Зарано підбивати підсумки

2018-й залишає нам відчуття американських гірок, коли ти застиг на найвищій точці, але за мить зірвешся униз, щоб далі намотувати кола

Сергій Жадан,
письменник

М и всі починаємо підбивати підсумки року. Робити висновки, прогнозувати, намагатися фіксувати ситуацію, демонструвати постійність розвитку подій. Але виходить не надто переконливо. Яка стабільність, які прогнози? Скидається на тривале плавання у штормовому морі — від страху вже не нудить, хоча буря і не планує закінчуватися. У цьому разі аналітика не стільки показує реальний стан справ, скільки видає суб'єктивні страхи і надії аналітиків. А вся приватна побутова соціологія свідчить про чиюсь мету видати бажане за дійсне.

Так що ж із 2018-м? Як його оцінювати? Що служить маркером? Томос або вартість комунальних послуг? Якою має бути загальна характеристика всього, що сталося за цей рік? Припускаю, що чіткої і конкретної оцінки бути не може. Це забіг на занадто довгу дистанцію, щоб казати про неї вже зараз, не збивши водночас дихання.

Ми всі дуже поляризовані, розведені по кутках рингу, загальний настрій можна охарактеризувати хіба що загальною недовірою і нервозністю. І в реаліях війни це цілком зрозуміло. П'ятий рік суспільство дрейфує між щоденними зрадами і перемогами, настрій кожного окремо взятого громадянина змінюється залежно від того, який телевізійний канал він зранку подивився. Однак навряд чи за нашими особистими неврозами та істериками можна робити висновки про зміну суспільної свідомості. Невдячна справа дякувати стюардесі за вдалий політ, доки літак не пройшов всі зони турбулентності.

Тому жодних підсумків особисто у мене немає. Є, радше, відчуття. Скажімо, того, що цей рік не зробив нас стійкішими і невразливими перед популізмом і маніпуляціями. Ми всі так само легко впадаємо у крайнощі та з готовністю ліпимо кумирів, яких завтра зніматимемо з п'єдесталів. Ми всі так само легко вмикаємось в полювання на відьом, не перевіряючи першоджерела. І якщо за цим і стоїть якась тенденція, то невтішна, особливо напередодні чортових виборів, які обіцяють перевершити всілякі рекорди за безвідповідальністю.

Яка стабільність, які прогнози?

Складається враження, що українські вибори мають одну сумну закономірність — йдучи голосувати, прокачаний пропагандою і заляканий технологами український виборець готовий не просто обирати владу на наступні кілька років — він щоразу готовий рятувати Україну. Рятувати майбутнє дітей, обирати менше зло, використовувати останній історичний шанс. Вибори в нашій країні не дають підстав для оптимізму і надії на стабільність, вони відверто лякають. Тому цілком логічно припустити, що на нас чекає веселий рік. А підсумком року, що минає, стане повна неспроможність суспільства хоч якось цьому протистояти, намагаючись все ж закріпити за собою право осмисленого вибору.

Ще є відчуття, що ситуацію старанно і сумлінно нагнітають. Про повномасштабну війну говорять як про погоду, яка може зіпсуватися. Примітно, що це лякає щоразу все менше. З передчуттями, які виснажували і паралізували нас навесні 2014-го, виявляється, можна спокійно жити.

Є відчуття американських гірок, коли ти застиг на найвищій точці, але за мить зірвешся униз, щоб далі намотувати кола. І ось це секундне зависання, балансування і завмирання, воно вже не дає почуття стабільності та сталості. Швидше, навпаки, нагадує, що подорож між завалами триває, тому варто міцніше триматися за штурвал і не втрачати революційної пильності.

Вважаю, підсумки цього року (та й, врешті-решт, останніх п'яти років) можна буде підводити лише навесні наступного. І якими вони будуть, поки залежить насамперед від нас самих. Інша справа — далеко не всі хочуть, щоб від них щось залежало.

Ну, й узагалі, є відчуття, що поки ця війна не закінчиться, говорити в кінці грудня про успіхи — нонсенс. Якось складно пов'язати успіх зі списками загиблих. Хоча знову ж таки це мої суб'єктивні неврози і тривоги.

Це ще один рік війни. Рік опору і протистояння. Для когось цей рік запам'ятається голодуванням Олега Сенцова, кризою в Керченській протоці, смертю Катерини Гандзюк або політв'язнями. А для когось це буде рік чемпіонату світу з футболу. Що теж по-своєму певний підсумок всього, що з нами відбувається.

Однак час іде. Із задоволенням перечитаю все, що зараз написав, рівно за рік. Сподіваюся, тоді ситуація з підсумками стане кращою. А з перспективами — взагалі чудовою. Чом би й ні.