Зблякла гордість

Патрульна поліція, яка мала стати зразком реформ у країні, стрімко втрачає довіру громадян і особовий склад — співробітники йдуть через безпорадність перед порушниками і низькі зарплати

Максим Бутченко

Три роки тому молода киянка Лілія Блажеєва з гордістю одягла і носила цю чорну форму. Тепер вбралася у неї лише на прохання НВ, з усмішкою зауваживши, що "опинилася на волі".

Вона дійсно вільна — вийшла з поліції. Там 25-річна киянка перебувала не як затримана: Блажеєва майже три роки служила в складі патрульної поліції. У грудні 2017-го звільнилася.

Колишня патрульна, за освітою перекладач з англійської, завжди мріяла служити в правоохоронних органах. Заради цього навіть збиралася піти в армію. І коли три роки тому в Україні стартувала реформа МВС і з'явилася абсолютно нова структура — патрульна поліція, в яку ще й набирали молодих людей-ентузіастів, вона з радістю подала туди документи.

Блажеєва пройшла відбір, вивчилася, стала на служби. Але чим далі, тим важче вона давалася. Позначилася велика плинність кадрів, наполовину укомплектований штат і, як наслідок, подвійне навантаження. І не тільки це.

"У нас немає елементарного — страхування, соціального захисту. Ми ходимо в старій формі, тому що нової не видають, — перераховує Блажеєва, за звичкою все ще говорячи про себе і своїх колег "ми". — Зарплата — на рівні 2015 року, і ніхто її підіймати не збирається. Патрульні не приїжджають на виклики, тому що їх банально недостатньо".

Внутрішні проблеми нових поліцейських вже перестали бути справою самого МВС, а вилилися у зростання невдоволення населення їхньою діяльністю.

Якщо на старті, влітку 2015-го, довіра до людей в чорній копівській формі зашкалювала, а влада називала їх "найуспішнішою реформою", то тепер мундири сильно пошарпалися: за даними соцопитування фонду Демініціативи, в 2017-му довіру до патрульних відчували 34,6% українців, а недовіру — 53,5%. Роком раніше ці цифри були помітно кращими: частка українців, готових покластися на патрульних, становила 45,8% проти 40,7% "недовірливих".

У патрульних немає елементарного — страхування, соцзахисту
Лілія Блажеєва,
колишня патрульна

Сьогодні серед усіх державних і громадських інститутів, за оцінками соціологів, патрульні опинилися на восьмому місці за рівнем довіри: попереду армія, церква, громадські організації, НАБУ і так далі.

Втім, у МВС загалом показники ще гірші: Нацполіції, структурним підрозділом якої й є патрульні, довіряє 21% опитаних, а не довіряють 67%. Хоча саме тут і немає нічого дивного: за оцінками експертів, значна частина нинішніх поліцейських — це переатестовані співробітники колишньої міліції, і стрибка вище голови від них чекати не варто.

Патрульні ж мусили перемінити загальний імідж МВС, почати по-новому й ефективніше боротися зі злочинністю, замінити собою прогнилу структуру ДАІ, побороти хабарництво правоохоронців, скасувати існування негласного інституту недоторканих.

Але 11-15 тис. осіб (так коливалося число патрульних у різні роки) на всю Україну і 170 тис. співробітників усієї Нацполіціі виявилося мало для повноцінної реформи.

Поки що найочевидніший успіх патрульних — це те, що, розпочавши з Києва, вони поширилися вже на 28 регіонів України. І нині копи працюють не тільки у великих містах, а також у провінційних центрах.

Їх нема за що дорікнути в роботі — за 2017-й, за даними Нацполіціі, патрульні склали 1,1 млн протоколів на різних порушників порядку та закону.

А як показують внутрішні оцінки копів, 90% із них у принципі не беруть хабарів. Хоча в колишній міліції ситуація була зворотною: там така сама частка співробітників якраз регулярно "нагрівала руки".

Однак, за словами нинішніх і колишніх патрульних, у їхній владі замало важелів впливу на ситуацію, закон повною мірою не захищає, а начальство охочіше штрафує, ніж заохочує. І виловлені копами порушники найчастіше уникають відповідальності вже на етапі розгляду справ.

Внаслідок патрулі, непогано оснащені — відеокамери, планшети, нові автомобілі, але не маючи достатнього захисту й підтримки і отримуючи на рядових позиціях усього 8-10 тис. грн на місяць, революції в справі охорони правопорядку не здійснили.

Навпаки: за оцінками соціологів, більшість співгромадян (62%) впевнені, що ситуація зі злочинністю в країні значно погіршилася.

І серед усіх держінститутів патрульна поліція перетворилася на лідера — але не за успіхами, а за швидкістю падіння рівня довіри до неї з боку українців. Про це розповідає Ірина Бекешкіна, директор фонду Демініціативи. "Порядку на дорогах стало менше, а злочинність зростає, — пояснює соціолог. — Все це й обвалило рейтинги [патрульних]. І ця тенденція лише посилиться".

Олександр Дьяченко, патрульний з Дніпра, вдягнув нову форму одним із перших у місті. Тоді він був сповнений ентузіазму.

Тепер — ні: він продовжує служити копом, але про ентузіазм забув. Дьяченко більшу частину бесіди з НВ говорить про те, що йому не подобається у своїй роботі. Список довгий, адже майже все, чого його вчили у підготовчий період, виявилося зайвим у реальному житті.

За правилами, за кожним співробітником мав бути закріплений напарник, вони зобов'язані мати одну машину і патрулювати строго певний район міста. З таким підходом поліцейські добре орієнтуватимуться на підшефній території, як у плані географії, так і стосовно знання населення.

На ділі патрульних увесь час перекидають із району в район, напарників тасують. А все тому, що останнім часом у структурі копів утворилася діра — люди масово звільняються, і штат тепер укомплектований лише наполовину.

Не йдуть із патрульної тільки іногородні й ті, у кого багато дітей", — упевнений Дьяченко.

"Ні, ні, все нормально" — заспокоює столичне начальство. Мовляв, жодних дірок немає — йде зворотний процес. Про це НВ говорить Олексій Білошицький, перший заступник начальника патрульної поліції. За його словами, під час запуску всіх патрулів сумарне число їхніх працівників склало 11 тис. осіб. А зараз служить уже понад 15 тис. І якщо раніше проблеми з кадрами дійсно були, то тепер їх вирішено — адже добрали майже 4 тис. нових копів.

Однак, якщо судити за даними Генпрокуратури, і 15 тис. людей не впораються з функціями забезпечення правопорядку на вулицях українських міст. У ГПУ ведуть статистику, яка показує: якщо 2016-го в країні зафіксовано 10,9 тис. випадків порушень громадської безпеки, то торік — 11,7 тис. Та й дані самої Нацполіціі говорять про зростання числа порушень: в уже згаданому 2016-му патрульні затримали 114 тис. водіїв напідпитку, а в 2017-му таких виявилося на 20% більше.

Білошицький впевнений: винні громадяни. "Знаєте, наприклад, який штраф за керування без прав? Всього 510 грн, — каже він. — Зрозуміло, що будь-хто може ганяти без водійських документів і просто платити цей мізер".

А ось адвокат Андрій Авторгов дорікає поліціянтам за те, що вони погано підковані юридично.

Що б там не робили несвідомі водії, але на тлі зростання кількості правопорушників начальство активно штрафує самих патрульних. Річ у тім, що їхня зарплата — ті самі 8-10 тис. грн для рядових — приблизно на третину — до 4 тис. грн — складається із премії за хорошу роботу. Цю ось надбавку і віднімають у співробітників, які щось недоробили чи порушили.

Однієї патрульної реформи мало. Потрібно міняти всю систему
Хатія Деканоїдзе,
екс-глава Нацполіції

За даними внутрішнього документу самої поліції, який має в розпорядженні НВ, у 2016 році з патрульних Дніпра стягнули 670 тис. грн, а за три квартали 2017-го — близько 430 тис. грн. У Києві, згідно з тими самими паперами, покарання ще більш разючі: в 2016-му загальна сума премій, утриманих із патрулів, склала 968 тис. грн, а за 2017-й — понад 1 млн грн.

Сергій Джихур, глава профспілкової організації патрульної поліції, розповідає, що "батіг" у МВС перетворився на улюблений метод виховання підлеглих. Система доведена, за його словами, до абсурду, коли останнім захистом копів стає суд. Так, саме люди в мантіях скасували штраф у 24 тис. грн, накладений начальством на одного з патрульних.

"Я розумію, що порушення можуть бути, — каже Джихур. — Але жодного разу не було проведено повноцінного розслідування. Навпаки, намагаються якомога більше покарати людей".

Втім, Білошицький стверджує: в повному розмірі премія нараховується тільки тим, хто добре працює. І тому не можна називати її ненарахування словом "штраф".

Не самі лише фінансові питання демотивують особовий склад патрульної поліції. Колишня співробітниця цієї структури Блажеєва згадує, що за час її роботи — а це три роки, — жодного разу не було такого випадку, щоб затриманий копами високий чиновник отримав заслужене покарання.

Так, нещодавно в Києві патрульні спробували зупинити суддю Шевченківського суду, що їхала п'яною за кермом. Затримати порушницю вдалося лише тоді, коли вона домчала до власного будинку. Там, вручивши документи поліцейським, суддя втекла, а потім подала заяву: патрульні, мовляв, вкрали у неї права і 3 тис. грн. Унаслідок суд повернув утікачці права, і та продовжує їздити вулицями столиці.

Блажеєва пам'ятає і те, як патрульні кілька разів затримували п'яних співробітників СБУ, які керували автомобілями. І щоразу закон виявлявся безсилий — від керівництва спецслужби на адресу поліції незмінно надходив папірець, що пояснює: співробітники нібито перебували на завданні й мусили бути п'яними.

"Було таке, що ми тиждень вистежували машину, яка постійно приїжджала до наркопритонів. Очевидно, це був куратор, — розповідає Блажеєва. — Нарешті ми вирішили затримати його, підходимо до машини — а той виявляється співробітником із боротьби з незаконним обігом наркотиків. І все. Що ти йому зробиш?"

У Євгена Стельмаха, колишнього високопосадового поліцейського — він обіймав посаду заступника начальника патрульної поліції Одеси, — свої претензії до МВС. До приходу в поліцію він працював адвокатом, потім за власною ініціативою пройшов навчання у Києві та отримав призначення на південь. Що йому найбільше не сподобалося в новій роботі, так це відсутність кар'єрних ліфтів — призначення у патрульній поліції відбуваються часто за чиєюсь протекцією, і навіть найкращого копа при цьому можуть залишити без роботи.

"Кум, сват, брат — на посади ставлять своїх знайомих і родичів, — говорить Стельмах. — Всі зміни в правоохоронній системі, на жаль, — це гарна обгортка з тухлими нутрощами".

Білошицького і ця думка не змушує відмовитися від позитивного сприйняття власних підлеглих. Для нього й соціологічні оцінки, що показують критичне падіння рівня довіри до патрульних, — це не причина рвати волосся на голові.

За словами заступника начальника патрульної поліції, є дані інших опитувань, і там копам довіряють не 34,6% опитаних, а понад 40%. Та й не можна, мовляв, порівнювати оцінку населенням патрульних із рівнем підтримки інших держструктур. Ті ж існують давним-давно, а патрулі — це нова справа.

"Нам усього три роки, і ми ростемо і розвиваємося", — говорить Білошицький. Наприклад, цьогоріч патрульним у Дніпрі, Львові та Харкові підняли зарплату до 10 тис. грн, створили кінну поліцію і поліцію на воді.

"Бракує соціальної захищеності патрульної служби — щороку травмуються майже по 1 тис. осіб. І немає закону, який би регулював це, допомагав нам. Ну, а загалом ми дивимося у майбутнє з оптимізмом", — робить висновок Білошицький.

Заспокійливу позицію щодо свого дітища займає і Хатія Деканоїдзе, екс-глава Нацполіціі, при якій на вулиці Києва й вийшли перші українські копи. Вона вважає, що українці, як і будь-які люди, звикають до нововведень, і тому захоплення змінюється певним розчаруванням.

Як уточнює Деканоїдзе, для цього є не тільки психологічні причини: адже після реформи, що дала країні патрульних, жодних інших значних змін у МВС не відбулося. Тому загальна недовіра українців до правоохоронців, судів і прокуратури відбилася на патрульній службі.

"Я завжди казала — однієї патрульної реформи мало, потрібно змінювати всю систему МВС. Як ми бачимо — нічого принципово не змінилося", — заявила Деканоїдзе НВ.

Заради ілюстрації до цієї тези вона навела приклад власної батьківщини: в Грузії під час реформ структура місцевої поліції змінилася повністю. Це дозволяє патрульним і досі зберігати високий рівень суспільної підтримки.

Литовський журналіст Віктор Денисенко пояснює, чому в його країні поліція впевнено утримує друге місце за показником "довіра громадян", після служби порятунку: "Люди вірять тій структурі, яка не намагається їх обдурити". Він нагадує про нещодавній випадок, коли рядовий поліцейський випадково застрелив невинного, — після цього глава поліції негайно пішов у відставку.

Ще один зразок наслідування для українських копів — заокеанський — описує НВ американський журналіст Ян Бейтсон. Поліцію в США часто звинувачують у расовій дискримінації, але водночас рівень довіри до патрульних зростає: за даними опитування американського інституту громадської думки Gallup, за останній рік ця підтримка збільшилась із 52% до 57%. Тому що людина у формі — це закон і порядок, безумовний і непорушний.

Подібної непорушності в українських "патрулів" немає. Як і впевненості в завтрашньому дні. "Втомився чекати змін", — говорить стосовно цього дніпровський полісмен Дьяченко. Він уже готовий звільнитися з органів.