Гучний жах

У прокат вийшов фільм Воно 2 — друга, значно вигадливіша частина найкасовішого у світі горора, знятого за романом Стівена Кінга. Продовження історії про абсолютне зло, яке являється в образі клоуна, прагне перевершити комерційний успіх першого фільму

Валерій Мирний

П ромотуючи у 2017 році фільм Воно, знятий за першою частиною однойменного роману Стівена Кінга, режисер стрічки Андрес Мускетті обіцяв глядачам "тривожний, сюрреалістичний і п'янкий досвід, який ще довго нікому не дасть спокою".

Режисер не збрехав. Фільм про боротьбу гурту школярів із багатоликим чудовиськом, що полює на дітей, став найкасовішим горором в історії жанру, зібравши у світовому прокаті астрономічні $700 млн. Дія стрічки відбувається у 1988 році в невеликому американському містечку Деррі, штат Мен. До речі, в рідному штаті короля жахів Кінга, де відбуваються події багатьох його творів.

Кінгівський Деррі не схожий на інші американські містечка: за статистикою, в ньому відбувається значно більше вбивств, ніж в інших місцях. Насамперед йдеться про вбивства дітей. Крок за кроком гурт із семи підлітків дізнається причину: давним-давно в їхньому місті оселилася істота з іншої реальності — монстр, який здатен перетворюватися на будь-кого. Воно — так назвуть істоту діти — харчується страхом, тому і набуває форми залежно від фобій кожного. З огляду на специфіку своїх жертв, найчастіше Воно з'являється їм в образі клоуна Пеннівайза, одягненого в білий костюм із помаранчевими гудзиками, з високою копицею рудого волосся і тривожним біло-червоним гримом.

Полює Воно кожні 27 років. У проміжках між харчуванням істота перебуває у сплячці. Наприкінці першої частини школярам, які проголосили себе групою Невдах, вдалося поранити Пеннівайза і завчасно відправити його в анабіоз.

Тепер на екрани виходить друга частина історії — Воно 2, яку знову зняв Мускетті та де події відбуваються через ті самі 27 років. Хлопці повертаються у місто свого дитинства, щоб знову зустрітися із жахом, що колись зазнали. Пеннівайз має намір помститися, а Невдахи хочуть знищити його назавжди.

Перша стрічка сподобалась і глядачам, і критикам, тому очікування від другої були високі. І з комерційними завданнями друге Воно впоралося: фільм підтвердив прогнози і зібрав за перший вікенд у всьому світі $185 млн, дещо менше, ніж свого часу перша частина, досягнувши другого найкращого результату для горора за всю історію. Крім того, друга частина вже почала приносити своїм творцям прибуток, адже бюджет фільму вклався у $70 млн.

А ось із оцінкою критиків справи трохи складніші. На сайті Rotten Tomatoes, що збирає рецензії на кінофільми, у стрічки Мускетті рейтинг невисокий — 64%. А в підсумковому вердикті йдеться: "Воно 2 доводить, що більше не завжди означає страшніше для сиквелів фільмів жахів, але хороший акторський склад і вірний підхід до вихідного матеріалу втримали це продовження на плаву".

Американські критики натякають на надмірний хронометраж стрічки у 169 хвилин. Хоча на захист режисера варто зазначити, що друга частина набагато складніша за першу: дія тут відбувається одразу в декількох часових пластах, у фільмі вдвічі більше героїв, і спробувати стиснути це все хоча б у дві години екранного часу неможливо.

Зі знаменитостей у стрічці знялися американка й оскарівська номінантка Джессіка Честейн, шотландець Джеймс Макевой, що зіграв у десятках стрічок, а також шведський актор Білл Скашгорд, який як і в першій частині виконав роль клоуна Пеннівайза.

Особливої згадки вартий американський комік Білл Гейдер, який прославився завдяки участі в популярному шоу Saturday Night Live, — він вперше зіграв у фільмі жахів. Його роль вийшла найскладнішою: сценарист Гері Доберман і режисер Мускетті додали персонажу Гейдера — стендап-коміку Річі Тозіеру - потяг до іншого героя стрічки, що він приховував ще з юності.

Воно 2 взагалі відрізняється вільністю щодо першоджерела. Так, у романі повністю відсутня сцена у дзеркальній кімнаті на карнавалі. За словами Макевоя, задіяного в цьому епізоді, їм із режисером не вистачало для його персонажа Білла Денбро життєво важливої історії, яка б стосувалася його почуття провини за загибель молодшого брата.

Макевой запитав у Мускетті: "Що ми можемо зробити?" І впродовж години режисер вигадав абсолютно нову сцену, якої не було ні в сценарії фільму, ні в книзі, розповідає актор.

Ц я екранізація — далеко не перша кіноверсія творів Кінга. Першим звернувся до творчості письменника Браян Де Пальма, який поставив у 1976 році за романом Керрі однойменний фільм.

Стрічка зібрала у світовому прокаті близько $34 млн із бюджетом $1,8 млн, а дві головні його актриси, Сіссі Спейсек і Пайпер Лорі, які зіграли Керрі та матір Керрі відповідно, отримали по номінації на Оскар.

Де Пальма більше ніколи не звертався до белетристики письменника, але його фільм відкрив своєрідну скриньку Пандори: після Керрі вийшло понад сто кіно- і телеадаптацій творів Кінга.

Пік припав на 80-ті, й багато з екранізованого тепер називають серед найкращих фільмів того десятиліття. Сяйво Стенлі Кубрика, Мертва зона Девіда Кроненберга і Залишся зі мною Роба Райнера розтягнули на цитати, які час від часу виникають і в сучасному кінематографі.

Цей фільм дає тривожний, сюрреалістичний і п'янкий досвід, який ще довго нікому не дасть спокою
Андрес Мускетті,
режисер фільмів Воно і Воно 2

На 90-ті припав пік телеадаптацій Кінга. Саме в цьому десятилітті вийшли міні-серіали Воно і Лангольєри, які налякали не одне покоління дітей. Що стосується кіно, то в 90-х до творчості Кінга звернувся Френк Дарабонт, творець культової Втечі з Шоушенка, який отримав у Голлівуді славу одного з найкращих режисерів для екранізацій текстів Кінга. Так чи інакше за його романами Дарабонт поставив драму з елементами містики Зелена миля і соціальний трилер з елементами фантастики Туман. Обидва фільми називають серед найкращих екранізацій письменника.

До речі, сам Кінг не впорався із адаптацією власного твору. У 1986 році вийшла стрічка Максимальне прискорення — вільна екранізація його розповіді Вантажівки, в якій Кінг вирішив спробувати себе як режисер і сценарист. Фільм із тріском провалився у прокаті й набрав найнижчих оцінок критиків і глядачів. Письменник пізніше назве Максимальне прискорення "пришелепкуватим кіно" і скаже, що вважає його зйомки корисним досвідом, через який він вирішив ніколи більше не сідати в режисерське крісло.

Цьогоріч заплановано ще дві кінотеатральні адаптації письменника — У високій траві канадського режисера і сценариста Вінченцо Наталі і Доктор Сон одного з найкращих авторів жанру горор американця Майка Фленегана. А 71-річного Кінга, який написав 61 роман і незліченну безліч оповідань, називають одним із найавторитетніших представників сучасної культури мільйони американців.

"Час продовжує доводити, що його книги є чимось більшим, ніж просто поп-культурні феномени, — вважає режисер Джей Джей Абрамс, — його все більше і заслужено поважають як одного з найбільших авторів, які коли-небудь сформувалися у цій країні".