Укол для чемпіона

Росія стає новим чемпіоном світу за кількістю атлетів, яких упіймали на допінгу, і першою державою, де прийом заборонених препаратів контролюють держчиновники під безпосереднім керівництвом президента

Анна Павленко

П ід час зимових Олімпійських ігор у Пхьончхані Міжнародний олімпійський комітет (МОК) встановив цілодобове відеоспостереження в сеулській антидопінговій лабораторії.

"Такі заходи ми зробили вперше, а знятий матеріал зберігатимемо протягом десяти років після завершення Ігор", — заявив Річард Баджетт, директор медичного департаменту МОК.

Підвищена увага до антидопінгових процедур — наслідок скандалу, який розгорівся навколо білої Олімпіади 2014 року в Сочі. Тоді десятки російських спортсменів вживали заборонені препарати, а їхні позитивні допінг-проби співробітники лабораторії підміняли через отвір у стіні.

Схему оприлюднив екс-глава Московської антидопінгової лабораторії Григорій Родченков, учений-хімік, який протягом десяти років брав участь у створенні та розповсюдженні допінг-препаратів, а під час Олімпіади-2014 за сприяння співробітників ФСБ подбав про приховування фактів їх застосування.

Свою історію Родченков вперше розповів американському режисерові Брайану Фогелю. Той у 2014 році задумав зняти документальний фільм Ікар про велогонщика-любителя, якому вдається зберегти в таємниці прийом допінгу. Після знайомства з росіянином стрічка Фогеля перетворилася на масштабне викриття "успіхів" російських спортсменів. Родченков на камеру розповів про створену в Росії державну систему підтримки допінг програми і підтвердив: спецоперація під кодовою назвою Сочі-Результат була санкціонована на найвищому рівні.

"Звісно, це йшло зверху, від президента. Оскільки лише президент може доручити ФСБ займатися таким особливим завданням", — стверджує екс-функціонер.

Коли 4 березня Ікар був удостоєний Оскара в номінації Найращий документальний фільм, режисер стрічки присвятив нагороду Родченкову і назвав його "безстрашним інформатором, який зараз живе у великій небезпеці". Після того як росіянин утік до США, на його батьківщині один за іншим загадково померли двоє керівників Російського антидопінгового агентства (РУСАДА) В'ячеслав Синьов та Микита Камаєв.

Тепер Родченков бере участь у програмі захисту свідків і зізнається, що боїться за своє життя. Тим часом у Росії його звинувачення на адресу держапарату категорично спростовують.

"Він плутає себе з державою. Це робив він особисто", — заявив у 2016 році тодішній міністр спорту, а нині віце-прем'єр РФ Віталій Мутко.

Інакше відреагували на одкровення росіянина міжнародні спортивні організації та експерти. МОК і Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА) створили кілька спецкомісій, за підсумками розслідувань яких застосували санкції проти Росії, а фахівці й оглядачі побачили в тому, що трапилося свідчення серйозної прогалини в глобальній антидопінговій політиці.

Так, на думку Андреа Петрокці, професора суспільної охорони здоров'я у Кінгстонському університеті в Лондоні, Ікар привернув увагу до недосконалості існуючого тестування на допінг. До того ж експерт зазначає: "Масштаби російського [допінгового] ​​випадку і його виконавське підґрунтя приголомшили весь світ".

К лубок російського допінгового скандалу почав розкручуватися з історії подружжя Степанових — бігунки Юлії та співробітника РУСАДА Віталія, які розповіли німецькому журналісту Хайо Зеппельту про масове вживання допінгу російськими легкоатлетами. У грудні 2014 року документальний фільм Зеппельта Таємниці допінгу: Як Росія робить своїх переможців вийшов на німецькому телеканалі ARD.

Стрічка викликала широкий резонанс і змусила керівництво ВАДА ініціювати внутрішнє розслідування. Результатом розглядів стала об'ємна доповідь канадського юриста та першого голови цієї організації Річарда Паунда, оприлюднена наприкінці 2015-го. Документ підтвердив втручання російської влади і спецслужб у роботу московської антидопінгової лабораторії. Як наслідок, діяльність РУСАДА була припинена.

"Ми знайшли випадки приховування, дізналися про знищення зразків у лабораторіях, про платежі для приховування результатів допінг-тестів", — підтвердив Паунд під час прес-конференції, що була присвячена доповіді.

Ще одну комісію ВАДА з розслідування застосування допінгу російськими атлетами, зокрема в рамках зимової Олімпіади в Сочі, очолив спортивний юрист Річард Макларен. У 2016-му він заявив: із низки сочинських зразків, які підозрювалися у підміні, частина була розкрита. Сліди подряпин та інші ознаки підробки виявили на 12 із 44 перевірених пробірок із пробами спортсменів-медалістів. Усього в російській допінг-програмі брали участь понад тисячу спортсменів, зайнятих практично у всіх видах спорту, зазначається у доповіді.

"В інституціональній змові брали участь спортсмени літніх і зимових видів спорту, чиновники міністерства спорту та його інфраструктури", — заявив Макларен. Причетними до маніпуляцій із допінг-пробами російських спортсменів він назвав екс-міністра спорту РФ Віталія Мутка і тодішнього його заступника Юрія Нагорних.

Доповідь Макларена стала підставою для відсторонення російських легкоатлетів від літньої Олімпіади в Ріо в 2016 році. Тоді до Ігор не допустили й інших спортсменів, які хоч раз були помічені у вживанні допінгу, а всім допущеним довелося пройти додаткову перевірку.

Це йшло зверху, від президента
Григорій Родченков,
екс-глава Московської антидопінгової лабораторії

Тим часом МОК створив ще дві комісії. Перша на чолі з Денисом Освальдом займалася перевіркою допінг-проб російських спортсменів з Олімпіади в Сочі, друга під керівництвом Самуеля Шміда аналізувала інформацію про можливе державне втручання у російську антидопінгову систему.

На основі повторного аналізу проб з Олімпіади 2008 року в Пекіні та Ігор 2012 року в Лондоні експерти визнали: культура допінгу в Росії досить поширена. Конкретними цифрами це твердження проілюстрував Родченков. За його словами, заборонені препарати для поліпшення результату вживали 30 з 73 спортсменів-медалістів пекінської Олімпіади, приблизно половина з 81 призера лондонських Ігор і 15 із 33 атлетів, які отримали нагороди в Сочі.

Експерти МОК переконалися і в тому, що допінг вживають не тільки олімпійці — толерантність до шахрайства присутня на всіх рівнях російської спортивної ієрархії. До того ж у поставках заборонених стимуляторів атлетам беруть участь тренери. Спортсмени, які відмовилися від вживання допінгу, ризикують втратити доступ до найкращих наставників та втратити місце в національній збірній.

Висновки комісії Освальда призвели до довічного відсторонення від участі в Олімпіадах 43 російських спортсменів; їхні результати на Іграх 2014 року було анульовано. Щоправда, майже всі атлети подали апеляції, і в лютому 2018-го Спортивний арбітражний суду в Лозанні (CAS) задовольнив 28 із них повністю і ще 11 — частково.

Тим часом російські олімпійці вирушили на Ігри в Пхьончхан під нейтральним олімпійським прапором. Такою була умова МОК, який на основі доповіді комісії Шміда відсторонив збірну Росії від Олімпіади-2018 і тимчасово призупинив членство Олімпійського комітету Росії в організації.

"Це перший випадок, коли національний Олімпійський комітет був фактично відсторонений від міжнародного спорту через допінг", — констатує Джек Андерсон, професор спортивного права в Мельбурнській школі права.

Всі ці примхи долі не завадили російським атлетам попастися на допінгу і на Олімпіаді в Пхьончхані — щоправда, цього разу порушників виявилося усього двоє. У пробах російського керлінгіста Олександра Крушельницького були знайдені сліди мельдонію, через що росіяни втратили бронзову медаль. Заборонені речовини були виявлені також у пробах російської бобслеїстки Надії Сергєєвої.

У кінцевому підсумку результат росіян на Іграх у Південній Кореї виявився вдвічі гіршим за сочинський. Із Пхьончхана вони привезли 17 медалей, зокрема 2 золоті, посівши 13-е місце в загальному медальному заліку. Тоді як Олімпіада-2014 принесла російським атлетам 33 медалі, з них 13 — золоті. У підсумку розслідування кількість сочинських нагород скоротилася до 29, але Росія все ж зберегла за собою перше місце в заліку 2014 року.

У нікальність скандалу з російською допінг програмою полягає в масштабі звинувачень, вважає Андерсон. На думку експерта, порівняти його можна лише з тим, що сталося у Східній Німеччині.

Після возз'єднання німецької держави з'ясувалося: із початку 1970-х років у НДР діяла програма примусового застосування допінгу, за виконання якої відповідали тренери і партійні функціонери. Згідно з офіційними даними, програма поширювалася на понад 15 тис. спортсменів. До того ж більшість із них не знали про те, що під виглядом підтримуючих препаратів приймають стимулюючі речовини.

Головна відмінність між двома кейсами полягає в тому, що російський допінговий скандал включав заміну зразків під час зимових Олімпійських ігор, зазначає Джуліан Вулф, доцент кафедри науки про тренування, досліджень у галузі охорони здоров'я, фізичного виховання й управління в спорті Університету Адельфа в Нью-Йорку.

В інших гучних випадках йшлося про індивідуальних порушників. Серед найвідоміших — канадський бігун Бен Джонсон, який на Олімпійських іграх 1988 року одержав золото в забігу на 100 м, встановивши водночас світовий рекорд. Через три дні в крові легкоатлета був знайдений стероїд, і його результат анулювали.

У 2013-му шоком для спортивної спільноти стало зізнання у вживанні допінгу американського велогонщика Ленса Армстронга, який переміг рак і з 1999 по 2005 рік сім разів поспіль перемагав у найпрестижнішій велогонці світу Тур де Франс.

І якщо мотивація окремих атлетів може бути обумовлена, наприклад, фінансовими інтересами, то мотиви в ситуації з російським допінгових скандалом, де замішане міністерство спорту РФ, залишаються під питанням, зазначає Вулф. На його думку, тепер Росії буде потрібно чимало часу, щоб подолати пов'язану зі скандалом стигму.

"Певен, те, що відбулося змінить ставлення до російських спортсменів. Це дуже погано для тих із них, хто ніколи не приймав допінгу", — продовжує думку колеги Адам Ніколс, професор психології й тренерства у Школі наук про життя Університету Халла у Великій Британії.

Ще одним наслідком скандалу, на думку експерта, може стати підозріле ставлення глядачів до олімпійців. Тоді як самі атлети після численних прецедентів на найвищому рівні можуть почати сприймати заборонені стимулятори як прийнятне явище, побоюється він.

Створюється хибне враження, що всі топові спортсмени приймають допінг, і щоб бути успішним, потрібно наслідувати їхній приклад, погоджується Вулф. "Це шкодить іміджу спорту і руйнує довіру між суперниками", — підсумовує він.

У 2016 році фахівці ВАДА провели понад 300 тис. тестів на допінг, із них 4,8 тис. отримали несприятливі аналітичні висновки, тобто Допінг вживали 1,6% атлетів, наводить офіційну статистику Ніколс.

Тоді як Андерсон згадує дослідження, опубліковане німецьким Тюбінгенським університетом у 2017 році, де стверджується: поширеність допінгу серед топових спортсменів значно вища — близько 30%.

Ще радикальніше відрізняються від офіційних даних висновки нещодавнього дослідження про учасників двох великих турнірів, які відбулися у 2011 році, — чемпіонату світу з легкої атлетики в Тегу та Панарабських ігор у Досі. Як з'ясувалося, у першому разі допінг вживали майже 44% спортсменів, а в другому — 57%.

Ніхто насправді не знає, наскільки поширений допінг у світі, однак масштаб цього явища може бути набагато більшим, ніж слід вважати, укладає Ніколс.

Масштаби російського допінгового випадку і його виконавське підґрунтя приголомшили весь світ
Андреа Петрокці,
професор громадської охорони здоров'я в Кінгстонському університеті, Лондон

Що стосується безпосередньо олімпійських видів спорту, то тут препарати вживають близько 10-15% атлетів, припускає Ян Рітчі, доцент кафедри кінезіології в канадському Університеті Брок. Особливо гнітючим він вважає те, що їх вживання тримається приблизно на одному рівні після 50 років антидопінгових зусиль.

За даними низки досліджень, рівень застосування допінгу істотно не змінювався починаючи з 1970-х років. А ймовірність його виявлення у крові спортсмена в значній мірі залежить від того, наскільки успішно зі своїм завданням впоралася фармацевтична компанія, що створила його.

На думку Петрокці, для боротьби з проблемою на глобальному рівні необхідно перш за все позбавити зацікавлених осіб контролюючих функцій. Крім того, зробити прозорішою та доступнішою узагальнену інформацію про поширеність допінгу і зайнятися профілактикою шахрайства, пропагуючи "чистий спорт".

Що ж стосується російського допінгового скандалу, спортивним функціонерам доведеться чимало попітніти, щоб повернути втрачену довіру. "Російське антидопінгове агентство має довести ВАДА, що воно здійснює відповідні кроки з очищення своєї діяльності", — наголошує Рітчі.

З ним згоден Андерсон із Мельбурнській школи права. "Залишається менше 100 днів до початку чемпіонату світу ФІФА в Росії, а ВАДА, схоже, все ще сумнівається у відповідності Росії міжнародним нормам і стандартам із боротьби з допінгом", — відзначає експерт.