Українські гірки - фото Українські гірки - фото
Спецпроект

Українські гірки

30 листопада 2017, 00:00

25 років в історії збірної України з футболу — запаморочливі перемоги, прикрі поразки та інші пригоди

25 років тому національна футбольна збірна була народжена в муках. Терпіла невдачі. Зміцніла в боях. Досягла висот, на які важко підійматися і звідки боляче падати. На жаль, вона впала. А це означає, що скоро підйом

Олександр Пасховер

Пізнього вечора 3 вересня 2005 року футбольна збірна України в найзасмученіших почуттях відлітала з Тбіліського міжнародного аеропорту. На передостанній хвилині матчу грузини зрівняли рахунок, поставивши під сумнів пряме попадання українців на перший в їхній новітній історії чемпіонат світу. "В аеропорту панувала мовчанка, — згадує Андрій Воронін, форвард національної збірної (2002-2012). — Ніхто ні з ким не розмовляв".

Втім, в ці секунди доля збірної України була в руках, а вірніше в ногах гравців з Данії. Було важливо, щоб вони в цей вечір не програли туркам, — головним претендентам на лідерство у відбірковому турнірі. Але вже йшла 90-а хвилина гри, а данці, на жаль, програвали з рахунком 1:2.

У цій тиші задзвонили телефони відразу у кількох гравців української збірної. Один з них — у Андрія Шевченка, нападника збірної України (1995-2012). Дзвонила журналістка La Gazzetta dello Sport. Ось її коротке повідомлення: "Андрій. Усе! Гру закінчено - 2:2 ". Це повідомлення телеграфного стилю підірвало спочатку аеропорт в Тбілісі, а потім і всю Україну. Нічийний результат в Стамбулі означав, що українська команда достроково забезпечила собі місце на мундіалі-2006 в Німеччині.

У цю ж ніч в аеропорту Бориспіль вболівальники збірної зустрічали кожен рейс вигуком: "Де ж наші боги?!" І ось "боги" зійшли з трапа літака і на руках винесли свого Зевса — головного тренера Олега Блохіна. Залом очікування прокотився заряд: "Viva! Viva, Україно! "У Вороніна і воротаря збірної Олександра Шовковського виявилося по пляшці шампанського, що миттєво перетворились в фонтан, який завершив цей найважливіший для українського футболу тріумф.

До нього збірна йшла довгі 13 років, спіткаючись на найпростіших і вириваючись на найбільш вибоїстих поворотах. До 2005 року вона ще жодного разу не перемагала в іграх проти світових грандів. Найбільші успіхи в цьому протистоянні — дві нічиїх з німцями і по одній з іспанцями і французами. Фаворитом українська збірна вважалася хіба що в матчах проти Білорусі, Вірменії, Казахстану, Грузії та Албанії. Перемога над греками розглядалася як нова висота.

Цікаво, що за 25-річну історію українського футболу національна збірна лише двічі зустрічалася зі своєю північною сусідкою — збірною Росії. І обидва ці матчі залишили не найприємніший спогад у росіян і іронічний — в українців.

За останні чверть століття через національну збірну пройшло три-чотири покоління футболістів, десять тренерів і мільйони вболівальників, армія яких зростає і молодшає з року в рік.

Народження в муках

Д ень народження української збірної припав на 29 квітня 1992 року. Місце народження — Ужгород. Тут на стадіоні Авангард на очах 13 тис. глядачів в муках народилася футбольна гордість нації. Дитя було слабеньким, з неясними перспективами, але великими надіями. Ні до, ні після того дня провінційна арена Закарпаття не бачила такого високого ажіотажу. Ті, кому квиток не дістався, вилазили на дерева і дивилися гру звідти. Були зайняті і всі місця під трибунами. Не дивно: в цей квітневий день 25 років тому вперше в своїй історії на міжнародний матч вийшла футбольна збірна України.

Її суперник — команда з Угорщини — прийняв запрошення на товариський поєдинок. Для мадярів це була можливість підготуватися до відбіркового циклу на чемпіонат світу з футболу 1994 року. Для українців — заявити про появу в Європі і світі нового, самостійного учасника транснаціональних змагань.

Це були не найкращі часи для народження легенди у вигляді збірної України, яка до того моменту ще не була ні членом ФІФА, ні членом УЄФА. У ці міжнародні футбольні асоціації українці були прийняті лише в липні 1992-го.

Чемпіонат України був схожий на злу пародію на аматорський футбол. У березні він стартував, в червні закінчився. Три з половиною місяці — і сімферопольська Таврія стала першим чемпіоном України. Який чемпіонат, такий і чемпіон. У попередньому сезоні всесоюзної першості кримчани грали в першій лізі, де за підсумками першості посіли 6-е місце.

Для українців гра проти угорців мала стратегічне значення. В той же день, 29 квітня, в Москві в товариському поєдинку зустрічалися збірні Англії та СНД — Співдружності Незалежних Держав, створеного в грудні 1991-го політичного об'єднання, зібраного з 11 республік колишнього СРСР.

Анатолій Біденко, тоді перший віце-президент Федерації футболу України, а нині перший заступник голови Харківської обласної ФФУ, розповідає НВ, що з розвалом СРСР російська профільна федерація оголосила себе правонаступницею радянського футболу з усіма правами і можливостями.

"Ми оскаржували це рішення, — згадує він. — Писали в УЄФА, що до складу збірної СРСР здебільшого входили гравці з України, Білорусі. Було б справедливо провести турнір і визначити, хто має право брати участь на ЧЄ-1992-го замість СРСР".

Я радий, що ми зуміли довести: український футбол краще [російського]
Сергій Попов,
футболіст української збірної (1993‑2003)

В УЄФА цей голос волаючого в Україні не помітили. Ось тоді і був придуманий товариський матч в Ужгороді — для того, щоб заграти якомога більше українських футболістів за нову збірну і тим самим, згідно з регламентом УЄФА, унеможливити в майбутньому виступ наших гравців за інші команди. Даремна праця. У штаб-квартирі УЄФА дали зрозуміти, що це правило на товариські ігри не поширюється. За збірну СНД тоді виступало кілька українців.

Інші великі зірки українського футболу, такі як Олег Кузнецов, Олег Протасов, Геннадій Литовченко, Олександр Заваров, Ігор Бєланов, грали в зарубіжних лігах: Греції, Шотландії, Італії, Німеччини і т. д. У щойно створеній ФФУ на їхній переліт в Ужгород і на інші витрати не було коштів. Іншими словами, на той момент зібрати бойовий склад потенційно міцної збірної не було можливим. Також були труднощі із запрошенням фахівця на роль головного тренера.

Спочатку ФФУ бачила на цій позиції Валерія Лобановського. Але легендарний тренер працював за контрактом в ОАЕ і не міг розірватися на дві країни. У підсумку команду №1 очолив наставник одеського Чорноморця Віктор Прокопенко.

Українські вболівальники теж з великим скрипом формували свої нові переваги. На Закарпатті далеко не всі тримали кулаки за українську команду. У цьому регіоні проживає також і угорське населення. Для них візит збірної Угорщини — подія непересічного порядку. З розвалом СРСР поняття "батьківщина" на околицях розваленої імперії зазнавало важкої трансформації.

Іван Гецко, на той момент гравець одеського Чорноморця і герой поєдинку, в бесіді з НВ згадує: "Я думаю, 90% стадіону [в Ужгороді] вболівали за угорців". Ймовірно, це деяке перебільшення. Але воно ілюструє, яким непростим було народження української національної команди.

Перший тайм суперники відіграли на рівних і навіть з деякою перевагою українців. Наступного дня російська газета Радянський спорт написала: "Можливо, бувалі угорські гравці не очікували, що їх суперники стрімголов кинуться в напад, і за інерцією здали назад". Ворота українців захищав Ігор Кутепов, і до кінця першого тайму він просто нудьгував.

У другому таймі угорці полетіли вперед. І ось на 65-й і 72-й хвилинах забили два м'ячі. Ще кілька хвилин по тому і третій м'яч влетів з пенальті в ворота вже не нудьгуючого Кутепова. Гол престижу на останній хвилині зі штрафного забив Гецко. "Дуже пишаюся, що саме мені вдалося забити перший гол в історії збірної України, — каже він. — Збірна України тільки формувалася, а збірна Угорщини була на підйомі".

Разом з тим захисник з Чорноморця Юрій Никифоров, його одноклубник Ілля Цимбалар, форвард киян Олег Саленко і донеччанин Сергій Щербаков — ті, хто виступав у складі першої української збірної, — досить швидко змінили футбольне громадянство і переїхали в Росію. До них приєдналися ще троє українських гравців зі збірної СНД: кіровоградець Андрій Канчельскіс і луганчани Сергій Юран та Віктор Онопко.

Російська збірна як правонаступниця збірної СРСР, на відміну від української, восени того року була допущена до офіційного турніру відбірного циклу на ЧС-1994. Ця ясність перспектив перемогла в суперечці з малообіцяючою національною романтикою. 1992 рік став розвилкою українського і російського футболу. Зійтися їм належало в 1998-му і в матчі-відповіді в 1999-му. Ці матчі стали іспитом на зрілість двох ще незрілих збірних.

Зміцніли в боях

Те, що солодко не буде, стало ясно ще до початку матчу Україна-Росія, що проходив на стадіоні Олімпійський у Києві 5 вересня 1998 року в присутності понад 82 тис. глядачів. Це аншлаг. Під час виконання гімну РФ деякі українські вболівальники почали свистіти. Під час українського гімну гостьовий сектор демонстративно сів.

По ходу гри вже в першому таймі, коли рахунок був 2:0 на користь України, російські вболівальники почали кидати на бігову доріжку димові шашки, чим викликали очікувану реакцію ОМОНу. Телекартинку упокорення гостей російські телеканали демонстрували як приклад звірств українських правоохоронців. У недільному Футбольному огляді російський телекоментатор Андрій Голованов резюмував: "Міліціонери розгулялися і влаштували форменне побиття гостей з Росії".

Нинішній прес-аташе національної збірної, журналіст Олександр Гливинський згадує, як з батьком приїхав до Києва на той поєдинок. "Це було більше, ніж гра, — говорить він.— Стадіон вболівав дуже гаряче. В одному пориві. Божевільна радість, просто до божевілля, після кожного голу".

Коментатор матчу на російському ОРТ Віктор Гусєв в одному з епізодів говорить буквально наступне: "Піді мною трясеться підлога". Підлога під коментаторською кабінкою тряслася мінімум тричі, адже гра закінчилася з рахунком 3:2 на користь господарів поля.

Після гри газета Команда зазначила: "Поки кипіли післяматчеві пристрасті, в роздягальню української збірної увійшли керівники футбольного клубу Шахтар (Донецьк) і вручили нашій команді премію в $100 тис". Можна, звичайно, було б безпосередньо написати, що гроші дав президент клубу Рінат Ахметов. Але хто в 1998-му за межами Донбасу знав цього 32-річного юнака?

Куди голосніше звучали такі імена: Сергій Попов, Сергій Скаченко, Сергій Ребров. Автори трьох голів. Найважливіший з яких — перший, забитий захисником донецького Шахтаря. Через три дні після гри газета Команда вийшла зі статтею "Бий, Попов, тужи, Росія".

Попов тепер згадує: "Багато суперечок ходило, чий футбол краще. Там (в Росії) грало багато футболістів з України — Канчельскіс, Онопко. Я радий, що ми зуміли довести: український футбол краще".

Через рік, напередодні матчу-відповіді, з подібним київським заголовком вийде газета Радянський спорт: "Бий, Хохлов, рятую Росію". І там же блідим шрифтом: "Тримай, Хлестов, не пропускай, Філімонов". Все це гравці національної збірної Росії — Дмитро Хохлов і Хлестов, а також голкіпер Олександр Філімонов.

Але 9 жовтня 1999 року в московських Лужниках Хлестов не втримав. Хохлов не бив. Філімонов — пропустив. Поєдинок закінчився 1:1. Що означало для росіян виліт з турніру. Україна пройшла далі, але потім спіткнулася об збірну Словенії.

"Тоді у гравців збірної ще не вистачало досвіду ігор в міжнародних матчах", — пояснює Попов причину невдач на зорі 2000-х.

Нова висота

Руслан Ротань нині діючий капітан збірної України і її найстарший гравець. Зовсім недавно йому стукнуло 36 років, чого не скажеш, дивлячись на те, в якій блискучій формі знаходиться "ветеран" головної команди країни і лідер чеської Славії.

Свій перший матч за національну команду Ротань пам'ятає до хвилини. Що, втім, не так вже й важко. У цій грі 8 вересня 2004 року щодо Казахстану, у відбірковому циклі ЧС-2006, 22-річний півзахисник ФК Дніпро вийшов на заміну лише на 75-й хвилині. "За два дні до цього ми провели важку гру з датчанами. На 90-й хвилині зрівняли рахунок, розповідає він. І ось гра в Казахстані йде до кінця. Ми граємо внічию 1:1, а нам потрібна перемога".

На 90-й хвилині матчу Анатолій Тимощук пробиває штрафний. Невдало. М'яч влітає в вишикувану стінку суперника. Відскік і Ротань в один дотик відправляє м'яч туди, де йому і належало бути, в ворота казахів - 2:1. Ось такий зухвалий дебют в одному з найбільш важливих в історії збірної турнірі-боротьбі за путівку на чемпіонат світу в Німеччині.

ІСТОРИЧНИЙ ДОКУМЕНТ: Афіша першого матчу
збірної України проти суперника з Угорщини

Руслан почав, Руслан і закінчив. У вже згаданому матчі Грузія-Україна, який виводив українців на їх перший мундіаль в новітній історії, саме Ротань забив такий важливий м'яч. Те, що грузини на 89-й хвилині дали здачі у вигляді голу в ворота Шовковського, не провина Ротаня. Так чи інакше, навіть завойоване одне очко в Тбілісі виявилося для команди прохідним.

Все, що потім сталося на турнірі в Німеччині, багаторазово розписано в чорних і райдужних тонах. Збірна України в той рік увійшла до вісімки найсильніших на планеті Футбол. Щоправда, двічі з розгромним рахунком українці поступилися Іспанії та Італії. "Ми отримали хороший урок, резюмує Ротань. Ми потрапили на ту команду Іспанії, яку ще ніхто не знав. З того часу Іспанія пішла рвати всіх. І так на довгі десять років".

На жаль, відтоді українці не потрапляли на мундіаль, пропустивши світову першість у 2010-му, 2014-му і ось в 2018 році. Виступи у себе вдома на Євро-2012 і вже тим більше у Франції на Євро-2016 в книгу доблесті збірної теж не внесеш. Бували у національної збірної й гірші часи. Будуть і трохи кращі.