Як і чиїм коштом можна збільшити експорт високотехнологічної продукції
Україна експортує товари і послуги на десятки мільярдів доларів. Однак більша частина експорту — це сировина і напівфабрикати. Що потрібно зробити для розвитку високотехнологічного виробництва і чи зможе наша країна стати європейським Китаєм?
Підприємство SteelWork з Кривого Рогу є одним з найбільших гравців на українському ринку металоконструкцій з біметалевих листів. Кілька років тому тут вирішили диверсифікувати клієнтську базу і портфель замовлень, почали активно вивчати можливості щодо виходу на зовнішні ринки. Андрій Панфілов, власник Апіс Холдинг (керівник компанії, в яку входить SteelWork) в розмові з НВ відзначає практично повну відсутність державної підтримки для виробників промислової продукції з високою доданою вартістю. «До теперішнього часу ми не маємо інформації про подібні програми, що поширюються на наші види діяльності. Сподіваємося на власні сили. Але якщо в майбутньому з’являться держпрограми підтримки експортерів, які охоплюють нашу діяльність, то це напевно дозволить посилити наші позиції на зовнішніх ринках», — міркує Панфілов.
«Частка commodities (сировина, базові аграрні або промислові товари) в українському експорті товарів і послуг вже багато років підтримується стабільною в діапазоні 50−60%. За оцінками Альфа-Банку Україна, в 2020 році вона складе 58% в загальному експорті або 71% в експорті товарів (без урахування послуг)», — розповідає НВ Олексій Блінов, начальник аналітичного відділу Альфа-Банк Україна. Він уточнює, що в цей перелік входять: продукція рослинництва, олії, мінеральні продукти, метал, базова хімія, включно з добривами, деревина.
Але є надія, що товарна структура незабаром почне змінюватися на користь продукції з вищою доданою вартістю. Так, буквально минулого тижня Верховна Рада прийняла так званий закон «про інвестиційних нянь», який покликаний стимулювати інвестиції в економіку України. Раніше була озвучена ініціатива президента Зеленського про створення двох спеціальних економічних зон: на Донбасі і на заході України.
Багато експертів скептично налаштовані щодо перспектив ВЕЗ та інших пільг промисловцям. Адже спроби впровадження подібних стимулів вже неодноразово закінчувалися провалом або створенням корупційних схем.
Втім, були і приємні винятки. «Введення мит на експорт зерна соняшнику призвело до появи в Україні індустрії з виробництва соняшникової олії і її світового лідерства. Завдяки функціонуванню ВЕЗ на початку 2000-х років були побудовані виробництва автомобілів Єврокар, побутової техніки та електроніки Джейбіл, Електролюкс, лижного спорядження Фішер
С лід відзначити ще одну складність, з якою в середині 2000-х зіткнулися багато українських підприємств-експортерів.
Наприклад, промислова компанія Інтерпайп з моменту здобуття Україною незалежності відправляла на експорт труби і залізничні колеса, вироблені на заводах компанії. Однак поставки були сфокусовані на найближчих географічних ринках. Так, у 2003 році компанія поставляла 46% трубної продукції в країни СНД, ще 32% залишалося в Україні. Схожа структура збуту була і в колісному сегменті. Це був ризик. Зокрема через лобізм конкурентів, який вже в 2005 році призвів до штучних обмежень на імпорт української трубної продукції в країни Митного союзу.
Інтерпайп своєчасно зрозумів, що географію продажів потрібно розширювати, і почав впроваджувати диверсифікаційну стратегію з прицілом на ринки Близького Сходу, Америки і Європи. Головною передумовою для цього повинні були стати інвестиції в модернізацію: від виробництва сировини до фінішної обробки готової продукції — залізничних коліс і безшовних труб. Це був не тільки ризик, але й виклик.
Технологічні та екологічні тренди в світовій металургії вимагали переходу на більш ефективне виробництво якісної сталі. Саме тому Інтерпайп у 2007 році почав будівництво нового електрометалургійного заводу в Дніпрі. Загальний розмір інвестицій разом з будівництвом інфраструктури склав $1 млрд.
Для фінансування проєкту були залучені різні механізми. Це були і власні кошти компанії, і синдиковані кредити від західних банків. Кредитні кошти виявилися доступними, зокрема тому що будівництво електросталеплавильного комплексу стало великим екологічним проєктом. Після того, як у 2012 році почало працювати нове підприємство, з експлуатації був виведений старий мартенівський цех Інтерпайп НТЗ. Цей факт дозволив отримати переваги в межах реалізації механізмів Кіотського протоколу, які були спрямовані на скорочення парникових газів. Ще одним важливим фактором стало те, що завод під ключ будувала італійська компанія Danieli, адже в західних країнах широко застосовуються механізми фінансової підтримки високотехнологічних експортерів.
Один з них — страхування експортних контрактів. І українські металурги неодноразово використовували такий інструмент, закуповуючи дороге устатковання в Німеччині або Франції при всесвітньо відомих експортно-страхових агентствах Euler Hermes і COFACE.
При цьому українські компанії не могли отримати подібну підтримку при експорті своєї продукції, особливо високотехнологічної.
Агенти впливу з агентства
У же в наступному році можуть початися практичні зміни. У 2020 році в Україні нарешті запрацювало Експортно-кредитне агентство (ЕКА), яке має полегшити роботу українських компаній-експортерів.
Подібні агентства працюють майже в усіх країнах світу. В Україні теж довгі роки велися розмови про необхідність його створення. Але лише в 2016 році був прийнятий спеціальний закон. Чому не раніше? «Не було політичної волі і розуміння важливості такого інструменту підтримки», — каже НВ Руслан Гашев, в.о. голови правління ЕКА.
Але навіть після прийняття закону і до практичного старту роботи Агентства пройшло 4 роки. Цьогоріч в Експортно-кредитного агентства з’явився невеликий бюджет, який навіть не варто порівнювати з бюджетами конкурентів. «Підтримка буде стриманою, невеликою, точковою. Але це все одно буде краще, ніж сьогоднішня нульова підтримка», — впевнений Денис Красніков, віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП).
Статутний фонд Агентства становить лише 200 млн грн. Руслан Гашев уточнює, що загальний розмір страхового покриття від ЕКА для українських експортерів в 2021 році може скласти 250 млн грн. Це трохи менше $9 млн. Критерії, яким повинні володіти компанії, що претендують на таку підтримку, досить чітко прописані в профільному законодавстві. Зокрема, є суттєві обмеження на роботу з експортерами сировинної продукції.
У Державному бюджеті на 2021 рік можливості ЕКА будуть розширені коштом збільшення статутного фонду на 1,8 млрд грн. Разом з іншими законодавчими ініціативами це дасть можливість збільшити страхову підтримку експорту до 24 млрд грн за умови використання міжнародного перестрахування.
В Агентстві сподіваються, що зможуть комбінувати свої продукти з іншими інструментами підтримки з боку держави. «Насамперед це стосується Державної програми „Доступні кредити 5−7−9%“. Звичайно варто активізувати роботу дипломатичних установ України в інших державах в напрямах просування українського експорту. Для наших дипломатів це повинен бути KPI», — говорить Руслан Гашев.
Керівник Агентства впевнений, що впровадження підтримки експортерів від ЕКА дасть можливість запустити і нові банківські продукти, такі як експортний факторинг і buyer`s credit (кредит покупцеві українського експорту).
У Міністерстві економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України (МЕРТ) повідомили, що станом на початок грудня в ЕКА на розгляді перебували заявки про страхування зовнішньоекономічних контрактів від 20 компаній. До кінця 2020 року планується обробити до 100 заявок на страхування договорів ЗЕД, зокрема банківських гарантій і експортних кредитів.
2 грудня державний Укрексімбанк видав перший експортний кредит під гарантії ЕКА. Одержувачем став виробник консервної продукції Сентрал Фіш з Черкас.
Потреба в системній роботі
С тимулювання експорту передбачає комплексний підхід з боку держави. При цьому варто говорити про стимулювання саме не сировинного експорту. «Є три основні способи цього — фінансова підтримка, включно зі страхуванням і державні гарантії, навчання та консалтингова допомога, допомога контактами і політичне сприяння», — розповідає НВ Володимир Власюк.
У МЕРТ окремо виділяють економічні методи. Це податкові пільги, субсидії, гарантування приватних вкладень, пільгові кредити, надання грантів, допомога у вирішенні інфраструктурних проєктів
В Україні з перерахованих інструментів системно практично нічого не діє. Співрозмовники НВ відзначають відшкодування ПДВ, яким користуються експортери (але переважно сировинні), і фрагментарну консалтингову підтримку від Офісу з просування експорту, грантові проєкти від міжнародних донорів Western NIS Enterprise Fund (WNISEF), USAID, GIZ. Але такі проєкти мають ряд обмежень за галузями. Деякі з опитаних експертів вважають, що це може бути пов’язано з політикою материнських компаній, які не зацікавлені в розвитку тих чи інших сегментів економіки України.
У 2016 році була розроблена Експортна стратегія. У МЕРТ уточнюють, що це «Дорожня карта стратегічного розвитку торгівлі на період 2017−2021 рр. Зазначена стратегія означає орієнтири для розвитку торговельних відносин України, подолання перешкод і використання наявних можливостей для розвитку експорту. У документі визначені 48 країн у фокусі експорту».
Але все одно, за даними Світового банку, обсяги експорту з України високотехнологічної продукції не перевищують 6% і щорічно зменшуються. «Я вважаю, що цьому „сприяє“ слабке локальне законодавство, відсутність комплексного бачення стратегії і її дієвої реалізації», — каже Віта Мірошниченко, керівник практики митного регулювання та міжнародної торгівлі PwC в Україні. Серед проблемних питань вона називає неефективність митної інфраструктури та процесів митного оформлення. Через це є складнощі у компаній, які готові організувати в Україні випуск продукції за давальницькими схемами.
«В результаті, сьогодні маємо колосальні асиметрії в підтримці експорту в Україні та за кордоном. Це робить практично неможливою конкуренцію українських виробників складної індустріальної продукції на глобальному ринку», — нарікає Володимир Власюк.
Н езважаючи на перераховані вище складності, українські промисловці знаходять можливість для інвестицій, розвитку та успішної конкуренції на світових ринках. У Інтерпайп, дотримуючись генеральної лінії, обраної ще в середині 2000-х, вкладають значні кошти в розроблення нової продукції з високою доданою вартістю. Протягом останніх 2−3 років Інтерпайп інвестував близько $40 млн у три ключові проєкти: лінію для виробництва труб з преміальними сполуками, фінішні потужності для виробництва коліс і будівництво лінії спільного підприємства Vallourec Niko Tube. Нові виробничі лінії вже працюють.
У трубному сегменті Інтерпайп почав виробництво безшовних труб з преміальними сполуками власної розробки. Такі продукти використовуються для видобутку нафти і газу в світі все частіше, оскільки легкодоступні запаси копалин зменшуються і умови видобутку ускладнюються.
Сортамент залізничної продукції також постійно розширюється. Інтерпайп — один з найбільших в Європі виробників суцільнокатаних коліс для залізничного транспорту. Сьогодні два з трьох вантажних вагонів Європи — з українськими колесами. А в цьому році здійснена перша поставка коліс для високошвидкісних поїздів німецької Deutsche Bahn. «Це високоточний складний продукт. Наші фахівці розробили всю технологію виробництва — від проєктування конструкції і хімскладу до готового колеса», — акцентують в Інтерпайп.
Спочатку для себе
Щ об наростити експорт, продукцію спочатку потрібно виробити. Але в Україні не приділяється достатня увага внутрішньому ринку, який міг би стати базою для створення того чи іншого виробництва. Як приклад в УСПП наводять харчову промисловість. Наприклад, в ЄС, США і країнах-сусідах України жорстко регулюються питання, пов’язані з розрахунками торгових мереж перед постачальниками. Наприклад, ЄС своїми директивами рекомендував країнам-учасникам встановити відстрочку платежу не більше 30 днів для швидкопсувних товарів і не більше 60 днів для всіх інших. В Україні немає такого регулювання, тому переробна промисловість страждає з відстроченням у 90−120 днів і навіть неплатежами з боку багатьох ритейлерів.
«Ви, як пересічний покупець, можете бачити, що супермаркети в Україні — це вже просто палаци. Вони все красивіші й кращі. А в інших країнах — це звичайні магазини. У нас величезний перекіс з промислового сектора в торговий. При падінні промислового виробництва нас витягає торгівля, яка насичена грошима», — розповідає Денис Красніков, відзначаючи, що цю диспропорцію потрібно виправляти.
Аналогічна ситуація й у високотехнологічних секторах української економіки. Пропонуючи на експорт вітчизняні літаки або вагони, ми не можемо похвалитися закупівлями цієї техніки для внутрішнього ринку.
«Початковою або первинною є пропозиція. Тому потрібна політика, яка стимулює підприємництво у сфері виробничої діяльності, зокрема, підтримує технологічних підприємців», — впевнений Володимир Власюк.
З цією метою в Україні розроблений ряд нормативних актів, які повинні стимулювати зростання локалізації виробництва, впровадження економічних та організаційних стимулів для інвесторів, готових створювати високотехнологічні виробництва.
Але ці ініціативи ставлять під сумнів і критику прихильники вільних ринків, які як приклад наводять минулий досвід України. Дійсно, на межі 1990−2000-х на території нашої країни діяли Вільні економічні зони і застосовувалися інші пільгові інструменти, які не призвели до позитивних результатів. А деякі з них стали корупційними годівницями.
Тому, щоб не повторити помилки минулого, держава повинна взяти на себе провідну роль з грамотного впровадження таких інструментів і недопущення їх нецільового використання.
Техніка в обмін на валюту
С учасна практика міжнародної торгівлі показує, що без підтримки з боку держави здійснити прорив на світових ринках практично неможливо.
Найбільш близький і наочний приклад — це автобуси МАЗ або тролейбуси БКМ, вироблені в Білорусі. Їх масово закуповують міста України, вітчизняні аграрії також закуповують сільгосптехніку Мінського тракторного заводу. Володимир Власюк каже, що це результат програми Білорусі з кредитування українських покупців білоруської техніки. Схожі програми в Україні є від Китаю і Польщі.
Також можна згадати закупівлі американських тепловозів Укрзалізницею, французьких вертольотів Міністерством внутрішніх справ
У менш значущих кейсах історія не заходить далі пропозицій. Так, після візиту президента України Володимира Зеленського в Австрію стало відомо про пропозицію кредитної лінії на 250 млн євро на 10 років для закупівлі пожежної техніки. Після того, як виникла інформаційна «пожежа», пов’язана з можливою шкодою такої закупівлі як вітчизняним виробникам, так і в цілому системі держзакупівель, прем'єр-міністру України Денису Шмигалю довелося взяти на себе роль рятівника. «Про закупівлю у Австрії взагалі не йдеться», — заявив Шмигаль на початку жовтня.
Але цей випадок зайвий раз показує, що іноземні чиновники не соромляться лобіювати інтереси своїх компаній. Україна повинна брати цей інструмент на озброєння, а також вирішувати більш глобальні завдання. Тільки в такому випадку ми зможемо стати європейським Китаєм. Це і спрощення митних процедур, і перегляд чинних міжурядових угод. «Україна на не дуже хороших умовах вступила в WTO. Не на найкращих умовах ми підписали Угоду про асоціацію з ЄС. Крім того, було укладено кілька документів, які з економічної, а не з політичної позиції є спірними для українського бізнесу. Наприклад, Agreement on Government Procurement — угода про рівний доступ до держзакупівель. Лист підписано, але з цілої низки причин у України не виходить поставляти [свою продукцію] на захід», — нагадує Денис Красніков.
Чи вдалося Інтерпайпу змінити структуру продажів у порівнянні з серединою 2000-х, незважаючи на такі складнощі?
За підсумками 2019 року частка експорту труб в країни СНД склала лише 10%. Основні точки зростання — Близький Схід і Америка. Продажі залізничної продукції (колеса, бандажі, осі, колісні пари) на західні ринки склали 32%. Це можливий максимум при наявних експортних потужностях. А реалізація на європейські ринки досягла максимального значення за всю історію компанії — 52 тис. тонн. Іноземні споживачі все частіше купують в Україні складну преміальну продукцію.
«Ринок постійно змінюється, зростає попит на високотехнологічну продукцію. Наприклад, нафтовики ведуть розробку все складніших родовищ і для будівництва свердловин потребують труб з високими характеристиками стали і спеціальними з'єднаннями, які гарантують безпеку під час видобутку. В таких умовах стратегія Інтерпайп полягає в освоєнні складних і нішевих продуктів. Для цього ми постійно інвестуємо в найсучасніше обладнання», — говорить Денис Морозов, директор з фінансів та економіки Інтерпайп.
Тобто стратегія з диверсифікації, основи якої були закладені більше 15 років тому, дає результати. А українська трубна і залізнична продукція з доданою вартістю користується попитом у різних куточках світу.
Зростання підтримки з боку держави має позитивно вплинути і на інших експортерів.
Але при цьому уряду й іншим чиновникам не варто думати абсолютними величинами. Важливо створити умови, які на практиці виявилися б краще, ніж у сусідів: країн СНД, Східної Європи чи Туреччини. Адже сучасний інвестор хоче отримати більш привабливі умови і більш стабільний заробіток. Якщо Україна не зможе це забезпечити, то навіть вітчизняні компанії будуть все частіше дивитися не в бік розвитку експорту, а в бік перенесення своїх проммайданчиків в інші країни.
