Реформа на два фронти

Найбільше корупціонери хочуть вселити нам впевненість, що з ними не потрібно боротися. Чи готові ми погодитися із цим? Якщо так, тоді заслуговуємо на те, що маємо

Сергій Фурса, фахівець
відділу продажів боргових
цінних паперів Dragon Capital

С кандал навколо талановитих хлопчиків, які майстерно і розкрадають бюджет, і знімають відео, зачепив зокрема силові структури. До того ж до звичайних клієнтів — СБУ, прокуратури та податкової, ціну яким в Україні й так всі знають, розслідування раптово торкнулося НАБУ. Антикорупційне бюро вперше виявилося перед загрозою втрати репутації. І цей факт змусив багатьох задуматися: навіщо західні партнери роблять такий акцент на боротьбу з корупцією, створюють інститути, витрачаючи свій обмежений ресурс на цей напрямок.

З'явилися одразу дві прямо протилежні та помилкові думки про те, що не можна проводити структурні реформи, доки не переможена корупція, і неможливо боротися із корупцією, доки не проведені реформи.

Давайте розберемося. Спочатку з першим: мовляв, не можна щось змінювати, поки є корупція. Це з серії — якщо не пересаджали всіх корупціонерів, то жодних тобі ринків землі, приватизації та навіть дерегуляції. Абсолютно неправильне переконання.

Тільки уявіть, що було б зараз, наприклад, із ринком нерухомості, якби в середині 90-х не з'явилися прості зрозумілі ринкові правила. Не було б ані бурхливого зростання будівництва, ані зростання цін. І навіть незважаючи на корупцію і відсутність верховенства права, ринкові механізми працюють. Система відбудовується.

Бажання суспільства боротися із корупцією й увага до нечистих на руку чиновників пропорційні рівню добробуту суспільства. Чим багатше суспільство, тим більше розвинена економіка, тим більше шансів побороти (мінімізувати) корупцію. Очевидно, що будь-яка реформа, чи то створення ринку землі або правильно проведена приватизація, призводить до зростання добробуту суспільства. А значить, і підвищує шанси на боротьбу з корупцією.

Якщо чекати верховенства права та не проводити реформи, то верховенства права ніколи не буде. Воно не запрацює за бажанням влади. Владі й так добре. Цього має вимагати суспільство. А суспільство починає думати про справедливість лише після того, як задовольняє базові потреби: безпеку і "поїсти".

Тепер перейдемо до другого переконання: не треба створювати антикорупційну інфраструктуру, все одно все "зкурвиться", давайте просто реформувати економіку, і корупція випарується сама собою. Це теж неправильно. Не випарується. Тому що підвищення ризиків для корупціонерів необхідне. Саме підвищення ризиків є головним результатом зусиль умовного Заходу, спрямованих на вибудовування антикорупційної інфраструктури.

Систему характеризує не помилка, а реакція на помилку

Добре, коли реформа газового сектора прибирає простір для схем. Але одночасно з цим робота НАБУ вигнала з країни Олександра Онищенка, дозволивши зітхнути на повні груди Укргазвидобуванню. Якщо чиновники не боятимуться, вони не стануть обмежувати свої апетити. Тому добре, коли з системи біжать судді, які побоюються прозорості. Електронні декларації нікого не привели до в'язниці, але змусили тисячі людей звільнитися із системи.

Так, складно вимагати від будь-якого відомства у корумпованій країні чистоти. Але це необхідно. Поки все суспільство пронизане корупцією, то і патрульні починають просити на каву, і, як виявляється, детективам НАБУ не чужий лівий заробіток. Однак систему характеризує не помилка, а реакція на помилку. І якщо НАБУ відреагує адекватно, покаже нетерпимість до корупції у своїх лавах, то в бюро з'явиться шанс.

Але навіть таке НАБУ без антикорупційного суду і з Назаром Холодницьким у САП вже зробило більше, ніж прокуратура за 20 років. Насіров, Мартиненко, Труханов, Розенблат. Ці люди є частиною чинної влади і вони вже потрапили на лаву підсудних завдяки НАБУ. І ця робота, цей тиск кредиторів вже не пройшли дарма. Крім того, аналогічна робота не одразу дала результат, наприклад, у Румунії. Де спочатку збудували саму інфраструктуру, а тільки потім вдалося змусити її працювати. Та так змусити, що половина румунської еліти опинилася у в'язниці, а половина футбольних клубів — на межі банкрутства.

Найбільше корупціонери хочуть вселити нам впевненість, що з ними не потрібно боротися. Тому головне питання — чи готові українці погодитися із цим. Якщо так, то українське суспільство заслуговує на те, що має. Ракову пухлину, що робить усіх біднішими. Але навіть у такому випадку це не означає, що не треба скорочувати кормову базу корупціонерів. Але ж будь-яка реформа саме це і робить: скорочує кормову базу і збільшує достаток суспільства. Важливо і те й інше. Одночасно.

Не лякаючи корупціонерів, ви не зможете зменшити їхню кормову базу. Не скорочуючи кормову базу і не збільшуючи достаток суспільства, ви не отримаєте запит від того ж суспільства побороти корупцію. Як дитині потрібно ходити в школу, читати книги й одночасно займатися спортом, так і країні варто лікувати обидві хвороби. І декомунізувати економіку, і боротися із корупцією.