Наша людина в МВФ

Владислав Рашкован, представник України в МВФ, розповідає про своє життя у США, а потім дає декілька корисних порад про те, як правильно вибудувати кар'єру і залучити в команду найкращих людей

Іван Верстюк

К оли Владислав Рашкован одразу після революції гідності в 2014-му прийшов працювати в Національний банк із комерційного банку UniСredit, багато хто заговорив про те, що нарешті ситуація в державних органах починає змінюватися. На місце бюрократів приходять ті, хто звик досягати результату і знає, як це робити.

Рашкован був заступником Валерії Гонтаревої в складних 2014-2016 роках і відповідав за реформування банківської системи. Саме тоді пройшла знаменита "банківська чистка", під час якої були закриті багато банків із дірками в балансі. Через це тодішнє керівництво НБУ відчуло на собі вплив величезної хвилі негативу, яка йде від ошуканих вкладників, олігархів і політиків-популістів.

Слідом за Гонтаревою з Нацбанку пішов і сам Рашкован. Спочатку — щоб разом зі своїм другом Андрієм Ставніцером займатися бізнесом в інвестиційній компанії SD Capital. Потім — щоб працювати в Міжнародному валютному фонді у Вашингтоні. Офіційна посада Рашкована у Фонді — заступник директора від України.

Зараз він регулярно відвідує Київ у складі місії МВФ і веде переговори з українською владою, добре знаючи всі її плюси і мінуси. Водночас Рашкован не перетворився на офіціозного діяча. Він продовжує спілкуватися яскравою мовою і ділитися своїм стратегічним баченням. НВ поговорив з економістом-мислителем про те, як правильно будувати кар'єрний шлях, читати книги, розуміти економічні процеси і дивитися у майбутнє.

— Владиславе, давайте почнемо з серйозного кар'єрного питання. Ви багато працювали і в приватному секторі, і на державній посаді, а тепер ось працюєте у МВФ. Де цікавіше: в комерційному банку, який заробляє гроші, або в Національному банку, який вибудовує правила для цього заробітку?

— Ха-ха, я ще більше п'яти років працював в університеті — викладав банківський аналіз і стратегію банків, і це був теж дуже цікавий час. Але, якщо серйозно, то впевнений, що для різних людей на кожній сходинці кар'єрного зростання інтерес представлятимуть завдання різного масштабу. Я на кожному новому етапі намагаюся робити те, що вдається добре, тільки масштабніше. Спочатку був університет, потім бізнес-консультування, невеликі проекти іноземного банку в Україні, потім вже більш великі проекти з реорганізації банків в Мюнхені, Відні, Варшаві, потім знову в Україні. У 2014 році прийшов у НБУ, зараз вже майже рік працюю в МВФ. Всі етапи були цікаві, кожен із них додав свою цеглинку як у професіоналізм, так і в розуміння картини світу загалом, що теж важливо.

- А чи легко продати на ринку праці професійний досвід, напрацьований у державному органі? Я маю на увазі ситуацію, коли людина пішла на погано оплачувану роботу — скажімо, в Державну фіскальну службу, — щоб через пару-трійку років звільнитися й отримати керівну посаду в Deloitte, наприклад.

— Коли ми набирали людей в команду НБУ в 2014-2016 роках, я всім говорив, що наша мета — залучити найкращі молоді таланти з ринку, дати їм можливість вирішувати складні завдання і... не дозволити постаріти в НБУ. Тобто через 5-7 років роботи ця талановита молодь мала захотіти більшої реалізації за межами центробанку і отримати хорошу роботу в комерційному секторі. Чи вийшло це? Поки тільки частково. У нас були хлопці, яких вже забрали провідні компанії. Деяким надійшли пропозиції з ринку. Але загалом, якщо піднятися трохи вище, то ви побачите: більшість людей, які прийшли за останні кілька років на держслужбу, не знайшли себе. Чому? Я схильний звинувачувати в цьому те, що навіть сильний професіонал після роботи в слабкій організації влади нікому особливо не цікавий. Особливо, якщо йому або їй не вдалося змінити таку організацію.

Найбільше я люблю працювати з тими, хто розумніший за мене або вміє робити щось набагато краще за мене. Коли я поруч з такими співробітниками, я просто спалахую

— Я цьогоріч побував у Давосі, де багато спілкувався з українськими політиками і експертами. Вони напівжартома-напівсерйозно кажуть, що Україну треба віддати в зовнішнє управління — вашому роботодавцю МВФ, Всесвітнього банку, ЄБРР. Нібито своїми силами країна не вийде на бажаний рівень розвитку. Чи хоче МВФ бути такою зовнішньою силою управління країною?

— Думаю, так формулювати питання неправильно. Гарантовано цього не хоче ні Україна, ні МВФ. Що може МВФ? Допомогти вилізти з ями, в яку країна потрапляє через зовнішні шоки, неправильну політику уряду або природні катаклізми. Тобто МВФ може кинути мотузку в яму, підказати, як краще лізти нею, але підніматися цією бісовою мотузкою потрібно самій країні. МВФ цього робити за вас не буде. Ну і ще: якщо слідувати порадам МВФ, то з великою ймовірністю країна все-таки вибереться з ями, але свій шлях необхідно пройти самим. Пробиватися крізь хащі, збивати ноги треба самим — цього робити ніхто за нас не буде.

— Куди, на ваш погляд, рухається світова економіка? Коли я бачу смартфон 25-річного хлопця чи дівчини з трьома десятками мобільних додатків, мені здається, що світ йде до технологічності. Але той же Метінвест як лив сталь, так і литиме.

— Всі прогнози говорять, що кількість населення на землі продовжить стрімко зростати. До 2050-го очікується зростання до 9,8-9,9 млрд осіб. І з цим пов'язано декілька важливих завдань. По-перше: як нагодувати додатково 2,2 млрд? На допомогу прийдуть нові технології: штучне м'ясо, вертикальні і морські ферми, більше генної модифікації. По-друге, зростання цього населення буде непропорційним — як не допустити нових воєн або масової міграції? По-третє — уповільнення старіння населення, зокрема завдяки удосконаленню медицини. Отже, потреба вирішувати завдання "четвертого терміну": що людям робити після 75 років? Багатьом, можливо, в майбутньому доведеться працювати, так як пенсійні системи не зможуть усім допомогти. По-четверте, урбанізація. Зростаюче населення схильне до консолідації навколо великих міст — мегаполісів, залишаючи багато територій незаселеними. Ну і останнє — нерівність. Усі дані показують: зростання світової економіки непропорційне, і бідні верстви населення Африки, Азії, Латинської Америки так само залишаються дуже бідними і стають ще біднішими.

Четверта технологічна революція і розвиток робототехніки — це ще один великий тренд, що впливає на світову економіку. Тут ми маємо справу і з розвитком квантових комп'ютерів, які багаторазово збільшують швидкість обробки великих даних, і з миттєвим рішенням завдань, які раніше вважалися неможливими. Віртуальна реальність, глобальне покриття інтернетом, розвиток мобільного та інтернет-зв'язку значним чином впливатимуть на зайнятість, так як підвищують мобільність, можливість працювати дистанційно. Зниження вартості 3D-друку і розвиток 4D призведе до кастомізації, локалізації промисловості та впливу на глобальні компанії. Це також стимулюватиме створення нових матеріалів і вплине на видобуток і споживання природних ресурсів. Подальший розвиток транспорту, зокрема поява самокерованого, призведе до появи нових транспортних коридорів, про які ми раніше і не мріяли, але також вплине на зайнятість у цій сфері. Роботи і штучний інтелект зможуть робити роботу багатьох синіх і білих комірців набагато краще, швидше, з меншою кількістю помилок. Це тільки питання часу. Ефект для ринку праці буде величезним. Ну і останнє — наймодніше: розвиток космосу зможе відкрити абсолютно нові горизонти для світу.

Так що я б на місці і Метінвесту, і мобільних операторів не спочивав на лаврах — тренди показують, що місце мобільних операторів можуть зайняти компанії, які здатні створити дешевий низькоорбітальний космічний інтернет-зв'язок, навіть у найнедоступніших куточках світу. Водночас розвиток 3D-локального друку будь-яких розмірів just in time із нових надміцних матеріалів може значно знизити попит на їхню продукцію.

— Ваша думка з економічних питань є цінною для багатьох в Україні. Зрозуміло, що сформувати власну думку зі складної проблеми — непроста справа. Як ви формуєте свою думку — на основі досвіду, трансляції якихось західних рішень на український ґрунт або на основі детального вивчення питання?

— Я нічого спеціально не роблю. Але думаю, мені особисто допомагає те, що в дитинстві я професійно грав у шахи. Вони дають тобі багато інструментів: розвивають пам'ять, змушують продумувати свою стратегію на кілька кроків уперед, розвивають емпатію, оскільки тобі треба думати, як ходитиме твій суперник.

— Нещодавно я спілкувався зі своїм знайомим, який пішов із торгівлі державними облігаціями в технологічний сектор, пояснюючи це тим, що український фінансовий ринок безперспективний — через слабку ліквідність, відсутність повноцінного фондового ринку. Ви згодні з цією думкою?

— Я б так не сказав. Але погоджуся із тим, що фінансовий ринок дуже малий, і сьогодні, можливо, приносить порівняно низьку прибутковість вкладень на капітал, на ньому ніде розвернутися дуже великим гравцям. Але я б не сказав, що він безперспективний, навпаки. Через безлічі минулих помилок і криз ринок перебуває на одній з найнижчих точок зростання. Але якщо ви подивитеся на досвід, наприклад Польщі або Туреччини, ви побачите, як ринок може рости завдяки правильним діям уряду і регуляторів. Якщо у нас буде подальша приватизація, прийдуть іноземні інвестори, пройде валютна лібералізація, продовжаться реформи, буде стабільна політична ситуація, то ви побачите, як може зростати ринок. Я особисто б поставив на таке зростання.

— Будь-яка інвестиція — це ризик. Ризик того, що гроші будуть втрачені. Ви — ризикова людина? Який рівень ризику ви вважаєте прийнятним для себе?

— Ще одне складне питання. Я не можу вважати себе ризиковою людиною, адже якщо під ризиком розуміти оцінку невизначеності результату, то я особисто вважаю за краще працювати над зменшенням рівня невизначеності. Як? За допомогою розвитку аналітичних систем — дуже люблю цифри і красиві дешборди, зі своєю командою багато зробив таких. Це дуже допомагає підвищувати якість прийнятих рішень і знижувати ризик. Також я вважаю за краще розвивати і фундаментальні знання — якщо мене цікавить якась тема, намагаюся багато читати і дізнаватися про неї.

Професіонал—це не той, хто забиває супергарну кулю в лузу, а той, хто забиває вісім із восьми простих куль

— Ви зараз живете в США і часто пишете у Фейсбуці про тамтешню освіту. Ваші діти, не володіючи англійською досконало, проте вивчають основні предмети разом зі своїми американськими однолітками. Які уроки американська освіта може дати українській?

— Мій син у шість років узагалі не говорив англійською. Через місяць навчання в класі він використовував одне з чотирьох слів у реченні вдома англійською. Сьогодні, після шести місяців у школі, він вільно дивиться мультфільми англійською, вільно спілкується з однолітками. Доньці було легше — вона вчила англійську в хорошій київській державній школі, ці знання дуже допомогли.

Чому могли б ми навчитися у американської школи? Напевно, кількох речей. Мої діти у 80% випадків приходять зі школи в чудовому настрої, навіть щасливі, напевно. Що там з ними роблять? Це якийсь коктейль шанобливого ставлення вчителів, суперцікаві інтерактивні заняття і застосування знань — якщо вони вчать біологію, то обробляють курку на уроці в 7-му класі, щоб дізнатися, яка у неї будова м'язів. Природно, після такого діти приходять додому захопленими.

Ще у американських шкіл можна повчитися інклюзивності. У всьому. У нас в державній школі в Америці навчаються діти 60 національностей, що говорять 25 різними мовами, і всі навчаються англійською. Значить, є методики, як їх включити в освітній процес. У школі багато дітей з проблемами рухового апарату, є навіть кілька з ментальними порушеннями. Одним надають індивідуальних вчителів, інші вчаться на спільних уроках. Зрозуміло, що вся логістична система для них працює. Хотілося б бачити таке і у нас.

— Хочу запитати вас про користь закордонної освіти. Ні для кого не секрет, що британські та американські університети на голову вищі за українські, тому багато наших громадян хотіли б там повчитися. Але часто буває так: людина їде вчитися, а в підсумку розуміє, що не хоче повертатися на батьківщину. Чи не загрожує реклама навчання за кордоном масовою еміграцією молоді?

— Я б розділив питання на дві частини — якість освіти і проблема еміграції. Повсюдна якісна іноземна освіта — міф. У США, Британії та кількох інших країнах існує велика кількість відмінних університетів, у які дійсно хотілося б потрапити, оскільки вони перебувають на вістрі нових технологій, кожен у своїй галузі. Але я б не рекомендував їхати вчитися до університету, який в рейтингу №1000. Це витрата часу і грошей, і з великою ймовірністю не здійснить позитивного ефекту на вашу кар'єру. Щодо бажання повернутися у країну — я часто повторюю фразу одного українця, якого зустрів у Мюнхені в 2007 році: "Не плутайте туризм з еміграцією". Видатки перемикання під час еміграції дуже високі. Недавнє дослідження показує, що не так багато українців реально мріє виїхати назавжди. Багато хто їде на сезонні роботи, тому що в їхніх регіонах немає робочих місць. У цьому разі питання до всіх нас — треба розвивати економіку, проводити реформи, створювати нові робочі місця. І тоді ті, хто поїхав вчитися за кордон, захочуть повернутися і працювати тут, так як на них буде попит. Особливо, якщо приватизація призведе до приходу більшої кількості іноземних інвесторів, які вміють цінувати якість освіти.

— У соціальних мережах ви багато пишете про прочитані книги, але ж кожна книжка займає багато часу, навіть якщо ви швидкий читач. Звідки у вас така впевненість, що книги — це високодохідна інвестиція часу?

— Для мене книги — джерело отримання енергії. Читаючи, я не витрачаю енергію, а нею підживлююсь. Мій батько з дитинства прищепив мені любов до читання і навчив швидкочитання, тому воно мені дається легко. Я не знаю, чи високодохідна це інвестиція, я просто по-іншому не вмію. Читання для мене життєво необхідне. Торік я почав читати електронні книги. Цього року — слухати аудіокниги. У літаках і машині дуже зручно.

— Як ви обираєте книги для читання — із рецензій в медіа, порад друзів і колег або користуєтеся власною інтуїцією?

— У дитинстві я йшов за списком книг, які мені рекомендував батько. Це було дуже зручно. За останні два роки зробив два списки книг, які рекомендую читати реформаторам країни і лідерам змін у компаніях. Ці списки були дуже популярні. Хочу зробити ще два: з розвитку самого себе і своїх дітей. Буде така бібліотека Рашкован. Вважаю, багатьом стане в нагоді. Для власного читання я обираю книги з різних списків — рекомендації друзів, топ-книги в списках McKinsey, The Financial Times. Всі друзі знають: найкращий подарунок мені на день народження — книга.

— Ще раз про кар'єрне зростання. Часто так буває, що, пропрацювавши років п'ять після закінчення університету, людина зіштовхується із відсутністю серйозних просувань у кар'єрі. Мовляв, її цінують на роботі, але не підвищують на посаді. Що робити в такому разі: йти вчитися на MBA, проявляти ініціативу, більше часу проводити в офісі, щоб привернути увагу до своєї праці?

— Якщо чесно, не знаю. Що б я порадив молодому співробітнику, який бажає якісно розвиватися? По-перше, рости горизонтально — намагатися дізнатися якомога більше в своїй галузі з різних кутів організації. Це дуже допомагає не бути "однононогим" фахівцем, коли ростеш уже вертикально. По-друге, виявляти старанність. Колись мене вчив грати в більярд майстер спорту, так він говорив: професіонал — це не той, хто забиває супергарну кулю в лузу, а той, хто забиває вісім із восьми простих куль. Звісно, важливо бути ініціативним, але тут мені ближче висловлювання Воланда у Булгакова: "Ніколи нічого не просіть, особливо у тих, хто сильніший за вас. Ніколи і нічого". Незважаючи на суперечливість цієї поради, я впевнений: якщо ви працюєте у відмінній організації, то вас обов'язково помітять. Якщо ви талант, робіть свою основну роботу на відмінно, і при цьому жадайте більшого. Де б знайти більше таких співробітників?

Мій батько прищепив мені любов до книг із дитинства. Я не знаю, чи високодохідна це інвестиція, я просто по-іншому не вмію — мені життєво необхідно читати

— Що для вас найцікавіше в робочому процесі: вивчення нових тем і галузей, прийняття складних рішень, дискусії та брейнстормінг із колегами, можливість почати і довести до кінця великий проект?

— Найбільше я люблю працювати з тими, хто розумніший за мене або вміє щось набагато краще за мене. Коли я поруч із такими колегами, просто спалахую. Друге — я пишаюся тим, що на ринку мене знають як керівника, який вміє make things happen, тобто доводити справу до кінця. Звичайно, цікаво, коли твоя команда в термін закінчує важливий великий проект, перевищуючи чиїсь очікування. Люблю дивитися у щасливі очі співробітників у такі моменти. Всі інші етапи проміжні. Щасливі співробітники — priceless.

— Де, на ваш погляд, повинна проходити мотиваційна лінія між можливістю хорошого заробітку, про яку думає будь-який співробітник будь-якої компанії та організації, і можливістю щось змінити в цьому світі — скажімо, зробити зручний технологічний продукт або очолити екологічний рух за права тварин? Іншими словами, як зрозуміти, що для тебе важливіше: заробіток чи результат роботи?

— Найбажанішим місцем роботи для талантів у світі є компанія SpaceX. Чому? Немає жодного завдання в світі, яке могло б хоча б зрівнятися з ідеєю відправити людей на Марс. Людям зносить голову ідея стати міжпланетною нацією. Всі вважали, що це питання дуже далекої перспективи, але виявляється, здійснити це можна досить скоро. Це дуже мотивує. Мотивувало б і мене. Чи означає, що люди готові там працювати безкоштовно? Не думаю, хоча досвід у такій компанії цінуватиметься потім дуже високо. Мені ближче підхід компанії Netflix. Я нещодавно прочитав книгу їх віце-президента з HR Патті МакКорд Powerful. Вони вирішили питання залучення реально найкращих людей до себе в компанію двома речами: вони максимально делегують владу співробітникам, дають їм у рамках продуманих процедур вирішувати завдання самим, не чекаючи складних ієрархічних і бюрократичних процесів. І друге — вони платять найбільше на ринку, пояснюючи це тим, що хочуть, щоб їхні співробітники не замислювалися про зарплату, — вона просто повинна бути вища, ніж та, яку їм може запропонувати конкурент. Тобто у вас є можливість впливати на впровадження рішень, і вам за це платять гроші — дуже схоже на рецепт щасливої ​​роботи: знайди, що тобі більше подобається у житті, і навчися за допомогою цього заробляти гроші.

CV

Владислав Рашкован

У 2000 році закінчив Одеський економічний університет.

У 2001-2003 роках проходив стажування в аспірантурі Університету Генуї, а також в Інституті світової економіки Угорської академії наук.

У 2006 році Рашкован приєднався до команди UniCredit Bank, посівши позицію керівника локального проектного офісу зі злиття.

2006-2013 роках брав участь/керував проектами трансформації в UniCredit Group в Австрії, Німеччині та Польщі.

У 2010 році був призначений фіндиректором — членом правління UniCredit Bank в Україні. У 2013-му керував проектом злиття UniCredit Bank і Укрсоцбанку.

З 2011 року керував банківським комітетом Американської торгової палати в Україні, а також був членом ради директорів Київської школи економіки.

У 2014 році став членом правління НБУ як директор департаменту стратегії та реформування банківської системи.

В кінці 2014 року призначений заступником голови НБУ, відповідав за трансформацію НБУ, розробку і впровадження реформи фінансового сектора.

У серпні 2016 року пішов з посади заступника голови НБУ.

З 27 лютого 2017 Владислав Рашкован став заступником виконавчого директора від України в МВФ у центральному офісі у Вашингтоні