Куди приводять мрії

Андрій Садовий, міський голова Львова та голова партії Самопоміч, називає перші три кроки, які зробить, якщо стане президентом України, та розповідає про свій сімейний бізнес

Віталій Сич

Андрію Садовому, голові партії Самопоміч і меру Львова, питання про те, чому він не балотується у президенти, ставили не раз. І щоразу один із найуспішніших українських міських голів відповідав: "Ще не на часі". Схоже, тепер час Садового настав: за чотири місяці до виборів білборди з його ім'ям і ємким слоганом Наступ стоять у всій країні.

Садовий понад 12 років керує Львовом і робить це досить успішно: за ці роки місто разюче змінилося, перетворившись на туристичну столицю країни та великий IT-хаб.

Успіх Львова Садовому вдалося конвертувати в успіх своєї політичної партії. У 2014-му, за рік після свого заснування, вона отримала несподівано велику підтримку в 11,8% від українського середнього класу на виборах до парламенту.

Через рік, вже на виборах в органи місцевої влади, до рад різних рівнів потрапило понад 900 депутатів від Самопомочі, крім того, не лише на заході, а й у всіх регіонах країни.

Пізніше стався сміттєвий скандал у Львові, а потім стало відомо про тертя всередині самої політичної сили. Внаслідок кілька місяців тому Самопоміч покинула частина її київських міських депутатів. Ще один удар у рейтинг Садового завдав він сам, назвавши херсонську активістку Катю Гандзюк, пізніше загиблу від рук корупціонерів, "організатором корупції". Втім, треба віддати політику належне, за свої слова він перепросив.

Як би там не було, львівський мер, який володіє актуальним рейтингом у 2,5% народної підтримки, тепер публічно заявив про намір балотуватися на пост президента країни.

Саме цей факт і став підставою для його інтерв'ю НВ.

— Почнімо з гарячих новин — введення воєнного стану в десяти областях України. Самопоміч підтримала це рішення. Що воєнний стан дає Україні практично, вам зрозуміло?

— Є Конституція, яка чітко передбачає: якщо ворог ступив на твою землю, ти зобов'язаний вводити воєнний стан. Цього не зробили, коли була окупація Криму, порушивши закон. Цього не зробили, коли була окупація Донецької та Луганської областей, це не зробили під час ескалації конфлікту в Дебальцеві та біля Іловайська. Не ввести воєнний стан зараз було б неправильно. Це своєчасний крок. Правда, у частині політикуму й українців є побоювання, чи не хоче гарант використовувати його для своїх особистих цілей. Тому парламент прийняв правильне рішення [призначивши дату президентських виборів], але завдання всього громадянського суспільства — тримати руку на пульсі, моніторити ситуацію.

У нас із росіянами ніколи, напевно, не буде нормальних відносин

— Говорячи саме про побоювання, скільки, на ваш погляд, у рішенні про воєнний стан політичних моментів, а скільки реальних питань із безпеки?

— Я думаю, що політики більше, тому що головнокомандувач повинен володіти безумовним авторитетом і довірою, а з довірою не склалося. Якби такий рівень довіри мав президент США, наприклад, то вже стояло би питання про його відсторонення, бо це вже питання небезпеки для країни. Але маємо те, що маємо в Україні.

— Зрозуміло, що повернути силою Крим і Донбас зараз непросто. Якщо відкинути гасла і політичний флер, ви вірите, що це можна зробити ще за президентства Володимира Путіна? Йому 66 років, тобто ще років 15 може протягнути, а може і не протягнути.

— Ми повинні розуміти, що нашим ворогом є ядерна держава, тому забрати Крим силою буде фактично неможливо в нинішніх реаліях. Але Росія має багато своїх внутрішніх проблем. Тут треба згадати історію: коли [перший канцлер Західної Німеччини] Конрад Аденауер отримав пропозицію об'єднати НДР і ФРН, Радянський Союз до цього був готовий. Тоді Аденауер не прийняв цієї пропозиції та сказав: "Ми обираємо між свободою та єдністю. Я обираю свободу". І коли Радянський Союз розпався, тоді вже його наступник Гельмут Кьоль забрав НДР, і нині це об'єднана Німеччина. Тому в будь-якому варіанті сьогодні розмова про Крим або приєднання Донбасу має враховувати, які наслідки будуть для держави.

— Тобто між єдністю з Донбасом сьогодні та свободою ви теж обираєте свободу?

— Так, це велика біда, бо окуповані території повинні пройти серйозний процес, я б сказав, очищення. Люди, які там нині живуть, часто ненавидять Україну. Якщо ви зараз поїдете в Авдіївку, поспілкуєтеся з місцевими мешканцями, 70% людей, які там живуіть, ненавидять українську владу й Україну. Ми повинні сьогодні аналізувати історію: Придністров'я, ситуація з Карабахом, Осетія — ті конфлікти, які будуть замороженими на тривалий час, і тільки зміна політичного курсу в Росії може дати ковток свіжого повітря.

— Яка, на ваш погляд, має бути тактика і стратегія у відносинах із Росією? Чи повинна Росія в українській військовій доктрині та Конституції бути визначена як ворог? Наприклад, зараз президент намагається євроінтеграцію внести до Конституції, щоб незалежно від зміни президента ми не могли змінити зовнішньополітичний курс. А Росію ворогом визначати потрібно?

— У нас із росіянами ніколи, напевно, не буде нормальних відносин, якщо проаналізувати нашу історію. Щодо записів у Конституції — я не знаю, чи є в інших країнах подібні практики. Ми повинні робити домашню роботу. Сьогодні більшість критичної інфраструктури України — це облгази, обленерго, генерація тепла, видобуток корисних копалин — кому належить? Переважно людям, які перебувають під російським впливом. Якщо воєнний стан дозволить це все переформатувати і повернути ці підприємства під український вплив, я скажу: добре, воєнна ситуація дала свій результат.

ЗИМОВА РАДІСТЬ: Андрій Садовий є мером Львова вже 12 років і за ці роки перетворив його на туристичну столицю України. На фото — він на львівській вулиці

— Це ви зараз говорите про можливу націоналізацію?

— Ви бачили список акціонерів, наприклад, "Нью-Йорк-обленерго"? Там тисячі людей. Критична інфраструктура не може належати одній людині. Будь ласка — нехай держава увійде в ці підприємства, нехай вона має там хоча б 1%, але не може росіянин або людина під упливом Росії контролювати об'єкти критичної інфраструктури під час війни. Де таке може бути, в якій цивілізованій країні світу?

— Проводити переділ власності зараз все ж небезпечно, можна послати неправильний сигнал усьому світовому бізнесу.

— Ні, мова не про переділ, а про те, що держава може увійти в акціонерні товариства і повернути контроль над тими об'єктами, які мають стратегічне значення для нашої держави. Проаналізуйте, будь ласка, приватизацію, яка була. Інвестзобов'язання — хто їх виконав? Простий приклад: Львівський автобусний завод. Фонд державного майна колись продав його братам Чуркіним, російським громадянам. Вони його знищили, зруйнували, потім рішенням Верховного суду ця приватизація була визнана недійсною. Домовилися, закрили це питання — а завод зруйнований. Проаналізуйте й інші подібні угоди з приватизації. Хтось це хіба аналізував? Ніхто.

— З'явилися білборди, які проголошують, що ви наступний і йдете в наступ, — Наступний і Наступ. Скажіть, куди ви наступний і на кого наступати збираєтеся?

— Наступ на корупцію, наступ на хамство. Ми повинні йти вперед і перемагати. Я прийняв рішення висунути свою кандидатуру на нинішніх виборах президента.

— Ви — непоганий мер і вже майже 13 років керуєте Львовом, але ваші політичні та економічні погляди незрозумілі. Президент Садовий — це про що? Назвіть три речі, які ви б хотіли змінити, якщо станете президентом.

— Перше — це кадри. Якщо ти ставиш нормального генерального прокурора, керівника СБУ, якщо ти ставиш хорошого міністра оборони, керівника Генерального штабу, міністра закордонних справ, то ти вже маєш зовсім іншу можливість впливу в країні. Сьогодні важливо повернути довіру українців до держави. Адже вона мінімальна, і в такій ситуації неможливо якісно управляти. Друге — якщо ми не переможемо корупцію, жодні інвестиції сюди не підуть. Третє — креативна економіка. Дати можливість людям творити, працювати, відчувати себе гідно в нашій країні. Плюс держава повинна визначити свої стратегічні пріоритети. Простий приклад: ми в Україні маємо АНТК Антонова і говоримо, що ми круті в літакобудуванні, але за останні три роки не побудували жодного літака. А літаки — це гордість. Далеко не всі країни випускають їх, і ми ще не втратили цієї можливості. Я б однозначно сприяв цьому. Дати АНТК Антонова замовлення на 20 літаків, щоб вони нормально увійшли в цикл і були у фаворі.

— Ви говорите про професійні кадри, але в 2014 році саме професійні кадри пішли в політику — Валерія Гонтарєва, Андрій Пивоварський. І так обпеклися, що півроку приходили до тями, перехрестилися і кажуть "ніколи знову", всі розповіли, що не варто цього робити.

— Тут важливо, щоб президент або прем'єр могли таких людей захищати, дати їм можливість нормально працювати, тоді успіх можливий. Я, наприклад, завжди захищаю своїх людей, а наїзди були і є постійно.

— Що робити з олігархами? Це впливові хлопці зі своїми групами в парламенті, з великим впливом у регуляторах, ледь не з приватними арміями. Вони величезні роботодавці, з ними не так просто сперечатися і не так просто їх посунути. Думаєте, посунути їх взагалі можна? Мені здалося, що у президента не дуже вийшло.

— Якщо президент запрошує їх на розмову, і вони починають на аркушику малювати, хто кому що повинен дати чи гарантувати, то все — на цьому боротьба з олігархами закінчується.

Якщо ви зараз поїдете в Авдіївку, поспілкуєтеся із місцевими мешканцями, 70% людей, які там живуть, ненавидять українську владу і Україну

— А якщо їм не малювати жодних цифр на аркушиках, вони можуть оголосити війну. Ви до війни з олігархами готові?

— Вони не ідіоти, вони хочуть жити, хочуть мати бізнес із зовсім іншою капіталізацією. Крім того, вони вже в такому віці, що на рівні для всіх правила гри найімовірніше, погодяться, тому що ця постійна війна нічого доброго не дає. Тільки Рінат Ахметов сьогодні в плюсі, адже він, наскільки я розумію, разом із Порошенком заробляє надприбутки, враховуючи 33 млрд грн, які вони отримали від Роттердам+. Це унікальна ситуація.

— Маю до вас коротке питання, і може бути коротка відповідь: ви задоволені роботою Петра Порошенка на посаді президента?

— Ні.

— А чому?

— Він думає не про країну, він думає про себе.

— А що ви думаєте про Юлію Тимошенко?

— Це минуле. Треба думати про майбутнє.

— За вас голосував просунутий український середній клас, але спочатку ви не підтримали рівних прав для гомосексуалів — умова надання безвізу, а нещодавно у керівництва партії стався конфлікт з її київським крилом. Чи не перетворюється Самопоміч із загальнонаціональної партії з ліберальним відтінком на регіональну політсилу з консервативними цінностями начебто релігії та патріотизму?

— Думаю, що ні. Ми як мали хороші позиції на півдні та на сході, так і маємо. А щодо Києва все банально просто: факт незаконного виділення 1,4 га землі, чітка вимога керівництва партії до київської фракції дати оцінку цьому факту. Оцінку не було дано. Вибачте, але у нас толерантності до корупції — нуль, тільки тоді можливий успіх. Якщо ми будемо загравати, нічого не буде. Це те саме, що в пологовий будинок занести стафілокок, — все.

Щодо рівних можливостей, людина робить те, що вважає за потрібне. Самопоміч проявила свою позицію, ту, яку вважає за потрібне.

— Який у вас є бізнес? Є 24 Канал, яким володіє ваша дружина.

— Так, 24 Канал, радіо Люкс, сайт, увесь цей медійний холдинг. Перед тим, як стати мером, я переписав усі акції на дружину. У неї більшість. Понад 20% має Роман Андрейко, друг нашої сім'ї. І це бізнес, який фактично годує сім'ю. Дружина ще хотіла ресторан, але так і не вийшло. Це все.

— Чи можливе ваше об'єднання з іншими демократичними політсилами на кшталт Анатолія Гриценка, ДемАльянсу та на яких умовах?

— Я думаю, що на парламентських виборах можна йти на велике об'єднання, тому що має бути потужний парламент. Я буду дякувати всім, хто мене підтримає, маючи досить хороші стосунки і з Гриценком, і з Вакарчуком — з усіма. А президент може бути тільки один, не може бути п'яти президентів.