Ризики і можливості

Про те, що чекає бізнес від нової та старої влади, розповідає CEO інвестиційної компанії Dragon Capital Томаш Фіала

Томаш Фіала

Незважаючи на вибори, що наближаються, дивлюся на 2019 рік зі стриманим оптимізмом. Поточна макроекономічна стабільність в Україні досить хитка, і президенту, уряду і Верховній Раді не можна розслаблятися ні на хвилину. Для цього твердження є як зовнішні, так і внутрішні передумови.

Головним зовнішнім фактором є істотне падіння фондових ринків і девальвація валют країн, що розвиваються із лютого 2018 року, яке не обійшло стороною й українські державні та корпоративні облігації. Міжнародні інвестори виводили гроші насамперед із країн із високим дефіцитом держбюджету і поточного рахунку платіжного балансу, з великим борговим навантаженням, а також тих, що відстають за темпами проведення структурних реформ і з повільним економічним зростанням. Таким чином, у нинішніх умовах запозичувати на зовнішньому і внутрішньому ринках для України стало дорожче.

Що стосується внутрішніх причин, додатковим негативним стимулом для іноземних інвесторів продавати українські цінні папери і скорочувати прямі інвестиції в нашу країну (мінус 30% за січень-вересень 2018 роки) стали тривалі перебої у співпраці з Міжнародним валютним фондом і повільні структурні реформи. Занадто багато часу чиновники витратили на те, щоб знайти політичну волю для ухвалення закону про створення Вищого антикорупційного суду в такому вигляді, щоб дозволити зробити цей інститут реально незалежним від інших гілок влади. Скорочення валютних залишків на рахунках уряду, погіршення зовнішньої кон'юнктури і відсутність можливості запозичати за кордоном без чинної програми з МВФ змусили Адміністрацію президента і Верховну раду зрештою підтримати законодавство про Антикорупційний суд. Якби не ця тяганина, уряд, якому в жовтні довелося позичати на зовнішніх ринках під 9,0-9,75% річних, зміг би вийти на ринок раніше і скористатися набагато сприятливішим вікном можливостей.

Навряд чи зовнішній контекст для України зміниться на краще

Я сумніваюся, що в 2019-му зовнішній контекст для України зміниться на краще. У зв'язку з цим хочеться сподіватися, що необхідність співпраці із зовнішніми офіційними кредиторами (крім МВФ, це ще Всесвітній банк, Європейський союз і уряд США) допоможе дисциплінувати й утримати від нерозсудливих рішень як нинішню, так і майбутню владу, а обіцянки на кшталт дворазового скорочення тарифів залишаться лише на рекламних бордах. Ресурсів, щоб реалізувати подібні ініціативи, немає, і найімовірніше ніхто не збирається втілювати їх у життя. Таку розкіш можна було б ще дозволити в 2007-му, коли на обслуговування держборгу йшло близько 1% доходів бюджету, а співвідношення держборгу до ВВП було всього 12%. Зараз на боргове обслуговування витрачається 10% бюджетних доходів, а коефіцієнт держборг / ВВП становить 63%.

Чотири загрози

За останні три роки ми разом із партнерами з ЄС і США вклали майже $500 млн інвестицій в українську економіку. Це не означає, що ми не звертаємо уваги на ризики, які змушують багатьох або вичікувати, або погоджуватися продати свої активи за відносно низькими цінами. Існує чотири основні загрози. Насамперед це російська військова та економічна агресія. Войовничий сусід нікуди не дінеться, й Україна зможе йому протистояти, тільки якщо буде сильною, зокрема економічно. Другим ризиком залишається відсутність верховенства права, яка проявляється у корупції в судах і правоохоронних органах. Наступний негатив — політична корупція, що дозволяє купувати місця в законодавчій і виконавчій владі за гроші та красти у держави, з бюджету або через держкомпанії, займатися нелегальним бізнесом та іншими зловживаннями під офіційним прикриттям. Нарешті, ще одним ризиком є можливий прихід до влади популістів.

Всі озвучені ризики, звісно, насторожують, але є і позитивні зрушення у багатьох напрямках. Україна хоч і з затримкою, але має повторити шлях інших східноєвропейських країн, зближуючись економічно, соціально, політично і юридично зі своїми західними сусідами, які 14 років тому ввійшли до Євросоюзу. От чому ми продовжимо інвестувати в українські активи, хоча, з огляду на ризики і вартість капіталу, за нижчими цінами, ніж можна було б це зробити в Чехії або Польщі.