Солодкого життя захотів

Студент Олексій Філіппенков побудував бізнес з мільйонним оборотом без власного капіталу, зате маючи мізки, руки і нестримне прагнення домогтися свого

Олександр Пасховер

У пошуках свого місця в бізнесі студент біологічного факультету Запорізького університету Олексій Філіппенков за три роки пройшов шлях довжиною як мінімум в 1 млн грн. Не маючи в кишені ні гроша, якщо не брати до уваги студентської стипендії розміром в половину прожиткового мінімуму, Філіппенков зрозумів: у нього немає іншого вибору, крім як інвестувати в бізнес самого себе.

Почавши з ряду авантюрних ідей з елементами хлоп'яцтва і блефу, молодий запорожець в результаті виріс до партнера в двох підприємствах, що стрімко розвиваються. І, судячи з хватки 22-річного підприємця, у нього все тільки починається.

Тепер він співвласник двох майстерень. Одна – з виробництва велокав’ярень Coffee Brew Bike, друга – мережевий фастфуд Майстерня пончиків. В обох напрямах у нього міцні ділові партнери з великим стажем у малому бізнесі.

На головній фотографії до статті – Олексій Філіппенков і його старший партнер Олексій Пучков. Тезки демонструють НВ елементи свого нового, солодкого життя, яке вони масштабують на всю країну і навіть планують вийти з ним за межі державних кордонів.

"У мене є мрія,– патетично резюмує Філіппенков. – Мати свій гіпермаркет. Коли я купую продукти в Ашані, питаю у своєї дівчини: чуєш симфонію кас? Я уявляю ці грошові потоки, які ллються через каси".

НВ сидить з Олексієм Філіппенковим в торговому центрі Аврора, їсть щойно приготовані пончики, залиті тут таки приготованим ягідним джемом. Удвічі смачними вони здаються після новини, яку повідомляє Філіппенков. "Сьогодні ми домовилися [з компаньйоном], що мій опціон буде складати 20% від франчайзингової компанії".

Мова про мережу Майстерня пончиків. Іншими словами, кореспондент НВ, сам того не відаючи, потрапив у Запоріжжі на день народження нового підприємця. Урочистість моменту прикрашає розповідь Філіппенкова про те, на які тільки хитрощі він не пускався, щоб створити власний бізнес.

Свій перший, сміхотворний за величиною капітал у 6 тис. грн студент Запорізького університету заробив зовсім недавно. У 2015 році він і його друзі домовилися з керівництвом літнього кінотеатру в центрі Запоріжжя вечорами у вихідні дні крутити фільми.

Вхідний квиток – 30 грн. Охочих збирали в соцмережах за допомогою розсилок. Заробіток приходив також від продажу в кінотеатрі напоїв і бургерів, які готувала спеціально найнята людина.

"Кайф був не в тому, щоб подивитися фільм, а в тому, щоб посидіти на вулиці, під пледами. Поїсти бургери, попити коли", – пояснює свій маркетинговий хід Філіппенков.

Проект жив кілька місяців, але досить скоро помер через об'єктивні, але не залежні від підприємця причини. По-перше, завадили часті негоди, вони зривали покази. По-друге, крутити неліцензійне відео довго неможливо.

Втім, перші півтора місяці були досить успішними, вважає Філіппенков. Вони не принесли великих дивідендів, але дали найважливіше: смак грошей і приплив адреналіну.

Цього чимало, але все ж недостатньо, щоб здійснити свою мрію – побудувати власний бізнес. До мрії залишалося зовсім небагато. Буквально ще одна авантюра.

У тому ж 2015 році запорізький студент повернувся з десятиденної поїздки Ізраїлем. Там він вперше спробував каву з додаванням кардамону. Східний напій запустив струм у мізках Філіппенкова по нейронах, відповідальних за підприємництво.

По приїзду додому він написав у Facebook місцевому мультипрофільному підприємцю Віталію Івахову, який, крім усього іншого, спеціалізується на обсмажуванні й продажу кави під брендом ISLA. Повідомлення було таке: "У мене є кава з Ізраїлю. Хочу вам її продати. Я знаю, як налагодити поставки".

Насправді нічого у Філіппенкова не було, крім пачки кави, купленої в ізраїльському маркеті. Чистий блеф.

"Прикольно. Приїжджай", – відповів Івахов. Уже на місці бізнесмен показав своєму юному гостю цех з прожарювання зеленої кави і вразив масштабом обороту. Тепер Філіппенкову стало ясно, якою наївною виглядає його ідея продати Івахову прожарену, упаковану в Ізраїлі каву.

"Тоді він мені сказав: я тебе запам'ятав і до тебе звернуся", – згадує Філіппенков. Так і сталося.

ДВА В ОДНОМУ: Олексій Філіппенков (ліворуч) і Олексій Пучков – бізнес-партнери в бізнесі зі смішною назвою Майстерня пончиків, що швидко розвивається

І дея для реалізації в Запоріжжі, запропонована Івахим, полягала в тому, щоб зібрати велокав’ярню і продавати з неї напої. Такі мобільні кав'ярні 50-річний підприємець побачив у США. Йому здалося, що зробити таку машину і продавати з неї каву до снаги його новому 19-річному знайомому.

На розроблення і складання велокав’ярні у Філіппенкова пішло три місяці. Потім йому довелося освоїти професію бариста і самоорганізуватися. Наприклад, встановлювати свій кавабайк на всіляких фестивалях, виставках, конгресах, щоб поїти гостей напоєм. Потрібно було вести переговори з організаторами, як це було на книжковому форумі Толока. Всі витрати на стартап були відбиті за три місяці. В результаті народився малий бізнес.

Але Філіппенкову здалося, що на одному велосипеді далеко не заїдеш. І тоді він організував цех з виробництва таких байків та їх продаж. В результаті зайнявся масштабуванням бізнесу, а також просуванням свого ноу-хау через спеціалізовані виставки, соцмережі та інші доступні йому ресурси. У новій справі він отримував частку в 50%. Ось тоді-то вітчизняна біологія втратила молодого вченого, зате діловий світ придбав бойову амбітну одиницю.

У найкоротші терміни Філіппенков налагодив нову справу – Coffee Brew Bike. Велокав’ярні заколесили по всій Україні – Запоріжжю, Одесі, Києву тощо.

Зараз Філіппенков виконує замовлення для США. Його повністю обладнана "тачанка" обходиться замовникові до $2 тис. Недорого, вважає Філіппенков. Крім того, він бачить у своїй справі ще одну важливу місію: "Ідея в тому, щоб створити бізнес, який може дозволити собі кожен. $2 тис. можуть дозволити собі багато хто".

Популярний в країні шоумен Дмитро Чекалкін – один з них. "Такий велосипед я купив для свого родича в Києві, – розповідає він. – Він стоїть на виході з універмагу Україна. Люди підходять, беруть каву".

Всього Чекалкін купив три кавабайки – так глибоко його пройняла запорізька ідея.

Незважаючи на те що сама ідея вийшла на оборот в 1 млн грн, в ній проявилося безліч проколів. Стати на вулиці й торгувати кавою – майже у всіх містах це пов'язано з необхідністю збирати купу документів, дозволів, ліцензій. Не всім під силу цей марафон з перешкодами. До того ж сама кавоварка споживає 5 кВт, і автомобільні акумулятори тут не рятують. Підключення до електромережі – дуже складна в оформленні процедура.

Ось ще одна проблема, абсолютно несподівана – опір ринку. Філіппенков обдзвонив понад тисячу торгових і ділових центрів, приватних клінік, музеїв, магазинів. "Дівчата, що сидять на телефонах (в call-центрах ТЦ), втомилися приймати такі дзвінки, – розповідає Філіппенков. – Я пояснюю: у нас не зовсім кав'ярня, інший формат. Європейський. Екологічно чистий. Найм'якша відповідь була: немає місць".

Навіть Чекалкін, окрилений ідеєю, підключився до процесу просування нового формату в торгові мережі. Наприклад, провів бесіду з керівництвом Епіцентру, оскільки добре знає їх. "В Епіцентрі мені сказали, що у них є свої точки, – переказує суть Чекалкін. – Це [новий формат] суперечить нашим інтересам".

Сам Філіппенков не став чекати милості від call-центрів і пішов протоптувати доріжки до власників торгових центрів. Одним з них виявився Гарік Корогодський, співвласник ТЦ Dream Town в Києві. "Він мене проконсультував з багатьох питань, зокрема як потрапити в ТЦ, – розповідає Філіппенков. – Фішка в тому, що ніяк. Торгові центри забиті кав'ярнями. Приблизно 30% з них належить власникам ТЦ".

Корогодський також пояснив новачкові, що потрібно максимально конкретно формулювати свої пропозиції: яка потрібна квадратура, скільки хочете платити і звертатися безпосередньо до директорів, а не до менеджерів і адміністраторів.

"Презентувати. Домагатися. Можливо, ви проскочите. Хоча малоймовірно", – цитує Філіппенков свого ситуативного наставника.

Цей урок для запорізького підприємця даремно не пройшов. Якщо він і готовий був скласти крила, то незабаром у нього з'явилася причина їх розправити.

О лексій Пучков прийшов у бізнес приблизно тоді, коли Олексій Філіппенков народився. Тепер вони ділові партнери в проекті Майстерня пончиків.

"Я думаю, талант Льоші за місяці чотири заощадив компанії $15-20 тис., – говорить Пучков. – Тому ми й вирішили дати Олексію інший статус – не найманий працівник, а бізнес-партнер".

Сама ідея побудувати мережу з продажу пончиків, що готуються на очах у клієнтів, народилася два роки тому. Перші інвестиції – близько $30 тис. Вони вже практично окупилися. До повної окупності залишилося не більше півроку. Новий партнер взявся за розвиток як власне мережі, так і франчайзингу. Іншими словами, схожа історія, що трапилася з велокав’ярнею – виробляти продукт, який дозволяє розширювати бізнес за рахунок нових підприємців. Філіппенков з азартом кинувся розвивати як франчайзинг, так і власну мережу компанії в торгових центрах країни.

Іронія долі в тому, зауважує молодий підприємець, що тепер він дзвонить в ті ж торгові центри, що й раніше. Однак тепер, почувши про новий формат, вони охочіше ведуть переговори.

"Ось вам приклад: ТЦ ​​Аврора, де ми зараз сидимо, – перший торговий центр, який мене послав з велокав’ярнею. І це перший торговий центр, який взяв нас з пончиками".

– Тобто зараз ви розумієте, що вони мали рацію? – запитує НВ.

– Так, вони мали абсолютну підставу мені відмовити. Просто не слід було матом.

Так Філіппенков засвоїв абетку капіталізму: у світі акул бізнесу немає місця для сантиментів – це раз. І друге: незайнятих ніш на ринку ще досить багато.

"Вони [менеджери ТЦ] кажуть мені: мовляв, ми хочемо унікальний формат, 2 пояснює підприємець. – Ми відповідаємо: ок! Пончики. Ми робимо їх на ваших очах. Джеми варимо самі". І це спрацювало.

У планах компанії – масштабувати мережу на всю Україну і виходити на зарубіжжя – Молдову, Білорусь, Грузію, Польщу. Щоб казку зробити бувальщиною, окрім ентузіазму старшого і молодшого Олексія, потрібен живий оборот капіталу. Все, що тепер просить Пучков від держави, – це впровадити в обіг програми компенсації кредитних ставок. 20% річних, що видають банкіри на розвиток бізнесу, – це дорого.

Він [Корогодський] мене проконсультував, як потрапити в ТЦ. Фішка в тому, що ніяк.

"Ось сьогодні був дзвінок з Маріуполя, – наводить приклад Пучков. 2 Людина каже: мені не вистачає коштів. Якби було співфінансування банків, я б запустив вашу майстерню пончиків у Маріуполі". Цей голос волаючого в Маріуполі поки що не почутий.

Парадокс же української дійсності полягає в тому, що гроші у банкірів є. Руслан Чорний, керуючий партнер консалтингової компанії Financial Club, зазначає: банки тримають в гривневих ОВДП 244 млрд грн. Всі ці гроші (за вирахуванням обов'язкових резервів) теоретично могли б піти на кредитування нових клієнтів. Цього більш ніж достатньо, щоб розгорнути велике будівництво малого капіталізму. На одних тільки кореспондентських рахунках мертвим вантажем лежать 52 млрд грн.

"Коли рік тому на коррахунках було 40 млрд грн, всі кричали: у банків купа грошей, потрібно їх кудись подіти", – говорить Чорний.

І ось здається справа зрушила з мертвої точки. Один з найпомітніших трендів фінансового сектора України в 2018-му – кредитування малого та середнього бізнесу (МСБ). Уже в цьому році, прогнозує експерт з Financial Сlub, портфель позик зросте на третину.

Як пояснює Чорний, кілька років банківська система зазнавала величезних збитків. Галузь перебувала в глибокій кризі. Ніхто не будував плани всього на три-п'ять років вперед.

"Тепер, коли банківська система очищена і більше не колапсує, вони перші почали це робити, – каже Чорний. – І багато хто вирішив піти в МСБ".

Це зовсім не означає, що гроші подешевшають, хоча б тому, що облікова ставка НБУ, який таким чином бореться з інфляцією, все ще досить висока – 17%.

Зробити гроші доступними допомагають зараз не державні чи навіть муніципальні програми, а в основному міжнародники. Наприклад, німецько-український фонд (НУФ), який активно співпрацює з національною банківською системою. На першій сторінці його сайту висить банер: "Ми готові надати € 36 млн для підтримки малого та середнього бізнесу".

"Партнером НУФ може стати будь-який український банк, для якого співпраця з малими і середніми підприємствами є одним з пріоритетів", – зазначено тут же на порталі.

Чорний наводить як приклад і програми Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР). Незабаром, каже Чорний, ЄБРР випустить гривневі облігації, ставки за якими будуть близько 7-9%. Відповідно, банкіри отримають можливість видавати позики, наприклад, під 11-12%.

Крім того, в сільськогосподарському секторі в оборот входять так звані аграрні розписки. Вони частково замінять агрокредитування, а значить, звільниться велика грошова маса, і вона спробує прорватися на нові ринки.

Такою поверхневою бухгалтерією Чорний ілюструє банальну істину: в Україні немає дефіциту коштів, є дефіцит ідей, програм і людей, здатних їх генерувати в легальному полі і якісно реалізовувати. Ось чому такі як Філіппенков і є справжній золотий запас України.