Паливна пропозиція

Великі вітчизняні аграрні компанії відкривають комплекси з виробництва біогазу, які здатні перетворити Україну з імпортера на експортера блакитного палива. Тон на ринку задає Миронівський хлібопродукт

Олександр Пасховер

З найомтесь: людина, яка усміхається вам із фотографії, — Іван Тракслер. Йому 38 років, він директор компанії Миронівський хлібопродукт (МХП) Еко Енерджі, і він найкраще за всіх у країні тямить у курячому посліді. Молодий топ-менеджер об'їздив весь континент, щоб навчитися видобувати з цих природних відходів виробництва птахоферми біогаз, теплову та електричну енергію в особливо великих розмірах.

"Коли ми починали, нам говорили, що з курячого посліду газу не буде, — розповідає Тракслер.— Навіть всередині МХП нам це говорили". У 2013-му Тракслер довів протилежне, організувавши і побудувавши на птахофабриці Оріль-Лідер у Дніпропетровській області найбільшу тоді біогазову станцію. Її потужність — 5 МВт/год, і цього достатньо, аби рік освітлювати всі будинки, наприклад, Миргорода або київського району Виноградар.

І ось тепер Трекслер і компанія пішли далі — взялися за будівництво біогазового заводу, який вчетверо перевищує потужність дніпропетровської станції. Де? На найбільшому в Європі "родовищі" курячого посліду — в місті Ладижин Вінницької області.

Тут, на птахофабриці МХП, проживає 18 млн пернатих. Щодня вони залишають після себе близько 1 тис. т посліду. Частину цієї токсичної маси використовують як добриво. Решта потребує утилізації.

Тепер же послід приноситиме не збитки, а прибуток, не головний біль, а теплову та електроенергію. Потужність першої лінії, яка запрацює вже цьогоріч, — 10 МВт/год, другої лінії, яку запустять у 2019-му, — ще стільки ж.

Приклад МХП заразливий. Агробізнес кинувся створювати нову для України і цілком усталену в Європі галузь — агроенергетику. В хід ідуть тонни відходів рослинництва і тваринництва. За принципом генерації енергії їх можна розділити на два види. З одних можна виробляти біогаз, з інших отримувати теплову енергію, спалюючи їх безпосередньо.

"Енергетичний потенціал величезний, — запевняє Дмитро Зозуля, директор енергетичної компанії Renergo, — від 20 млрд куб. м на рік". Цей обсяг вдвічі перевищує річні закупівлі Україною газу на іноземних ринках. Досягнувши максимального результату, вітчизняні аграрії здатні перетворити країну з вічного паливного імпортера на паливного експортера.

В 'їжджаємо до Ладижину. На горизонті виростають дві труби місцевої ТЕС, побудованої в 1970-ті. З них валить густий дим і безжально закопчує небо. Вітер на десятки кілометрів розносить вугільний пил. Під ногами рипить сірий сніг. Усе це — дуже переконлива картинка для розвитку зеленої енергетики. Чим і зайнявся бізнесмен Юрій Косюк, власник компанії Миронівський хлібопродукт.

За кілька кілометрів від цього вугільного димоходу він будує завод із виробництва теплової й електричної енергії. Видобувати їх він збирається із курячого посліду — у вигляді біогазу. Це горючий газ, який більше, ніж наполовину складається з метану, решта — вуглекислий газ, кисень, азот, аміак, водяна пара, водень і сірководень. Унаслідок бродіння практично будь-яких видів біомаси виділяється біогаз, який за своїми властивостями майже не відрізняється від видобутого з надр землі побратима.

— Ми в'їжджаємо в центр виробництва біогазу України, — оголошує Тракслер на в'їзді до села Василівка.

— А може, Європи? — піднімає планку журналіст НВ.

— Європи буде, коли добудуємо другий комплекс, — відповідає Тракслер.

Йдеться про зведення до 2020 року біогазового заводу під Ладижином з електричною потужністю 20 МВт/год. Безпрецедентний проект. Перший крок до нього вже зроблений: посеред чистого у всіх сенсах цього слова поля стоять два підйомних крани і вже шість бетонних резервацій, куди незабаром великовантажівками щодня доставлятимуть тонни курячого посліду. Під цей трансфер готується окрема дорога, здатна витримати безперервний транспортний потік.

Розповідаючи про споруджуваний проект, Тракслер увесь час посилається на досвід уже зведеної компанією в 2013-му біогазової станції в селі Єлизаветівка Дніпропетровської області.

Він так і каже: мовляв, це підприємство в певному сенсі було експериментальним. Ніхто в світі ще не працював із такою незвичайною сировиною в таких незвичайних обсягах — 250 т курячого посліду на добу.

Результат, на який МХП вийшов у перші ж роки експерименту, більше ніж презентабельний. Річний "видобуток" газу — 20 млн куб. м і майже 270 т рідких і твердих біодобрив. Інвестиція в проект — $15 млн, яка повністю окупиться вже наступного року.

І ось тепер — нова висота. Тракслер розповідає, що в Дніпропетровській області можливості компанії обмежені розміром земельного наділу — 3 тис. га. Під Ладижином же у розпорядженні МХП — понад 20 тис. га. А це означає, що вироблені органічні добрива можна буде вносити у місцеві ґрунти і таким чином мінімізувати використання міндобрив і зовсім виключити довге складання, утилізацію і транспортні надвитрати.

І ось ще один важливий факт. Життєвий цикл птиці, яка потрапляє на полицю магазинів під брендом Наша Ряба, — 40 днів. За час свого недовгого, але ситого життя вона встигає виробити до 2 кг посліду. Єлизаветівські кури видають МХП 92 тис. т посліду на рік. Ладижинський пташник, який набагато більший, — 365 тис. т. Моторошно уявити ці швидкорослі органічні терикони, які й дівати нікуди.

"Що штовхає цю компанію до будівництва? — ставить риторичне питання Юрій Епштейн, експерт біоенергетичної асоціації України.— Куди подіти колосальну кількість пташиного посліду, який дуже токсичний? "Відповідь на обидва питання вже є: виробляти паливо і добрива.

Практично всю теплову та електричну енергію, яку вже виробляє і вироблятиме з курячого посліду з частковим додаванням силосу, МХП скеровує на потреби компанії. Це досить чутлива оптимізація коштів, які все ще витрачаються на традиційні джерела енергії — ті самі, які щодня закопчують небо Ладижина. В кінці грудня 2017 року Європейський банк реконструкції і розвитку повідомив, що виділяє МХП кредит на $25 млн для зведення нового біозаводу. У певному сенсі слова ці гроші стали знаком якості від країн Єврозони.

Дмитро Зозуля запевняє НВ, що подібного штибу біотехнології вже зараз лягають в основу зародження в Україні та розвиненої у світі нової галузі — аграрної енергетики. Рентабельність такого бізнесу, за підрахунками Renergo, — не менше $100 доларів додаткового прибутку з одного гектару. І ця цифра вже не дає спокійно спати менеджерам великих і середніх агровиробників.

Ю рій Фаренюк, директор і співзасновник одеської компанії TEFF, яка виробляє обладнання для біопалива, в 2009 році працював керівником маслоекстракційного заводу. Тоді перед ним постала проблема — утилізація лушпиння. Він почав його спалювати. Так з'явився перший прототип твердопаливного пальника потужністю 4 МВт. Свій досвід Фаренюк масштабував, поки не перетворив експеримент на ремесло, ремесло — на бізнес, бізнес — на галузь. У 2012-му він реалізував пілот із модернізації зерносушарок і переведення їх на спалювання аграрних відходів.

Унаслідок одесити модернізували сушильне устаткування агропромислової компанії Розкішна в Кіровоградській області й перевели їх із традиційного палива на біогаз, який виробляли з сільськогосподарських відходів. Таким чином кіровоградці досить швидко заощадили 2 млн грн. А для невеликої компанії це чималі кошти.

Цю історію НВ переказав Дмитро Зозуля, чия компанія Renergo є дочірнім підприємством TEFF. Спільно партнери відкрили в Одесі цех із виробництва обладнання з переробки відходів твердих і рідких агровідходів на біопаливо, теплову та електричну енергію.

"Звісно, якщо ми говоримо про великі компанії, такі як МХП, Кернел, Астарта, то у них сушарки споживають до 1 млн куб м. газу, — пояснює Зозуля.— Реалізація таких проектів ще більш приваблива".

Наскільки вона приваблива в Астарті, НВ пояснили за допомогою декількох цифр. У 2015-му цей флагман галузі запустив свій перший біогазовий завод, який працює на відходах виробництва цукру, переробки сої та залишків із полів.

За три роки, розповідає Аліна Воронцова, начальниця управління екології, сертифікації та охорони праці Астарти, компанія виробила більше 35 млн куб. м біогазу, замінивши таким чином традиційний газ, на закупівлю якого компанія витратила б $5 млн. У поточному році Астарта планує запустити установку генерації електроенергії з біогазу потужністю 2 МВт/год із перспективою збільшення до 12 MВт/год.

Насамперед ця електроенергія піде на потреби компанії, а вже потім стане частиною додаткового доходу від її продажу в загальну мережу і основою виробництва. Так званий зелений тариф передбачає, що цей вид бізнесу найближче десятиліття все ще буде досить прибутковим.

"Завдання нашої компанії в перспективі зробити це окремим напрямком", — зізнається Тракслер.

Втім, варто поквапитися: зелений тариф не вічний. Він матиме цінову перевагу над не зеленим тільки до 2030 року.

Для установок, що виробляють електроенергію з біогазу, які введені у експлуатацію до 2017 року, встановлено тариф трохи вище 12,4 євроцентів за кВт/год (4,1 грн) — кіловат видобутий традиційний шляхом приносить 1,7 грн. До 2029 року обидва показники зрівняються між собою.

У нас велике майбутнє. Сільське господарство — це одне, а інша сторона питання — міські харчові відходи
Юрій Епштейн,
експерт біоенергетичних асоціації України

Часу для самоокупності предостатньо, впевнений Юрій Епштейн. Зовсім нещодавно у Харкові він заснував компанію Акорд, яка спеціалізується на розвитку нової аграрної галузі, консультує як українські, так й іноземні компанії. Епштейн розповідає про птахокомплекс середнього розміру, для якого зараз готує проект із виробництва біогазу. Вкладені сюди €5,5 млн інвестицій окупляться, за його розрахунками, через 3,5 роки. І ця цифра викликає у Епштейна захват.

"У нас шалений ресурс, — захоплюється він. — Зараз існує проблема в країні, що робити з твердими відходами, а там 30-40% — це харчові відходи. Вихід — компостування. Це те, на що переходить увесь світ".

Світ не просто переходить на цей колись непомітний ресурс, але і придивляється до країн із великим потенціалом. Україна — одна з них. Наприклад 19 лютого Держагентство з енергоефективності та енергозбереження України оголосило, що велика французька компанія Suez проявила інтерес до українських проектів генерації енергії з твердих побутових відходів. Йдеться про біогазові станції, кінцевим продуктом яких стане виробництво теплової та електричної енергії.

Suez вже зараз переробляє в енергію 40 млн т відходів на рік, і в планах компанії помножити цей показник за рахунок проектів у Східній і Центральній Європі. У цій частині світу Україна — найбільший гравець ринку.

За оцінкою Німецької ради з питань біогазу (Biogasrat e. V.), загальний потенціал заміщення природного газу біометаном в Україні сягає 26,5 млрд куб. м на рік. А фахівці з Національного аграрного університету і поготів вважають, що українські можливості можуть сягнути 40 млрд куб. м на рік.

Якщо істина десь посередині, то цього обсягу буде цілком достатньо, щоб перекрити всі потреби внутрішнього ринку газу. Разом із видобутком палива традиційним шляхом — а це ще 20 млрд куб. м на рік, — Україна перетвориться з імпортера на експортера блакитного палива. І не тільки блакитного, запевняє Епштейн.

За його словами, ще одне застосування біогазу в світі — виробництво моторного палива, імпорт якого продовжує тримати Україну в чорному тілі російських і білоруських поставок. 70% імпорту дизпалива йде з цих вельми неспокійних країн. Це нестійке становище пора змінити, оволодівши мистецтвом видобутку біогазу з аграрних і побутових відходів.

"У нас велике майбутнє, — переконаний Епштейн.— Сільське господарство — це одне, а інший бік питання — міські харчові відходи. Очисні споруди і так далі ".