Доки Крим не наш

У п'яту річницю анексії Криму глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров розповідає про те, що зараз відбувається на півострові, розмірковує про перспективи кримськотатарської автономії та згадує дивну зустріч з одіозною Наталією Поклонською у 2014 році

Ольга Духніч

Щ об поговорити з Рефатом Чубаровим, головою Меджлісу кримськотатарського народу і народним депутатом України, НВ пробирається заплутаними кулуарами комітетів Верховної Ради, тими, що на вулиці Банковій. На початку минулого століття тут був житловий будинок, а зараз в одній з його кімнат розташований кабінет головного кримського татарина країни.

Застати Чубарова в офісі непросто. Значну частину часу депутат проводить у поїздках світом, розповідаючи про злочини російського окупаційного режиму в Криму. Сам він не може в'їхати на півострів вже довгих п'ять років, спочатку через заборону на в'їзд, а після — через кримінальну справу, яку порушили проти нього окупанти.

Втім, під час розмови Чубаров називає Крим тимчасово окупованим і, чесно окреслюючи все коло проблем анексованого півострова, запевняє: свого піку окупація півострова досягла, й Україні важливо не згаяти момент, коли вікно можливостей для повернення Криму відкриється.

— Якщо підбивати підсумок п'яти років анексії Криму, що б ви назвали успіхами України в питанні деокупації півострова, а що поразками?

— Те, що п'ять років триває окупація, це перевищує всі плюси, які ми можемо перерахувати. Але якщо розуміти, що окупація Криму Росією для всього міжнародного співтовариства виявилася проблемою, яка не знає швидкого вирішення, то за ці п'ять років ми зробили максимально можливе, аби світ не відвернувся від України і Криму.

Росії не вдалося переконати міжнародну спільноту в тому, що її дії зі збройного вторгнення до Криму спираються на міжнародне право. Захід зважився на здійснення санкцій, які зупинили розширення російської агресії проти України і можливе захоплення росіянами нових територій. Міжнародне співтовариство сьогодні визнає, що нинішня глобальна політична криза почалася зокрема з окупації Криму. І це все, повірте, було б неможливо без самого українського народу. Українці ціною життя тисяч солдатів переконали Європу консолідувати свої позиції щодо Криму, в іншому разі європейські зусилля здулися б за перші два роки.

— Серед законопроектів, які ви напрацювали за ці роки, є і проект закону про Кримськотатарську національно-територіальну автономію. Нею стане Крим, якщо за документ проголосує ВР. Чи є на це шанси ще за нинішнього парламенту?

— Я просив президента і голову Конституційної комісії Володимира Гройсмана якомога швидше внести на розгляд Верховної Ради пакет із трьох законопроектів, що забезпечують кримськотатарську автономію. На жаль, із прийняттям рішення дотягли до передвиборчої кампанії, і сьогодні через це є труднощі з його внесенням. Вважаю, що будь-яке затягування із внесенням цього законопроекту — велика помилка. Зараз якраз такий час, що позиціювання українських політиків за статусом Криму буде показовим для українського суспільства.

— Не всім українцям зрозуміло, навіщо потрібна кримськотатарська автономія. Крім того, коли низка проросійських політичних сил бореться за особливий статус окупованих Донецької і Луганської областей, питання про автономію може викликати тривогу. Як би ви пояснили потребу в автономії кримських татар українському обивателю?

— Не думаю, що право кримськотатарського народу на автономію викликає саме тривогу. Ситуація в українському суспільстві за останні роки кардинально змінилася. Останнє соціологічне дослідження показує, що 54% респондентів висловлюються на підтримку національно-територіальної автономії кримських татар у Криму. Для кримських татар це колосальний прорив проти того, що було до окупації Криму. Тобто українське суспільство заново осмислює Крим, і в цьому українському осмисленні кримські татари — корінний народ Криму. Шкода, що український політикум завжди сильно відстає від українського суспільства.

— Міф про те, що якщо автономія буде кримськотатарською, то Крим дуже скоро стане турецьким, розвіяно?

— Така ситуація точно неможлива. Якщо навіть гіпотетично уявити, що завтра кримські татари зіллються із Туреччиною, це означає лише те, що в максимально короткі терміни, буквально за п'ять-десять років, кримські татари абсолютно втратять свою мову і свою культурну особливість. Наші культури і мови настільки близькі, що ми просто розчинимося у турецькому соціумі. Це перше. Друге: для нас дуже важливо, щоб на нашій рідній землі були умови, які дозволяють нам зберегтися і розвиватися. Будь-які катаклізми, а вони неминучі, якби ми раптом почали вимагати самовизначення через відділення, нескінченно б ускладнили ситуацію в Криму і віддалили нас від мети.

От, будь ласка, сьогодні прийшла російська окупація, і всі можливості збереження кримських татар під великим питанням. Я не думаю, що кримським татарам потрібно шукати якісь додатковий аргументи, 2014 рік мав розставити все по місцях. До 2014-року в СБУ були списані тонни паперу про кримських татар як про потенційних сепаратистів, як про людей, які сплять і бачать об'єднання Криму та Туреччини. І, навпаки, про те, наскільки підтримка проросійських організацій допомагає стримувати кримських татар. Все виявилося із точністю до навпаки.

— Днями в Росії презентувала свою книгу екс-прокурор Криму Наталія Поклонська. У ній вона згадує про зустріч із вами і спроби домовитися про взаємовигідну співпрацю, називає вас ненависником Росії. Що вам тоді, у 2014 році, пропонували окупанти за лояльність кримських татар?

— Я пам'ятаю цю зустріч, дуже своєрідну. Поклонська була в дуже короткій спідниці та в колготках в сіточку. Вона запропонувала нам сісти за накритий для чаю журнальний столик із дуже низькими кріслами в її кабінеті. А під час розмови кілька разів демонстративно закидала ногу на ногу. Для мене це було трохи ніяково, неначе мене в моєму віці та моєму становищі намагаються спокусити.

Вона стала говорити про масштабні зміни, про те, що Росія взяла на себе турботу про Крим, про те, як кримчани раді й вітають всі зміни, що відбуваються. Я, звісно, наводив їй контраргументи, що далеко не всі так радісні, хіба що ті, хто начепив на себе колорадські стрічки. Слово "колорадські" її неначе підірвало: "Як ви смієте, це велика перемога!"

Ми так і не домовилися, і вона, натиснувши кнопку, попросила зайнятися мною якогось товариша Кузнєцова, в ті часи її заступника і, мабуть, смотрящого за її діяльністю з боку Москви. Уже він став переконувати мене, що я відповідальний за весь народ і вкрай важливо уникати провокацій, а вони можливі. І ми знову ні до чого не дійшли. У них взагалі стратегія така була: все, хлопці, Крим російський. Давайте перестанемо вести непотрібні суперечки, давайте, "брати-татари", відкинемо політику і будемо разом заробляти гроші. Підкуповували можливістю особистих зустрічей із Путіним, посадою представника президента РФ у Криму, погрожували зрежисованим початком конфлікту на етнічному ґрунті. Всяке було.

— Що сьогодні відбувається в окупованому Криму? Наскільки помітно Росія проводить політику колонізації півострова?

— Насамперед Росія максимально зміцнює Крим, як свій форпост. Крим для Росії — це територія, з допомогою якої вона може максимально впливати на південному фланзі НАТО. Це вплив охоплює не тільки басейн Чорного моря, але і Середземного моря. По-друге, їй на цій території не потрібні люди, які не погоджуються з окупацією. Такі люди мають бути витіснені з Криму. І це відбувається шляхом систематичних репресій. Це не тільки залякування, обшуки й арешти, це і неможливість розвитку, коли Крим залишають підприємці.

Одночасно Росія заселяє Крим своїми громадянами, і не стільки тому, що вона без них там не може обійтися. Це як додатковий фактор, який дозволить їй утримувати Крим у разі деокупації, а її навіть у Кремлі вже давно не виключають. Крім сучасних зенітно-ракетних комплексів необхідні ще сотні тисяч людей, своїх громадян, значення яких не менше, ніж вся ця зброя. Тому що зброю можна знищити або вивезти, а ось із людьми, які перебувають на цій території, дуже важко щось зробити.

— Чи є якісь дані, скільки росіян вже переселили на територію Криму, і хто ці люди?

— Я використовую найобережніші підрахунки — до 500 тис. осіб. Вважається, що тільки у Севастополі десь уже близько 200 тис. нових жителів. Переважно це сім'ї і самі співробітники військових і силових структур. Але вже є чимала частина людей, які переселяються зі власної ініціативи. Є банки, які, я думаю, за підтримки державного банку Росії видають пільгові кредити на будівництво людям із певних територій Росії, які переїжджають до Криму. Зокрема, з Іркутської та Новосибірської областей. Вони отримують кредити, досить відмінні за відсотками.

- Якщо казати про мілітаризацію Криму, чи є дані про те, на скільки збільшився військовий потенціал Росії в Криму?

— Я не зможу вам точно назвати цифри, але вони є у багатьох дослідників. Росія де-факто максимально розширює зону своєї військової присутності в Чорному морі за рахунок окупованих територій Грузії й України. Якщо невдовзі НАТО не зможе знайти адекватні відповіді на це розширення, Чорне море стане російським морем. І це вже розуміє низка чорноморських держав, таких як Румунія, Болгарія. У Румунії модернізуються злітні смуги для сучасних американських літаків, можливо, в Констанці буде новий причал для військових кораблів. Ці дії РФ сприймає як загрозу для себе і заявляє про те, що їхні ракети націлені на ці об'єкти. Росія тут не панькається. Крилаті ракети, встановлені на території Криму і на кораблях Чорноморського флоту, дозволяють спокійно досягати цих цілей у Румунії, Болгарії та Туреччині.

— Як виглядає нинішня стратегія Росії щодо кримських татар?

— Як і СРСР, Росія намагається декларувати повагу прав народів, щоб заспокоїти всіх, а потім робить протилежне. Наприклад, окупаційна влада ввела у Криму три державні мови — російська, українська і кримськотатарська, а буквально за кілька місяців повністю ліквідувала українські школи. Або розмиття кримськотатарських класів у школах. Там батьків наполегливо рекомендують у графі "Чи бажаєте ви, аби були класи з кримськотатарською мовою навчання?" поставити прочерк, тому що, мовляв, не вистачає вчителів.

До того ж Росія завжди допомагає людям не обманюватися. Наприклад, нещодавній кримський підручник історії, в якому були повторені всі звинувачення НКВС часів Другої світової війни до кримських татар про колаборацію. Дуже важко було б уявити більш тверезіючу для кримських татар дію, ніж цей підручник.

— Кількість кримських політв'язнів у РФ вже вимірюється десятками. Чи існують дієві механізми і важелі впливу на Росію, щоб домогтися їхнього звільнення?

— Немає механізмів, які дозволяли б кардинально полегшити становище політв'язнів за винятком деокупацію. Навіть якщо вдається полегшити перебування в ув'язненні або звільнити людину, то це лише в тих випадках, коли російська сторона отримує від цього серйозні дивіденди. Ми маємо розуміти, що це завжди буде не вирішення проблем конкретного політв'язня, а вирішення проблем російської влади, яка нас шантажує життями наших людей. І я вважаю, що це вкрай болісно. Нас постійно, наче змушують порівнювати цих людей, і це недобре. Це маніпулятивна гра, а не механізм.