Двійка з читання
2018 рік, що минає, подарував зокрема ще одну неприємну новину: українці з року в рік все менше читають. На першому місці для дозвілля, як і раніше, телевізор
2018 рік, що минає, подарував зокрема ще одну неприємну новину: українці з року в рік все менше читають. На першому місці для дозвілля, як і раніше, телевізор
Андрій Кокотюха,
письменник, кіносценарист
В идавці та інші гравці книжкового ринку зітхають, але визнають: українці з року в рік читають дедалі менше. Свіжі дані дослідження Ukrainian Reading Publishing Data 2018 показали статистику: 36% дорослих співгромадян не прочитали у 2018-му жодної книги. У цифрах це мільйони людей, яких у школах навчили читати. Але, як з'ясувалося, не проводити дозвілля із книгою. І якщо мислителі давно дійшли висновку, що життя — найкращий учитель, то з читання цей учитель вивів українському електорату жирну двійку. Тримаючи величезну одиницю на думці.
Слово електорат тут використано свідомо. Згадане дослідження вкотре показало: на першому місці для українців залишається телевізор. Теоретично нічого поганого в цьому немає. З одним застереженням: якщо глядач дивиться пізнавальні програми формату Discovery, документальне кіно, якісні художні фільми, зокрема світову класику, серіали рівня HBO, Showtime, Netflix. Загалом, зроблений із розумом і знанням справи розважальний і пізнавальний контент. Але ні — телевізор, який дивляться українці, захопили політики. Хочеться дати їм шанс і сказати: всіх мастей. Але, на жаль, масть у них одна — популісти і невігласи.
Свої нескінченні, безглузді й нещадні ток-шоу вони показують мільйонам глядачів, одного разу відлученим від читання книг. Але ж батьки і діди сьогоднішніх 30-річних, які хапають двійки з читання, не замислюються про важливе. Саме вони, громадяни тоді ще СРСР, які читали, а не споживали телевізор, змогли за п'ять років так званої перебудови зіштовхнути радянського монстра у прірву. Завдяки забороненим тодішньою владою книгам, які з 1987-го почали активно видавати і друкувати на сторінках товстих журналів. До речі, тоді приватних видавництв не було. Гроші йшли з держбюджету. І мільйонні наклади Дітей Арбату укупі з мегапопулярним Огоньком раптом стали відповідати актуальній державній політиці. Тобто влада вирішила дозволити народу читати не те, що належить, а те, що хочеться.
36% дорослих співгромадян не прочитали за рік жодної книги
Результат не забарився. Люди загартували своє критичне мислення. В Україні до цього додався інгредієнт національної ідентифікації. У нас читали не лише заборонених росіян, але що далі, то більше — заборонених українців. Ось чому перебудова провалилася і призвела до розвалу СРСР. Начитані діти різних народів вже не дали комуністам-керманичам себе одурити. Те, що Кремль вустами Михайла Горбачова назвав зміною курсу, в реальності було спробою змінити вивіску. Знову, як за часів Микити Хрущова, оголосити головним шкідником Йосипа Сталіна, трошки — Леоніда Брежнєва з його застоєм, але повернути в інформаційний простір позитивне ставлення до сьогодення, ленінського поняття радянської влади. Не вдалося.
На жаль, до більшості українців, які відмовилися від читання книг, це сьогодні не доходить. Експерти, що ростуть, як гриби після дощу, в один голос звинувачують політиків у систематичному обмані очікувань електорату. Однак факт, що 36% дорослого населення країни не бачить мотиву для щоденного читання книг, кричить про зворотне. Це не кандидати обманюють. Це виборець обманюється. З тієї причини, що топовий політик, який не читає книг, розмовляє з ним однією мовою — мовою двієчника.
Я далекий від того, аби бачити в тому, що відбувається із нашим читанням, велику змову можновладців із метою послідовного отупіння мас. Заради справедливості слід зазначити: навіть у найбільш читаючій країні, якою тодішня пропаганда називала СРСР, люди масово не читали. У нашому класі з 28 підлітків дружили з книгами п'ятеро, зокрема зі мною. Та й сьогодні на Заході 100% дорослого населення кожної держави читанням не охоплене. Різниця у доступності.
Хороша книга в СРСР доступною була, був наявний книжковий дефіцит — але хоча б один книжковий магазин у кожному місті був. У європейських містах їх сьогодні теж досить, а у французькому Ліллі я бачив чотириповерховий, кажуть, найстаріший у Європі. У нас книга зникла з щоденного дозвілля мільйонів не тому, що неактуальна, а тому що про книжки не говорять в телевізорі. І якщо улюблені народом політики-популісти хочуть здаватися розумнішими, вони повинні популяризувати читання. Правда, так вони швидше вириють собі яму. Але це вже інша історія.