Конфлікт не місцевого значення

Депутат Мустафа Найєм, який вже тиждень перебуває у лікарні, розповідає про деталі дорожнього конфлікту, що поклав його на ліжко. І про те, як банальна бійка може перетворитися на тест для всієї вітчизняної правоохоронної системи

Христина Бердинських

Б іля лікарняної палати, де вже більше тижня лежить народний депутат від Блоку Петра Порошенка Мустафа Найєм, сидять двоє співробітників Нацполіціі. Це охорона, яку попросив у держави депутат після інциденту, який трапився з ним 30 квітня у самому центрі Києва.

Тоді в районі Бессарабської площі Найєм посварився з п'ятьма молодими чеченцями, які своїми дорогими машинами підрізали його автомобіль. Усе це закінчилося для парламентаря струсом мозку і зламаною щелепою.

Тепер Найєм займає одномісну палату в одній зі звичайних столичних держлікарень і виглядає не найкращим чином — в його роті після операції на щелепі закріплені шини.

Трьох "опонентів" депутата того ж дня затримала поліція.

Для двох, підозрюваних у хуліганстві, вчиненому групою осіб, — Ахмеда Саітова та громадянина РФ Умолта Темербулатова — суд обрав запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту. Ще один Саітов, брат першого, — Магомед-Саліх — отримав цілодобовий домашній арешт.

Третій брат — Магомед-Амін Саітов (його підозрюють не тільки в хуліганстві, але і у нанесенні тілесних ушкоджень середньої тяжкості) — одразу ж після інциденту полетів до Баку. Там його затримали правоохоронці, але пізніше відпустили під особисте зобов'язання, забравши паспорт.

За оцінками Генпрокуратури, процедура екстрадиції Саітова може зайняти кілька місяців. Утік — один із засновників промоутерської компанії Бумбокс Промоушенс, зареєстрованої на вулиці Дегтярівська, 27 т. У цій же будівлі розташовується громадська організація Діаспора чеченського народу.

Найєм стверджує: в його побитті брала участь ще одна людина, але ніяких даних про неї ні в поліції, ні у самого депутата немає.

Енергійному Найєму дискомфортно бути в становищі лежачого хворого, але медики заявили, що триматимуть його в лікарні ще як мінімум три тижні. Тому поки він розбирається в історії, яка трапилася із ним та розмовляє з друзями і колегами.

З НВ він говорив про те, які висновки зробив з побутової історії про хамство мажорів.

— Як все сталося?

— 30 квітня я їхав додому, щоб забрати речі, які вже були зібрані, і вирушити на вокзал. Ми планували з Володимиром Омеляном [міністром інфраструктури] їхати до Маріуполя у плацкарті і там провести презентацію транспортного проекту.

Їхав і їхав собі спокійно. В районі Бессарабки, на бульварі Шевченка, мене кілька разів намагався підрізати Mercedes [G-class, вартість нового — від 3,96 млн грн]. Один раз жорстко підрізав, вдруге спробував підрізати.

— Він тебе обганяв?

— Він їхав не по своїй смузі. До того ж підрізав не тільки мене: мабуть, вирішив, що у нього більше прав.

Далі ми зупинилися, оскільки інакше було б зіткнення. Водій Mercedes [Ахмед Саітов] вискочив із машини, я теж вибіг з авто.

Якщо і справу за участю парламентаря зіллють, подібне стане маркером, який вб'є надію

— Адвокат підозрюваних каже, що ти мало не перший поліз до них у машину.

— Я не хочу коментувати те, що говорять адвокати. На відео [з камери спостереження] все видно: я до них не підходив, не чіпав. І видно, що люди вискочили з авто. Я теж вискочив і почалася розмова. Вона перейшла, скажімо так, не у конструктивне русло.

Я кажу: раз така справа, давайте викличемо патруль, нехай з'ясує. Почав набирати 102. Вони кажуть: ми зараз своїх поліцейських закличем.

За якийсь час підійшов їхній брат і одразу: "Що ти з моїми братами так розмовляєш, із ними ніхто не сміє так говорити". Потім під'їжджає BMW, виходить ще один і починає пресувати, агресивна риторика: стули пельку, тут мої брати. В якийсь момент у одного здали нерви, і він ударив мене.

Я не думав, що дійде до бійки. Як правило, в таких ситуаціях приїздить патруль, складають протокол, і на цьому все закінчується. Після першого удару я погано пам'ятаю, що відбувалося: хтось тримав мене за руки, хтось штовхав, я виходив із цього кола, заходив у нього. Потім було ще два удари.

— Поліції ще не було?

— Ні. Після дивлюся — усі розходяться. І я розумію ситуацію: я викликав патруль, одна машина поїхала, друга поїхала. Приїде патруль — а я один. Побіг за одним із них [Магомедом-Аміном Саітовим] у Метроград: інші учасники конфлікту роз'їхалися, а він пішов пішки.

Моя логіка була такою: я повинен його зупинити до моменту приїзду патруля. А якщо він тікатиме далі, то в районі багато патрулів, і я десь когось зупиню.

Я його фотографував, завдяки цим фотографіям, його, власне, і знайшли.

Ми вибігли з Метрограду, побігли в Арену, з Арени — на вулицю Скоропадського. І тут мені напереріз вискочив ще один хлопець у бордовій сорочці. Він завалив мене на проїжджу частину, вдарив. Я підскочив, побіг за ними далі, в якийсь момент наздогнав і опинився на землі. Пам'ятаю, мене були ногами.

— Скільки людей били?

— У мене відчуття, що били троє. Я встав, вони розійшлися. Я пішов до своєї машини. Викликав патруль ще раз. Приїхала швидка допомога. Всім патрульним я дав фотографії обох машин: і першої, і другої. Вони сказали, що оголосили план Перехоплення. За якийсь час їх [трьох учасників інциденту] затримали, а мене відвезли до лікарні.

ДОКУМЕНТАЛЬНЕ КІНО: На відео з камер спостереження видно, що Найєм опинився в оточенні кількох супротивників, які ще й заблокували його авто своїми Mercedes G-class і BMW

— Як вдалося одному з учасників полетіти до Баку?

— У плані Перехоплення чомусь була оголошена одна машина, а не дві. Я це точно знаю. Тільки пізно вночі другу машину поставили на перехоплення.

— Що було в лікарні?

— Привезли до лікарні, запропонували одразу поїхати у Феофанію [відомча лікарня Верховної ради], але мене тут все влаштовує. Зробили операцію, поставили шини, зробили рентген. Струс, нижній перелом щелепи і перелом гайморової пазухи. Начебто відбувся нормально, могло бути і гірше.

— Як почалося розслідування?

— Того ж дня після операції, мене повезли до райвідділу. Потрібно було терміново впізнати трьох хлопців, яких затримали. Я їх упізнав, дав свідчення і написав заяву.

Слідчі є різні. Є ті, які свідомо виконують свою роботу. Не хочу скаржитися на Нацполіцію, враховуючи особливості їх матеріально-технічного забезпечення. Але у мене жах від однієї думки, як відбуваються звичайні розслідування. Минув тиждень, але досі немає іншого відео [другої бійки, на вулиці Скоропадського].

— Чому? Там багато камер.

— Жодного відео немає.

— Поліція не запитує?

— Не знаю. Я з подивом виявив, що немає бази даних камер у місті. Ми [сам Мустафа і його брат-адвокат Масі Найєм] намагаємося дістати відео з якоїсь камери — виявляється, що вона "підпорядковується" якимсь відомствам.

Обмін інформацією йде дуже погано, це дуже затягує розслідування.

Якби у нас було відео другого епізоду до обрання судом запобіжного заходу, у нас була би підстава просити для іншого хлопця ще щось [крім хуліганства]. Там був очевидний епізод.

— Прокурорами, яким доручили вести справу, спочатку стали люди, пов'язані з підозрюваними?

— Я просто в шоці, якщо чесно. Ще зі студентських років підозрюваний, який втік до Баку, був у тісних дружніх стосунках із [прокурором, який починав вести справу в райпрокуратурі] Дмитром Байчасом.

У Байчаса, за моєю інформацією, був так званий позапроцесуальний контакт із родичами [підозрюваних], коли це сталося. І він підписував підозру тим трьом хлопцям. Інший прокурор — Даур Агрба, який є братом бізнес-партнера цієї родини [Саітова].

Коли ми це з'ясували, почали турбуватися.

А що робити в такій ситуації звичайній людині? Уявіть собі: це не я, а ваш брат, якого побили. І трапляється такий прокурор. Що далі? Всі будуть імітувати правосуддя, досудове розслідування. А далі ваш умовний брат вимушено забере заяву, тому що зрозуміє: нічого не доб'ється. І так живе вся країна.

— Прокурорів поміняли?

— Так. Справу передали із районної прокуратури в міську.

— Учасники інциденту — з чеченської родини. Там є громадяни РФ, є — України. Що тобі про неї відомо?

— Я свідомо не коментуватиму все, що стосується цієї сім'ї або національності цих хлопців. Зараз я відчуваю, що є третя сила, яка намагається розіграти національну карту. Хтось на автомобілі матері цих хлопців написав якісь образливі слова. А нам надходять погрози.

Я їздив на мотоциклі 10 років. І сотні разів був свідком ситуацій, коли на коштовних автомобілях якісь мажори поводилися по-хамськи тільки тому, що вони крутіші та багатші. І це переважно були українці. Подібна штука не має національності.

— Хто і як тобі погрожував? Це торкнулося тільки тебе або членів твоєї родини?

— Погрози надійшли на другий же день на офіційну електронну пошту. Перша — з вимогою забрати заяву. Потім були інші: ти нас не послухав, все з тобою вже вирішено, з посиланням на віру, на національність і так далі. Були непрямі погрози братові.

Після того, як про ці погрози заявила моя колега [депутат БПП] Світлана Заліщук, почали приходити листи і їй.

З огляду на ситуацію, адвокати і рідні наполягли на тому, щоб я звернувся за охороною. Я зробив це, але як простий громадянин, а не як депутат.

— Віриш у справедливе правосуддя?

— Ця ситуація дуже показова. Як країна і як громадяни ми до всього вже звикли. Розкажи про будь-яку крадіжку, розслідування — це нікого не дивує. Ніхто нікому не вірить.

Зараз всі зачаїлися і чекають — здадуть [слідчі та прокурори] або не здадуть справу. І те, що в справі замішаний народний депутат, — це маркер. Якщо справу за участю парламентарія здадуть, подібне стане ще одним маркером, який вб'є надію.

— Ти сам стояв біля витоків реформи Нацполіціі. Що тепер про її результати думаєш?

— Те ж, що і раніше. Якщо ми хочемо перемогти (а я хочу перемогти, я не хочу бути лузером через 20 років), то повинні робити дві речі. Перша: підтримувати тих, хто добре працює, заради того, щоб вони перемогли систему зсередини. Друге: про поганих треба говорити відкрито, з іменами, прізвищами, жорстко випалювати їх напалмом.

Прокурори, слідчі — всі вони дуже сильно відчувають політичну кон'юнктуру. Якщо вони знатимуть, що нагорі є політик, який захистить їх у чесних справах, ми порвемо колишню систему за рік. Я в це вірю.

— Ти спілкувався з главою МВС Арсеном Аваковим і генпрокурором Юрієм Луценком?

— Я зі слідством і прокуратурою спілкуюся в офіційній формі. Але що стосується Авакова та Луценка — коли затримали підозрюваних, вони повідомили, що їх затримали. І коли передавали справу, оголосили, що передали справу до прокуратури міста.

— Ти не боїшся, що якщо підозрювані потраплять до в'язниці, тобі почнуть мститися їхні родичі та друзі?

— Якби я думав категоріями "боятися — не боятися", я, напевно, там би не зупинявся.

Є суд і закон. Якщо хлопці так себе поводять, значить, вони повинні бути готові до відповідальності.

Яким буде рішення суду, я не знаю. Почуття помсти у мене немає.

— А бажання запроторити їх за ґрати?

— Ні. Мені важливо, щоб суспільство зрозуміло, відчуло і повірило, що в цій ситуації не злили справу. А яким може бути рішення суду — умовний термін, реальний термін, — неважливо. Нехай це буде чесно і показово.

Якби я хотів включити [в розслідування] всю машину, я б одразу ж заявив: це напад на держдіяча. І справою займалося б СБУ. Я б охорону просив іншу, я б телефонував комусь.

Але ні під час побиття, ні після нього (і це можна перевірити по телефону) від мене не було жодного дзвінка — ні міністру, ні командиру поліції, нікому. Хоча я всіх знаю. Я зателефонував на 102.

Ми маємо вийти з цієї історії переможцями. Ми — це суспільство, слідчі, які розслідуватимуть правильно, прокурори, судді.

Сам інцидент, якщо чесно, я хочу скоріше забути і займатися далі своїм життям і роботою.