Три спроби Чемберлена

80 років тому британський прем'єр Невілл Чемберлен тричі зустрічався з Адольфом Гітлером, намагаючись уникнути війни в Європі. Але тактика постійного діалогу з диктатором, яку і зараз використовують світові політики, в 1930-х закінчилася трагічно

Олег Шама

7 вересня 1938 року в британській газеті The Times вийшла стаття головного редактора Джеффрі Доусона. У ній були такі рядки: "Ми рекомендуємо прийняти пропозиції, мета яких — зробити Чехословаччину більш однорідною державою, відділивши від неї чуже їй населення, яке живе за сусідством із народом, пов'язаним із ним расовим корінням".

Доусон давав такі безтактні поради Чехословаччині, оскільки The Times була рупором уряду. А господарем на Даунінг-стріт у той час був Невілл Чемберлен. Такою була позиція його кабінету. Чинний прем'єр вважався неперевершеним майстром особистої дипломатії. І його методи вже тоді називали політикою умиротворення агресора.

На початку 1938 року фюрер Німеччини Адольф Гітлер почав збирати німецькі землі. У рейхстазі він заявив про "особливі права Німеччини на охорону німців, які проживають за межами рейху". У сусідній Чехословаччині жили 3,5 млн так званих судетських німців, чиї предки осіли там ще в ХIII столітті. За пару років нацистська пропаганда зуміла їх переконати: жити з чехами їм не можна.

В останні дні вересня Франція, Велика Британія, Німеччина та Італія підписали Мюнхенську угоду, яка відкрила рейху ворота в Судети. Протягом наступного тижня німці окупували цю область. Офіційна Прага змушена була на все це погодитися.

Лондон і Париж сподівалися таким чином втихомирити Берлін і уникнути великої війни на континенті. Адже всього два десятиліття тому стихли "серпневі гармати".

14 вересня 1938 Гітлер прочитав телеграму від Чемберлена: "З огляду на посилення критичної ситуації пропоную негайно нанести Вам візит, щоб зробити спробу знайти мирне вирішення. Я міг би прилетіти до Вас літаком і готовий відбути завтра. Будь ласка, повідомте мені найближчим часом".

За тиждень до цього в Судетах сталися збройні зіткнення між місцевими сепаратистами й урядовими силами. Потім, 11 вересня, Велика Британія і Франція заявили, що в разі війни підтримають Чехословаччину. А через два дні в Судетській області спалахнув німецький заколот, і Прага ввела в регіон війська, оголосивши там військовий стан.

Гітлер висунув чехословацького уряду ультиматум, який неможливо було виконати, і пригрозив увести війська в Судетську область.

От чому британський прем'єр і запропонував фюреру зустріч. О 8:30 ранку 15 вересня Чемберлен вилетів до Мюнхена. Вояж був непублічним, оскільки спілкування із нацистами тоді вже погано пахло.

Але представництво Чехословаччини в Лондоні пильнувало. Посол Ян Масарик повідомив у Прагу: "Відліт Чемберлена був абсолютно таємним. Я дуже боюся, що старечі амбіції бути миротворцем Європи гнатимуть його до успіху за будь-яку ціну, можливо, і за наш рахунок".

Майже 70-річний Чемберлен тоді вперше в житті летів літаком. Шлях був довгим: сім годин польоту до Мюнхена, а потім ще три години поїздом до Бергхофа, резиденції Гітлера у Баварських Альпах.

"Протягом майже всієї поїздки повз нас проїздили армійські транспорти з солдатами в новій формі, зі стволами гвинтівок, націленими в небо, що створювало драматичний фон", — так описував фінал цієї подорожі Пауль Шмідт, перекладач Гітлера.

Відчуттям наближення війни був сповнений і сам Берлін, звідки саме і відбув на переговори Шмідт. Він так описував столичні настрої: "Я знайшов глибоко засмученими щодо відчутної в повітрі загрози війни не тільки міністерство закордонних справ, а й своїх друзів. Почув чимало різких слів на адресу Гітлера і дізнався також про план опозиції заарештувати його силами армії, щойно він оголосить про загальну мобілізацію".

МИРОТВОРЕЦЬ: Чемберлен веде земну кулю до миру хиткою дощечкою чехословацької кризи. Шарж Девіда Лоу в газеті Evening Standard, яка підтримувала прем'єра

З устріч у Бергхофі тривала три години. Чемберлен попросив Гітлера про особисту розмову, хоча його супроводжували два помічники, а від фюрера не відходив глава його МЗС Йоахім Ріббентроп.

Прем'єр почав з того, що за будь-яких обставинах слід відкинути використання сили.

"Сили!? — вигукнув Гітлер. — Хто говорить про силу? Герр [Едвард] Бенеш [президент Чехословацької Республіки] застосовує силу до моїх співвітчизників у Судетській області. Я далі цього не потерплю. Я візьму справу в свої руки!"

Кілька днів тому в Мюнхені завершився з'їзд партії Гітлера (НСДАП), після якого ще не охолов ораторський запал фюрера. "Чемберлен не мав можливості вставити хоча б слово, — описував цю зустріч американський історик Вільям Ширер, який тоді працював кореспондентом у Європі. — Але будь-яке терпіння закінчується, і він втрутився: "Якщо фюрер має намір вирішити це питання з позиції сили, навіть не чекаючи його обговорення, то навіщо ви запросили мене? Тепер будь-що інше здається безглуздим".

Німецький диктатор дешо оторопів, зменшив оберти і почав запевняти, що судетські німці мають право на самовизначення.

Чемберлен сказав, що за відповіддю на питання про самовизначення йому потрібно негайно повернутися до Лондона — проконсультуватися із колегами. Але він пообіцяв повернутися, попросивши Гітлера до того часу не робити ніяких ворожих кроків щодо Чехословаччини.

Гітлер погодився, але уточнив: якщо не станеться якогось особливо жахливого інциденту.

Вдома Чемберлена зустрічали як героя. Він ще був у небі, а Джон Мейсфілд, який мав офіційний титул придворного поета, вже склав оду з нагоди тріумфального повернення прем'єра. З нею на передовиці вийшла та ж таки The Times увечері 16 вересня. Мейсфілд порівняв сера Невілла з троянським царем Пріамом, який таємно вийшов з обложеного міста на зустріч зі своїм ворогом Ахіллесом, щоб забрати тіло свого сина Гектора. "Так і ти йшов уночі по тіла юнаків, ще не вбитих на не початій ще війні", — славословив поет.

Т им часом у Празі 20 вересня о другій годині ночі англійський і французький посли Безил Ньютон і Віктор Делaкруa прийшли на зустріч до Бенешу. Вони озвучили чехословацькому лідеру заяви своїх урядів: Празі варто поступитися вимогам Гітлера.

Бенеш зрозумів, що втрачає союзників, один з яких — Франція — навіть був гарантом незалежності його країни. На очах у президента виступили сльози.

Вранці після нічного візиту дипломатів Бенеш повідомив Штефану Осуському, чехословацькому послу в Парижі: "Те, що нам було запропоновано, ми вважаємо жахливим, ми не могли повірити своїм очам, що Франція здатна на щось подібне. Це назавжди залишиться її ганьбою, а також Англії. Я демонстрував на карті, наскільки ці умови жахливі".

Тоді ж у пресі вийшло комюніке Бенеша: "Ми покладалися на допомогу своїх друзів, але, коли постало питання про відторгнення нашої території силою, стало очевидним, що європейська криза набуває занадто серйозного характеру. Наші друзі порадили нам здобути волю і мир ціною самопожертви... Президент республіки й уряд не мали іншого вибору, тому що опинилися самі".

22 вересня у курортному Годесберзі (район сучасного Бонна) Чемберлен почав нові переговори. Він повідомив Гітлеру, що з принципом самовизначення судетських німців погодився його кабінет, а також французькі міністри. Навіть чехословацький уряд не проти. Прем'єр привіз Гітлеру план передачі судетських земель Німеччині з подробицями нових кордонів. Закінчуючи, він оголосив про гарантії, які Франція і Велика Британія збиралися дати за новим німецько-чехословацьким кордоном. Німеччина у відповідь мала укласти з Чехословаччиною пакт про ненапад.

"Після цього Чемберлен відкинувся на спинку стільця із виразом задоволення на обличчі, ніби промовляючи: "Хіба не чудово я потрудився за ці п'ять днів?" — писав Шмідт.

Гітлер спокійно заявив, ніби шкодуючи: "Мені дуже шкода, містер Чемберлен, але я не можу більше обговорювати ці питання. Після подій останніх днів це рішення вже не мають практичного сенсу".

"Чемберлен спалахнув гнівом, усвідомивши ставлення Гітлера, його невдячність за всю свою працю. Його добрі очі гнівно блиснули з-під кошлатих брів, — писав Шмідт. — Чому тепер Гітлер раптом заявляє [таке], якщо виконані всі його побажання, висловлені в Бергхофі?"

Гітлер заявив, що залишаються незадоволеними претензії до Чехословаччини ще й від Польщі та Угорщини.

Поляки вимагали від Праги "повернення" Тешинської області зі значною частиною польського населення. А мадяри претендували на південні райони Словаччини.

"Окупація тієї території Судет, яка відходить Німеччини, повинна відбутися негайно! - відрізав фюрер.- Пригнічення і терор, розв'язаний Бенешем, не допускають зволікання ".

Уже захриплим голосом він заявив, що слід обговорити німецький план. А він більше скидався на беззастережну капітуляцію Чехословаччини.

Увесь наступний день учасники переговорів просиділи у своїх готелях по обидва боки Рейну і спілкувалися чомусь листами. Це був чи не останній випадок, коли британець до Гітлера звертався зі словами "Мій дорогий рейхсканцлер". Але той у відповідь торочив про "нещасних жертв чеської тиранії", і про те, щоб "великій державі [Німеччині] гідно воздалося належне".

За годину до півночі Чемберлен прибув до Гітлера в готель Дреезен. Фюрер озвучив свій меморандум щодо Судет: війська Чехословаччини забираються із зазначених німецьких земель. На евакуацію чехам Гітлер давав два дні, до того ж всі підприємства в зоні окупації мали залишитися незайманими. Також чеська влада мала випустити із в'язниць усіх політв'язнів — йшлося про сепаратистистських активістів. А потім Прага мала провести позачергові вибори.

"Але це ж ультиматум! — вигукнув Чемберлен, потім узявши себе в руки, зрештою промовив: — Із почуттям глибокого жалю і розчарування, канцлер, я маю констатувати, що ви не доклали й найменшого зусилля, щоб підтримати мої спроби врятувати мир".

Гітлер почав було пояснювати, що і так дає багато часу чехам — цілих 48 годин. Але в цей момент ад'ютант вніс йому записку. Її прочитали вголос: "Бенеш щойно оголосив на радіо про загальну мобілізацію збройних сил".

У кімнаті для переговорів повисла пауза.

"Це нагадувало удар у литаври в симфонії, — писав Шмідт. — Після литавр чеської мобілізації кілька тактів трималася тиша, потім скрипки тихо підхопили мелодію. Ледь чутним голосом Гітлер сказав заціпенілому Чемберлену: "Не дивлячись на цю нечувану провокацію, я, зрозуміло, дотримаюсь слова нічого не заподіювати проти Чехословаччини, доки тривають переговори".

Вранці 24 вересня британський прем'єр поїхав до Лондона думати, як далі вмиротворювати Берлін.

ВУСАТИЙ НЯНЬ: "Тс-с-с, він тепер заспокоїться. Можливо", — каже Чемберлен в образі няньки, поки його годованець-Гітлер зайнятий пляшкою із написом Мюнхенська угода. Карикатура соціаліста Кена Хендерсона

Ч ерез два дні радник британського прем'єра Гораціо Вільсон привіз фюреру лист від Чемберлена. Він повідомляв, що Чехословаччина вважає умови Гітлера неприйнятними.

Фюрер, не дослухавши послання, закричав: "Тут нема про що вести перемовини!" — і ледь не вибіг із кімнати. "Це була надзвичайно неприємна сцена, — розповідав Шмідт.— Особливо коли Гітлер начебто усвідомив, опинившись біля дверей, наскільки неприпустимою була його поведінка, і повернувся на місце, як неслухняний хлопчисько. Тепер він заспокоївся і дослухав лист".

Але потім Гітлер все-таки вигукнув ультиматум: "Якщо вони не погодяться на мої вимоги до 14 години 28 вересня, у жовтні я введу німецькі війська на територію Судет. Я роздавлю Чехословаччину!".

Кілька годин по тому в берлінському палаці спорту фюрер прокричав промову, присвячену судетському питанню. Його дратував непокірний Бенеш: "Питання, яке хвилює нас найбільше, називається не стільки Чехословаччина, скільки герр Бенеш! У цьому імені сконцентровані сьогодні почуття мільйонів людей, воно змушує їх впадати у відчай або наповнює їх фанатичною рішучістю!.. Тепер рішення залишається за ним. Або він приймає нашу пропозицію, або ми прийдемо і візьмемо свободу самі! "

Наступного дня фюрер влаштував своєрідний парад дивізії, яка прямувала до чехословацького кордону. Ширер записав у щоденнику: "Час було вибрано так, щоб застати сотні тисяч берлінців, що виходять зі своїх установ у кінці робочого дня. Але вони швидко зникали в метро, ​​відмовляючись дивитися на все це. Це була найбільш вражаюча антивоєнна демонстрація, яку я коли-небудь бачив".

Вранці 28 вересня до Гітлера знову прийшов Вільсон із новим повідомленням із Лондона: "Якщо Франція, виконуючи свої зобов'язання, буде активно залучена у ворожі дії проти Німеччини, Сполучене Королівство вважатиме за необхідне для себе підтримати її".

Це означало, що фюрер мав або поступитися, зокрема і Бенешу, або почати війну, до якої рейх був ще не готовий.

За дві години до закінчення терміну німецького ультиматуму Чехословаччини в гру несподівано вступили італійці. Тамтешній дуче Беніто Муссоліні відрізнявся миролюбністю, хоча і полягала вона в тому, щоб не вплутуватися у війну з великими державами.

Чемберлен скористався італійськими зв'язками, щоб збити напругу від свого ранкового послання і спробувати ще раз домовитися з Гітлером.

Саме тому до фюрера несподівано з'явився захеканий італійський посол Бернардо Аттоліко і передав нібито пропозицію Муссоліні зустрітися ще раз стосовно Судет. Але вже у форматі четвірки — Німеччина, Італія, Франція і Велика Британія.

Гітлер видихнув, і 29 вересня Муссоліні, Чемберлен і французький прем'єр Едуард Даладьє були вже в Мюнхені.

Ця зустріч стала символом малодушності британського і французького лідерів. На неї все ж запросили Бенеша. Але із вдаваної пристойності союзники попросили чеську делегацію почекати десь поруч, поки вони підписували все те, чого хотів Гітлер.

Чемберлен і Даладьє відмовили Німеччині лише в одному — у вечері з Гітлером.

А в перших числах жовтня у судетських містах вже стояли солдати вермахту. Вони кликали місцевих жителів до своїх польових кухонь і дивувалися, чому ніхто не біжить за їхньою кашею, — адже пропаганда Геббельса запевняла, що Бенеш морив судетських німців голодом.

До кінця березня 1939 року рейх проковтнув і решту Чехії.