Хвіст виляє диктатором

Здається, Путін прорахувався. Підміна національних зовнішньополітичних інтересів холодним бізнес-розрахунком у випадку з Венесуелою не спрацювала

Ніна Хрущова,
декан факультету міжнародних
відносин університету New School
в Нью-Йорку, старша наукова
співробітниця Інституту світової
політики, правнучка Микити Хрущова

І російський президент Володимир Путін, і голова КНР Сі Цзіньпін активно вибудовували у своїх країнах модель авторитарного капіталізму (назвемо це "розвитком із диктаторським обличчям"). Однак жоден із них, схоже, не очікував, що в підсумку комерційний сектор стане самостійною політичною силою, яка чинить великий тиск на державу.

Останні два десятиліття російські та китайські корпорації (багато з яких переповнені готівкою) перетворилися на інструмент зовнішнього впливу. Хоча колись їх вважали модернізуючими силами, які сприяють відкритості бізнесу і суспільства.

Свого часу головний натхненник російської програми приватизації Анатолій Чубайс називав радянські енергетичні гіганти Газпром і Роснефть, що обіцяли підняти відсталу Росію, авангардом нової ліберальної імперії.

Аналогічним чином й у Китаї за період президентства Цзян Цземіня (1993-2003) і Ху Цзіньтао (2003-2013) посилення позицій Сільськогосподарського банку Китаю, а також енергетичних і промислових компаній Sinopec, Sinochem і China Railway Construction Corporation вважалося передвісником модернізації. Але сьогодні ніхто не ризикне назвати ці підприємства еквівалентом ExxonMobil або Microsoft. Оскільки на керівні посади прямо в зал засідання ради директорів нерідко десантувалися ті, хто нещодавно звільнили високі посади в політиці.

Чим значущішими ставали Газпром, Роснефть і китайські технологічні гіганти ZTE і Huawei для влади, тим тісніше переплітались інтереси бізнесу і держави. Заради своїх національних чемпіонів РФ і Китай готові проводити політику, яку за інших обставин, можливо, і не вибрали б.

І це легко довести на прикладі Венесуели. В рамках співпраці з місцевою нафтовою монополією Petróleos de Venezuela (PDVSA) Роснефть направила понад $17 млрд у вигляді позик режиму Уго Чавеса. РФ інвестувала в багато галузей країни — від банківської справи до збірки автобусів. До того ж Венесуела є одним з найбільших покупців російської зброї серед країн Латинської Америки.

Через економічні зв'язки у Кремля немає іншого вибору

Через ці борги та інші економічні зв'язки у Путіна немає іншого вибору, крім як підтримати режим венесуельського лідера Ніколаса Мадуро, навіть незважаючи на те, що росіяни все менше схвалюють втручання Кремля у справи інших держав. Інтереси Роснефти у Венесуелі занадто великі, щоб її можна було просто вивести з країни.

Втім, на відміну від Сирії та зв'язків Москви із сім'єю Асада, підтримка Мадуро — лише холодний бізнес-розрахунок. Путін розуміє, що в разі приходу до влади президента Національних зборів Хуана Гуайдо ті, хто підтримував Мадуро, найімовірніше, будуть повалені, і привілейований доступ РФ до нафтових родовищ Венесуели буде закрито.

У грошовому вираженні найбільші втрати від повалення Мадуро понесе Китай, інвестиції у Венесуелу якого оцінюються приблизно в $60 млрд — це як мінімум втричі більше, ніж у Росії. Як і Росія, Китай уклав угоду з венесуельським режимом ще в 2000-і, коли країна процвітала за колишнього президента Уго Чавеса. Водночас Китай забезпечив свою швидко зростальну економіку вкрай необхідним джерелом нафти, а Чавес зміг знизити залежність Венесуели від США.

Однак у разі повалення Мадуро Китай може виявитися менш вразливим, ніж Росія. Китайці з розумом підійшли до налагодження контактів серед різних представників венесуельського суспільства, зокрема опозицію. І хоча Пекін все ще підтримує Мадуро, він не висунув услід за РФ звинувачень США у спробі держперевороту.

Зараз Кремль активно конкурує з Вашингтоном за вплив на перебіг подій у Венесуелі та називає американську спробу провезти гуманітарну допомогу через кордон між Колумбією і Венесуелою хитрістю для доставки зброї опозиції.

Звісно, стримана поведінка Китаю пояснюється ще і тривалими торговими перемовинами зі США. Перш ніж запровадити вищі тарифи на китайський імпорт, Дональд Трамп нагадав, що Huawei та ZTE можуть бути залучені до остаточної китайсько-американської торгової угоди. Це, безумовно, сподобалося б Сі, який намагається захистити економічну міць обох компаній.

Маючи можливість забороняти американським компаніям продавати важливі компоненти китайським фірмам, адміністрація Трампа може завдати серйозної шкоди як ZTE, так і Huawei. Останню вже звинувачують у змові з метою порушення санкцій США щодо Ірану. А ZTE визнала себе винною в аналогічних звинуваченнях, виплативши у 2017-му штраф у розмірі $1,4 млрд.

Зрештою Венесуелі не під силу змагатися зі стратегічним значенням цих двох компаній. У Кремля той же підхід: прерогативи бізнесу визначають національний інтерес. Але, можливо, до глибокого розчарування Путіна, у Венесуелі цей розрахунок призвів до протилежного результату.

Copyright: Project Syndicate, 2018