На краю прірви

Історії трьох підприємців-початківців із Краматорська, які майже на лінії фронту збудували бізнеси, відомі навіть за межами України

Катерина Шаповал
(Київ — Краматорськ — Київ)

З вікна офісу краматорського айтішника Сергія Кондратюка видно, як небо коптять труби, і заходять за горизонт індустріальні конструкції. Типова для промислового міста картинка. А ось усередині приміщення — екзотика: розбитий корабель і його пасажири, які потрапили на тропічний острів. Це не інсталяція в офісі, а сюжет із гри Кораловий острів, яку розробляє і підтримує QuartSoft — компанія Кондратюка, найбільша IT-фірма Краматорська.

Зі 100 тис. геймерів цього симулятора, напевно, ніхто і не здогадується, що корали, острови і теплий океан малюють і оцифровують за 70 км від лінії розмежування, фактично на краю зони бойових дій на сході України. І користувачі гри не знають, що чотири роки тому розробники і власник компанії втекли з рідного міста, рятуючись від озброєних бойовиків, які прийшли у Краматорськ під триколором — прапором російської агресії.

Українська армія звільнила місто, і Кондратюк із компанією повернувся на малу батьківщину. Разом з іншими підприємцями він будує бізнес у зоні підвищеного підприємницького ризику.

Крім інвестиційних труднощів, творці інтелектуальних продуктів стикаються з недовірою покупців, яких лякає близькість міста до зони бойових дій. Про це НВ розповідає Сергій Гаков, ще один місцевий IT-підприємець. Він заснував із партнерами компанію 3DFarm, яка виробляє принтери для тривимірного друку.

А ще в місті, в якому досі витає дух війни і розвішані банери СБУ, що закликають бойовиків повертатися додому, двоє місцевих програмістів створили сервіс, клієнти якого розкидані по всьому світу.

Наприкінці жовтня у користувачів гри Кораловий острів від компанії QuartSoft з'явився новий острів жахів. На його оповитих туманом кам'янистих берегах росли часник-черепок, очерет зі стовбуром, складеним із кісток, і дерево-шибениця.

Всі ці жахи дизайнери компанії впровадили у свою гру-стратегію з нагоди Гелловіна.

Кораловий острів — флагманський продукт QuartSoft. Але фірма починалася не з нього, а з класичного аутсорсингу — в Краматорську писали програми для замовників зі США. Спочатку засновники самі програмували, але згодом стали наймати й інших розробників. На цьому підприємці й заробили стартовий капітал.

У 2012 році Кондратюк, на той момент один із трьох засновників (партнери пізніше вийшли з бізнесу), запропонував компаньйонам інвестувати у свій продукт. "Треба було шукати, де ми будемо далі заробляти, як ми будемо далі жити", — розповідає він.

Партнери не погодилися із ним, вважаючи, що подібний крок тотожний киданню грошей на вітер. Але Кондратюк зміг умовити їх витратити близько $100 тис. на розвиток, а саме — на створення гри. "Тоді для нас це було відчутною сумою", — говорить підприємець.

Невпевнених у собі інвесторів міцно демотивували відгуки зі сторони. "Приїжджаєш до Києва на форум інвесторів, показуєш цю гру, а тобі кажуть: дурниця, це нікому не треба, неможливо продати", — розповідає Кондратюк. Довести справу до кінця йому допомогло небажання втрачати вже вкладені інвестиції. Ну, й особисті амбіції, зухвалість надій.

Унаслідок гра вистрілила і зараз годує весь QuartSoft, частина зі 150 співробітників якого працює над новою ідеєю Кондратюка — SoftFarm. Це стартап управління агропідприємством: софт розраховує оптимальний плодозмін і найпридатніший для конкретної земельної ділянки склад добрив.

Проект був задуманий у 2014 році, саме тоді, коли через сепаратистів Кондратюк із командою втік із Краматорська до Черкас. Але незабаром фірма повернулася на малу батьківщину.

Базова версія SoftFarm для агропідприємств безкоштовна. Додаткові фішки, наприклад, повна виписка із земельного кадастру щодо конкретної компанії, — вже за гроші. "Це той самий принцип, за яким працюють комп'ютерні ігри: базова версія безкоштовна, але додаткові частини вже ні. І це окупає весь бенкет", — розповідає Кондратюк.

Із понад 2 тис. фермерів, які зараз використовують SoftFarm, 90% сидять на безкоштовній версії. Але Кондратюк каже, що для нього цей проект не тільки "про гроші". Вигадуючи ідею, він шукав можливість щось віддати країні. "Я бачив, як це все відбувається: якщо ти не віддаєш, то земля перестає бути твоєю", — міркує він.

Інвестиції в проект вимірюються кількома сотнями тисяч доларів. Загальний оборот усієї групи компанії QuartSoft — близько $200 тис. на місяць.

У 2015 році економіка України перебувала на дні: ВВП упав на понад 15%. Національна валюта знецінилася удвічі. Сам Краматорськ устиг кілька місяців "понасолоджуватися" окупацією бойовиками і тільки-тільки приходив до тями після тієї холодної "російської весни".

Гіршого часу та місця для початку бізнесу тоді годі було й шукати. Але саме там і тоді двоє місцевих інженерів-машинобудівників — Сергій Гаков і Богдан Трістан — заснували компанію 3DFarm. Вона виробляє сучасні 3D-принтери — обладнання для тривимірного друку, на якому можна створити, наприклад, деталі до великих машин, що випускаються зараз краматорськими гігантами.

Основної своєї мети — створити серійний 3D-принтер, доступний за ціною, — Гаков і Трістан досягли: краматорський Farm-2 обійдеться покупцеві менш ніж у $1 тис. Це трохи дешевше, ніж китайські аналоги, і на 30–40% демократичніше за європейські зразки.

Спочатку компаньйони збиралися займатися тільки наданням послуг тривимірного друку. Це модна фішка, затребувана середнім бізнесом і засновниками стартапів. Але подібним клієнтам, як правило, необхідний штучний товар. "Вам потрібна одна шестерня, але на заводі її не зроблять або зроблять дорого, — пояснює Володимир Козинець, менеджер компанії Fabbricator/FabLab. — Для одного виробу доведеться переналаштовувати купу обладнання. А на 3D-принтері деталь обійдеться у 100–300 грн".

Ми реально виживаємо на кожному замовленні
Сергій Гаков,
співвласник 3DFarm

Власних коштів для закупівлі 3D-принтерів — а це близько 50 тис. грн — новоспеченим компаньйонам бракувало. І тоді молоді інженери вирішили зібрати власний апарат, щоб надавати іншим послуги 3D-друку. Підприємці почали випускати прототипи принтерів, поступово покращуючи їхні характеристики.

Ідея була в тому, розповідає Гаков, щоб створити не тільки дешевий, але і простий принтер. "Моделей величезна кількість, а ось таких, щоб натиснув на одну кнопку й отримав деталь, — немає", — пояснює він.

Гроші на проект заробляли паралельно: на перших своїх машинах виконували сторонні замовлення на виготовлення виробів за допомогою 3D-друку. Клієнтів шукали в інтернеті й на спеціалізованих виставках. Робили світильники у вигляді черепів, кріплення для соляних кімнат, півтораметрові свічки для різдвяного декору. Хапалися за будь-яку роботу. "Ми реально виживаємо на кожному замовленні, — каже Гаков. — якщо є пропозиція, яку ми хоча б теоретично можемо виконати, то ми за неї беремося".

Що стосується виробництва принтерів, Гаков пояснює: на даному етапі цей напрямок проходить інвестиційну стадію. Тобто в розробку компанія вкладає поки що більше, ніж заробляє. Зараз 3DFarm випустила нову модель — Farm-2. У цього принтера вища швидкість друку, ніж у попереднього, він більш точний і менш шумний. Плюс керувати ним можна віддалено, зокрема зі смартфона або планшета.

За два роки компанія краматорських інженерів у складі п'яти постійних і десятка залучених співробітників виробила дві серії своїх 3D-машин: Ulti-Ua та Farm-2. Загалом це близько 100 принтерів. Вісім агрегатів працюють у самій 3DFarm.

Програмісти Микита Єрьомін та Сергій Добряк запустили свій стартап Qencode зовсім нещодавно, навесні 2018 року. Сервіс, який вони вигадали і написали, транскодує (перетворює) відеофайли. Цей процес відбувається завжди, коли користувачі розміщують відео в Мережі. "Люди завантажують його в різних форматах, наприклад, зі смартфонів, а інтернет-браузер їх не підтримує", — пояснює Єрьомін. Проект, який розвиває він із партнером, допомагає уникнути цієї проблеми.

Основна конкурентна перевага сервісу Qencode — ціна. За словами Єрьоміна, вона на 80% нижча, ніж на аналогічні послуги в інших компаній. Така найдешевша пропозиція стартаперам дозволяє тримати кілька розроблених ними технічних інновацій, а також використання одного з найменш дорогих американських хмарних сервісів, де і проходить процес перетворення.

"Ми беремо відео, розбиваємо на окремі шматочки, які обробляються паралельно, — розповідає Єрьомін. — А на виході користувач отримує готове відео". Початкові витрати в розробку стартапу склали близько $100 тис. Половину коштів партнери заробили, виконуючи аутсорсингові замовлення для іноземних компаній. Друга частина — вкладення від третього партнера, який живе у США. Там же зареєстровано і стартап. Єрьомін вірить, що так йому буде легше залучити фінансування.

Добряк каже, що зараз їхня клієнтська база охопила 100 країн. Сервісом користуються в Індії, США, Великій Британії, Пакистані та інших країнах. Щотижневий приріст кількості замовлень — 5–7%.

На запитання, чи не перешкоджає розвиткові бізнесу той факт, що компанія розташована у прифронтовому Краматорську, Єрьомін знизує плечима. "Для моєї роботи все одно, де я перебуваю", — запевняє НВ програміст.

Не можна все на світі робити добре одному, навіть якщо ти велика корпорація чи транснаціональний гігант. Дайте заробити "малюкам", і вся економіка стрімко рвоне вгору

Андрій Стецевич,
заступник голови
правління Ощадбанку

Мрія бізнесу по-українськи — закільцювати на компанію всі питання. Ми — країна антиаутсорсингу, де кожен поважний до себе бізнесмен повинен збудувати паркани від рейдерів, від конкурентів, від держави. Цілі армії юристів чергують над реєстрами, щоб не пропустити найголовнішого — втрати власності чи обтяжень. Своя служба безпеки, свій аудит, свій клінінг, свої водії.

Чужий успіх — моя втрата. Ось формула виживання — канібалізувати один одного, інакше з'їдять тебе. Win-win тут практично неможливий. Величезні і не дуже імперії забирають бізнес у тих, хто набагато ефективніший. Невелике рекламне агентство або служба доставки завжди продуктивніші за персонал корпорації, який нудьгує 90% часу.

Скільки разів я запитував у таких співробітників: хлопці, уявіть, що це ваш особистий бізнес і ви ведете його самостійно, без господаря. Це реально? Коментарів практично завжди два. Перший: нам страшно, у нас не буде зовнішніх контрактів, адже ми без господаря приречені на виживання, якщо підемо в самостійне плавання. Другий: якби ми все-таки робили такий бізнес, він завжди був би значно ефективнішим.

Економічна піраміда перевернута догори дриґом. Економіка без фундаменту малого бізнесу постійно хитається: виросло сільське господарство — впала металургія, пішов попит на металургію — впала хімія, і так колами всі 27 років.

Великій компанії переорієнтуватися на нові ринки, нові продукти значно складніше, ніж маленьким. Хоча вони набагато гнучкіші, ефективніші, спритніші.

У відкритій економіці корпорації отримують додатковий поштовх до розвитку тоді, коли малий бізнес отримає доступ до їхніх замовлень. Коли кожен займається своєю справою, коло можливостей зростає. У закритій — теж зростає, поступово, але не більше того.

Як, наприклад, дає рости "малюкам" компанія McDonald's. Так, та сама, що володіє ресторанною мережею з майже 37 тис. закладів у 120 країнах світу. Нещодавно до нас за кредитом у $1 млн звернулася невелика компанія, яка планує постачати цій мережі салат. І не тільки продукти цей гігант купує у "малюків". Навіть логістику компанія іноді віддає на аутсорс. Водночас переважна кількість закладів мережі McDonald's у світі — близько 85% — є чистим малим бізнесом і працюють вони за франшизою.

У День незалежності я часто бажаю нам усім стати взаємозалежними. Підприємництво — це також форма взаємозалежності. Можна почекати, коли успішні історії співпраці між людьми, між великим і малим бізнесом переконають українців у взаємній вигоді такої співпраці.

А можна сіяти дух підприємництва, підтримувати його в будь-яких проявах — від компенсації процентних ставок за кредитами до спільного фінансування стартапів. Підприємець — це середній клас. Він — основа будь-якого суспільства, він не просить допомоги або пенсії. Він просто говорить: дайте "маленьким" заробити — і ви не впізнаєте свій будинок, під'їзд, місто, країну.