У грошах щастя

Естонія, яка першою у світі збудувала цифрову державу, відчуває гострий дефіцит кваліфікованих кадрів через масову міграцію співгромадян до успішніших країн Європи. Тепер її головне завдання — підвищити рівень життя до західноєвропейських стандартів

Анна Павленко
(Київ — Таллінн — Київ)

Е стонка Ану Вахтра-Хеллат згадує, як у середині 1990-х, навчаючись у Фінляндії, вона жила в світлому і комфортному гуртожитку, який мав значно кращий вигляд, ніж звичайна квартира в Таллінні. Тоді, вважає Вахтра-Хеллат, рівень життя на її батьківщині відставав від фінського на півстоліття.

"Спочатку Фінляндія стала для нас важливим прикладом у розвитку, ну, а тепер ми і самі можемо чогось навчити Фінляндію", — усміхається естонка, насамперед маючи на увазі збудовану в її країні цифрову державу.

Справді, Естонія першою у світі ввела систему інтернет-голосування на виборах і запропонувала іноземцям електронне громадянство. Сьогодні практично будь-яку державну послугу естонці можуть отримати онлайн. А комфортні умови для розвитку технологічних стартапів зробили невелику 1,3-мільйонну країну батьківщиною таких всесвітньо відомих брендів, як месенджер Skype, служба таксі Taxify і перший запущений у масове використання сервіс доставки роботами-кур'єрами Starship Technologies.

"Естонія відома своєю діджиталізацією", — погоджується Ральф Вробель, професор економіки в Західно-Саксонському університеті Цвіккау в Німеччині, і тут таки доповнює список досягнень прибалтійської держави її економічними успіхами.

З моменту відновлення незалежності заробітки естонців зросли вдесятеро. Сьогодні середня зарплата тут перевищує показники сусідніх країн Балтії та всього пострадянського простору. За даними держагентства статистики за 2018 рік, естонці отримують у середньому 1,3 тис. євро на місяць — вчетверо більше, ніж українці, і вдвічі більше за росіян. А економіка країни зростає швидше, ніж загальноєвропейська: починаючи з 2016-го темп зростання ВВП тут не опускався нижче 3% на рік.

І все-таки рівень життя в Естонії відстає від стандартів її північно- і західноєвропейських сусідів. За даними Євростату, середні витрати естонських роботодавців на оплату праці більш ніж удвічі нижчі за середньоєвропейський рівень і втричі менші, ніж у сусідніх Швеції та Фінляндії.

Мінімальна зарплата в Естонії становить трохи більше ніж 500 євро, тоді як у Великій Британії — 1,5 тис. євро, в Іспанії — приблизно 1 тис. євро. Внаслідок, молоді естонці нерідко зважуються на еміграцію, що призводить до дефіциту кваліфікованих кадрів.

До того ж в Естонії на тлі розвиненої столиці сільська місцевість залишається досить бідною, підкреслює Вробель, значний розрив встановився між молодими і добре освіченими людьми з одного боку і літнім населенням з іншого.

Е стонці пишаються: їхній республіці понад 100 років. Початок відліку вони ведуть не з моменту виходу Естонії зі складу СРСР, а з 1918 року — проголошення республіки під час розпаду Російської імперії. Після цього країна недовго зберігала суверенітет, і в 1940 році її окупував Радянський Союз.

Але за цей час в Естонії виросло покоління, чий досвід допоміг збудувати самостійну економіку після відновлення незалежності в 1991-му, впевнені естонці. Втім, успіх прийшов не одразу: у 1995 році безробіття у країні сягало 10%, а середня зарплата ледь дотягувала до 150 євро.

"У 90-ті роки ми з дружиною мали одну куртку на двох", — згадує непрості часи Роман Макара, 54-річний талліннський підприємець.

Тоді він заробляв, переганяючи машини з Німеччини, і не почувався у безпеці ні фінансово, ні фізично. Його слова підтверджує і Вахтра-Хеллат: на вулицях Таллінна нерідко траплялися пограбування і криваві мафіозні розбірки, згадує вона.

Через десять років багато що змінилося: країні вдалося відновити демократичні інститути і підтримати паростки громадянського суспільства.

Потужним економічним поштовхом став вступ Естонії до Євросоюзу в 2004 році: тоді гроші європейських фондів потекли в проекти дорожньої інфраструктури, розвиток сільської місцевості, у школи і держустанови. Сьогодні структурні фонди ЄС становлять 20% держбюджету Естонії, до того ж 5% із цих коштів спрямовують на інформаційні технології в міністерствах і відомствах.

Тим часом влада сконцентрувалася на розвитку вільного ринку, покращенні бізнес-клімату та веденні виваженої фіскальної політики, яка забезпечила країні збалансований бюджет і найнижчий у Євросоюзі зовнішній борг щодо ВВП. Також свої плоди принесла масштабна боротьба з корупцією із застосуванням нових технологій.

Наприклад, після діджиталізації сплати податків відсоток зарплат у конвертах впав із 19% у 1999-му до 13% у 2018-му. А сама Естонія за цей час піднялася із 27-го на 18-е місце в Індексі сприйняття корупції Transparency International. До речі, Україна в цьому списку зі 180 країн посідає 120-у позицію.

Скоротився рівень побутової корупції, підкреслює Вахтра-Хеллат, якій у 1990-х не раз доводилося фінансово задобрювати дорожню поліцію і одного разу дати хабар, щоб отримати місце в садочку для однієї зі своїх трьох дітей.

"Тоді так робили всі [давали хабарі], — пояснює естонка. — Але зараз у поліцейських встановлені натільні камери, а скарга громадянина в муніципалітет одразу веде до звільнення вимагача".

Технології допомагають Естонії не тільки боротися з корупцією, але й вирішувати проблему дефіциту робочих рук. Так, до впровадження електронних державних послуг громадянам через брак персоналу з обслуговування доводилося годинами стояти в чергах. Тепер же електронна держава з 2,6 тис. онлайн-послуг економить не тільки час своїх громадян, але й майже 1,5 тис. робочих місць на держслужбі.

Через інтернет і без походу до нотаріуса в Естонії можна купити і продати машину, оформивши угоду в онлайн-кабінеті водія. У кожного громадянина є власний кабінет пацієнта для запису до лікаря і ведення медичних справ, а для батьків діє так звана електронна школа — кабінет, де вони можуть стежити за успішністю дитини.

До речі, шкільна освіта в Естонії безкоштовна, в дитсадках щомісячна плата становить приблизно 60 євро, а рік навчання в університеті — приблизно 1–2 тис. євро, в залежності від обраної програми. І вже зі шкільної лави естонських дітей вчать роботі з новими технологіями.

Наприклад, у Талліннській центральній російській гімназії школярі з третього класу починають вивчати програмування, а з восьмого за бажанням освоюють широко застосовувану мову Python, розповідає Людмила Рождєственська, вчителька інформатики в гімназії.

Аби забезпечити шкільні класи проекторами, планшетами, камерами та іншою технікою, школи пишуть проекти і беруть участь у конкурсах на отримання фінансування від міських, національних і європейських фондів. Це єдиний спосіб доповнити виділений державою бюджет, адже батьківських комітетів тут немає.

"Ми не маємо права брати гроші з батьків", – безапеляційно заявляє Рождєственська.

Економить бюджет естонських сімей і безкоштовна медична страховка, якою держава забезпечує всіх працездатних громадян, а також зареєстрованих у касі страхування від безробіття.

Внаслідок, структура витрат естонського домогосподарства з трьома дітьми має такий вигляд: на оплату комунальних послуг йде 200 євро на місяць, на зв'язок і телекомунікації – приблизно 60 євро, на їжу – до 700 євро, ділиться Вахтра-Хеллат.

Щоб вп'ятьох сходити в музей, потрібно заплатити 20 євро, в театр – 100 євро, в ресторан – від 50 євро, продовжує вона. Естонка живе у власній квартирі, тоді як оренда трикімнатного житла в Таллінні потребуватиме ще не менш ніж 700 євро на місяць.

ЖИТИ ЛЕГКО: Естонка Ану Вахтра-Хеллат задоволена тим, що завдяки зусиллям уряду і діджиталізації держпослуг її країна практично позбулася побутової корупції

У столиці Шотландії Единбурзі оренда житла коштує вдвічі дорожче, ніж у Таллінні, але зарплати там істотно вищі, зазначає 23-річний Кристьян Ерік Ліїве, уродженець Талліна.

Три роки тому він покинув батьківщину заради навчання в університеті Единбурга. У виїзді його приваблювала можливість самостійно почати з нуля на новому місці, а також британська освіта. Сьогодні Ліїве, як і раніше, живе в Единбурзі, хоча і планує в найближчі десять років повернутися на батьківщину.

Щороку в інші країни Євросоюзу емігрують тисячі естонців. У 2018-му виїхало понад 8 тис., підраховують у держагентстві статистики Естонії. За словами Вробеля, витік мізків у Фінляндію, Швецію та інші західні країни став величезною проблемою для невеликої держави.

"Багато добре освічених молодих естонців працюють і живуть за кордоном, тоді як чисельність населення Естонії скорочується", — підкреслює він.

І це незважаючи на зусилля влади щодо підвищення народжуваності. Сьогодні кожна естонська мати протягом півтора року після народження дитини отримує таку ж зарплату, як перед виходом у декрет, і додатково 50 євро на місяць до 16-річчя чада. Два роки тому цю суму для третьої дитини підвищили до 500 євро, але поки що безрезультатно: природний приріст населення і далі йде на спад. Щороку в Естонії вмирає приблизно на 2 тис. осіб більше, ніж народжується.

Водночас найактивнішою групою мігрантів залишаються громадяни віком від 20 до 40 років, констатують в агентстві статистики. В результаті, якщо менеджерів, юристів і професіоналів соціальної сфери в Естонії поки вистачає, то лікарі і вчителі, а також інженери, працівники металургійної і машинобудівної галузей вже в дефіциті.

"За даними за 2018 рік, школам Естонії не вистачало 200 вчителів інформатики", — розповідає Рождєственська.

За її словами, середня зарплата вчителя-початківця в Естонії становить 1,25 тис. євро. Ще приблизно 300 євро на місяць фахівець може отримати за створення навчальних матеріалів. Не менше ніж 1,7 тис. євро отримують лікарі, для яких встановлено ставку оплати праці 14,3 євро за годину.

На думку Вробеля, щоб повернути трудових мігрантів із-за кордону, Естонія має підвищити продуктивність праці, що натомість дасть можливість збільшити розмір зарплат.

"Естонці люблять свою країну і хотіли б залишитися, але різниця у доходах поки що занадто велика", — міркує експерт.

Поки ж для заповнення прогалин на ринку праці естонці залучають іноземців: розвивають університетські програми міжнародного обміну, організовують конкурси на стипендії, а IТ-компанії запрошують іноземних фахівців, зокрема з України.

"Естонський уряд намагається зробити комфортнішими для іноземців освіту і відкриття бізнесу, залучає інвесторів", — підтверджує 26-річний киянин Андрій Горбенко, який у 2015 році вирушив на дворічне навчання у Таллінський технологічний університет, вигравши стипендію на навчання із щомісячною доплатою 400 євро на побутові витрати.

Після закінчення курсу він повернувся до Києва, а чимало українців, які навчалися з ним, залишилися жити в Естонії. Загалом тут живуть 25 тис. українців, ще 3,3 тис. є її електронними резидентами — тобто мають право віддалено відкривати і вести в цій країні бізнес, мати рахунок у місцевому банку і користуватися електронними державними сервісами.

К рім радянського минулого і багатотисячної діаспори Україну з Естонією пов'язує ще й досвід відбиття кібератак із боку східного сусіда. І якщо Україна особливо часто зазнає їх останні кілька років, то для Естонії найгострішим моментом стала весна 2007 року.

Тоді жителі Таллінна вирішили перенести з центру міста на військове кладовище бронзовий пам'ятник радянському солдату, прозваному в народі Альошею. Ініціатива спричинила протести з боку російськомовного населення, й інцидент завершився сотнями арештів. Пам'ятник все-таки перенесли, а потім на естонські банки і держустанови звалилися масові кібератаки.

"Після того, як бронзовий Альоша танцював, у Естонії створили центр кібербезпеки, а бізнесмени, навіть російськомовні, почали менше працювати з Росією і більше із Заходом", — згадує Макара.

Сьогодні естонці почуваються у безпеці завдяки членству в ЄС і НАТО, але ситуація стає напруженішою, коли, наприклад, біля прикордонного східного міста Нарва скупчуються російські війська, або коли в Естонії проводять навчання НАТО, ділиться своїми спостереженнями Горбенко.

Водночас у країні зберігається очевидна двомовність: приблизно 30% жителів Естонії — російськомовні, а російська меншина становить чверть населення. Багато державних електронних сервісів дублюються російською, є російськомовна преса, телеканали і російські школи. А ось програми у ВНЗ мають тільки дві мовні версії — естонську й англійську.

"Сьогодні в Естонії заведено знати кілька мов, до того ж англійська стала тут настільки популярною, що в деяких випадках, вже витісняє естонську мову", — зауважує Вахтра-Хеллат.