Краще ніж гроші

Американські економісти пояснюють, чому економічно відсталим країнам треба допомагати не грошима, а бізнес-проектами

Clayton M Christensen, Efosa Ojomo, Karen Dillon. The Prosperity Paradox: How Innovation Can Lift Nations Out of Poverty, 2019

Б ідність є однією з головних світових проблем. А пущені на її рішення мільярди не дають результату та іноді збільшують проблему: як мінімум 20 країн, які отримали величезну фінансову допомогу, стали ще біднішими, відзначають Клейтон Крістенсен, професор Гарвардської школи бізнесу, його колега Ефоса Охома й екс-редактор Harvard Business Review Карен Діллон.

На їхню думку, панацеєю можуть стати інновації, які створюють ринки. Вони відкривають нові можливості й від самого початку орієнтовані на зростання, тому що створюють нових клієнтів, нові бізнес-моделі, залучають нові ресурси. Такі інновації є двигуном економічного зростання для компаній і країн.

Один із прикладів — діяльність компанії Tolaram у Нігерії. Вона вивела на місцевий ринок локшину швидкого приготування Indomie за 20 центів пакетик. Тепер це один із найпопулярніших споживчих продуктів у Нігерії.

У 1988 році, коли Tolaram прийшла до Нігерії, країна не була схожа на рай для інвесторів: у владі перебували військові, очікувана тривалість життя становила 46 років; тільки 50% населення мали доступ до чистої води і 78% жили на $2 на день і 100% ніколи не куштували локшини.

Проте в Tolaram були переконані, що зможуть створити ринок збуту в Нігерії — завдяки зростанню й урбанізації населення та зручності їхнього продукту.

У 1988 році, коли Tolaram прийшов до Нігерії, ВВП країни становив $257 на душу населення, тепер цей показник сягнув $2 тис.

Це було непросто: інновації, спрямовані на надійне і стійке зростання, потребують стратегії та ресурсів. "Значно простіше зробити нову версію iPhone, ніж створити новий продукт, який використовуватиметься на новому ринку", — вважає Крістенсен.

Tolaram інвестував $350 млн у створення десятків тисяч робочих місць і будівництво інфраструктури (електрика, каналізація та водоочисні споруди). Потім компанія зайнялася освітою, проводячи тренінги з електротехніки та машинобудування, фінансів і бізнес-дисциплін. Збудували навчальні заклади та заплатили мільйони доларів податків. Іншими словами, ринок був створений практично з нуля.

А з виникненням ринку з'явилися нові можливості, які сприятимуть розвитку. Незабаром Tolaram взяла на себе провідну роль у розвитку проекту вартістю $1,5 млрд із будівництва глибоководного порту Леккі.

І якщо в 1988 році, коли Tolaram прийшов до Нігерії, ВВП країни становив $257 на душу населення, то зараз цей показник сягнув майже $2 тис., І це одна з найбільших економік Африки.

Хоча не тільки діяльність Tolaram сприяла підйому Нігерії, на її прикладі автори показують, що насправді створює нові можливості.

Коли компанія залучає випускника місцевого університету на роботу, навчає його і просуває по службі, вона, по-перше, збільшує не тільки продуктивність, але і продуктивність усього регіону. По-друге, знижує безробіття і внаслідок побічно зменшує рівень злочинності. По-третє, сприяє додатковим прибутковим податком і споживчим витратам. Все це можна назвати основними цілями регіонального розвитку, але для керівників Tolaram це був просто зростальний бізнес.

Howard Schultz. From the Ground Up: A Journey to Reimagine the Promise of America - January 28, 2019

Кавовий реформатор

Говард Шульц, мільярдер і екс-гендиректор Starbucks, про своє життя і про те, що треба змінити в Америці

У своїй книзі, що стала бестселером за версією The New York Times, колишній гендиректор Starbucks мільярдер Говард Шульц пише про те, якою має бути Америка XXI століття. На його думку, двопартійна система застаріла, й американська політика потребує безпартійного кандидата, здатного достукатися до виборців по обидва боки спектра. До слова, Шульца називають одним із претендентів на посаду президента США.

Сам він виріс у бідності й першим у своїй родині вступив до коледжу. Гнівливий батько іноді бив його і змушував просити у сусідів грошей. Притулком хлопчика ставали сходи бруклінської багатоповерхівки, де він переховувався від сімейних проблем. Пізніше він спробував створити таке відчуття "третього місця" — місця, де відвідувачам добре і спокійно, але це не дім і не офіс, а Starbucks.

Щоб потрапити до університету, Шульц працював барменом, а потім перейшов у компанію Starbucks, яка займалася оптовою торгівлею кавовими зернами та була названа на честь персонажа роману Мобі Дік. Відрядження до Італії в 1983 році, де Шульц познайомився із місцевою кавовою культурою, фактично поклало початок тому Starbucks, який сьогодні відомий світові.

У 1988 році компанія однією з перших у США почала надавати медстрахування більшості співробітників. Інвестори виступили проти цього — Starbucks ще не був прибутковим, але Шульц наполягав, стверджуючи, що це зменшить плинність кадрів і витрати на навчання: заміна кожного баристи обходилася у $3 тис., а медстрахування — в $1.500.

Пам'ятаючи про власну юність, Шульц також намагався реалізовувати мрії своїх службовців про коледж — Starbucks співпрацювала з Університетом штату Аризона, де освітня онлайн-програма була для співробітників компанії безкоштовною. Крім того, Starbucks взяла на себе зобов'язання найняти не менше 10.000 ветеранів і вдів військових.

А в 1991 році компанія почала надавати право на купівлю акцій своїм працівникам.

Тепер Шульц, який вже кілька років не керує корпорацією, готовий змінювати країну. Втім, він демонструє сильний соціальний крен, рідкісний для бізнесменів його масштабу. "Корпорації мають більше робити для людей, яких вони наймають", — пише мільярдер.

Andrew Roberts. Churchill: Walking with Destiny, 2018

Капітан Велика Британія

Історик відкриває невідомі межі особистості Вінстона Черчилля

П ісля смерті Вінстона Черчилля у 1965 році вийшло близько тисячі його біографій. Однак британський історик, журналіст і письменник Ендрю Робертс отримав ексклюзивний доступ до нових матеріалів. А королівська сім'я дозволила йому прочитати записи, зроблені королем Георгом VI після його щотижневих зустрічей із Черчиллем під час Другої світової війни.

Так з'явилася книга Черчилль: Обранець долі, що стала бестселером The New York Times.

Черчилль вірив у свою долю і в 16 років говорив другові, що врятує Британію від іноземного вторгнення. Він захоплювався Наполеоном і власним предком Джоном Черчиллем, першим герцогом Мальборо.

Згадуючи вечір п'ятниці 10 травня 1940 року, коли він став прем'єром за кілька годин після того, як Гітлер розв'язав свій бліцкриг на Заході, Черчилль написав: "Я відчував себе обранцем долі, і все моє минуле життя було лише підготовкою до цього часу".

Хоча багато сучасників та істориків називають Черчилля реакціонером і ксенофобом, Робертс вважає критику несправедливою. На його думку, Черчилль був новатором. Так, він підтримав ідеї соціального забезпечення ще до Першої світової війни і рано проявив інтерес до політичної і військової розвідки, авіації та розробки атомної зброї.

Незважаючи на численні випадки, коли рішення Черчилля були невірними, він мав рацію з трьох основних питань: протидія кайзерівській Німеччині, гітлерівському нацистському режиму і СРСР.

Його працездатність була приголомшливою — автор пояснює її умінням практично миттєво засинати і відновлюватися, влаштовуючи собі денний відпочинок-сієсту. Цю звичку, як і пристрасть до сигар, він привіз із Куби, де в юності як журналіст висвітлював іспано-кубинську війну.

Можливо, в хорошому сні криється один із секретів його активного довголіття, незважаючи на шкідливі звички — крім сигар Черчилль любив міцний алкоголь. Його особиста медсестра Доріс Майлз згадувала, що він пив протягом дня: близько 300 мл шампанського, 60 мл бренді, 240 мл апельсинового соку і стільки ж віскі.

Водночас Черчилль був людиною багатьох пристрастей, протягом дня у нього кілька разів змінювався настрій, і він не соромився заплакати на публіці. І хоча його лють викликала жах, він швидко відходив, вибачався і жартував над собою.

Елізабет Таскер. Фабрика планет: Екзопланети і пошуки другої Землі. — Альпіна Нон-фікшн, 2019

Екзопланети нашого життя

Астрофізик розповідає про прорив останніх десятиліть — виявлення безлічі двійників Землі у віддалених галактиках

Щ е 20 років тому пошуки заселених планет за межами Сонячної системи були справою письменників-фантастів. Сьогодні це одна з найдинамічніших галузей астрономічної науки, а кількість відкритих екзопланет нараховується вже тисячами.

Астрофізик, доцент Японського агентства аерокосмічних досліджень (JAXA) Елізабет Таскер багато років займається вивченням планет і галактик. Її дослідження лягли в основу цієї книги.

7 березня 2009 року зі стартового майданчика на мисі Канаверал у Флориді в космос вирушила ракета-носій. На її борту перебував перший космічний телескоп, призначений для пошуку планет, названий на честь великого астронома Йоганна Кеплера.

Проект мав грандіозний успіх: до листопада 2016 року було підтверджено існування 93 планет, орбіти яких проходять у межах зон помірних температур навколо їхніх зірок — тобто температур, за яких на планетах можливе існування води в рідкому стані. У п'яти з них радіус трохи більший радіуса Землі, а поверхня тверда.

"Це означає, що в зоні помірних температур однієї з зірок на відстані менше 10 світлових років від Землі, найімовірніше, існує землеподібна планета. Одна думка про це розбурхує уяву", — пише Таскер.

Влітку 2016 року поряд із зіркою Проксима Центавра була відкрита нова планета Проксима Центавра b — найближча до нас кам'яниста планета, маса котрої, за мінімальними оцінками, становить 1,3 маси Землі. До того ж вона перебуває в зоні помірних температур. Тому одразу ж виникло питання про те, чи можливе на ній життя.

Вчені вже працюють із біомаркерами, за якими можна буде зробити надійний висновок про наявність життя на планеті в будь-якій зоряній системі. А Таскер називає точну дату, коли вони зможуть зробити остаточний висновок. Їм знадобиться 25 років. Тобто вже через чверть століття можна буде точно говорити, чи є життя на планетах, що перебувають за межами Сонячної системи.