, що Київ би не досяг успіху. Вашингтон вимагав від України позбутися ядерної зброї, але ні адміністрація Буша, ні адміністрація Клінтона не були готові запропонувати гарантій такої якості... Американська сторона вирішила, що гарантії безпеки [подаються Україні за відмову від ядерної зброї] повинні бути упаковані в документ, який не має юридичних зобов'язань".

НЕПРОСТА РОЗМОВА: Віктор Янукович був складним співрозмовником для представників Держдепу. На фото 2007 року він у якості прем'єр-міністра розмовляє зі Стівеном Пайфером та послом США в Україні Вільямом Тейлором

Про те, як Віктор Янукович став президентом і все зіпсував

"Не дивлячись на серйозні питання до особистості Януковича, Вашингтон, як і більшість західних урядів, був готовий дати йому шанс. Його обрання [на президентських виборах в 2010 році] в рамках процесу, схваленого ОБСЄ, дало йому певну ступінь демократичної легітимності. Джон Теффт [посол США в Україні в 2009-2013 роках] та інші західні дипломати в Києві запропонували зайняти вичікувальну позицію, щоб перевірити політику Януковича на ділі".

(Надіям Заходу не судилося збутися. Спочатку місцеві вибори 2010 року вразили міжнародних спостерігачів кричущими порушеннями, потім погіршилася ситуація з корупцією і почалися політичні переслідування опонентів. Зокрема, у 2011 році за гратами опинилися екс-прем'єр Юлія Тимошенко і екс-глава МВС Юрій Луценко).

"Українське керівництво доходило до абсурду, щоб виправдати своє ставлення до Тимошенко. Коли я був у Києві на конференції восени 2012 року, прем'єр-міністр [Микола Азаров] запросив мене на зустріч і провів сорок п'ять хвилин, намагаючись переконати мене у вині Тимошенко".

"У березні 2012 року високопоставлений чиновник США описав Януковича як людину, яка вірила, що вона знає, що робить, але на ділі здійснював прорахунок за прорахунком. По-перше, Янукович вважав, що після угоди з Росією щодо Чорноморського флоту він отримає кращу ціну від росіян на природний газ. Але Москва в обмін на більш низьку ціну мала намір отримати контроль над газотранспортною системою України. По-друге, він припустив, що може керувати державою в тому ж стилі, що і своєю Партією регіонів, але такий стиль управління заважав послідовній політиці. По-третє, він вважав, що зможе стимулювати економічне зростання, зберігаючи при цьому модель кланового капіталізму, яка не працювала. (Він домігся єдиного результату: Теффту доводилося витрачати до 30-40% свого часу на вирішення проблем американського бізнесу в Україні.) Нарешті, Янукович прорахувався, вважаючи, що Захід буде пасивно реагувати на демократичний регрес".

(Загнаний в кут через своє небажання йти назустріч Заходу в питанні реформ і верховенства права, Янукович звернувся до Росії. Заради значної фінансової допомоги і знижки на газ від московських колег у листопаді 2013 року він заблокував подальшу євроінтеграцію України, відмовившись підписати Угоду про асоціацію з ЄС, яку повинні були укласти в найближчі тижні. Так почалася революція гідності).

"Глава адміністрації президента Сергій Льовочкін попередив посла США Джеффрі Пайетта за кілька днів до публічної заяви про те, що Київ не буде підписувати Угоду про асоціацію. Пайетт запитав, як уряд планує "продати" української громадськості таку раптову зміну курсу. Льовочкін сказав, що поняття не має".

Офіцер безпеки, який оглядав апартаменти держсекретаря США Крістофера Уоррена в Києві перед його прибуттям, знайшов і викинув кілька прослуховуючих пристроїв

Після Майдану

"Рішення Києва не чинити опір [анексії Криму] було частково пов'язане з тим, що Вашингтон, посилаючись на складний досвід російсько-грузинського конфлікту 2008 року, закликав українців не вживати ніяких військових дій, які могли б спровокувати ескалацію з боку Росії. Російські військові невдовзі отримали контроль на півострові".

"Намагаючись вплинути на політику Росії щодо України, американські лідери повинні мати на увазі, що Кремль не дуже добре розуміє свого сусіда. У 2008 році я запитав відставного високопоставленого російського дипломата, чи розуміє хтось у Кремлі Україну. Він відповів, що був один такий чоловік, але його ніхто не слухав. Політика Путіна за останні кілька років відображає це нерозуміння. Саме вона породила український націоналізм, невластивий багатьом українцям раніше, в період становлення незалежності країни. Для Вашингтона, України і Заходу найбільш тривожне полягає в тому, що поганий аналіз у Москві може привести до поганої і непередбачуваної політики.

Про останні помилки України

"Західне терпіння до України не безмежне, але іноді здається, що політики в Києві не визнають цього. Якщо Порошенко, його уряд і Рада не впорались із реформами і боротьбою з корупцією, вони розчарують не тільки українську громадськість. Вони розчарують прихильників України на Заході. І це буде не вперше".