Пісні льоду і каменю

40 років тому Ґренландія отримала право на повне самоврядування, хоча й залишилася формально у складі Данського королівства. До того на острів претендувала не одна країна

Олег Шама

Ц ьогоріч у серпні американський президент Дональд Трамп заявив, що США готові купити у Данії Ґренландію. Фінансова пропозиція від Білого дому звучала приблизно так: $600 млн щорічно за довічне користування територією найбільшого на планеті острова. Його площа в 50 разів перевищує площу самої Данії, і в 3,5 рази — України.

"Ґренландія не продається, — відповіла на купівельну готовність Трампа данська прем'єрка Метте Фредеріксен. — Вона взагалі не належить Данії".

Голова Білого дому не врахував, що після загальнонаціонального референдуму 1 травня 1979 року острів став фактично незалежною державою. Вже 40 років Ґренландією керують місцеві парламент і уряд, хоча формально всі 56 тис. її жителів — піддані данської королеви. Через її представника у столичному місті Нуук, а також через двох депутатів-остров'ян у данському фолькетингу та щорічної субсидії від Копенгагена в розмірі 3,64 млрд крон (109,2 млн євро) Ґренландія і підтримує зв'язок зі своєю давньою метрополією.

Втім, Ґренландія і без цього потенційно багата: тільки родовище рідкоземельних металів (група лантаноїдів) і урану поблизу Кванефьолде на півдні острова вважається найбільшим у світі. Зараз його розробляє австралійська компанія Greenland Minerals, а 11% її акцій у руках китайського холдингу Shenghe Resources. Крім того, п'ять шостих території Ґренландії вкриті тисячолітніми льодовиками, товщина яких подекуди сягає понад три кілометри, — це завидне джерело прісної води.

З Данією острів пов'язує ще й історія, адже його досліджували переважно данські вчені. Багато з них заплатили за це своїми життями.

ТРИ В ОДНОМУ: Французька експедиція Поля-Еммануеля Віктора 1948-1951 років за допомогою звукового зондування встановила, що материкова Ґренландія складається із трьох островів. На фото — геодезист команди Віктора

10 липня 1931 року традиційний спокій скандинавських країн порушив несподіваний указ короля Норвегії Хокона VII. Він встановлював свою владу над частиною східного узбережжя Ґренландії — так званою Землею Еріка Рудого. Незважаючи, що весь острів належав Данії за Кільською угодою 1814 року.

Того року Христианія (так до 1925 року називався Осло) розірвала багатовікову унію з Копенгагеном. Та зі спільних із Данією заморських територій Норвегія отримала тільки архіпелаг Шпіцберґен за полярним колом. Хоча, мабуть, історичних прав на Ґрренландію в норвежців було таки більше. Вважається, що саме один з їхніх пращурів, Ерік Торвальдсен Рудий, зі своєю сім'єю, слугами й друзями стали першими європейцями, які почали освоювати острів ще наприкінці Х століття.

Хокон VII вплутався у міжнародний скандал на 26-му році свого правління Норвегією, будучи рідним братом данського монарха Крістіана Х. До листопада 1905-го він взагалі був принцом Карлом Данським. Але після того, як норвежці на референдумі проголосували за вихід із-під протекторату Швеції, вони обрали Карла своїм королем. Той із сім'єю перебрався до Христианії й прийняв нове ім'я, наслідуючи Хокона VI, останнього незалежного правителя Норвегії, який помер у далекому 1380 році, не залишивши спадкоємців.

Ґренландія взагалі не належить Данії
Метте Фредеріксен,
чинний прем'єр-міністр Данії

На початку 1931 року до Скандинавії докотилася світова економічна криза. У деяких галузях виробництво скоротилося більш як удвічі. А погіршення матеріального становища повсюдно в Європі посилило націоналістичні настрої. Винятком не стала і Норвегія.

Ернст фон Вайцзеккер, німецький посол в Осло в 1931-1933 роках, згадував: "Мені довелося чути промову президента [Карла Гамбро], який промовляв перед королем на відкритті стортингу (парламенту) давньонорвезькою мовою, так званою ланнсмол". Тодішня офіційна мова країни — букмол — мало чим відрізнялася від данської. Хокон говорив нею з акцентом.

Через 30 років після описаних послом подій, коли кілька спроб штучно поєднати букмол і ланнсмол провалилися, обидві мови з очевидною перевагою першої стали рівноправними в Норвегії на державному рівні.

А тоді застрільником зазіхань на данські володіння стала компанія Arctic Trading. Її заснували дослідники Арктики Адольф Гуль і Гальвард Девольд за кілька місяців до чорного жовтня 1929-го — початку Великої депресії у США. Компанія взялася за активний рибний і китобійний промисел поблизу східних берегів Ґренландії. До того ж, завдяки найнятим на материку траперам (професійні мисливці) вона почала постачати хутро тварин, впольованих у прибережних регіонах острова.

Активність норвезьких підприємців цілком відповідала економічним угодам із Данією, укладеним незабаром після закінчення Першої світової війни. Однак засновникам Arctic Trading цього виявилося замало, і 27 червня 1931 року вони підняли норвезький прапор над узбережжям Ґренландії. Через два тижні Хокон VII підкріпив ініціативу компанії відповідним указом. Уряд і парламент були одностайні зі своїм монархом.

"[Король] філософськи посміхаючись, якось зауважив, що йому не дозволяли нікуди пхати свого носа, окрім власної носової хустки", — писав Вайцзеккер. Але водночас посол відзначав: "За 25 років правління Хокон VII зміг проявити себе як сильний і грамотний політик, і було б помилкою не враховувати його вплив".

СЕЗАМ, ВІДЧИНИСЬ: Данський прохідник на рівні 450 метрів від входу до шахти біля узбережжя Мастерс Віг, Ґренландія, 1948 рік. Під час цієї експедиції геологи виявили великі поклади свинцевих і цинкових руд

В же 12 липня, наступного дня після оприлюднення указу короля Норвегії в пресі, представники данського уряду прибули до Гааги. У цьому голландському місті засідала Постійна палата міжнародного правосуддя Ліги націй, попередниці ООН. Туди данці подали позов, у якому йшлося: "Уряд королівства Норвегії оголосив про окупацію певних територій Східної Ґренландії, яка є суб'єктом суверенітету Данської корони". На цій підставі позивачі вимагали від суду вважати окупаційні дії Норвегії і наступні її кроки в цьому напрямку незаконними і недійсними.

Тільки наступного дня в Осло отримали повідомлення із Гааги про позов. А ще через добу його розіслали всім урядам країн, які могли взяти участь у суді, зокрема і США, які в Лігу націй не входили.

Сторони спору визначали суддів ad hoc (для цього випадку) від кожної з них і збирали документи аж до жовтня 1932-го. "Всупереч місцевими звичаями, кабінет міністрів у Осло засиджувався далеко за північ, обговорюючи права Норвегії на східне узбережжя Ґренландії", — згадував Вайцзеккер.

Коли почалися слухання, докази данців звучали набагато вагомішими за аргументи норвежців. Заявники довели, що саме представники їхньої нації за останні 200 років досягли успіху в колонізації Ґренландії, починаючи з лютеранського пастора Ганса Егеде, який заснував у 1728 році на острові поселення Ґотхоб (нинішній Нуук). А за ентузіазмом кожного з місіонерів і вчених стояли державні та особисті кошти данців. Хоча Егеде якраз був норвежцем, але фінансувала його данська скарбниця.

Лінія ж представників Осло будувалася на несправедливості розділу заморських володінь дансько-норвезької унії в 1814 році. Вони навіть не надали суду матеріалів про експедицію найзнаменитішого свого співвітчизника Фрітьофа Нансена, який першим перетнув Ґренландію зі сходу на захід у 1888 році. Також норвежці наполягали на тому, що малозаселену Ґренландію слід вважати no man's land — нічиєю землею.

Останній аргумент відповідачів розбили заяви Південної та Північної рад жителів острова. В одній з них ішлося: "Ґренландський народ знаходив життєві можливості на безплідних берегах Ґренландії вже понад тисячу років, використовуючи свою особливу, оригінальну і високоспеціалізовану ділову культуру. [...] Економічний внесок Данії сприяв духовному, матеріальному і гігієнічному прогресу Ґренландії. Відтак ми є життєздатними людьми з вищими щорічними темпами зростання, ніж у багатьох європейських державах".

У розпал судової тяганини уряд Данії щедро профінансував шосту і сьому арктичні експедиції до Ґренландії Кнуда Расмуссена. Дослідник був живим доказом правоти заявників: він народився на острові за полярним колом у сім'ї данського місіонера, а його бабуся по матері була з калаалітів, корінного ескімоського народу Ґренландії. Ранні роки майбутнього вченого пройшли серед місцевих дітлахів, і, вступаючи до Копенгагенського університету, він досконало знав мови та говірки місцевого населення.

У 1910 році Расмуссен на зібрані в Данії кошти заснував постійну торгову факторію Туле на західному узбережжі Ґренландії за 1.120 км на північ від полярного кола. Вона стала відправним пунктом подальших експедицій, а також постачала ескімосів мисливською зброєю і предметами першої необхідності в обмін на хутро. Хоча в деякі роки бізнес Расмуссена був швидше благодійністю.

У 1921 році вчений запланував етнографічне дослідження крайніх північних територій Данії та Канади. Будучи вже живою легендою, Расмуссен влаштував вечірку в дорогому копенгагенському готелі Палас. Отримати на неї запрошення вважали за честь вся богема, знані товстосуми і політики. Після того, як гості добряче випили, господар прийому звернувся до них: "Тепер я сподіваюся, що всі ситі, всі щасливі і всі почуваються добре! Хто може заперечити цьому факту?" Загальним бурмотінням запрошені погодилися, а Расмуссен продовжив:" Але залишилося тільки одне питання... хто буде платити?" В кімнаті стало тихо. Після того, як пройшов перший шок, гості шарпнулися по свої гаманці, усвідомлюючи присутність інших високопоставлених осіб і піклуючись про свою репутацію. Ніхто не хотів виглядати скнарою. "Тепер, коли є готові гаманці, — оголосив Расмуссен, — у нас із Петером [Фройгеном] є певні плани на найближчу подорож".

БІЛИЙ ЕСКІМОС: Кнуд Расмуссен серед ґренландців під час однієї з експедицій у Туле

Так збиралися кошти на знамениту Літературну експедицію, яка через три роки привезла до Копенгагена 15 тис. етнографічних та археологічних експонатів для Данського музею. А її наукові результати стали доступні всьому світові у 10-томній енциклопедії.

Для сучасників Расмуссен і його соратники з їхньою одержимістю Арктикою були схожі на героїв грецьких міфів. Петер Фройген, наприклад, у 1926 році через невдале планування експедиції затримався посеред льодовика і відморозив ступню лівої ноги, а гангренозні пальці він видалив собі сам за допомогою щипців і молотка.

У листопаді 1930 року під час переходу з одного табору в інший від переохолодження загинув німецький засновник теорії дрейфу континентів Альфред Вегенер, який відправився до Ґренландії під данським прапором.

А в грудні 1933-го, перебуваючи в Туле, Расмуссен отруївся мороженим м'ясом і захворів на ботулізм. Вченого терміново відправили до Копенгагена, але у дорозі в нього почалося запалення легенів, яке в ті часи було ще невиліковним.

"Міжнародний статус Расмуссена був настільки високим, що його промова у 1932 році в Гаазькому суді допомогла закріпити Ґренландію за Данією", — пише Стівен Бовн, біограф дослідника, про участь засновника Туле у протистоянні за права на його історичну батьківщину.

Рішення щодо Ґренландії, прийняте в Палаті міжнародного правосуддя 5 квітня 1933 року, стало шоком для Осло — право розпоряджатися територією острова залишалося тільки за Данією. Хоча Копенгаген дозволив братньому народу залишити на Землі Еріка Рудого метеорологічну станцію. Компанія Arctic Trading також зберегла свої інтереси на острові аж до Другої світової війни.

ПОЛЯРНИК-ЕКСТРЕМАЛ: Дослідник Ґренландії Петер Фройген із дружиною Даґмар Кон, 1947 рік. Полярник був двометрового зросту. На фото — вже без лівої ступні, яку він відморозив у 1926-му під час експедиції

Н а початку квітня 1940 року нацистська Німеччина окупувала Данію. Однак у США залишився її посол Генрік Кауфманн, який заявив, що данський уряд не може повністю представляти інтереси свого народу, оскільки знаходиться під владою агресора. А рівно через рік після захоплення його країни німцями дипломат підписав договір, який дозволяв американцям взяти під захист Ґренландію. Копенгаген не міг підтримувати острів у довоєнному режимі, а німці вже почали ставити свої метеорологічні пункти на його східному узбережжі.

Уряд Торвальда Стаунінга в окупованому Копенгагені оголосив Кауфманна зрадником. Дипломат відповів колегам взаємністю, американці відразу ж поклали край спробам Німеччини освоїти Ґренландію і самі відкрили там свої бази. До кінця війни США і Канада постачали остров'ян всім необхідним.

Після звільнення у травні 1945 року Данія насамперед повернула довоєнний status quo Ґренландії. Але американці не поспішали забиратися звідтам. Насувалося серйозне протистояння із Радянським Союзом, і військові майданчики на острові США були вельми доречні.

У грудні 1946-го данський міністр закордонних справ Густав Расмуссен прибув до Вашингтона. Він мав підписати договір про співпрацю двох країн. Втім, коли держсекретар Джеймс Бірнс виклав колезі своє бачення подальшого партнерства, той вжахнувся.

Подробиці тих переговорів стали відомі тільки через 50 років. Історик Бо Лідеґаард цитує пропозиції Бірнса: "1) базова угода між США і Данією на 99 років; 2) повна свобода дій щодо захисту Ґренландії на чинних умовах; або 3) купівля Ґренландії за $100 млн".

Ми багато в чому зобов'язані перед Америкою, але я не вважаю, що ми винні їй усю Ґренландію
Густав Расмуссен,
міністр закордонних справ Данії, 1947 рік

Американці, мабуть, розраховували на таку ж поступливість данців, як у 1917 році. Тоді США вступили в Першу світову війну, і комусь із командування здалося, що німці можуть захопити Панамський канал. Під цим приводом Вашингтон купив два невеликих данських острови в Карибському морі для своїх баз. Усього за $25 млн, що тоді становили піврічний бюджет Данії.

Але в 1946-му шокований Расмуссен одразу ж відкинув всі три умови американського колеги і, не запропонувавши хоча б якогось компромісу, притьмом покинув Вашингтон. Вже у Копенгагені він сказав американському послу Джошуа Марвелу: "Поки що ми багато в чому зобов'язані перед Америкою, але я не відчуваю, що ми винні їй усю Ґренландію".

Тоді американці згорнули свою присутність на острові. Однак у 1949-му Данія стала співзасновником Північноатлантичного альянсу (НАТО), а наступного року США отримали дозвіл Копенгагена відкрити свою авіабазу в Туле. Звідти до Москви було дещо більше, як 3 тис. км, і ближче до столиці СРСР розташовувалася лише подібна база в Норвегії.

Спершу присутність американців на острові здавалося навіть вигідною, адже вони й досі часто беруть на роботу місцевих жителів. Але в 1961-му Пентагон запустив оборонну програму Хромований купол. Згідно з нею, бомбардувальники США здійснювали регулярні вильоти в район західного Середземномор'я і вздовж своїх та канадських рубежів на півночі. На випадок атаки СРСР літаки завжди мали на борту ядерну зброю для удару у відповідь. А база біля Туле стала одним з основних пунктів у програмі.

Та згодом у цьому повітряному щиті з'явилися тріщини. В сiчнi 1964-го розбилися одразу два бомбардувальники В-52, які брали участь у патрульних вильотах. Один упав на південному узбережжі Іспанії, другий — в американському штаті Пенсильванія. А через чотири роки подібна аварія трапилася і біля Туле — там розбився В-52 із чотирма водневими бомбами на борту. Хоча вони і не вибухнули, зараження місцевості радіацією перевищило всі норми, а дезактивація території навколо місця аварії тривала вісім місяців. Були задіяні 700 американських і 1.700 данських фахівців. Вартість операції за нинішніми цінами досягала $60 млн. І це без урахування компенсацій місцевим жителям, яких довелося переселити з насиджених місць.

Данці відчули себе обдуреними. Адже в їхній конституції чітко прописаний без'ядерний статус країни. Відповідно до нього навіть нинішній видобуток урану на острові досить обмежений, що не зовсім до смаку ґренландській владі.

А тоді Пентагону довелося сильно скоротити програму Хромований купол. Тим більше, що американці змогли знайти тільки три бомби з розбитого літака в районі Туле, четверта, за деякими даними, досі може лежати на дні океану.

Після тієї катастрофи в Данії посилилися ліві рухи. У 1970-х, наприклад, копенгагенські студенти стали влаштовувати сидячі страйки в приміщеннях держустанов із вимогою розширити права Ґренландії. На цій хвилі референдум 1979-го дозволив острову стати практично незалежною державою.

ДИВНІ СУСІДИ: Ґренландський хлопчина роздивляється американський вертоліт біля авіабази в Туле, 1963 рік