Обід із Дінео Сеше Бопапе

Південноафриканська художниця, яка створює картини з мінералів і землі, захоплюється українським чорноземом, зізнається в любові до хачапурі і розповідає, що в якості сувенірів привезе своїм рідним з України в'язані шерстяні шкарпетки

Катерина Богданович

З південноафриканською художницею Дінео Сеше Бопапе, чия виставка відкрита в модній столичній галереї PinchukArtCentre, НВ зустрічається на шостому поверсі центру в кав'ярні ONE LOVE coffee. Бопапе, струнка темношкіра дівчина в тюрбані гірчичного кольору, виглядає рідкісним птахом серед інших відвідувачів закладу. Втім, вона звикла до уваги: ​​персональні виставки Бопапе проходили в Нью-Йорку, Парижі, Лондоні та Амстердамі.

— Дінео, — просто вітається вона, відповідаючи на рукостискання.

Недовго думаючи над меню, ми робимо замовлення — яйця бенедикт і карпачо з лосося. Також, усупереч назві закладу, замовляємо трав'яний чай. Аромати трав можна вловити і чотирма поверхами нижче — на виставці Бопапе, любительки сміливо експериментувати з природними матеріалами.

Минулого року роботи африканки з величезними масивами чорнозему, трав і мінералів завоювали головну премію міжнародного конкурсу Future Generation Art Prize, що проходить у PinchukArtCentre, плюс $100 тис. призових.

36-річна Бопапе — одна з тих африканських художників, мистецтво яких перетворилося на модний тренд глобального арт-ринку. Якщо десять років тому колекціонери і арт-дилери світу вишукували висхідних зірок Китаю, то сьогодні вони видивляються таланти Африки.

Втім, Бопапе самородком сонячного континенту не назвеш: вона вивчала живопис і скульптуру в Дурбанському технологічному інституті, а ступінь магістра образотворчих мистецтв отримала в Колумбійському університеті у Нью-Йорку. Минулого року роботи африканки були представлені на головному арт-заході світу — Венеційській бієнале.

На створення масштабних робіт із землі та мінералів у PinchukArtCentre у Бопапе пішло два з половиною тижні. Трави, необхідні для композиції, вона купила в Києві на Бессарабці, а керамічні елементи на її замовлення зробив український майстер. Земля — ​​теж українська, але змішана з ґрунтом із печери Канго в ПАР, із Конго та з інших місць планети. Є навіть трохи ґрунту з Ісландії.

— Земельна політика — це питання, яке хвилює сьогодні всіх жителів Південної Африки, — починає пояснювати художниця, чому використовує в своїх роботах землю. — Колись уся територія була розділеною між європейськими колонізаторами, і навіть після перемоги демократії і президентства Нельсона Мандели велика частина землі залишається в руках білих.

Тут же Бопапе уточнює, що питання землі — не просто проблема матеріальної власності: земля — ​​це джерело прожитку, а ще — запорука суверенітету.

— Мінерали, нафта, інші корисні копалини — всі ці ресурси видобувають нинішні власники. До того ж увесь прибуток вони залишають собі, а навколо в злиднях живуть люди, яким насправді повинні належати ці території.

Я не можу втриматися від паралелей з Україною, де питання з відкриттям ринку землі залишається гострим і болючим доволі тривалий час.

Роблячи ковток чаю, Бопапе тут же жваво підтримує мене:

— Тема землі дійсно непроста, але плюси в ній є, і дуже серйозні, — з натхненням говорить вона. — Якщо народ починає усвідомлювати важливість своєї землі, розуміє, що вона для нього означає, і вчиться відстоювати свій суверенітет, він стає по-справжньому незалежним.

Ще один важливий елемент для художниці — це вода. Тому в інсталяції використано зрізи дерев, що росли біля водойм, а серед фігур, сформованих із ґрунту, є обриси риб. Вода особливо цінується в розпеченій сонцем Африці, до того ж одне з найбільших міст ПАР Кейптаун найближчим часом може стати першим мегаполісом світу, який залишиться без водопостачання. Про наближення кризи, причиною якої стали роки посухи, вже попередили владу і попросили городян обмежити споживання води.

— Ситуація дуже серйозна, — говорить Бопапе. — Є певний ліміт води, який можна використовувати за день. Раніше обмежувати споживання доводилося тільки біднякам, а тепер уже й середній клас змушений боротися за доступ до водних ресурсів.

Води не вистачає не тільки людям — страждають також тварини і рослини. Це велика проблема для фермерів і експортерів сільськогосподарської продукції.

— Але минулого тижня в Кейптауні несподівано пройшов сильний дощ, — на обличчі Бопапе розквітає усмішка, її очі світяться радістю. — Всі були по-справжньому щасливі.

Я питаю художницю, чи знала вона, вибираючи матеріали для інсталяції, що для українців земля теж має особливий сенс. Бопапе зізнається, що ні.

— Коли я подавалася на премію, то мало чула про Україну. І тільки минулої весни, вперше приїхавши сюди, дізналася вашу історію: про знамениті українські чорноземи, про те, що під час Другої світової війни вивозили землю з України, і про нинішній конфлікт із Росією.

У родючості української землі гостя вже встигла переконатися сама:

— Інсталяції з ґрунту я робила в Південній Америці, Зімбабве, Нью-Йорку і Канаді. Майже всюди — раніше чи пізніше — з них починали з'являтися рослини. Десь це займало більше часу, десь менше — залежно від складу ґрунту. Але тут, в Україні, перші паростки з'явилися ще до того, як ми закінчили інсталяцію. Такої швидкості я не бачила ніде — це просто диво.

Захоплення Бопапе щодо українського чорнозему перериває офіціант, який з'явився з нашим замовленням.

Поки співрозмовниця вправляється із прозорими скибочками лосося, вмочуючи їх у жовток, я продовжую розмірковувати про її творчість.

— У ваших роботах часто трапляються символи чоловічого і жіночого начал. Ви думаєте, в сучасному світі рівність статей вже настала?

Бопапе відповідає несподівано емоційно:

— Буквально днями в центрі Києва, в будинку, де я зупинилася, я стала свідком того, як чоловік напав на жінку, утримуючи її в ліфті як заручницю. Це було обурливо. Але таке могло статися де завгодно, не тільки в Україні.

Втім, гостя запевняє: від поїздки до Києва залишаться і приємні спогади. Перш за все — від співпраці з українськими колегами. А ще — від знайомства з київськими ресторанами. Ері того, ще більше, ніж українська, африканці сподобалася грузинська кухня:

— Я зазвичай не їм ні молочних продуктів, ні борошняних виробів, але хачапурі — це щось неймовірне! — захоплюється Бопапе.

Останнім часом художниця живе в Йоганнесбурзі. Це місто нещодавно потрапило до міжнародних випусків новин після того, як активісти однієї з політичних організацій розгромили місцевий магазин шведської компанії H&M. Причиною стала реклама з расистським підтекстом. Я питаю співрозмовницю, що вона думає стосовно цієї ситуації.

— Тоді протести прокотилися не тільки в Йоганнесбурзі, їх підтримала вся Африка. Резонанс розійшовся на весь світ, і всі, хто були залучені, всі, хто належить до цієї політичної партії, дуже пишаються результатом. Але були й ті, хто вважав, що енергію, витрачену на цей протест, могло бути спрямовано на щось важливіше.

Водночас художниця зізнається, що сама є прихильницею протестів і хоч сьогодні вийшла б на вулицю, таким чином висловлюючи обурення проти цілком конкретних речей — зґвалтувань, корупції чи гомофобії.

Офіціант приносить десерт саме тоді, коли ми закінчуємо розмову. Насамкінець я питаю Бопапе, що вона відвезе з собою на пам'ять про Україну. Африканка усміхається:

— Я купила жмутик лимонної вербени. Поки не знаю, в якій роботі її використаю, але у неї просто неймовірний запах. А ще привезу всім своїм родичам у подарунок вовняні шкарпетки — купила їх в однієї київської бабусі.