Що ви робили 24 серпня 1991 року?

НВ з'ясував у співвітчизників, чим вони займалися у день проголошення незалежності України 28 років тому

У серпні 1991-го я був молодим татом. У травні народився мій син, і всі мої думки були спрямовані на те, як молода сім'я повинна отримувати свої гроші, і як ми виживатимемо. Бо навчання у двох інститутах ні до чого не привело, а обидві спеціальності — океанолог та оператор кіно і телебачення — на той момент здавалися зовсім безперспективними. І я працював покрівельником — крив дахи на Національному банку, Оперному театрі й Будинку Булгакова. І взагалі-то нічим особливим не вирізнявся, і якоїсь великої самосвідомості не було.

Я тоді був політично неосвіченим. А моя самосвідомість почала формуватися десь до кінця 1990-х.

Звісно, напередодні ми активно стежили за подіями в Москві, за ГКЧП. Страшно не було. Ми були далеко.

Сергій Гайдай,
політтехнолог, директор зі стратегічного планування агентства Гайдай.Ком

Того літа я саме закінчив школу і не вступив із першого разу на кінорежисуру в Театральний інститут імені Карпенка-Карого. Тому всі мої переживання оберталися навколо цього.

Але я пам'ятаю, як 19 серпня, прокинувшись удома, подивився на всіх трьох телеканалах Лебедине озеро і вирішив, що в телевізорі зламалися налаштування. Вже пізніше ввечері ми зібралися компанією й обговорювали події, що відбулися. Я дуже переживав, що не маю паспорта і серйозно замислювався, як звалити із цього СРСР. Але, на щастя, протягом кількох днів усе вирішилося й обернулося на краще.

Мирослав Слабошпицький,
кінорежисер

Пам'ятаю, що був тоді на дачі. І літало багато військових літаків. Правда, не впевнений, що пам'ятаю точно.

Владислав Чечоткін,
творець і власник інтернет-магазину Rozetka.ua

У ті дні я багато знімав, особливо 24 серпня 1991 року. Є що розповісти і показати. Як з'ясувалося, я став єдиним власником фото внесення прапора до парламенту. Його опублікували в журналі Time [9 вересня 1991 року], але воно не було потрібне в Україні.

Єфрем Лукацький,
фоторепортер, керівник представництва Associated Press в Україні

Я саме повернувся із Закарпаття до Києва і 19 серпня із телевізора дізнався про ГКЧП. Після чого зібрав всі документи, що компрометували мене роботою на BBC і вирішив піти в підпілля. Але ближче до вечора почув, що BBC працює, і почав передавати репортажі про ситуацію в Києві.

Наступного дня зі мною зустрілися представники КҐБ і почали погрожувати й вербувати мене. Це тривало години три. Я не надто вербувався, а їм, мабуть, надійшла інформація, що ГКЧП може програти. Тому другу половину вербування вони вмовляли мене працювати вже не на Радянський Союз, а на незалежну Україну. Що було досить смішно.

24 серпня я був на надзвичайному і позачерговому засіданні Ради, де [прихильники незалежності] ніяк не могли схилити на свій бік комуністів, так звану групу 239. І коли 392 депутати підтримали Акт проголошення незалежності України, зал охопила ейфорія. Я поводився досить стримано, бо все ще не вірив у це.

А через кілька днів я зустрів [тодішнього депутата Ради] Юрія Збітнєва, і він запропонував піти разом із ним. Ми і ще кілька людей піднялися на дах будівлі Центрального комітету Компартії України і зняли з нього червоний прапор.

Микола Вересень,
журналіст і телеведучий

24 серпня 1991 року, ближче до вечора, у телевізорах запрацювало Українське телебачення. Запрацювало не в тому сенсі, що перед тим його вимикали. Ні, сигнал був увесь день. Але на екрані ми бачили переважно заставку з якимось таким написом, що зараз буде важлива пряма трансляція з Верховної Ради. І ця заставка висіла на екрані годинами, а на її тлі пускали музику.

Сесійна зала ніяк не хотіла вмикатися, хоча ми вже чули якісь депутатські крики й загальний доволі напружений гул. Це вимагало від нас залізних нервів.

Трансляція запрацювала десь із п'ятої спроби. Ми дуже вірили в те, що цього дня буде проголошено державну незалежність. І коли в залі пролунали часто відтоді цитовані слова "виходячи із смертельної небезпеки, що нависла була над Україною...", то особисто мені найбільше радості приніс суто філологічний нюанс — вживання старого доброго плюсквамперфекту "нависла була". Виявилося, навіть граматика віддзеркалює незвичайну сутність Події.

Юрій Андрухович,
письменник

Пам'ятаю тільки дні після путчу, тобто після 19 серпня 1991-го. Політично активні та небайдужі люди з мого оточення — УТ-1 плюс Спілка кінематографістів (нагадаю, що Будинок кіно був центром "перебудови" в Україні) — з нетерпінням чекали реакції на московські події нашого українського керівництва. І така реакція з'явилася від Леоніда Кравчука. Він виступив на ТБ і сказав у його фірмовій манері, щось на кшталт: "Так це ж події в Москві, Україна — окрема держава. Нас це не стосується..." Саме відтоді доля СРСР була вирішена. А Біловезька Пуща вже просто підтвердила цей розпад.

Людмила Горделадзе,
директорка київського кінотеатру Жовтень

Я тоді був у селі в батьків. Якраз закінчився або закінчувався сінокіс, а я допомагав батькові — він був комбайнером.

Пам'ятаю, що для мене це була велика радість, і я з великою надією дивився у майбутнє. На той час я закінчив 2-й курс факультету романо-германської філології та набрався революційних проукраїнських і антирадянських ідей.

Ігор Захаренко,
гендиректор турфірми Феєрія

Влітку 1991 року я повним ходом готував до відкриття шкільну їдальню.

Ремонтував приміщення й упорядковув іржаве державне обладнання. Потім збирав dream team. Приблизно наприкінці серпня вже почали завозити бакалію та інші продукти без терміну придатності.

Я знайомився з учителями і директором школи, з порядками в держконторі Шкільне харчування, входив у посаду керівника. Перше хрещення припадало якраз на 1 вересня. Часу на телевізор не було, тому про новини і про всенародні свята дізнавався вже пізніше — від співробітників або від домашніх.

Навіть про наступну зимову зустріч у Біловезькій Пущі дізнався вже після того. Та й було мені тоді всього 30 років, і я дуже скептично й іронічно ставився до всілякої державної та політичної балаканини. Втім, мені сьогодні років більше, але іронії та сарказму в цьому сенсі менше не стало.

Сава Лібкін,
власник корпорації Ресторани Сави Лібкіна (Дача, Компот, Стейкхаус, Фарширована риба)

19 серпня 1991-го мене як депутата Сімферопольської міськради запросили на "засідання партгоспактиву Криму" — оголосити нам про ГКЧП. Я запізнився й увійшов до зали Сімферопольського будинку політпросвіти останнім. Було десь по обіді, і сонце з вікон дуже виблискувало на лисинах "активу". Я постояв у дверях 20 секунд, розвернувся і пішов. Програш учорашніх був невідворотним.

Дмитро Сіманський,
директор зі стратегії PR-House

Здається, у серпні 1991-го я проводив великий семінар на пароплаві, що йшов Волгою. Це був єврейський міжнародний семінар, куди з'їхалися лідери єврейських громад, які щойно виникли в кінці радянської влади.

Ще в січні 1991-го я на одному зі з'їздів почав заявляти, що Союз розвалюється, і ми маємо перебудовувати свої структури під нове бачення світу, де немає СРСР, а будуть окремі країни. Хоча до остаточного розпаду був цілий рік. Тоді мене підтримували литовці, латиші, естонці, а решта пручалися, бо ще трималися за цей радянський формат, психологію і так далі. І, як бачите, ми досі не вийшли з цього.

Йосиф Зісельс,
голова Асоціації єврейських організацій і громад України