Не плюй у колодязь

Концентрація токсичних сполук у річках України в десятки разів перевищила гранично допустимі норми. Річки міліють. Течія в них сповільнюється. Місцями природа запускає механізм самознищення. Але його все ще можна зупинити

Олександр Пасховер

Річка Дніпро цвіте і пахне. Але радіти нічому. Адже цвіте вона отруйними водоростями, а пахне відходами виробництва, які щедро зливаються у малі й великі річки країни. За даними національної Гідрометслужби, концентрація низки токсичних сполук у багатьох річках і річечках у 30–40 разів перевищує гранично допустимі норми.

Михайло Ромащенко, директор Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук, стверджує: українцям ні на кого нарікати. З Білорусі, звідки тече Дніпро, в Україну надходить чиста, наскільки це можливо, вода. "Тобто така, як треба, — уточнює вчений. — Всі потоки, що впадають у річку з території України, це вже вода гірша, ніж та, яку ми отримуємо звідти".

Не тільки Дніпро, але і всі інші водні об'єкти України забруднюються на місцевому рівні сполуками важких металів (мідь, цинк, марганець, хром шестивалентний), а також сполуками азоту, нафтопродуктів, фенолів та інших небезпечних дарів цивілізації.

Ось, наприклад, повідомлення з останнього звіту Гідрометслужби: "Хронічно високе забруднення вод басейну Західного Бугу, зокрема річки Полтва, обумовлене викидами недостатньо очищених вод з очисних споруд Львова".

Серед національних рекордсменів — Київводоканал. У середньому на рік він скидає у Дніпро понад 500 млн куб. м брудних вод. Вище за течією чернігівські, а нижче — миколаївські колеги доливають у Дніпро свої стічні води. Їм допомагає прибережний харчопром, аграрії, важка промисловість.

Сама природа повстала проти такого хамського ставлення українців до своїх водойм і стала скорочувати запаси прісної води. І ось ця проблема має значно тяжчі наслідки. Течії сповільнюються, річки міліють, синьо-зелені водорості навіть Дніпро, який "реве та стогне", перетворюється на озеро, а водосховища стискаються.

Крім того, Дмитро Надєєв, голова громадської організації Чистий Дніпро, зазначає, що в Україні на кожні 10 років припадає вісім років посушливого або дуже посушливого літа. Вода стає дефіцитом, а зрошення полів у південних регіонах — дедалі неможливішим.

"Деякі райони перетворюються на депресивні з погляду аграрного виробництва", — говорить Надєєв. Утім, без паніки. Як стверджують самі екологи, сьогодні ще не все втрачено. Все втрачено буде післязавтра.

Річка Рось, село Глибочка, район дніпровського басейну. Це за 9 км від Білої Церкви. На карті Моніторинг та екологічна оцінка водних ресурсів України в цьому місці стоїть червона точка — знак небезпеки. 12 лютого в річці виявлено концентрацію нітриту-іону, що всемеро перевищує гранично допустиму норму.

"Можливо, хтось зробив скидання неочищених стоків, — припускає Павло Гвозденко, заступник голови Державного водного агентства України. — Або ж сніг із полів, які обробляються міндобривами, під час танення потягнув хімію в річку".

Подібних червоних точок на карті досить багато. Одна з них на річці Козка, що впадає в так зване Київське море. Тут гідрологи виявили 50-кратне перевищення норми амоній-іону. У природних водах він накопичується у процесі розчинення аміаку у воді. Наявність цієї речовини в підвищеній концентрації вказує на свіже забруднення, причиною якого можуть бути відстійники промислових відходів, тваринницькі ферми, скупчення гною або азотних добрив.

Все це тільки припущення, так як зловити за руку того, хто "плюнув" у річку, складно. Приклад тому — свіжа історія конфлікту, яка не згасає вже кілька років, та й навряд чи згасне невдовзі.

Анна Конохова, начальниця лабораторії стічних вод Білоцерківводи не перший рік на ножах із місцевою компанією Долівенко (ТМ Дригало), виробником продуктових напівфабрикатів. Харчовикам інкримінують несанкціонований злив стічних вод у річку Протока. "Вони купили більшу ассенізаційну машину і ночами скидають відходи свого виробництва, — уточнює Конохова. — Запах божевільний. Ми викликали поліцію. Намагалися впливати на цю людину. Але поки марно".

Людина, на яку намагається впливати водоканал, — підприємець Людмила Дригало. Але вона обурена не менше за своїх обвинувачів. Виробник вареників, пельменів, котлет і різноманітної випічки стверджує, що комунальники вже майже шість років пресують її бізнес з особистих мотивів. Шість років тому Дригало як депутат місцевої міськради виступила проти передачі білоцерківського водоканалу в концесію. Але його все-таки передали.

Дригало вважає, що тепер керівництво комунального підприємства кошмарить її бізнес у помсту за ту позицію. А тим часом підприємиця і сама стурбована станом вод як у річці, так і у водопроводі, про що повідомила в листі генпрокурору Юрію Луценку. І звинувачує в цьому нове керівництво водоканалу.

"Вода в квартири подається технічна, а не питна, — повідомляє підприємиця і редакції НВ. — Каналізаційні стоки не очищаються, всі нечистоти скидаються у річку Рось".

У сторін цього конфлікту різні уявлення про те, хто винен, але абсолютно ідентичні оцінки того, що відбувається. А саме: підприємства краю безпосередньо зливають відходи в місцеві річки, перетворюючи життєво необхідну вологу на отруту.

"І це не та компанія, якою володіє Людмила Дригало. У Білій Церкві багато великих підприємств, — робить висновок Конохова. — Але тільки в одного є локальні очисні споруди".

Ситуація типова для всієї України. Як стверджує Гвозденко, щоб очистити річки від усього цього сміття, будуть потрібні величезні інвестиції. Ніщо не вказує на те, що вони ось-ось зайдуть в Україну, і вже тим паче в її водні артерії.

Втім, рукотворне забруднення річок — не найсумніша історія. Значно небезпечніші процеси запустила сама природа. І з нею домовитися набагато важче, ніж із лихими промисловцями або чиновниками.

По всій Україні протікає 73 тис. річок, нараховується 40 тис. озер, понад 1 тис. водосховищ, 400 тис. ставків. Здавалося б, нема про що хвилюватися. А ось і ні, заперечує Ігор Стрілець, заступник начальника Міжрегіонального офісу захисту масивів дніпровських водосховищ. Дефіцит водних ресурсів — одна з найочевидніших загроз України.

У світовому рейтинзі Поновлювані внутрішні ресурси прісної води на душу населення, який публікує Всесвітній банк, Україна посідає 125-е місце у списку зі 180 країн. Тут на кожну людину припадає всього 1,2 тис. кубів прісної води (в Росії 29 тис. куб./ос., в Італії, Франції — по 3 тис., у Румунії — 2,1 тис., у Польщі — 1,4 тис. кубів). Українські пропорції трохи гірші, ніж в Ефіопії та Нігерії (по 1,25 тис. кубів), зате дещо кращі, ніж у Ботсвані та Чаді (1,1 тис.).

До того ж у південних регіонах України співвідношення водних запасів на душу населення гірше за африканські глибинки і становить 400–500 кубів на людину.

Щороку ситуація погіршується, що викликає проблеми зі зрошенням полів. До того ж українських аграріїв підсмажує і підсушує глобальне потепління, що відображається на запасах води.

Ромащенко стверджує: Україна в цьому неприємному тренді попереду планети всієї. За останні 30 років середньорічна температура у світі зростає з середньою швидкістю 0,3°С. В Європі цей показник становить 0,4°С, в Україні — 0,6°С. Якщо в 1990-і роки посушлива зона займала частину степового Криму і краєчком торкалася Херсонської області, то вже до 2016-го вона розповзлася на весь кримський степ, Херсонську, частково Миколаївську й Одеську області. Аграрне виробництво змістилося на північ, у бік лісостепу і полісся.

"Ми швидкими темпами нарощуємо сумарне випаровування і цим погіршуємо природне водозабезпечення, і без того низьке", — зазначає Ромащенко.

Течія була гарна, а зараз протоки обміліли. На човні їх уже не пройдеш

Сергій Лапкін, житель Запоріжжя

Втім, це помічають не лише вчені. Наприклад, сім'я з півдня України Сергій та Юлія Лапкіни значну частину вільного часу проводить на островах біля Запоріжжя, а також у плавнях Каховського водосховища. І тут, кажуть вони, останнім часом почали відбуватися дивні речі.

"Течія була хорошою, — розповідає Сергій Лапкін. — Зараз протоки обміліли. На човні їх уже не пройдеш". Також він скаржиться на те, що риба майже не клює.

"Раніше мальки близ берега зграйками ходили. Тепер їх у десятки, сотні разів менше", — доповнює Юлія скарги чоловіка. На очах здивованих запорожців річка Дніпро місцями перетворюється на болото, затягується бурою тванню, віддає запахом болота.

Через каскад водосховищ і гребель швидкість течії на величезних ділянках Дніпра — всього 10 см у секунду, тобто в 10 разів нижча, ніж, наприклад, у Десні. Тому транспортувальна потужність дніпровського потоку неймовірно низька. А в практично стоячій воді твердий осад не рухається — він осідає.

"Ми провели зйомку дна в районі Південного мосту [в Києві], за час експлуатації водосховищ його рівень піднявся на три метри, — пояснює Стрілець. — Всього ж між Києвом і Ржищевом залягло не менше 80 млн кубів твердого стоку. Тобто все, що принесла Десна, лежить тут".

Те, що засмічує русло річки, утворює мілини. Зараз вони займають 30% дніпровського басейну. Критичною масою вважається 15%. На мілководді утворюються зони підвищеної температури. У теплій, приблизно 22°С, воді розвиваються сприятливі умови для зростання паразитних синьо-зелених водоростей. Поверхня води місцями затягується зеленою тванню. Цей болотний натюрморт відбирає у річки кисень. Риба або гине, або навіть не заходить у таку річку.

"У нас навпроти пам'ятника засновникам Києва розтяглася величезна пляма, — каже Надєєв. — Вона утворилося тому, що там є така гідротехнічна споруда, яка захищає міст Патона від руйнувань. Там осідає більше піску, і місце стає все мілкішим і мілкішим. Там вже очерет".

Каскад водосховищ теж не стоїть на місці. За час свого існування Київське водосховище втратило близько 100 кв. км первісної площі, тобто понад 10%. Каховське — 130 кв. км (близько 15%). Вода випаровується, спливає, псується.

Але це поки не той випадок, коли слід завивати "все пропало", обнадіює Анатолій Дем'янець, головний інженер проектів Собі, компанії, яка вже 19 років спеціалізується на зведенні гідротехнічних споруд, чищенні річкових русел і зміцненні берегової лінії. За своє життя фахівець бачив на річці всіляке.

Дем'янець наводить як приклад США і низку країн Азії, де в місцях гірських водосховищ постійно проводяться роботи з очищення русла, аби вони містили корисний об'єм води.

"Якщо цього не робити, то процес цей [замулювання і утворення мілководдя] не зупиняється, — говорить він. — Це впливає на експлуатацію ГЕС. Вони пропускають менше води".

Той мінімум, що потрібен від держави, Дем'янець і Стрілець оголошують буквально в один голос. Це прозорі умови для компаній, які займаються очищенням водойм за допомогою земснарядів. Їхній основний заробіток — видобуток будівельного піску, який лежить зокрема на дні українських річок.

Стрілець згадує, що в середині нульових, у період будівельного буму, в районі Києва таким чином щорічно з річок видобувалося 3 млн кубометрів піску, тобто близько 4,5 млн тонн. За тодішньої вартості $6 за тонну самоокупність незаперечна.

Дем'янець, розповідаючи про свої нинішні можливості, стверджує, що його компанія здатна в рік очистити дно річки від 7 млн кубів піску та мулу. Це близько 11 млн тонн.

"Аби компенсувати свої витрати, частину піску я можу продати, — розповідає досвідчений інженер. — Але у нас хитке законодавство. Незрозуміло, можна продавати цей пісок чи ні".

Складність полягає в тому, що законодавці трактують пісок, який лягає на дно річок, як надра землі, корисні копалини. На їх видобуток і реалізацію потрібно отримувати спецдозволи. А це нелегко. Чим активно користуються правоохоронці, які, за спостереженнями Стрільця, висловлюючись більш ніж дипломатично, небайдужі до цього бізнесу.

Вода у квартири подається технічна, а не питна. Каналізаційні стоки не очищуються, всі нечистоти скидаються у річку Рось

Людмила Дригало, підприємиця

"Згадайте діамантових прокурорів, — аргументує Стрілець. — Потягли земснаряд. Попросили за нього гроші".

У 2015-му так звану справу діамантових прокурорів було названо на честь заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця і начальника слідчого управління генпрокуратури Володимира Шапакіна, у яких вилучили $500 тис. готівки, безліч ювелірних виробів і розсип із 65 діамантових каменів.

Розмір небаченого багатства скромних правоохоронців відкрився після того, як народний депутат В'ячеслав Константиновський послав у генпрокуратуру сигнал SOS. У його друга, який займався видобутком річкового піску, прокуратура із застосуванням сили так званих тітушок віджимала пісочний бізнес, вимагаючи в нього частку.

Віталій Шабунін, голова Центру протидії корупції, нагадує НВ ще одну гучну і відносно свіжу справу, збудовану на піску. У ній правоохоронці знову опинилися по іншу, темну сторону закону.

Директор держпідприємства Спецсервіс МВС Василь Петровський продавав конфіскований у Корпорації ВіпХауз пісок, намитий внаслідок робіт із поглиблення дна Канівського водосховища, — про це докладно розповідає сайт журналістських розслідувань Наші гроші. У бізнесменів не виявилося необхідного спецдозволу.

Як покарання податкова служба Борисполя відібрала у компанії 2 млн тонн намитого нею піску. А правоохоронці організували його тихий розпродаж. На відеозаписах СБУ зафіксовано, як Петровський звітує перед заступником міністра внутрішніх справ Сергієм Чеботарем про складнощі з продажем віджатого піску. Далі пряма цитата вже колишнього замміністра: "... треба перерахувати ціну піску. Я цей п**ж не хочу слухати. Я що, це маю міністру розказувати?!"

З цього уривка журналісти Наших грошей роблять висновок, що голова МВС Арсен Аваков у курсі справ всієї цієї міліцейської пісочниці.

Так чи інакше справа про розкрадання піску на мільйони гривень дійшла до суду. За його рішенням Петровський отримав чотири роки умовно і 17 тис. грн штрафу.

Такі вироки навряд чи злякають тих, "хто подекуди у нас деколи чесно жити не хоче". Що значно стримує інвестиції та саму роботу в життєво важливій для України сфері — регулярному розчищенні головної водної артерії країни.

Прозорий, зі зрозуміло прописаними правилами видобуток річкового піску здатен не лише дати друге дихання Дніпру, але й надихнути будівельний ринок, — запевняють в один голос Дем'янець і Стрілець.

"Ось подивіться, [київські] райони Русанівка, Оболонь, Троєщина — вони ж намиті, — наводить приклад Дем'янець. — Там десь 150 млн кубів піску. На мілководді набирали й укладали на берег".

Цій же технології зобов'язаний своїм існуванням запорізький мікрорайон Південний, де живе подружжя Сергій та Юлія Лапкіни. Місцеві його так і називають — Піски. П'ятиметровий шар намивних пісків зміцнив територію плавнів, напівзатоплених після будівництва Каховської ГЕС. Це той випадок, коли і будівельники ситі, і річки цілі.

"В принципі державі потрібно тільки все організувати, — робить висновок Дем'янець. — І тоді все запрацює".