Право бути

Україна все більше розповідає про себе

Анастасія Гайшенець,
програмна менеджерка Українського інституту

Стандартний асоціативний ряд, що спливає у свідомості умовного жителя ЄС або США, коли йдеться про Україну, — корупція, Чорнобиль та війна. Іноді до цих трьох китів може пристати четвертий — Голодомор. Найсумніше у цьому списку — об'єктивізація країни як території, де відбувається щось лихе. І це тоді, коли голос сучасної України залишається загадкою не тільки для міжнародної спільноти, а й для нас, українців. Що ми можемо розповісти про себе, якщо самі не розуміємо, хто ми й куди йдемо?

Чому настільки важливим є розпочатий процес виявлення власної ідентичності, яка уослоблює щось більше, ніж набір невідрефлексованих негативних наративів? Ми маємо зрозуміти себе не через позицію жертви та витіснення складних тем, а через усвідомлення помилок, вивчення в історичній перспективі. Бо перш ніж ми зможемо експортувати знання про Україну назовні, ми маємо розповісти про Україну собі.

Можливо, саме тому настільки цікава виставка Ukraine WOW. Тисячі людей, що проходять транзитом через Центральний вокзал, отримують стислу інформацію в інтерактивній формі про те, що варто знати про країну і любити у ній. Так, це ще поки не критичне мислення, так, це, безумовно, одна із меж пропаганди, так, навряд чи виставка зможе переважити у своєму значенні весь той масив негативу та безнадії, який продукують політичні ток-шоу та новини. Проте це важливо. Як й інші спроби розповісти українцям про Україну — наприклад, виставка Дивовижні історії Криму в Мистецькому арсеналі або прем'єра повнометражного фільму Ukraïner. The Movie від творців проекту Ukraїner.

Україна все частіше й вже на рівні державних політик починає формувати інституціональні моделі, покликані запакувати й експортувати знання про іншу (не новинну) Україну назовні. І, напевно, вперше у новітній історії незалежності культура отримує можливість діяти суб'єктно (а не тільки реагувати на запити ззовні) у міжнародному полі, відстоювати своє право на голос.

2020 коротко: Вийде у прокат найочікуваніший український мультфільм Мавка. Лісова пісня, який знімають за мотивами знаменитої п'єси Лесі Українки

Декілька українських аудіогідів у великих європейських музеях, Український тиждень у Гданську. Присутність українського театру, кіно і музики на впливових форумах у Польщі, Франції, Німеччині, Нідерландах. Ретроспектива Кіри Муратової у Парижі, опера-антиутопія GAZ на фестивалі музичного театру Musiktheatertage Wien у Відні. Ось що вдалося зробити у 2019-му.

Велика частина подій локалізувалася в Австрії й відбувалася у рамках двостороннього року культури України — Австрія. Центральним став фестиваль Українська ніч у музейному кварталі Відня, де виступили DZ'OB, Onuka і Zavoloka, а на величезний фасад Музею Леопольда транслювався спеціально створений для цієї події 3D-маппінг, на якому оживали анімовані українські мозаїки радянського періоду. Театральні проекти, показані в Австрії, Польщі та Німеччині, — це безкомпромісні роботи про проблеми сучасної України. І кожна така подія створювала запит на нову співпрацю. От чому можна з упевненістю сказати: це тільки початок.

Далі будуть і аудіогіди, і постановки у театрах Європи, і професійні подорожі, що відкривають Європу нам, а Україну — зарубіжним експертам культури.

І незважаючи на те, що наповнення українських програм далеке від пасторалі та не має на меті демонструвати досягнення, ми отримаємо своє "WOW". Бо тепер про війну, корупцію і проблеми самоідентифікації, так само як і про прекрасниі українські мозаїки, кобзарів, авангард 20-х років ХХ століття та дивну здатність до самоорганізації й опору, все частіше говоримо ми самі.