Пішли, щоб повернутися

Гаррі Джейкобс, інтелектуальна знаменитість Америки та член авторитетного Римського клубу, називає свіжі тренди Заходу і просить українців не перейматися через витік мізків з країни: вони неодмінно повернуться, щоб зробити батьківщину сильною

Ольга Духніч

З Гаррі Джейкобсом, членом Римського клубу і головним виконавчим директором Всесвітньої академії мистецтва та науки (WAAS), НВ зустрічається в холі київського готелю Hilton.

Авторитетний американський інтелектуал, письменник, консультант з глобального управління, освіти та соціального розвитку, він багато часу проводить в країнах перехідного типу, допомагаючи їм в розробці стратегій соціально-економічного розвитку. Одна з таких стратегій, втілена в життя в кінці 1980-х років у Індії, дозволила створити близько 100 тис. додаткових робочих місць в країні та вдвічі збільшити кількість сільськогосподарської продукції.

В Україні Джейкобс — частий гість, вперше відвідав Україну ще в кінці 1980-х на запрошення іншого відомого інтелектуала і колеги з Римського клубу — Богдана Гаврилишина. Той приїзд він згадує з оптимізмом, коли розповідає про те, як змінилася українська дійсність за останні чверть століття.

Дивлячись на обкладинку одного з останніх номерів НВ, на якій зображена мрія української економіки — зростання ВВП на 7%, Джейкобс посміхається і каже, що все є цілком досяжним. Питання не тільки в подоланні корупції та реформах, а й у зміні мислення українців, які ще не зовсім усвідомили цінності свого головного ресурсу — знань, навичок і підприємницької енергії.

Я бачу, на скільки великим є бажання українців отримати країну з розвиненими демократичними інститутами тут і зараз — але давайте будемо чесні: це не відбувається моментально. Я громадянин США, і скоро моя країна відсвяткує 250 років незалежності, але подивіться, скільки проблем з демократією є у нас. Сьогодні популярною є точка зору, що демократія — це ефект роботи системи демократичних інститутів, і якщо вони побудовані за правильними лекалами, то і демократія працює, як добре налагоджений механізм. Але інститути вторинні відносно демократичної культури, яка завжди випереджає демократію на десятки або сотні років.

Велика Британія, довгий час залишаючись монархією, розвивала ліберальну культуру і захищала права індивіда, звідси виросли її демократичні інститути. Тому якщо у вас є проблеми після 25 років незалежності — це не дивно. Дивно було б, якби у вас їх не було. І справа не в тому, що українці якісь не такі чи вам особливо не пощастило з політичними лідерами. Демократія, політична культура залежать не від двох-трьох впливових людей в країні. Ця зміна установок і переконань всього суспільства, головне з яких — не чекати демократичних перетворень зверху.

Спільноти, які довго жили в авторитарному управлінні, як українці, звикли чекати. Я багато працював в Індії. Індія була англійською колонією протягом 150 років, і у її жителів теж збереглася така ментальність. І навіть те, що індійське суспільство боролося за свою незалежність близько 40 років, не відразу змінило їхній спосіб приймати рішення. Маючи власну національну державу, вони все одно довго поводилися як колонія, намагаючись зрозуміти: схвалила б імперія їхні дії чи ні?

Отримавши відчуття індивідуальної свободи, вони не завжди розуміли, що також вільні для власного економічного і соціального розвитку. Тому критично важливо те, як суспільство вирішує розподіляти владу, що залишається в управлінні центральних органів влади, а які права і повноваження віддані спільнотам на місцях. Тому важливі реформи, які забезпечують людям право власності і дозволяють розвинути дух підприємництва.

Якщо у вас є проблеми після 25 років незалежності — це не дивно. Дивно було б, якби у вас їх не було

Демократія не може створюватися з центру, а тому децентралізація, яка відбувається зараз в Україні, дуже важлива. У США величезна частина управлінських повноважень децентралізована на рівень штату, округу, міста. Взяти, наприклад, освіту. Це гарне завдання для суспільства — децентралізувати владу таким чином, щоб взяти участь в зміні системи освіти, адже вона для ваших дітей.

Я знаю, що зараз в Україні відбувається велика освітня реформа, але важливо, щоб це був процес не тільки від держави до суспільства, вкрай важливо, щоб суспільство боролося за право визначати правила гри. Наприклад, право ліцензувати університети навряд чи варто залишати державі. Держава — поганий інструмент для освіти, але хороший — для пропаганди. У США ліцензуванням вузів держава давно не займається, це справа авторитетних професійних асоціацій.

Я наведу вам невеликий приклад, як децентралізація змінює правила гри в суспільстві. Я родом з невеликого містечка Напа в Каліфорнії з населенням в 50–60 тис. чоловік. І там 18 років тому місцева влада вирішила, що її не влаштовує якість освіти учнів, а бізнес-клімат в місті далекий від бажаного. Вони запросили представників 20 IT-компаній і запропонували поговорити про те, чим погана колишня освіта.

Їхня головна ідея була такою: подивіться, 12 років в школі дітей вчать працювати самостійно і конкурувати одне з одним. Коли вони приходять працювати в компанії, від них вимагають командної роботи, а вони абсолютно не вміють кооперуватися і взаємодіяти.

Ідея сучасного світу — не конкурувати з сусідом, у якого вищі результати, а працювати разом так, щоб результати всієї групи були високими. Тому в Напі створили новий технологічний коледж, де старші класи розділили на групи по чотири студенти, які вчилися один в одного. Роль вчителя зводилась до того, щоб організувати цей процес. Випускники цього коледжу дуже успішні, а командне навчання і зниження ролі вчителя — головні тренди сучасної освіти.

Коли твоя система управління децентралізована, то навіть в маленьких містах ти можеш створювати інновації, які мають глобальне значення. А головне — це не потребує якихось величезних ресурсів. Коли я дивлюся на Україну, то розумію, що і ви зараз, ламаючи стару систему, могли б обігнати багато країн світу, обираючи собі найновіше і створюючи інновації. Крім того, у вас є хороша можливість повчитися на помилках, яких уже припустилися США та багато європейських країн.

На початку 90-х, після кінця холодної війни і краху комуністичної системи, світ вдарився у екстремальну ідеологію капіталізму. Довгі роки комуністична ідеологія в глобальних масштабах стримувала цей процес. Наприклад, після Великої депресії в США багато було зроблено для того, щоб гуманізувати капіталістичну етику. Зробити не такими привабливими романтичні ідеї комуністів, яких тоді підтримувало багато інтелектуалів як в США, так і в Європі.

Але з крахом СРСР західний світ опинився на самоті та сплутав вільний ринок з демократією. Сьогодні ми всі пожинаємо плоди цієї помилки. Тоді ж в 90-ті ми відкрили глобальний ринок, де великі компанії стали функціонувати незалежно від держав, а тому стикаємося з перенасиченням бізнесу фінансами, відчуженими від реальної людини.

Фінансова криза 2008 року — гарний приклад. Більшість математичних моделей тоді показували, що все добре, хоча насправді ми опинилися на межі величезного фінансового колапсу. Фінанси стали важливішими, ніж реальна економіка, хоча вони тільки її засіб. У свою чергу це вплинуло і на політичну систему.

Надлишок грошей, концентрація їх в руках корпорацій або окремих людей сьогодні безпосередньо визначають політичну систему в багатьох країнах. Думаю, і в Україні це відчутно. Коли великий бізнес керує медіаресурсами і платить за підтримку своїх або потрібних їм кандидатів на виборах — це вже не демократія, а тому ми повинні зупинитися і багато чого змінити.

Україна і зараз, ламаючи стару систему, могла б обігнати багато країн світу, обираючи все найновіше і створюючи інновації

Розвиток — це не стільки про гроші чи технології, скільки про вивільнення енергії суспільства. Не тільки в Україні, але і в багатьох інших країнах люди не розуміють, як використовувати свій потенціал. На жаль, цьому сприяє нинішня економічна система. Потреби мільйонів людей в світі не задоволені, вони не мають роботи. При цьому з глобальних фінансових активів у $250 трлн тільки 15% інвестовані в реальну економіку, створюють колективне благо, робочі місця, приносять вигоду суспільству. Сьогодні моя роль як бізнес-консультанта в різних країнах світу — розуміти, як створювати умови, в яких цей людський потенціал вивільнятиметься.

Сьогодні не природні ресурси, а людський капітал — головний двигун економічного розвитку. В Індії на початку 80-х я робив дослідження на замовлення індійського уряду про потенціал експорту програмного забезпечення. В ті часи його експорт становив лише $100 млн на рік, сьогодні — вже близько $100 млрд. Це величезна різниця. При цьому уряд Індії не вкладав якихось величезних ресурсів у розвиток людського потенціалу в своїй країні, не зіграли критичної ролі і зовнішні інвестиції.

Такі результати стали можливими завдяки громадському руху, який пропонував людям вкладати ресурс у розвиток власних можливостей. Тоді на початку 1990-х тисячі індійців залишили країну, щоб вчитися в Європі і США. Так само, як сьогодні українці, індійці переймалися через витік мізків і через те, що країна втрачає таланти.

Але що сталося потім? Сьогодні CEO Microsoft — індієць, CEO Google — теж індієць. Багато великих компаній Кремнієвої долини заснували свої центри розробки в Індії, багато індійців, які залишили країну, повернулися працювати в ці центри і заснували свої компанії. Як результат, сьогодні темпи економічного розвитку Індії вищі, ніж у Китаю, Тайваню чи Сінгапуру. Розвиток IT-галузі потягнув за собою розвиток сфер послуг. Люди відчули смак підприємливості, вони навчилися вкладати свою енергію у творення, а держава у відповідь надала їм для цього можливості.

Тому моя порада Україні — не бійтеся міграції, експортуйте навички та компетенції людей. Нехай ваша молодь їде вчитися і працювати за кордон. Зібравшись в критичній більшості, вони повертатимуться додому, якщо держава зможе переорієнтуватися на людину, а не концентруватиметься на сировинних ресурсах.

Створюйте новий тип освітніх систем, які вчитимуть людину думати, вчитимуть працювати в команді, працювати на спільний результат і створювати додатковий прибуток для спільноти. Все це навички, які знадобляться людству вже дуже скоро.