Кандидатський мінімум

Знаменитий політтехнолог Сергій Гайдай дає жорсткі характеристики найрейтинговішим кандидатам у президенти України і згадує, як 17 років тому готував до виборів до парламенту Петра Порошенка, і яке він тоді справив на нього враження

Віталій Сич

Д ень соборності України в київському Палаці спорту урочисто висувалася у президенти фаворит президентських перегонів і лідер ВО Батьківщина Юлія Тимошенко. І поки погляди присутніх і світло прожекторів були спрямовані на неї, за тим, що відбувається у залі та на сцені уважно спостерігав знаменитий український політтехнолог Сергій Гайдай, без зайвих умовностей влаштувавшись прямо на сходинках.

Це місце він залишив лише одного разу — коли на розтягнутому на сцені екрані виник екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі, який записав у Голландії відеозвернення до учасників з'їзду. Щоб не прогавити жодного слова свого давнього протеже, Гайдай пробрався ближче до екрану.

Досвідчений політтехнолог і засновник соціально-інжинірингової компанії Gaiday.com, він консультував Саакшвілі у період створення політичного руху Рух нових сил, а з Тимошенко працює і зараз — як він сам каже, за окремими проектами.

Втім, за 20 років заняття політтехнологіями замовниками послуг Гайдая побували більшість українських топ-політиків, зокрема чинний президент Петра Порошенка.

Прийдешні президентські перегони стали темою бесіди Гайдая з НВ, під час якої політтехнолог розмірковував про першу п'ятірку лідерів, не забуваючи час від часу робити неглибокий реверанс на користь своєї нинішньої клієнтки.

— Сьогодні ми говоримо про виборну кампанію на посаду президента України і почнемо з Юлії Тимошенко. Багато моїх знайомих у приватних бесідах висловлюють крайнє занепокоєння через її можливу перемогу, деякі навіть кажуть, що поїдуть із країни. Я особисто думаю, що не поїдуть, Януковича пережили, гірше навряд чи буде. Але тим не менш у мене до вас перше запитання у стилі радянського анекдоту: вас Тимошенко не турбує?

— Турбує. Мені дійсно дуже цікаво, переможе або не переможе вона на виборах.

— Сергій Гайдай трохи допомагає Юлії Тимошенко, тому будемо ділити його слова про лідера Батьківщини на 50%. А покликав я вас тому, що вас цікаво послухати. Тож, що вас турбує в Юлії Тимошенко?

— Сьогодні президентська посада і вся українська влада — це розпечена пательня, я б над нею писав: "Ласкаво просимо до пекла". Пекло Юлія Тимошенко собі вже забезпечила: вона дала такі обіцянки, які я б хотів, щоб вона виконала, але ймовірність невелика.

— Газ вдвічі дешевше, це маєте на увазі?

— І зарплата середня 1.500 євро.

— Мені подобається така обіцянка. Я можу пообіцяти 2.000 євро.

—Так там багато чого. Якщо через 100 днів реформи не підуть — піду. Через півроку, максимум півтора, буде нова Конституція.

— Я не до кінця розумію, яким Юлія Тимошенко буде президентом.

— Мене як громадянина, який має власну політичну позицію — її умовно можна назвати лібертаріанство, — турбує, що вона соціал-демократ за своїми поглядами.

— Грубо кажучи, ліва.

— Вона ліва, так, а я вважаю, що Україна за свою історію лівого наїлася, нам би жорстко правого. Не націоналізм, як всі думають, тому що націоналісти, з мого погляду, — теж ліваки, а ось ліберали, жорсткі ліберали повинні бути.

Зеленський — це приклад серйозної політичної некомпетентності

Але Юлія Тимошенко хоче збудувати державу, де основне населення країни любитиме державу чесну і справедливу і залежатиме від неї, а мені це не подобається.

— Я тричі брав у неї інтерв'ю, ставив їй безліч питань, щоб зрозуміти, які у неї цінності, ідеологія, що вона хоче робити. Скажу чесно: я не зрозумів. Свого часу в неї була ідеологія солідаризм. Я питав, що таке солідаризм? Відповідь була така: це коли всі задоволені. Але так не буває. Скажіть, ми робитимемо реформи за зразком Чехії, Польщі, Угорщини? Вона сказала: ні, у нас свій шлях. Мені тоді цікаво, як вона пропонує домогтися зарплати у півтори тисячі євро. Зарплата може бути наслідком зростання економіки.

— Я думаю, що, можливо, вона це говорить для виборця, а коли прийде до влади, то так чи інакше зробить хоча б одну річ, важливу для економіки.

— Яку?

— Почне якимось чином прибирати корупціонерів, або змушена буде покликати експертів, як колись Піночет покликав. І йому збудували праву економіку, і Чилі зараз успішна країна.

— Сподіваюся, вона Піночетом все ж таки не стане.

— Україна не дозволить.

— Як ви бачите відносини з Росією і західними партнерами за Тимошенко? І якою буде швидкість модернізації країни — вищою, ніж за Порошенка, або нижчою?

— Всі вигадки про те, що вона візьме проросійський вектор, мені здаються нісенітницями, вигаданими на Банковій. Вона орієнтуватиметься на Захід, НАТО, ЄС — це все у неї щиро. І вона має одну відмінність від Петра Олексійовича — вона спробує, якщо їй вірити, зіскочити з голки траншу МВФ. Як це у неї вийде, не знаю.

— Якщо вона довго відстоюватиме позицію неприватизації землі, вона автоматично зіскочить з усіх траншів МВФ.

— Абсолютно вірно. А що стосується модернізації — тут я скептик.

— Дякую за чесність. Із досягнень Тимошенко мені пригадуються лише два. Перше — це руйнування бартерних схем у ПЕК на посаді віце-прем'єра в кінці 90-х, дійсно блискуче. І друге — це повторний продаж Криворіжсталі, теж боротьба з корупцією певним чином. Віктор Пінчук і Рінат Ахметов купили її за $800 млн із величезним дисконтом, вона перепродала за $5 млрд. Просто аплодую. А з її провалів — це постійне втручання в економіку і бізнес. Вона намагалася запровадити обмеження на маржу рентабельності АЗС, у підсумку зник бензин; намагалася обмежити прибутковість супермаркетів — почали зникати базові продукти. Вона практично не займається творенням і розвитком, їй весь час потрібно з кимось боротися, щось руйнувати. У мене іноді виникає відчуття, що вона не зовсім розуміє базові закони економіки. Зараз вона виступає проти приватизації землі, хоча всі розумні люди вважають, що приватизація землі приверне мільярди доларів у сільське господарство, допоможе фермерам. Вона хоче знизити ціни на газ удвічі, і я припускаю, вона вб'є виробництво газу в Україні. Вона всеїдна у виборі партнерів, хотіла укласти широкий договір з Януковичем. У мене питання: чи може Тимошенко нас всіх здивувати? Може вона змінитися?

— Я вважаю, що не будівельник повинен прийти на цьому етапі. На короткий етап має прийти грамотний і з залізними, вибачте, яйцями демонтажер. А вона поки з усього нашого політикуму найбільш відповідає.

Якщо вона свого часу мала досвід демонтажу корупційних і бартерних схем, то у мене є слабка надія, що вона і зараз це демонтує, тому що чинний президент ці схеми не просто зберіг, він їх зміцнив, розвинув і очолив.

— Тоді давайте поговоримо про Петра Порошенка, теж яскравий чоловік, з яким ви давно знайомі. Яку оцінку за 12-бальною системою ви б поставили за його роботу президентом?

— Нема такої оцінки, одразу кажу. Я усвідомлюю його колосальну шкідливість для української історії, для українського державотворення. Якщо сьогодні хтось запитає: Україна — це що? — то відповідь така: це еталон корупційності й це одна з найбагатших за ресурсами країн Європи. У нас серйозна економічна бідність, це наслідок корупції, а ця людина сидить і цю корупцію зберігає.

— А томос, макроекономічна стабільність, безвізовий режим з ЄС, асоціація з ЄС, економічне зростання — все це не переважує претензії до Порошенка?

— Я радився з експертами, і вони кажуть: зростання, яке є, це, найімовірніше, відставання. Середній показник зростання у світі нормальних країн перевищує українське. Відповідно не можна говорити про зростання, коли весь світ зростає на 4%, а у тебе 2,5%.

— У нас було падіння ВВП 15%, коли почалася війна. Була непроста економічна ситуація, її стабілізували, тепер зростання 3% ВВП.

— Не думаю, що економічне зростання пов'язане з ініціативою Петра Олексійовича Порошенка. Мабуть, навіть безвіз я його ініціативою не вважаю. Єдина дія, що сталося з його особистої ініціативи, — це томос. Але, перепрошую, це складна для мене тема, я атеїст.

— Я слабковіруючий римо-католик.

— У мене колись була розмова з Петром Олексійовичем у 2002 році, коли я займався кампанією в його окрузі у Вінниці, і я виявив, що він віруючий. Я йому як політтехнолог сказав: так, може, ми це покажемо в кампанії? Виявилося, що він був віруючим Московського патріархату, що у нього є свій духівник, і що парафія, до якої він ходить, — це Іонинський монастир у Києві, гарне місце в Ботанічному саду. І він не просто віруючий, а, як виявилося, воцерковлена віруюча, людина, що живе за розкладом церкви. І він мені тоді серйозно сказав: мою віру в політику не можна нести, це для мене глибоко інтимна справа. І взагалі, в цю тему не заходь, це аморально. І раптом я бачу іншого Петра Олексійовича, який несе віру на білбордах, а ми у світській державі живемо. Тобто бажання бути у владі взяло верх над уявленнями про аморальність.

— Я назву свої претензії до Порошенка. Дуже схоже на корупцію серед найближчого оточення, коли люди сидять на потоках у держкомпаніях. Ми і багато інших робили розслідування, як обкрадають держкомпанії на вході і на виході, перепродуючи сировину. Жоден високопоставлений чиновник не був покараний за ці чотири роки, навіть регіонал. Абсолютно імпотентні ГПУ і СБУ найчастіше просто виконують комерційні завдання. Відсутність системи забезпечення справедливості в широкому сенсі — суди і все інше. І практично здача в концесію феодалам цілих регіонів. Труханов — у Одесі, Деркач — у Сумах, у Харкові — Кернес тощо. І це в обмін на політичну підтримку. Скажіть, цю феодальну систему влади можна змінити?

— Ми приречені це змінювати, це все потрібно демонтувати, щоб потім на цьому місці будувати щось абсолютно нове.

— А коли ви працювали в 2002 році з Порошенком, яке він справляв враження?

— Позитивне, дико працездатна людина, робочий день його закінчувався о четвертій ночі. Не боїться сутички, кидається у бій із бажанням перемогти. Мені він здавався успішним бізнесменом.

— У принципі так і є, його конкуренти Kraft і Nestle...

— Я тепер дещо по-іншому вважаю. Це інший тип бізнесу, це феодальний бізнес. Політика дозволяє йому промишляти, він каже: ось цей ліс твій, промишляй у ньому, це твоя країна, це твої поля. Він ось такий бізнесмен...

— Переходимо до наступного не менше яскравого кандидата — Володимир Зеленський. Наскільки він залежний від олігарха Ігоря Коломойського?

— Взагалі не має значення, чи має він зв'язки з Коломойським...

— Чому?

— Зеленський — це приклад серйозної політичної некомпетентності. Мені кажуть: чесний же хлопець! Я відповідаю: чесний, хороший — так, гумористичний — так, розумний - так, але це все... Коли людина приходить у політику, вона має бути компетентною в політиці. Крім того, це важка праця.

— А може, і добре, що він незайманий? У нас політичний досвід — переважно досвід корупції.

— Якщо ти йдеш у політику, головне, що у тебе має бути, — це бачення і залізна воля це бачення здійснити. У нас була просто чесна людина без бачення Ющенко, "Ці руки нічого не крали". У нас такий Гриценко, каже, чесних більше.

Якщо у тебе є бажання врятувати країну, але бачення немає, у тебе має бути 20 викладачів, які це бачення мають.

— Із тих кандидатів, у яких є якісь реальні шанси на вихід у другий тур, мені відносно порядними здаються Анатолій Гриценко й Андрій Садовий. Що ви думаєте про них?

— Про них я відповім так само, як і про Зеленського. Я думаю, що це шлях невдач, і це той досвід, який не треба нести.

— Ви про обох?

— Так, вони дуже схожі. Я не чую бачення, цільного бачення, мені навіть нічого критикувати.

— І останнє запитання: чи можна за допомогою телебачення в Україні розкрутити мавпу? Чи можна за допомогою постійного миготіння на ТБ зробити популярним людину, яка не блищить політичними талантами?

— Зеленський, Ляшко — все це телевізійний продукт, я б ще з десяток назвав.

Інтерв'ю з Сергієм Гайдаєм пролунало в ефірі Радіо НВ 25 січня. Його повну версію можна знайти на сайті nv.ua