Як води напитися

Вітчизняна система водопостачання та водоочищення стала непридатною, б'є рекорди з енерговитратності та становить загрозу національній безпеці. Ціна невідкладних дій висока — $20 млрд. Ціна бездіяльності ще вища

Олександр Пасховер

К ороткий виклад того, що очікує читача у найближчі 15 хвилин під час читання цієї статті: ви дізнаєтеся про те, яку огидну воду ми п'ємо, чим це загрожує і де вихід із ситуації, що склалася — якщо не вважати виходом міжнародний аеропорт Бориспіль.

Потім буде короткий розбір, як і хто в цьому винен, а потім настане черга для порад, що робити і чого не робити споживачам, країні, галузі. А також, що вже роблять український бізнес і міжнародні організації, аби якщо не ми, то наші внуки без шкоди для здоров'я пили воду з-під крану.

"Це величезна ніша для інвестицій, — наголошує Ольга Бабій, віце-президент асоціації Укрводоканалекологія. — І невдовзі це має стати головним принципом державної політики".

Київ, 29 листопада. На вулиці -3°С, у коридорах Інституту колоїдної хімії та хімії води +3°С. На прохідній провідного науково-дослідного центру як охоронець сидить бабуся, закутана у дві куфайки і кілька хусток.

"Вибачте, що я в такому вигляді", — зустрічає вона журналістів НВ, одразу ж пояснюючи, що в районі сталася чергова аварія, прорив труби. Кращу ілюстрацію про стан комунального господарства вигадати складно.

У кабінеті Владислава Гончарука, директора інституту, теж холодно. Академік рятується малопотужним електрообігрівачем і напуває своїх гостей — Вєслава Стрека, польського професора з Вроцлава, і Галину Довбешка, українського доктора з київського Інституту ядерної фізики, — гарячим чаєм.

"Ви вчасно", — зустрічає Гончарук НВ і продовжує свою розповідь про ситуацію з питною водою в Києві, Україні та світі.

"У Польщі мало якісної води, — уточнює професор Стрек, користуючись паузою. — Навіть менше, ніж в Єгипті. Мені важливо послухати професора".

Академік Гончарук — послідовний противник очищення води за допомогою хлору, як це всюди практикується в Україні. Цей спосіб очищення стали застосовувати в Європі у XIX столітті заради боротьби з холерою і туберкульозом.

"Минуло вже більше 200 років, і тупий людський розум продовжує хлорувати водопровідну воду, — обурюється академік. — Хлор — найсильніший мутант. Мутує вся мікрофлора, що живе у водопровідних трубах".

Тупий людський розум продовжує хлорувати водопровідну воду. А хлор — найсильніший мутант
Владислав Гончарук,
академік

Щоб це довести, приблизно п'ять років тому Гончарук звернувся до російського Інституту мікробіології в місті Пущино. Там провели аналіз для розшифровки генома Escherichia coli — кишкової палички. "Потім вони мене запитали:" А де ти взяв цю воду? Ми бачили такий геном лише в пустелі Сахара".

Гончарук брав воду не в африканській глибинці, а в київському водопроводі. "Там тече технічна вода для миття підлог, унітазів — чого завгодно, але не для пиття", — зазначає академік.

Одразу ж він згадує свою розмову з колишнім київським мером Леонідом Черновецьким: "Я кажу йому:" В тебе де дача? У Конча-Заспі? Так у тебе в колодязі тече тритієва вода. Звідки тритій (важкий водень)? Відповідаю: проспект Науки, Інститут ядерної фізики. Там такий рельєф, що все тече в бік Конча-Заспи. Пити таку воду не можна". На думку Гончарука, воду від тритію очистити неможливо.

"Або от, скажімо, Дніпро — це ж велика каналізація, — продовжує академік. — Сюди стікають всі нечистоти країни. А в Либідь взагалі палець опускати не можна. Всі стічні води міста стікають сюди. А в селах інша біда — пестициди та отрутохімікати".

Все, чим академік Гончарук може втішити киян, — так це рекомендацією пити воду з бюветів. Це не ідеальне, але більш-менш життєздатне джерело.

А щоб вирішити проблему глобально, потрібно визначити найслабші ланки всього ланцюжка водопостачання. В Україні це легко зробити: сильних ланок просто немає.

П ід час спеціалізованого українсько-німецького форуму Ольга Бабій демонструє колегам із Німеччини слайди, що ілюструють жалюгідний стан водопроводів, каналізацій, очисних споруд України та підкріплює все це цифрами. Ось короткий зміст цього півгодинного фільму жахів.

Всі водоканали країни в сумі подають у мережу трохи більше 3,8 млрд куб. м води на рік. Із них третина — 1,1 млрд куб. м — витікає з системи в невідомому напрямку. Тобто розкрадається, випаровується, просочується через дірки і щілини в трубах. Половина втрат — у хронічних несплатах. У трійці лідерів — Луганська, Донецька і Харківська області. У кожній із них борг населення і підприємств перед водопровідно-каналізаційними організаціями обраховується мільярдами гривень.

Збиток галузі до жовтня 2018-го перевищив 6,5 млрд грн, це приблизно 2% українського ВВП. Комунальникам ці кошти були б дуже доречними.

З 180 тис. км труб, якими тече вода в оселі, установи та на підприємства, 69 тис. км вимагають термінової реконструкції. Це означає, що заміни потребує трубопровід, який за довжиною перевищує земний екватор у півтора рази.

Євген Кун, співвласник інжинірингової компанії Interproject, що працює в комунальній галузі, наводить як приклад місто Кропивницький. Тут співробітники Куна проводять інвентаризацію і паспортизацію водного господарства. Вузли, так звані засувки, мають бути герметичними, чистими і сухими. Насправді вони діряві, іржаві, залиті доверху ґрунтовими та іншими водами.

"99% у такому стані, — каже Кун. — І не тільки в Кропивницькому. У Житомирі, наприклад, теж".

Термін експлуатації таких колодязів — 15 років. Насправді багатьом за 40. На їх заміну немає ні копійки, оскільки всі роки української незалежності в тарифі був відсутній рядок Амортизація.

"Ми маємо труби на 80-90% зношені. І не маємо грошей на їх заміну", — розводить руками Кун.

За оцінкою Укрводоканалекологія, аби критична ситуація не переросла у безвихідну, в найближчі десять років у переоснащення, а за суттю — в латання галузі потрібно інвестувати $19,5 млрд.

Ну, а щоб вивести її на європейський рівень, доведеться викласти $40 млрд. Тобто приблизний обсяг всіх прямих іноземних інвестицій за 27-річну історію незалежної України. Це багато, але ціна бездіяльності ще вища.

Бабій розповідає НВ, що за рахунок неконтрольованого використання аграріями мінеральних добрив відбувається забруднення нітратами підземних вод, а значить — колодязів. А скоро вода помститься сільгоспвиробникам. Бабій розповідає, що південні українські області (Миколаївська, Херсонська, Одеська) стрімко зневоднюються. Це помітно через падіння рівня вод у підземних джерелах.

"А там висока потреба в зрошенні, — пояснює Бабій. — Через п'ять років 50% південних регіонів залишаться без централізованого водопостачання".

Норберт Люк, один із гостей форуму та представник німецької Асоціації води, стічних вод і відходів (DWA), поділився із НВ своїми роздумами про одну з причин розпаду водної галузі України. Сам Люк родом із Дрездена і застав той час, коли Східна Німеччина до моменту возз'єднання із Західною була у схожій антисанітарній ситуації. Але в 1990-х німці мали кошти і, головне, компетенції вирішувати свої проблеми й усувати наслідки відсталого минулого.

З 2009 до 2013 року Люк тестував стан справ на 25 водоканалах України. І от що він там помітив: найбільшими споживачами електроенергії на очисних спорудах є труби подачі повітря і аеротенки — резервуари, де відбувається біохімічне очищення води.

Щоб менше платити за електроенергію, часто місцеві інженери знижують подачу повітря. Мікроорганізми отримують менше кисню і не впоруються з очищенням стоків. Крім того, ці системи працюють по 40 і більше років, вони блискуче витримували свої навантаження у 1970-х, але безпорадні зараз. До того ж — абсолютно енергонеефективні.

В Україні витрати електроенергії на виробництво 1 куб. м води втричі, а на очистку вчетверо вищі, ніж у Німеччині. Водночас тарифи на електроенергію невблаганно ростуть, заганяючи водоканали в боргову яму перед енергопостачальниками. Розмір цієї ями вже сягнув 5,3 млрд грн.

"А витрати водоканалів зростають із великою швидкістю, — констатує Люк. — І тому вони дозволяють собі робити тільки найнеобхідніше".

У 2019 стан справ погіршиться. Відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії водоканали матимуть укласти договір з енергетиками й обслуговуватися у них зі стовідсотковою передоплатою. Не платитимуть — відключать подачу електрики, а значить, і воду.

За п'ять років 50% південних регіонів залишаться без централізованого водопостачання
Ольга Бабій,
віце-президент Асоціації Укрводоканалекологія

Іншим чином справа йде в Європі. Анна Слободянюк-Монтавон, юридичний та інституційний консультант у галузі водопостачання та водовідведення у Східній Європі, розповідає НВ про берлінський досвід. У собівартості виробництва води, яку тут п'ють безпосередньо з-під крану, лежить менше 6% витрат на електроенергію. В Україні — понад 30%.

Крім того, п'яту частину потреби в електроенергії берлінський водоканал покриває за рахунок самостійного її виробництва за допомогою сонячних панелей, вітряних станцій, біогазових установок. "У них є завод зі спалювання мулу, — каже Слободянюк-Монтавон. — За фактом вони вже стали другими за обсягом виробництва електроенергії в місті після Vattenfall [найбільша енергокомпанія Німеччини]".

Тим часом Люк виділяє два істотних фактори, які утримують українські водоканали в полоні старих технологій. Висока частка енерговитрат банкрутує водоканали. А значить, потрібна модернізація. На модернізацію потрібні великі кошти. Але банкіри не видаватимуть позики збитковим підприємствам. Та й інвестори теж не філантропи, щоб вкладатися у підприємства, яким регулятор диктує умови, які ведуть до руйнування. Замкнуте коло, і всередині нього 42 млн заручників ситуації.

Аби вирватися, керівникам водоканалів доводиться йти у високі державні кабінети, до міської влади, щоб ті з бюджету покрили борги водоканалу. А коли бізнесмен або господарник іде на уклін до чиновника, це вже пахне корупцією, перемога над якою в Україні ще не оголошена.

Проблема зовсім не у дефіциті інвестиційних коштів, а в умовах, які їм перешкоджають, наголошує Бабій. "ЄС зараз готовий вкладати гроші, — каже експерт. — Але там бачать це вузьке горлечко — тарифну політику, три роки тупцюють і ніяк не можуть отримати гарантію, що ця галузь буде беззбитковою".

Слободянюк-Монтавон вказує на ще одну дірку, звідки з водою витікає гривня: слабкий і, головне, роздутий менеджмент. Вона наводить цікаві цифри, так званий індекс продуктивності персоналу. В країнах Заходу на 10 тис. абонентів припадає вісім співробітників водоканалу. Це досягається автоматизацією і передачею послуг на аутсорсинг приватним компаніям. У Східній Європі (зокрема з Україною) ця цифра коливається між 30 і 70 працівників на тих же 10 тис. абонентів. І це жодним чином не покращує сервіс і ще глибше заганяє підприємства у збитки. Втім, світ не без добрих ідей.

М істо Чортків зразка 2014 року. Сюди, на батьківщину, після завершення Революції гідності повернулися два підприємця — рідні брати Євген та Іван Куни, власники інжинірингової компанії Interproject. На гребені хвилі активності громадських рухів і волонтерства брати вирішили допомагати рідному місту у вирішенні критично важливої ​​проблеми — з водою.

Тоді в Чорткові вода подавалася у будинки двічі на добу, була брудною, оскільки йшла з річки, куди зливаються всі нечистоти міста й округи. Брати розробили інженерне рішення і план дій для місцевої влади, яка сьогодні вже наближається до вирішення цього завдання.

"Я думаю, що до чистої води їм ще років п'ять, — прогнозує Євген Кун. — Але 50% очищення вони отримають вже наступного року".

Порив братів у результаті переріс у новий напрям бізнесу. Тепер Interproject крім свого аграрного спрямування, відкрив напрямок у розробці проектів із реконструкції комунального господарства. Зараз компанія виграла тендер ЮНІСЕФ, який фінансує комунальні роботи на сході України, в зоні, що постраждала від бойових дій.

А найбільш зразково-показовий портфель Interproject знаходиться у Житомирі, де значна частина водних відходів витікає у ґрунт, отруюючи життєво важливі ресурси. Приблизно така ж біда і з очисними спорудами. Щоб впоратися із ситуацією, місту потрібно знайти приблизно 20 млрд грн — сім своїх річних бюджетів.

На рішення житомирської проблеми кредит у $39,9 млн виділив Світовий банк. Це 6% від потреб. Але і для цього місту довелося заручитися державними гарантіями від Мінфіну, закласти витрати у тариф на найближчі 20 років і чекати обіцяного.

Якщо все йтиме відповідно до планів, Кун і його команда розраховують, що за три-чотири роки в Житомирі буде зразково-показовий за українськими мірками водогін.

"Технологічних проблем взагалі немає, — запевняє підприємець. — Проблема в грошах. І друга проблема — час".

На прохання НВ Слободянюк-Монтавон зібрала інформацію про найбільших міжнародних донорів, які фінансують порятунок українського водопостачання. Свіжий і показовий приклад European Investment Bank. У жовтні він виділив Миколаївському водоканалу 5,1 млн євро. До вже існуючих 18,7 млн ​​євро — це критично важлива грошова ін'єкція для екологічно нестерильного регіону України. Всього ж EIB витратив 400 млн євро на всі інфраструктурні діри України.

Слободянюк-Монтавон вважає за важливе відзначити, що проект у Миколаєві реалізується німецьким агентством Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit і спрямований на інформування населення про необхідність дбайливого ставлення до водних ресурсів у цьому маловодному регіоні.

"Вони зацікавлені в проектах, мета яких — доступ до питної води", — підсумовує експерт.

Якщо назвати ще трьох рекордсменів із фінансування української води, то список буде виглядати так: №1 — Японське агентство міжнародного співробітництва, вклали $1 млрд у Київводоканал; №2 — Всесвітній банк, який направив $291,5 мільйонів на підтримку 11 водоканалів України; Європейський банк реконструкції та розвитку, який інвестував $35,4 млн у Львівводоканал.

Втім, у Євгена Куна грандіозні очікування, що в галузь скоро прийдуть великі інвестиції від профільних і портфельних капіталістів. Ось чому його компанія прагне зайняти нішу, куди от-от увірвуться гроші. "Якщо взяти, що ми рухаємося до Європи, то в Європі цей ринок є, і ми думаємо, що посприяємо, щоб він з'явився і в нас", — робить висновок підприємець.