Обід з Олександром Шовковським

Легендарний воротар київського Динамо пояснює, як змінився футбол за останні 30 років, згадує Валерія Лобановського і демонструє перстень із черепом виробництва власної ювелірної компанії

Максим Бутченко

Зі знаменитим воротарем київського Динамо Олександром Шовковським НВ домовляється пообідати в ресторані Guramma Italianа. Однак домовляється на післяобідній час, і в підсумку в залі закладу НВ і прославлений футболіст, який 1,5 року тому заявив про закінчення кар'єри, виявляються чи не єдиними відвідувачами.

Шовковський влаштовується у кріслі так, щоб бачити за вікном Дніпро. Однак споглядання пейзажу залишає "на десерт" й одразу береться за справу.

— Давайте зробимо замовлення, щоб потім не відволікатися, — пропонує він.

Шовковський рідко дає інтерв'ю. Пояснює це специфікою професії, коли від любові преси та співвітчизників до всенародного презирства був усього один крок або пропущений гол.

Взяти хоча б плей-офф чемпіонату Європи 2000 року в Словенії, коли Шовковський відійшов від своїх воріт і пропустив гол, а команда зазнала поразки. Помилка перетворилася для воротаря на кошмар: на нього обвалився шквал критики обурених уболівальників.

Відтоді було багато яскравих перемог: у єврокубках Шовковський зіграв 137 матчів, з яких 36 ігор відстояв "у нуль". Його майстерність вважається підставою для найвищого футбольного досягнення у новітній українській історії — виходу національної збірної у чверть фіналу чемпіонату світу з футболу 2006 року.

Також його називають найефективнішим воротарем Ліги Європи 2010–2011 років і третім у світі за кількістю виграних чемпіонатів країни.

Шовковський уточнює: всі ці досягнення стали можливими тільки тому, що він зміг пережити ситуацію після Словенії. Та історія навіть увійшла до його першої книги Все в твоїх руках, презентованої на нещодавньому Книжковому арсеналі.

— Тоді я вчився заново любити себе, — зітхає футболіст.

Здається, він готовий повертатися до тієї історії знову і знову, але Шовковського перериває поява офіціанта, і ми робимо замовлення: я прошу принести карпачо з телятини та каву, а мій співрозмовник — трюфельне різото і лимонад.

Очікуючи на їжу, ми говоримо про футбол, але вже сучасний.

— Темп гри змінився, — констатує Шовковський. — Якщо подивитися на матчі 70-х, 80-х, 90-х років і на сучасні, то можна помітити, як футбол прискорився, став більш атакувальним.

Мій співрозмовник пояснює: за минулі роки значно покращилася техніка виконання, гравець витрачає менше часу на прийняття рішень. Цьому сприяє й особиста майстерність, і новітні розробки в екіпуванні гравця. Та й команди почали застосовувати психологічні прийоми. Перед грою обов'язково вивчають суперника. Якщо, наприклад, зауважують, що одного з гравців легко розгнівати, то під час матчу спеціально його провокують.

— Можна сказати, це маніпулятивні технології, і вони мені, безумовно, не подобаються, — уточнює Шовковський.

На його думку, запорука ефективності окремого гравця і всієї команди — в дисципліні. Сучасні футболісти живуть у досить жорсткому графіку. Кожна команда має свій список, що можна робити, а чого ні. До того ж заборони не голослівні, за ними стоять неабиякі грошові штрафи.

Шовковський розповідає, як і його двічі штрафували в Динамо: один — за запізнення на тренування, а другий — за порушення режиму сну: футболіст ввечері запізнився до себе в номер буквально на кілька хвилин.

— Це був дуже хороший урок, — зізнається спортсмен.

Зізнаюся, я не люблю пенальті. Вони забирають багато сил

Його роздуми про штрафи перериває офіціант із кальяном.

— Це мене дружина привчила, — пояснює Шовковський своє несподіване замовлення.

Тим часом офіціант щосили намагається розпалити вугілля, це йому вдається не одразу. Коли він нарешті передає мундштук Шовковському, наш столик накриває хмара диму, і я втрачаю співрозмовника з поля зору.

— Зараз вибухнув великий скандал із договірними матчами, — звертаюся я до невидимого Шовковського із ненайзручнішим питанням. — За інформацією правоохоронців, в Україні працювали п'ять організованих груп, в яких брали участь 35 футбольних клубів. Як таке взагалі можливо?

— Не знаю. Мені важко сказати, — після паузи відгукується через звої диму мій співрозмовник. На подібні питання за кальяном він відповідати, очевидно, не налаштований.

Над столом разом із димом зависає незручне мовчання.

— Ви добре приймали одинадцятиметрові. Як вам це вдавалося? — намагаюся я врятувати ситуацію.

— Чесно зізнаюся, я не люблю пенальті. Вони забирають багато сил, — морщиться Шовковський. Хоча через розсіяний дим помітно, що таке питання йому приємне. — Перемога після них неймовірно емоційна, — всміхається він.

Шовковський починає говорити про те, що люди часто називають удачею або інтуїцією воротаря його досвід і майстерність. І це йому, певно, не до душі.

— З того, наприклад, як гравець відходить від м'яча перед ударом, в який бік він нахиляється і куди дивиться, я можу вже визначити траєкторію польоту м'яча. Це, звичайно, можна списати на везіння, але досвіду в цьому значно більше, — пояснює Шовковський.

Офіціант приносить замовлення.

— Про що ваша книга? — цікавлюся я, відправляючи до рота карпачо.

— Про життя, яке приховане від чужих очей, — загадково відповідає спортсмен.

Після невеликої паузи він починає говорити про те, що світ спорту дуже закритий. І не всякий готовий розповісти, що відбувається на тренуваннях, і яку ціну потрібно заплатити за перемогу.

Найяскравіші спогади про футбольну кар'єру залишилися в Олександра Шовковського від спілкування і роботи з легендарним тренером Валерієм Лобановським. У 1997-му той повернувся в Динамо, і цей рік став стартом відродження команди. І Шовковський починає розповідати про те, якою була знаменита київська команда за Лобановського.

— День починався з того, що кожен гравець мав прийти до тренера, щоб той подивився йому в очі. Так Валерій Васильович визначав психологічний стан гравця, перевіряв його кондицію.

У Лобановського був такий авторитет, що якби він сказав: "Лізьте на дерево", ми б підкорилися

Воротар згадує особливі тести Лобановського на витривалість: наприклад, кожен мав пробігти 300 метрів за 40 секунд. І так п'ять разів поспіль із п'ятихвилинною перервою. Вже на третьому заході ноги заледве рухалися, зізнається Шовковський, а щоб пробігти на п'ятий раз, потрібно було докласти нелюдських зусиль.

— Так він піднімав планку наших фізичних можливостей, — пояснює воротар суть школи Лобановського. — У нього був такий авторитет, що якби він сказав: "Хлопці, лізьте на дерево", то ми беззаперечно підкорилися б, навіть не замислюючись.

— Гаразд, — не вірю я.

— Він багато передбачав у сучасному футболі, — Шовковський не реагує на мою іронію. — Наприклад, що майбутнє не за зіркою в команді, а за зірковою командою. Сучасний футбол такий: у ньому мало місця для індивідуальності, а дедалі більше для колективної гри.

Спортсмен згадує успіх іспанського Реалу в київському фінальному матчі Ліги чемпіонів.

— Це була хороша командна гра! — він не приховує емоцій. — Командний тренд помітний і за кар'єрою гравців. Скажімо, шведський футболіст Златан Ібрагімович — хороший гравець, але йому важко ужитися в клубі, тому він їх так часто змінює.

Наші тарілки порожніють, а я нагадую Шовковському ще один епізод з його біографії. Цього разу політичний. Наприкінці 2013 року він, будучи капітаном Динамо, виступив із публічною заявою на підтримку розпочатого Євромайдану. У відповідь на це почесний президент федерації футболу України Григорій Суркіс заявив, що капітан команди не має права висловлювати свої політичні вподобання публічно.

— Ми тоді з Суркісом довго сперечалися. Розмова вийшла жорсткою та нескінченною, — згадує футболіст.

Затягуючись кальяном, він продовжує розповідати.

— Нещодавно я побував у Дубаї — з висоти пташиного польоту видно, як місто розростається від пустельних районів до мегаполісу. І це за якихось 20 років. А що ми зуміли звести за роки нашої незалежності? Поки що тільки втрачаємо і розкрадаємо, забираємо і знищуємо, перерозподіляємо і всього лише обіцяємо.

Футболіст ще більше дратується, згадуючи про популізм у політиці і про те, що багатьом співгромадянам цей самий популізм подобається.

— А що вас надихає? — намагаюся я додати нотку оптимізму в його довгий і, очевидно, невеселий спіч.

— Щоразу дедалі більше людей розуміє: щоб позбутися популізму, потрібно навчитися відповідати за свої слова та справи, — несподівано відповідає Шовковський.

Я намагаюся "змінити платівку" і питаю іменитого воротаря, чим він займається зараз.

— Люблю подорожувати. Просто гуляю європейськимим містами, — каже він. — А ще відкрив ювелірну компанію — називається SaSHo&M. Робимо дійсно унікальні вироби із золота і діамантів, які не схожі ні на що інше на ринку.

Шовковський нахиляється над столом, демонструючи мені великий байкерський перстень із черепом.

— До речі, в розробці дизайну я теж беру участь, — уточнює він.

Тут з'являється офіціант із рахунком, і я розумію: рахунок — це крапка в нашій розмові. На прощання все-таки ставлю ще одне питання:

— Тепер, коли з Динамо вас ніщо не пов'язує, ви не думаєте виїхати з країни?

— А навіщо? — дивується Шовковський. — Київ прекрасне місто, хоча й не найчистіше.