Як світити, щоб не згоріти

Найогидніша порада в умовах стресу або емоційного вигорання: "Опануй себе". Адже в цьому якраз і проблема — ви занадто все контролюєте

Катерина Гольцберг,
психолог

О дного дня це трапляється з кожним. Раптом виникає відчуття, що внутрішня лампочка згасла, руки опускаються, теперішнє перетворюється на вічний "день бабака", коли тебе вже нічого не дивує, а плани на майбутнє стають якимось незрозумілим чорно-білим фільмом без фіналу і головних героїв. І потрібно першим встигнути помітити, що щось не так, і вжити заходів задля запобігання особистої катастрофи. Інакше вигоряння спопелить вас дотла. Порожнеча, одна зяюча порожнеча.

Найімовірніше, такі симптоми першими помітять все ж інші: через відсутність у вас емоційної реакції на звичні стосунки (радість і біль тепер звучать на одній ноті), за зміною міміки, жестів, поз, за виразом "мене все дістало!", Через роздратування, що виривається назовні, бажання ізолюватися від людей.

Відверто скажу: цього явища слід було очікувати в столітті, в якому швидкість — один із показників ефективності, лідерство й успіх зведені в ранг абсолютних чеснот, а жага визнання замінила людям кохання і близькі стосунки.

Якщо раніше емоційне вигорання було долею людей допоміжних професій — лікарів, вчителів, психологів, то зараз воно зачіпає практично всіх. Про емоційне вигоряння говорять навіть у контексті батьківства, тобто всюди, де діяльність людини пов'язана з високими емоційними навантаженнями, всюди, де знаходиться місце для неочікуваної апатії, навіть вдома, якщо необхідність зазнавати стресу і там досить висока. Особливо схильні до вигоряння жінки, хоча чоловіки важче переносять його наслідки. Та й стрес на чоловіків і жінок діє по-різному внаслідок того, що культура вираження емоцій нам прищеплена різна.

Саме стрес — основна причина емоційного вигорання, він і забирає головні ресурси. Дуже часто саме ті, хто змушений перебувати немов між двох вогнів, робота котрих вимагає гнучкості, необхідності примиряти чужі інтереси, завжди бути напоготові, передбачаючи несподіванки, — в основній зоні ризику. А цих рис вимагає практично будь-яка сучасна професія.

Але ми виділяємо людей, професії які пов'язані з високим рівнем відповідальності, необхідністю ухвалювати стратегічні або фінансові рішення, оскільки вони просто зобов'язані бути під пильним доглядом психологів, щоб уникнути згодом участі в їхньому житті психіатрів. Адже світ уже не злазить з антидепресантів, ну, або використовує найдавніший антидепресант — алкоголь, що взагалі-то лише віддаляє проблему, але не вирішує її.

Куди бігти? Що робити?

Одного дня це трапляється із кожним

Варто сказати, що найогиднішою порадою якраз і буде найпопулярніша: "Опануй себе", бо проблема часто саме в тому, що людина занадто довго себе контролювала, а значить, саме на це і витратила всі сили. У момент первинної самодопомоги дуже важливо цю хватку послабити, дати собі можливість відчути свободу через делегування бодай якихось своїх повноважень та обов'язків іншим, рівномірніше розподіливши їх із колегами або домашніми. Далі можна поставити чіткіші та досяжні цілі, іноді ціною зниження планки досягнень, яка з якихось причин виявилася занадто високою.

Слід облаштувати побут так, щоб створити або навіть вимагати комфортніших умов роботи, подбавши про себе. Безумовно, важливий повноцінний сон, якого ми себе позбавляємо, потопаючи в соцмережах і телевізорі. Важливо відокремитися від людей, які віднімають наш ресурс — неконструктивною критикою, психологічним насильством, маніпулюючи нами, просто забираючи цінний час непотрібними розмовами. Важливо навчитися говорити "ні" неперспективним заняттям, ледачим колегам, потенційним зрадникам, всьому тому, що змушує нас лити воду на чужий млин.

Іноді зміна звичної діяльності теж може стати необхідним ресурсом і способом змусити свій мозок змінити напрям мислення, що дасть можливість створювати нові нейронні зв'язки. Екологія мозку — одна з тих наук, без якої неможливе наше щасливе майбутнє. А нейронні зв'язки завжди будуть вдячні нам за те, що ми займаємося спортом, співаємо, танцюємо, малюємо, граємо.

І треба не боятися просто спілкуватися, ділитися із близькими людьми своїми почуттями і рефлексіями, даючи вихід негативним емоціям через слово. Ми часто нехтуємо власним бажанням виявити або ж висловити почуття, уникаємо важливих розмов, соромимося бути щирими, зізнаватися у коханні й симпатії. Адже саме це для когось може стати настільки необхідним ресурсом для простого бажання жити.