П'ять років суворого режиму

Франсуа Олланд, недавній голова Франції, у своїй книзі президентських мемуарів розповідає про бурхливі будні Єлисейського палацу і згадує найяскравіші моменти зустрічей із колегами — Володимиром Путіним, Ангелою Меркель і Петром Порошенком

Олександр Пасховер

Т ри холоднокровні постріли Жаклін Соваж здійснила у спину своєму чоловікові Норберу Маро. Так 68-річна француженка помстилася чоловікові за роки ганьби й найжорстокіші зґвалтування двох своїх доньок. У грудні 2015-го апеляційна інстанція підтвердила вердикт присяжних — Соваж отримала десять років в'язниці. Понад 400 тис. французів підписали петицію на ім'я президента Франції, вимагаючи її звільнити. Під тиском комітету підтримки Жаклін Соваж голова держави Франсуа Олланд, хоч і не одразу, але помилував засуджену.

Цій історії у своїй книзі Уроки влади президент Франції 2012-2017 років приділяє цілий розділ. Вона слугує ілюстрацією того, в які справи доводиться заглиблюватися, коли ти керуєш державою.

Олланду довелося щодня вивчати тонкощі захисту прав сексуальних меншин і сурогатних матерів, а також розбиратися у бюджетному дефіциті, причинах негативного зовнішньоторговельного балансу і водночас намагатися примирити Грецію з Німеччиною. А паралельно переконувати американців, китайців та індусів обмежити обсяги шкідливих викидів у атмосферу, керувати операціями зі знешкодження терористів, які захопили заручників у театрі Батаклан, і рятувати Західну Африку від загрози джихаду.

"Виклики, які стояли переді мною, можуть мати тяжкі наслідки", — пише Олланд. Всі дії, а ще більше бездіяльність президента впливають на життя мільйонів, іноді тисяч, а іноді десятків співгромадян. І навіть якщо від помилки президента страждають лише кілька людей, менш значущою вона не стає.

Я належу до покоління друкованої преси, телебачення, ранкового радіо

"На мій мобільний телефон телефонує Патрик Пеллу, лікар швидкої допомоги, хронікер газети Charlie Hebdo. Його голос тремтить від жаху: "Це бійня! Вони вбили всіх!" — згадує Олланд 7 січня 2015, коли йому повідомили про масову розправу над журналістами сатиричного тижневика. — Я намагаюся дізнатися більше, але Патрик не стримує сльози, він ледве може говорити".

А це означає, що перша особа держави має кинути всі свої справи і прийняти хвилю удару терористичної атаки на себе. Таких епізодів у книзі Уроки влади чимало.

Олланд став президентом у травні 2012 року. Він прийняв естафету в скандально відомого Ніколя Саркозі, стосовно якого прямо у ці дні французький суд починає розгляд справ про корупцію і тиск на слідство.

Під час передвиборчої кампанії Олланд заявив: "Фінансовий світ — от мій противник. У нас на очах за останні двадцять років фінансовий світ взяв під контроль економіку, суспільство, навіть наші життя. Відтепер стало можливим за частку секунди переміщати колосальні суми, погрожувати державам, знищувати банки, переміщувати виробництво".

ГОЛОВНЕ — УЧАСТЬ: 15, вересня 2017 року. Тоді вже колишній
президент Франції Франсуа Олланд (2012-2017 рр.)
залишає Єлисейський палац, відсвяткувавши гіперважливу
для своєї країну подію — Париж удостоївся честі
прийняти у себе Олімпійські ігри 2024 року

Олланд — соціаліст. Це багато що пояснює. Ліві не такі вправні у створенні суспільних благ, але вони великі майстри в їх відносно справедливому розподілі. Втім, Олланд, здається, знайшов компромісне рішення: соціалізм із людським обличчям. Саме його формуванням він і переймався, будучи президентом.

Йому дістався бюджетний дефіцит понад 5% за мінімально допустимого 3%, а це різниця у мінус 33 млрд євро. Зовнішні борги Франції тоді сягнули обсягу 90% від ВВП, а все, що вище за 60%, близьке до катастрофи.

"Обслуговування боргу вже коштувало нам понад 40 млрд євро, тобто стільки ж, скільки становить бюджет освітньої галузі", — згадує Олланд у своїй книзі.

П'ять років суворого фінансового режиму, за зізнанням Олланда, виправили становище, але коштували президенту його подальшої політичної кар'єри. За яку він не дуже і тримався: він не брав участі в останніх президентських виборах. Їх в ультраправої Марін Ле Пен виграв колишній соратник Олланда, його міністр економіки і фінансів Еммануель Макрон.

Своєму наступнику в книзі Уроки влади Олланд приділяє цілий розділ. І навряд чи вона сподобається Макрону. Перед тим як офіційно передати йому ключі від кабінету в Єлисейському палаці, Олланд зустрівся із Макроном, щоб дати низку дружніх порад. Вони стосувалися підготовки до парламентських виборів. Олланд рекомендував наступнику обрати шлях об'єднання у коаліцію різних політичних сил, як це відбувається у більшості європейських країн.

"Під час наших бесід я бачу, що у нього зовсім інші наміри, — зауважує Олланд. — Новий президент покладається на підйом духу після президентської кампанії, щоб затвердити більшість, яка його влаштує".

Потім Олланд продовжує: "Перед тим, як прийти працювати до мене в Єлисейський палац у 2012 році, він був фахівцем зі злиття і придбання: операція, яку він готує, не є зближенням. Це поглинання".

Цю книгу важко розбити на цитати, оскільки стиль написання Олланда досить розмашистий. Всі епізоди вимагають знання контексту. Й Олланд подає його барвисто і в деталях. Але є епізоди, контекст яких українці знають не гірше за президента Франції. Ось вони, ці 12 родзинок із французької булки.

1 Значним явищем останніх років стала все конфліктніша дипломатія з Росією. Тому Росію виключили з Великої вісімки з 2014 року, і проти Росії застосували санкції. Ці рішення зовсім не залякали Володимира Путіна, а змусили його постійно "грати і вашим, і нашим", пропонувати свої "добрі" послуги і водночас підтримувати своїх найменш гідних союзників і блокувати рішення Ради Безпеки ООН. Паралельно з цим він шукав політичної підтримки в демократичних країнах, зав'язуючи стосунки з європейськими ультраправими і консервативними колами, не відмовляючись від різноманітних популістів. Я мав із Путіним довгі бесіди і дуже швидко прийшов до висновку: він поважає лише силу.

2 За час свого президентства я зустрічався із більшістю лідерів планети й аналізував їхні особливості. Найважчим був, поза всякими сумнівами, Володимир Путін. Він весь складається із м'язів і таємничості, може бути настільки щирим й уважним, настільки ж холодним і брутальним, завжди дивиться на співрозмовника поглядом синіх очей, яким він користується. Експансивний у вибухах сміху і цинічний у своїх судженнях, він промовляє безбарвним голосом найрізкіші слова.

3 Ангела Меркель не боїться Володимира Путіна, оскільки знає його давно. Вона вміє говорити з ним. А він ніколи не відмовляє собі у намаганнях придушити її сумішшю погроз, компліментів і спогадів. Приймаючи Меркель у Сочі, він обов'язково кликав своїх собак, добре знаючи, що вона їх не зносить. Але вона має терпіння і давно знає, як вести переговори з ним.

4 Меркель бере папір і ручку. Порошенко залишається непохитним щодо суверенітету своєї країни, тоді як Путін відстоює необхідність автономії обох областей [Донецької та Луганської] і прагне відтягнути на три тижні зупинення вогню. Він тримається жорстко і заперечує свій зв'язок із ватажками сепаратистів, і з цієї причини не може вирішувати за них, вимагає консультації з ними.

5 Кілька разів загострюється тон між Порошенком і Путіним, який раптово роздратовується і погрожує розчавити війська свого співрозмовника. Що рівнозначно визнанню присутності його сил на сході України. І він одразу ж опановує себе.

6 Я пропоную компроміс стосовно дати запровадження припинення вогню. Ангела Меркель виступає за внесення мінімальних змін у документ, терпляче підготовлений вночі. Володимир Путін виходить зателефонувати. За кілька хвилин він підтверджує нам згоду, надану сепаратистськими ватажками, тими самим, про яких він на світанку говорив, що не знає їх. Цей документ - Мінськ-2 - залишається чинним і нині.

7 Путін бажає бачити навколо своєї країни захисну зону з підкорених ним держав. Його тактика — в розпалюванні конфліктів його друзів з його противниками, а потім в їх заморожуванні. Так створені сірі зони на кордонах України, Грузії, Молдови, Азербайджану <...>. Коли Володимир Путін погрожує, то він робить це, щоб успішніше вести переговори. Він не завойовує, а "відгризає" потроху. Трагічний приклад Сирії — додаткове тому підтвердження.

8 У нас слабкі виробничі потужності. Ми купуємо за кордоном більше, ніж продаємо за кордон. Розбалансованість нашої економіки свідчить про хронічний дефіцит інвестицій і про непристосованість виробництва до нових викликів глобалізації. Наш потенціал зростання не такий великий через нестачу ефективності, а також він не відповідає потребам, пропозиціям. Якщо підвищити попит шляхом підвищення купівельної спроможності, то цим ми посприяємо зростанню виробництва, але не у Франції, а у наших конкурентів. Ті, хто думає, що так можна активізувати економіку, збільшують дефіцит, якщо тільки не замкнуться в ілюзорному протекціонізмі.

9 Я не бачу альтернативи. Ніхто не може уникнути цієї реальності: щоб мати стабільну зайнятість, потрібно мати здорові підприємства, щоб розподіляти — потрібно виробляти.

10 Медійний світ за останнє десятиліття дуже змінився. Соціальні мережі зробили переворот у суспільстві. Образ замінює сенс. Чутки дають резонанс. Твіти формують дискурс. Все скорочується, посилюється, а іноді спотворюється. Я недооцінив революцію, яка сталася на моїх очах. Я належу до покоління друкованої преси, телебачення, ранкового радіо. На щастя, ці засоби продовжують існувати, але вони відчувають конкуренцію щомиті. Прощавайте, великі зустрічі, вечірні новини, щогодинні екстрені повідомлення, великі заголовки на перших шпальтах газет, злободенні передовиці. Вони ще не зникли і також мають вагу в формуванні громадської думки. Але серед такої кількості сигналів, тривожних звісток, шуму, який перетворюється на какофонію, руйнується ієрархія інформації. Щоденні випадки стають подіями, стосовно яких президент не може абстрагуватися і які він має коментувати, щойно опиниться поруч із чиїмось мікрофоном або телекамерою. Він змушений щось сказати про це особисто у соціальних мережах, а тому стає учасником, як і всі інші. Пастка закрилася.

11 Якщо постійно напрошуватися у гості до когось, то вас одного разу перестануть запрошувати. Якщо бачити когось постійно, то одного разу перестаєш на нього дивитися. Якщо заповнити собою простір, вас із нього видалять. Якщо щодня проголошувати якусь ініціативу, люди забудуть про неї. Така різниця між тим, щоб надавати чомусь сенс і здіймати галас.

12 Я не можу погодитися із тим, що американський президент ставить під загрозу наш прогрес у питаннях клімату, розриваючи договір з Іраном або торгові відносини між Європою та Сполученими Штатами. Я не можу сприйняти маневри російського президента, який дає можливість Башару Асаду безкарно розправлятися із власним народом і блокувати будь-які ініціативи міжнародної спільноти, завдаючи Заходу моральну поразку, що послаблює демократію. Я не можу мовчати, коли турецький президент намагається проникнути до Сирії, щоб завдати ударів по курдах, які були нашими союзниками у війні з ІДІЛ. Я не можу стерпіти того, що частина Європи відходить від принципів союзу, щодня підриваючи гуманістичну основу, яка нас пов'язує. Я говорю настільки відверто, тому що я вільний. Коли ти у владі, то знаєш, що в дипломатії свої правила і коди. Їх слід поважати. Тепер я вільний від них і можу говорити відверто.