Lady in red
Маркетолог Наталя Чуйкова за кермом нового Peugeot 508 розповідає, чому на авто подорожувати краще, ніж літаком, та зізнається, чим її приваблює обрана професія.
Наталя Чуйкова — у минулому працювала маркетинг-директором у New Balance Ukraine, стилістом-іміджмейкером, вела власний блог, присвячений красі та моді, також випустила авторську колекцію суконь під власним брендом Chuykova.
Вищу освіту Наталія Чуйкова здобула в Америці — вивчала історію костюма у Miami International University of Art and Design, також — маркетинг у University of Miami. Після кількох років навчання та роботи в США повернулася до України. Зараз живе у Києві.
У інтерв'ю для проекту Наталя розповідає, чому замість продовження кар'єри в Нью-Йорку обрала повернення на Батьківщину та як потрапила на посаду маркетинг-директора в New Balance Ukraine.
Про вдалі рішення у житті
У моєму житті було кілька доленосних рішень, які вплинули на мій подальший розвиток. Перше — те, що я інтуїтивно обрала для себе цей напрямок — піти в університет і вивчати маркетинг. Надворі був початок 2000 років, маркетинг в Україні ще не був розвиненою сферою, ми майже не розуміли, що це взагалі таке.
Я — не та людина, якій комфортно працювати лише з точними даними і з цифрами. Водночас, я не з тих творчих людей, які постійно «літають» десь за хмарами. Тож в маркетингу мені подобається це співвідношення — творчість і точність добре поєднуються.
Друге вдале рішення — робота з Девідом Бартоном, власником мережі елітних фітнес-клубів David Barton Gym у Америці. Він дуже довіряв своїй команді, людям, із якими працював. Наша команда була молодою, драйвовою, і ми жили цим проектом, не розділяючи навіть робочий час та особисте життя. Робили івенти у нічних клубах, організовували рекламні зйомки — жили так кілька років, і це був цікавий для мене досвід.
Гадаю, що найголовнішою моєю подорожжю на сьогоднішній день є переїзд до Америки. Мені було 16 років, я закінчила школу. Потім шість років жила у США, навчалася там, а згодом і працювала. Ця подорож радикально вплинула на мене як на особистість та професіонала своєї справи.
У Майамі ми разом із David Barton Gym відкривали фітнес-клуб преміум-класу — найбільший та найдорожчий у Америці. Цей унікальний досвід дав мені дуже багато: тоді в черговий раз впевнилась, що обрала правильний напрямок руху та розвиваюся, як і маю.
Про повернення в Україну
У мене був вибір, залишитися працювати в David Barton Gym та переїхати працювати у Нью-Йорк, в штаб-квартиру. Або повернутися в Україну. Я обрала друге і не шкодую про це. Мені здається, що в Україні я на своєму місці, мені комфортно тут жити, тут — мої близькі. В Україні є хороші можливості для того, аби професійно рости, реалізовувати власні цікаві проекти. Ці проекти по якості не поступатимуться закордонним.
В моєму випадку, робота — це свято. Ми вже зробили кілька вдалих проектів, якими я пишаюся. Наприклад, кампанія спільно із футбольним клубом Динамо-Київ.
Ще один проект, яким я можу похвалитися — це івент Grey Day, Свято сірого. Це головне свято, яке відзначають в усіх країнах, де є представництва компанії New Balance. Вперше ми провели такий захід у Києві на найвищому рівні й дуже цим пишаємося.
Про роботу зі стилем
П евний час я працювала стилістом. У мене був навіть досвід, коли я створила колекцію від власного імені. Я не ставилася до цього, як до бізнес-проекту, скоріше, це був експеримент. Орендувала ательє, ми пошили кілька суконь.
Це було дуже цікаво — створювати щось із нуля. Адже як маркетолог я зазвичай працюю із уже готовими продуктами. У корпоративній культурі — з продуктами, які несуть в маси певні цінності та вже мають свою, визначену місію. Дуже часто всі ці постулати закладаєш не ти, а засновники компанії, СЕО тощо. А тут, у випадку із колекцією, все було зовсім інакше.
Так, я люблю красиві речі та не приховую це. Зазвичай люди оточують себе речами, які уособлюють їх життєві цінності, орієнтири, які формують їх образ. Наш образ не обмежується лише одягом чи аксессуарами — це також і дім, і автомобіль, і місця, куди ми ходимо, де проводимо свій вільний час, і офіс, і робоче місце. Все це формує уявлення про нас та транслює наш образ іншим.
Про баланс між робочим і особистим
М оя робота передбачає, що іноді доводиться приймати важливі, зважені рішення дуже швидко — це стресовий режим. Періодично працюю так і зараз, але уже зрозуміла, що якщо є можливість перечекати, я краще перечекаю. Те, що називається «переспати із думкою» — дати собі час до завтра, аби прийняти якесь рішення.
У певний момент я зрозуміла, що важливо не лише бути успішною в робочій сфері, а й у особистому житті. Тобто, треба вміти якісно проводити час зі своїми близькими, сім'єю.
Без сумніву, є різні періоди. Буває, що робочий темп не дозволяє бути без зв’язку тривалий час, якщо це, наприклад, процес узгодження важливих термінових деталей. Але є й інші періоди, коли можна дозволити собі відпочити. Коли розумієш, що робота може спокійно дочекатися завтрашнього дня або понеділка. Отже, у такі моменти я навчилася вимикати телефон, класти його в сумку і казати: «До завтра!»
Про вигорання та відновлення
М оменти професійного вигорання існують, так. Особливо вони знайомі, мабуть, тим, хто працює у креативній сфері. Ти працюєш над якимось проектом, живеш цим, живеш на адреналіні, тебе це включає. Потім приходить день, коли треба цей проект здати, й далі відчуваєш деяке спустошення. Що треба зробити? Дати собі час, побути трохи в тиші, нічого не робити. Дозволити собі прожити цей час максимально продуктивно. Так я відновлююся.
У моєму житті були моменти, коли я відчувала, що потребую перезавантаження. Але, оскільки я людина дуже активна, то мені вистачає лише кілька днів у тиші, чи у компанії близьких, аби перезавантажитися. А потім знову починаю думати про якісь нові проекти, генерую нові ідеї.
Зараз я працюю над тим, аби чути та відчувати себе. Я дуже організована і структурована людина, тому намагаюся більше зазирнути всередину себе та зрозуміти власні глибинні цілі, мотиви.
Про автомобілі
З першим авто у мене дуже зворушливі спогади. Фактично, жити в Америці й не мати власного авто — це майже неможливо. Адже доводилося долати великі відстані, при цьому інфраструктура не передбачала такої кількості громадського транспорту, як в Україні. Я і навчалася, і працювала, мала бути мобільною.
Якщо говорити про Peugeot 508, я б назвала її машиною для великого міста. Дуже хороша машина, яка добре підходить для жінки у хорошому сенсі цього слова. Гарний салон, крім того, я оцінила глибокий червоний колір.
У подорожах на машині мені, перш за все, подобається, коли можна «змінити картинку» — сісти за кермо і просто кудись поїхати. Неважливо, як далеко — хоча би за 10 км від Києва у ліс, наприклад. Тоді починаю думати чистіше, зайве відсіюється, фокусуюся на важливому.
Цікаво поїхати з Києва на Закарпаття, люблю бувати в Одесі, Львові. Нещодавно вперше побувала в Чернігові й була вражена тим, наскільки це місто цікаве і багате — воно має глибоку історію, там багато храмів. Але це не надто туристична точка на українській мапі.
Також я люблю подорожувати на авто, скажімо, у Європу. Це зовсім інше відчуття, аніж коли летиш на літаку. Так, ти сідаєш у Борисполі, за дві години прибуваєш у місце призначення і все, не відчуваєш відстані, яку довелося здолати. Не так яскраво відчуваєш зміни, які відбулися навколо тебе. Якщо їдеш за кермом, подорожуєш машиною, ці зміни, цей час, проведений у подорожі відчуваються значно гостріше. Ти проживаєш цю дорогу, бачиш, як змінюються пейзажі, дороги, інфраструктура за вікном.
Про гендерну нерівність
В Україні я стикалася із такою проблемою як нерівна оплата праці чоловіків і жінок. Тобто, жінкам платять менше, ніж чоловікам на таких самих посадах за таку ж саму роботу.
Чи конкурувала я колись із чоловіком? Ні, такого не згадаю. Не вважаю, що ми маємо конкурувати взагалі. Я дуже поважаю чоловіків, але не думаю, що ми — чоловіки та жінки — однакові. На мою думку, жінки мають власні особливості характеру та світогляду, а чоловіки — свої. Ці особливості допомагають досягати успіху, заявляти про себе, робити кар'єру.
В першу чергу, ми маємо бути професіоналами у тій сфері, де працюємо. Якщо людина і справді виконує свою роботу на високому рівні, має досвід, володіє всіма необхідними навичками — взагалі не важливо, це чоловік чи жінка.
Про професійні мрії
М ені здається, що коли ми починаємо замислюватися над відповіддю на запитання, чи я встиг усе, що хотів встигнути за життя — це початок кінця. Тому мені дуже подобається процес, динаміка, зміни. Я змінювала компанії, разом із цим росла як професіонал і по функціоналу, і по реалізованим проектам. Але однозначно не досягла того рівня, який можна було би назвати «вершиною». Ні, я досі росту.
Ми маємо ставити цілі й іти до них. Але не забувати, що все трапляється тоді, коли має трапитися. Щодня ми перебуваємо на тому етапі, на який заслуговуємо, до якого готові, де маємо бути. Якщо щось не склалося, можливо, це — на краще, і, в результаті, обов’язково приведе вас до чогось кращого. Вимагайте від себе більшого, але і дозволяйте собі невеликі слабкості.
Читайте також:
