Палиці в колесах

Купуючи собі велосипед у Києві, ви повинні розуміти, що біла смуга вашого життя закінчується. Ви опиняєтеся на ворожій території

Іван Яковина,
оглядач НВ

Цього місяця зі мною трапилися дві чудові події. По-перше, мене внесли до списку 47 жителів України, чиєї смерті начебто хоче російська влада. По-друге, я купив велосипед і почав активно його освоювати.

На тлі загиблих і воскреслих колег перший пункт виглядає досить блідо і навіть рутинно, але ось другий подарував безліч дивовижних емоцій і роздумів.

Купуючи собі велосипед у Києві, ви повинні розуміти, що біла смуга вашого життя закінчується. Ви опиняєтеся на ворожій території. Будьте готові до того, що інші члени суспільства докладуть усіх зусиль, щоб відбити у вас будь-який інтерес до велосипедів.

Київ створений для машин. Пішоходів автомобілісти абияк, але терплять, оскільки іноді самі опиняються в цій іпостасі. Але велосипедистам оголошено нещадний джихад. Відмова від чотирьох коліс на користь двох — це єресь, майже, як акт зречення від релігії предків.

У моєму випадку навіть початок велосипедної кар'єри був досить похмурим. Виписуючи чек, продавець твердо пообіцяв, що документи мені знадобляться, коли велосипед украдуть.

Злегка сторопівши від такої заяви, я заперечив, що триматиму залізного друга під замком, та ще й куплю максимально товстий трос, щоб його пристібати. Продавець увімкнув Кассандру: "Все одно вистежать і вкрадуть. Зараз усі велосипеди крадуть, нічого не допомагає!". Я почав переживати про покупку, ледь за неї розплатившись.

До речі, випробувати велосипед там, на місці, до ладу не вдалося. Річ у тім, що весь тротуар перед магазином був заставлений припаркованими автомобілями. Це — одна з головних бід велосипедиста. Їздити просто ніде.

Мені здається, автомобілістів просто ображає вигляд порожнього тротуару, тому вони ретельно запарковують кожен квадратний метр. І якщо пішохід ще якось може протиснутися між машинами, то людині на велосипеді зробити це фізично неможливо.

Можна, звісно, виїхати на проїжджу частину. Але там небезпечно! З розмов зі знайомими автовласниками я зрозумів, що до велосипедистів вони ставляться з неприхованою зневагою і навіть ворожістю. Сприймають їх як набридливу муху, яку рука так і свербить ляснути. Мимоволі.

Велосипедні доріжки могли б стати рішенням. Але не стануть. Річ у тому, що в Києві на смерть запарковані і прилеглі до тротуарів узбіччя проїжджої частини (а саме там зазвичай розміщують велосипедні доріжки в Європі).

Пішоходи вважають велосипедистів чимось на зразок безтілесних привидів

Якщо велосипедисти якимось дивом і отримають свої лінії, то там одразу ж з'являться імпровізовані автопарковки. Нещодавно я був на Пейзажній алеї — навіть її з велосипедно-пішохідної зони перетворили на парковку середніх розмірів.

Але і винесення велосипедних доріжок на тротуари мало що змінить. Там, де такі доріжки є, їх або займають жадібні до вільних просторів пішоходи, або знову-таки використовують для паркування машин.

Самі пішоходи вважають велосипедистів чимось на зразок безтілесних привидів. Мало хто, наприклад, поступиться велосипедною доріжкою велосипедисту. Це чомусь часто вважається "не нашим", якимось дивним. І, на жаль, породжує небажані зіткнення й конфлікти.

Зла доля маргіналізує велосипедистів, заганяє їх у резервації — на Труханів острів, ВДНГ або набережну Дніпра. Життя наше важке і небезпечне. Але все могло б бути інакше.

Будівництво декількох наскрізних двосторонніх велошосе, що проходять крізь увесь Київ, могло б зняти відразу кілька проблем.

Швидкість пересування. З практично будь-якої точки Києва в центр на велосипеді можна було б дістатися за 20–30 хвилин. Це можна порівняти з метро і навіть швидше, ніж у ранковий трафік машиною.

Екологія та затори. Масовий перехід на велосипеди радикальним чином скоротив би викиди в атмосферу і призвів би до скорочення заторів на дорогах.

Здоров'я. Данські вчені довели, що велосипед — відмінний засіб проти ожиріння, розвитку діабету, інфарктів та інсультів. Держава на одній тільки медицині може заощадити величезні гроші.

Крім велосипедних трас потрібні, звісно, охоронювані пункти зберігання, спеціальні фунікулери для підйому з Подолу до Михайлівської та Європейської площ. Потрібні і прокати, і страховки, і спеціальні місця у громадському транспорті.

Все це, загалом, здійсненні завдання. Витрати — не космічні. Вся Європа, зокрема й навіть небагаті країни, тому підтвердження.

Ну і ще один важливий момент: кататися на велосипеді — дуже приємно! Це прекрасне проведення часу, справжній кайф, від якого я не можу відмовитися навіть у ворожому для велосипедистів середовищі.