Гнів у великому місті

Туристичний центр Європи Барселона паралізована небаченими за масштабами протестами, під час яких каталонці, охоплені полум'ям гніву, отримують від поліції як ніколи жорстку відсіч. Лють незадоволених політикою Мадрида викликали "сталінські" терміни, які отримали каталонські лідери за заклики до відокремлення регіону

Анна Павленко

В ід початку протестів у Каталонії Міністерство закордонних справ України опублікувало рекомендацію для українців у Іспанії: уникати масових скупчень людей і утриматися від відвідування центру Барселони. Для Едгара Крістобаля Лесіни, 34-річного уродженця цього міста, такі повідомлення — як сіль на рану.

"Я втомився чути, що Барселона — небезпечне місто, і сюди не можна зараз їхати", — зізнається каталонець.

Він і сам періодично виходить на протести, бо переконаний: люди мають право висловити своє невдоволення, а політики повинні їх почути. Хоча Крістобаль Лесіна не підтримує ідею відокремлення свого регіону від Іспанії, він вважає несправедливими тюремні вироки для організаторів незаконного референдуму за незалежність Каталонії в 2017 році.

Саме рішення іспанського суду, що засудив дев'ятьох каталонських політиків і активістів, які закликали до незалежності регіону, до різних термінів ув'язнення від дев'яти до 13 років, підняло хвилю масового гніву. В день ухвалення вироку, 14 жовтня, тисячі незгодних заблокували аеропорт Барселони. У Жироні й інших містах демонстранти з плакатами Свободу політичним в'язням перекрили залізничні колії. У відповідь поліція проявила жорсткість — використала кийки та гумові кулі.

Відтоді в Барселоні, що стала центром протестів, киплять пристрасті: активісти дають волю гніву й агресії, а поліція демонструє силу і навіть жорстокість. Сутички демонстрантів із силовиками досягли свого апогею в п'ятницю, 18 жовтня, — тоді страйк оголосили профспілки, а на вулиці Барселони вийшли понад півмільйона людей. У всій Каталонії демонстранти перекривають дороги, частково припинено залізничне й авіасполучення.

Загалом за тиждень протестів у Барселоні постраждали близько 600 осіб, а місту завдано збитків на 2,5 млн євро, підраховують у місцевій адміністрації. І, схоже, цим справа не закінчиться.

Голова каталонського уряду Кім Торра хоч і засудив насильство і закликав співгромадян до мирного протесту, але водночас анонсував новий референдум за незалежність регіону, який відбудеться у найближчі два роки. За даними опитування, яке у вересні 2019 року провела дослідницька компанія Centre d'Estudis d'Opinió (CEO), за його проведення виступають 70% каталонців.

Значно меншу підтримку має сама ідея відокремлення Каталонії від Іспанії. Частка її прихильників, за різними оцінками, коливається у межах 45–47%. Головні аргументи сепаратистів — давні традиції незалежності регіону і його вагома роль в іспанській економіці. Забезпечуючи практично 20% ВВП Іспанії, 7,5-мільйонна Каталонія платить у бюджет країни більше, ніж із нього отримує, нарікають прихильники відокремлення.

Їхнє обурення має довгу історію: колись самостійна держава Каталонія увійшла до складу Іспанської імперії на правах широкої автономії в XV столітті, але через три сторіччя позбулася багатьох прав. Довго каталанську мову і культуру гнобили. Особливо завзято переслідували каталонців за часів диктатора Франсиско Франко, який правив у 1936–1973 роках.

Після його смерті Іспанія повернула Каталонії автономію, і тепер вона має власний парламент, прапор, гімн і поліцію, широкі права у галузі освіти, охорони здоров'я та безпеки, а каталанській мові надали офіційний статус.

Проте каталонське питання не пішло з іспанського життя, а в 2017-му пережило загострення, констатує доктор Ендрю Даулінг, лектор сучасної іспанської історії в Університеті Кардіффа у Великій Британії. І хоча мирний протест завжди був фірмовим знаком каталонців, тепер серед прибічників незалежності зростає переконання у необхідності громадянської непокори.

"У цій емоційно напруженій ситуації ми бачимо акумульований гнів і почуття колективної ураженості через вироки, які багато хто вважає несправедливими", — каже він. І додає: покращень не відбудеться, поки Мадрид не спробує знайти політичне вирішення конфлікту.

Група юних демонстранток старанно виколупує бруківку на одній із вулиць Барселони і складає її біля барикад. Із найближчого балкону дівчат емоційно розпікає літня жінка.

"Ідіть додому, дармоїди! Не даєте людям жити спокійно, рознесли весь район!"— кричить вона іспанською.

Свідком такої картини нещодавно став Павло Кирильонок, 38-річний уродженець Білорусі, який останні 15 років живе в Барселоні та працює гідом. За його спостереженнями, серед учасників нинішніх протестів особливо багато молоді.

"Величезна кількість хлопців і дівчат віком від 16 до 22 років активно протестують проти репресій і спроби Мадрида вирішити ситуацію поліцейськими методами", — описує він, що відбувається.

Водночас далеко не всі демонстранти хочуть відокремлення від Іспанії, доповнює його Крістобаль Лесіна. Деякі просто не бачать світлого майбутнього, незадоволені системою і використовують підставу заявити про це.

"За останні п'ять років зарплати в Іспанії не збільшувалися, але вартість життя значно зросла, — нарікає Лесіна. — Орендувати квартиру в Барселоні практично неможливо, а влаштуватися на роботу дуже важко".

Натомість Ігнасіо Баррадо, 52-річний житель Мадрида, вважає, що до нинішньої ситуації в Каталонії призвели непрофесійні дії політиків — як на національному, так і на регіональному рівні. А також маніпуляції громадською думкою. Більшість каталонців виступають за можливість голосувати і хочуть бути почутими, вважає він, тоді як радикально налаштовані співгромадяни використовують їхнє бажання для організації масових акцій.

"Тепер люди протестують на захист тих, хто порушив закон", — каже Баррадо.

Чинне законодавство Іспанії виключає можливість проведення регіональних референдумів про незалежність. Проте 1 жовтня 2017 року каталонські політики все-таки організували плебісцит. Конституційний суд Іспанії заздалегідь визнав його незаконним, і уряд спрямував на зрив голосування численні сили поліції. Однак 43% виборців регіону прийшли на дільниці й 90% із них висловилися за відокремлення від Іспанії.

Після того, як 27 жовтня Каталонія оголосила про незалежність, іспанська влада тимчасово замінила її автономію прямим правлінням із центру. Тоді ж проти організаторів референдуму висунули звинувачення у підбурюванні до заколоту і нецільовому використанні державних коштів (на організацію референдуму було витрачено 3 млн євро).

"Незважаючи на численні попередження про незаконність референдуму, вони вирішили порушувати закони замість того, щоб займатися політикою", — обурений Баррадо.

Влітку 2018 року Каталонія повернула собі права автономії, а головою регіону став Квім Торра, близький соратник Карлоса Пучдемона, експрезидента Каталонії, який після видання ордера на його арешт переховується у Бельгії. Однак неготовність до діалогу залишилася головною проблемою у відносинах Барселони й Мадрида.

На п'ятий день протестів, що тривають у Каталонії, в центральному уряді відхилили пропозицію місцевої влади про переговори. А 21 жовтня Педро Санчес, виконувач обов'язків прем'єр-міністра Іспанії, прибув до Барселони провідати поранених під час протестів поліцейських і повернувся у Мадрид, так і не зустрівшись із Торрою.

Тривалий час іспанський уряд ніяк не реагував на ситуацію з рухом за незалежність, вважаючи, що все вирішиться само собою, а потім центральна влада зіткнулася з опонентами, які стояли на своєму і не прагнули до переговорів, згадує новітню історію каталонського сепаратизму Берта Барбет, наукова співробітниця факультету політики та публічного права в Автономному університеті Барселони.

"У кінцевому підсумку політичні партії почали боятися йти на будь-які поступки непопулярному сепаратистському руху", — пояснює вона.

Натомість частина каталонських сепаратистів зайняли радикальнішу позицію. Під час нинішніх протестів деякі групи протестувальників уперше відхилилися від основного курсу руху за незалежність, зазначає Барбет. Причиною такої зміни експерт вважає зростання розчарування у лавах учасників руху, які втратили довіру до його лідерів і вважають, що з 2017 року ситуація лише погіршилася.

Сьогодні частина каталонців, підбурювані діями Мадрида, почали активніше виступати за незалежність регіону, підтримує колегу Джорді Мір Гарсія, лектор барселонського Університету Помпеу Фабра й експерт у галузі політики і соціальних рухів Каталонії.

"Вони вкрай стурбовані вироком та іншими діями [центрального уряду], які розцінюють як репресії", — пояснює він.

Тим часом частина жителів регіону не підтримують ідею відокремлення та звинувачують місцеву владу в недемократичних діях і спробах нав'язати їм незалежність. Ще частина населення хоча й не поділяє позицій сепаратистів, але засуджує репресії з боку іспанського уряду та судів і водночас критикує лінію каталонської влади.

"У цій ситуації більше ніж дві сторони", — уточнює Мір Гарсія.

У 1977 році, після смерті затятого прихильника унітарної Іспанії диктатора Франсиско Франко, в країні пройшла політична реформа, і двом іспанським регіонам — Каталонії та Країні Басків — надали автономію. Відтоді саме каталонці проявили особливу наполегливість, вимагаючи від центрального уряду перетворення Іспанії на державу автономій, розповідає Енрік Уселай Да Каль, почесний професор сучасної історії Іспанії в Університеті Помпеу Фабра.

Однак в Іспанії, що складається з розрізнених територіальних одиниць, немає успішних федеральних традицій, констатує дослідник. Тоді як самому каталонському суспільству бракує національної єдності.

У Каталонії живуть люди з різною національною ідентичністю, і нестача майданчиків для спілкування між ними, а також географічні та класові відмінності призвели до того, що деякі каталонці опинилися в ідейній ізоляції, продовжує його думку Барбет. А накопичені образи ще більше ускладнили комунікацію і викликали поляризацію поглядів і нерозуміння.

Наприклад, після референдуму 2017 року іспанські соціальні мережі підірвав новий хіт: історія про вигадану державу Табарнія, яка знаходилася у двох каталонських провінціях — Таррагона і Барселона. Пародіюючи риторику каталонських сепаратистів, табарнійці вимагали, щоб їхня країна відокремилася від Каталонії та залишилася у складі Іспанії.

У цій ситуації більше ніж дві сторони
Джорді Мір Гарсія,
лектор барселонського Університету Помпеу Фабра

На сторінки псевдодержави у Твіттері та Фейсбуці підписалися загалом приблизно 100 тис. користувачів. А відеоролик зі зверненням президента Табарнії на YouTube набрав понад 380 тис. переглядів. Натомість ліві політсили, які виступають за незалежність Каталонії, розкритикували пародію.

Загалом рух за незалежність — продукт середнього класу, переважно жителів провінції й невеликих міст, тоді як несистемну опозицію сепаратистам складають розмаїті еліти й робітничий клас, пояснює Уселай Да Каль.

"А останні протести вказують ще й на віковий поділ у лавах прибічників відокремлення: із більш мирно налаштованими дорослими і більш розпаленими молодими людьми", — каже він.

Тим часом експерти наполягають на необхідності політичних переговорів. Відповідь центральної влади на каталонські протести виявилася невиправдано жорсткою, визнає професор Коллін Гарві зі Школи права Королівського університету Белфаста у Великій Британії. Однак цей конфлікт можна вирішити тільки через діалог.

"Потрібні переговори за участю міжнародних та європейських посередників, аби знайти такий план дій, який би враховував законні конституційні прагнення усіх сторін", — підкреслює Гарві.