Світовий безлад

За таких умов світовий лад більше схожий на безлад: країни роз'єднані та навіть небезпечні. Як це стало можливим? І що тепер робити?

Карл Більдт,
дипломат, колишній міністр
закордонних справ Швеції

З а таких умов світовий лад більше схожий на безлад: країни роз'єднані та навіть небезпечні. Як це стало можливим? І що тепер робити?

Епоха, що настала після Другої світової війни, була періодом сприятливого ліберального інтернаціоналізму. Післявоєнний порядок почав формуватися вже у 1941 році, коли президент США Франклін Рузвельт і прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль створили Атлантичну хартію. І хоча Гітлер ще перемагав на полях битв у Європі, Черчилль і Рузвельт мали намір не тільки подолати нацистський натиск, але і закласти основу майбутнього миру та демократії.

Вийшло у них навіть краще, ніж вони самі очікували. Після Атлантичної хартії реальністю стали Організація Об'єднаних Націй, Бреттон-Вудські інститути, глобальна система торгівлі, Загальна декларація прав людини та багато іншого. У повоєнні десятиліття деколонізації з'явилося багато нових країн, колишні вороги об'єдналися у нові союзи. Все це відбувалося під егідою всеосяжної інтеграції та взаємодії.

Відкритість Китаю і розпад Радянського Союзу у 1991 році ознаменували початок періоду дивного прогресу. Судячи з економічних, політичних і соціальних показників, це, можливо, була найкраща чверть століття в історії людства. Не було масштабних воєн між наддержавами, глобальна торгівля призвела до економічного зростання, злидні скоротилася майже вдвічі, а швидкий прогрес у галузі науки та техніки дістався до всіх куточків світу.

Однак останніми роками світ вступив у нову фазу. Політику ідеалізму і надії змінила політика ідентичності та страху. Західні країни одна за одною піддаються цій тенденції. Але найбільше її прояви помітні у двох англосаксонських державах: саме тих, завдяки яким став можливим попередній період глобального прогресу.

Сучасну епоху визначає лють президента США Дональда Трампа, ревізіонізм глави РФ Володимира Путіна і неприборкані амбіції президента Китаю
Сі Цзіньпіна

Політику Сполученого Королівства після червня 2016 року, коли відбувся Брексіт, можна вважати справді трагічною. Британії не вдається знайти концепцію суверенітету, яка допомогла б зберегти її міжнародний авторитет та вплив після виходу з Європейського союзу. Колишнє глобальне державне бачення змінилося локальними негараздами.

У сумбурної політики Білого дому Трампа наслідки ще гірші. Протягом десятиліть Білий дім був символом глобального лідерства. Сьогодні він перетворився на джерело войовничої риторики. Виходячи зі стратегії державної безпеки адміністрації Трампа, США все ще захищають світовий порядок. Щоправда, тепер він трохи інший: непродуктивний і заснований на самозахисті держав. Майбутнє, яке передбачає такий світовий устрій, визначається конфліктами між суверенними державами.

США могли б дати зрозумілу відповідь російської агресії в Східній Європі і зростаючим амбіціям Китаю на світовій арені, якби переглянули свою військово-стратегічну доктрину. Першочерговою реакцією президента США має бути захист світового порядку від наростаючих загроз, внесення поправок у зв'язку з новими обставинами. Для вирішення проблем зміни клімату, зростання міграції та революції в галузі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) будуть потрібні нові міжнародні угоди щодо захисту інтересів суверенних країн.

Замість цього заяви адміністрації Трампа радше спрямовані на підрив будь-якого розуміння ладу. Схоже, США керуються баченням Гоббса і хочуть здобути першість у майбутній боротьбі за глобальне панування. За такою логікою, міжнародна торгівля повинна регулюватися не правилами та інститутами, а односторонніми протекціоністськими заходами і політикою "викручування рук". А до таких об'єднань, як ЄС, які прагнуть забезпечити порядок і стабільність за допомогою інтеграції, стануть ставитися з байдужістю. Якщо не з презирством.

"Бачення Гоббса" в Білому домі лише на руку Китаю. Звісно, якщо економіка держави продовжить зростання, а всередині не відбудеться серйозних соціальних або політичних потрясінь. Зрештою, чим менше глобальних правил, то з меншими перешкодами зіштовхнеться Китай на шляху до свого світового впливу.

У такому сценарії Захід, звісно, програє. До того ж у широкому сенсі: програє не тільки Європа, але й такі держави, як Індія, які як і раніше залишаться прихильниками ліберальної демократії, економічної відкритості та цінностей, що лежать в основі дивовижного періоду після холодної війни.

Навіть якщо вдасться уникнути гіршої версії подій, Захід зіштовхнеться з новим світом та новими гравцями з їхніми власними вимогами до майбутнього. Тому для західних держав стане фатальною помилкою відмова від ідей та інститутів, які забезпечили їм процвітання і стабільність у попередні десятиліття. Перш за все йдеться про ті дві країни, завдяки яким і був створений післявоєнний міжнародний порядок.

Copyright: Project Syndicate, 2018