Домашня робота

Третина вітчизняних компаній зіткнулася із дефіцитом кадрів, викликаним трудовою міграцією. Аби втримати співробітників, вони почали підіймати їм зарплати і вигадувати мотиваційні проекти

Катерина Шаповал

Мешканка Луцька Діана Малюк торік мало не поїхала на роботу до Польщі — 24-річну українку спокусили високі заробітки. Про них їй розповіли знайомі, які стверджували: можна добре заробити, якщо влаштуватися у сусідній країні на підприємство, яке виготовляє сувенірні вінки.

Робота у Малюк є і в рідному місті — вона комплектує дроти на луцькому заводі польської компанії Kromberg & Shubert, що випускає продукцію для автомобільних брендів BMW, Volkswagen, Mercedes та Audi.

На підприємстві, немов вловивши настрої Малюк, їй двічі дуже вигідно підняли зарплату. І зберегли співробітника — дівчина вже не будує планів поїздки в Польщу, а готова розвиватися вдома. Розголошувати розмір виплат вона відмовилася, але запевняє: для початку кар'єри це непогані гроші.

Підвищення зарплати — важливий елемент боротьби вітчизняних роботодавців з європейськими конкурентами за українські робочі руки, розповідає Марина Кущенко, керівник відділу роботи з персоналом луцького Kromberg & Shubert.

За її словами, торік на їхньому підприємстві, що розташоване за 150 км від польського кордону, звільнилася понад третина персоналу. Основна причина — бажання співробітників виїхати на заробітки в західному напрямку.

Зіткнувшись із такою нищівною статистикою, на підприємстві почали стимулювати патріотизм співробітників гривнею. І зараз, уточнює Кущенко, винагорода працівників на заводі складає вже близько 70% від середньої польської зарплати. Наприклад, комплектувальнику дротів компанія готова платити майже 13 тис. грн, а економісту зі знанням німецької мови пропонує близько 16 тис. грн.

Підвищення рівня заробітної плати зробило колектив підприємства стійкішим. А з квітня на Kromberg & Shubert введуть ще один антизаробітчанський захід: відкриють приватний пенсійний фонд для співробітників. "Підприємство робитиме відрахування [у фонд], плюс вони будуть індексуватися з урахуванням офіційної інфляції в державі", — розповідає Кущенко.

Компаній, які зіткнулися із відтоком кадрів за кордон, в Україні вже сотні. За даними Мінсоцполітики, на заробітках за кордоном постійно перебувають 3,2 млн українських громадян. А загалом у міграційних процесах беруть участь по 7–9 млн осіб на рік, зокрема сезонних працівників. До того ж усе працездатне населення країни, за офіційними даними, становить 24 млн.

Згідно з опитуванням транснаціональної консалтингової компанії EY, в першому півріччі 2018-го понад третина українських компаній назвали трудову міграцію безпосередньою причиною плинності кадрів.

Найгостріше її відчувають підприємства, які працюють у сферах виробництва споживчих товарів, телекомунікацій і в промисловості загалом.

Поки що головним патичком-рятівничком для них стало підвищення зарплат працівникам.

За даними кадрового порталу HeadHunter Україна, за минулий рік заробітки найманих працівників у середньому зросли на третину. У Нацбанку оцінка приросту трохи нижча — 26%.

У будь-якому разі приватний бізнес став нарощувати виплати персоналу швидше, ніж це робить держава, яка нещодавно підняла мінімальну заробітну плату лише на 16%.

Зарплати зростають настільки швидко, відзначає НБУ у своєму свіжому звіті про фінансову стабільність, що це стає ризиком для прибутковості реального сектора. Найбільше зросли витрати на персонал у транспортній галузі, легкій промисловості та машинобудуванні.

Але фантазії вітчизняних роботодавців уже пішли далі за використання чисто фінансових стимулів. "Компанії стали більше дбати про фізичне і моральне здоров'я співробітників, про підвищення лояльності", — говорить Юлія Дрожжина, керівник експертно-аналітичного центру HeadHunter.

За даними EY, різні програми нематеріального стимулювання і негрошової винагороди використовують 84% вітчизняних роботодавців.

"Перший етап відтоку кадрів з України був таким: вітчизняні співробітники насичували сільське господарство і будівництво [в Польщі та Чехії]», — розповідає Олександр Пімкін, директор із персоналу холдингу Метінвест, найбільшої приватної компанії країни з 65 тис. співробітників.

Зараз, за словами топ-менеджера цього металургійного і гірничодобувного гіганта, що належить мільярдерові Рінату Ахметову, національний ринок праці переживає наступний етап вимивання кадрів: у міру того, як росте польська економіка і розвивається промисловість, у західної сусідки України з'явилася потреба в робочих руках для великого виробництва. "Їм [польським роботодавцям] потрібні люди, які вміють працювати в рамках зміни, в рамках наряд-завдання. І які взагалі розуміють, що таке виробництво", — пояснює Пімкін.

Поляки вже не просто чекають подібних фахівців — іноземні хедхантери самі йдуть за ними, до того ж навіть на схід і в центр України. "А це вже наші регіони, де ми присутні", — говорить представник холдингу.

Для нього це не просто проблема, а завдання, що вимагає рішення. Адже в компанії підрахували: якщо темпи виїзду працездатних українців із країни залишаться на нинішньому рівні, до 2025 року холдингу бракуватиме 10 тис. співробітників. Рівно стільки ж сьогодні трудиться на двох гірничо-збагачувальних комбінатах Метінвесту — Центральному та Північному. "Ця ситуація, якщо її не зупинити, стає загрозою", — упевнений Пімкін.

У компанії відреагували на "зовнішню загрозу" традиційно — зростанням зарплат. Але на цьому не зупинилися.

Люди їдуть на заробітки не тільки через гроші, а й тому, що не бачать перспектив. Останнє особливо впливає на молодих людей — тих, кому немає 35. Це з'ясувалося після того, як Метінвест провів масштабне дослідження міграційних настроїв у головних для холдингу містах України — Кривому Розі, Маріуполі та Запоріжжі, де розташовані заводи компанії.

І тому Пімкін сьогодні стурбований не тільки рівнем зарплат персоналу, а й тим, як створити співробітникам перспективи.

У Метінвесті вже почали широко впроваджувати так звані кар'єрні маршрути — пояснювати співробітникам, яких результатів їм потрібно досягти, щоб обійняти вищу посаду з кращою зарплатою.

Наприклад, як випускнику коледжу, слюсарю 3-го розряду за кілька років дістатися 5-го або 6-го розряду, щоб підвищити заробітки.

"Тим, хто хоче розвиватися, ми пропонуємо систему навчання", — розповідає Пімкін. Цьогоріч Метінвест збільшив інвестиції в програми розвитку і навчання на 40%.

Крім того, металургійний гігант почав активніше покращувати робочі місця співробітників: у 2018-му на ці цілі витратили $2 млн, а цьогоріч виділили вже майже $7 млн.

Про власне майбутнє і майбутнє своїх працівників дедалі частіше замислюються і компанії, зайняті в сільському господарстві, — такій же експортно орієнтованій сфері, як і металургія. І теж намагаються знайти щось більше, ніж просто підвищення зарплат.

За словами Алекса Ліссітси, генерального директора агрохолдингу ІМК, молодих співробітників вони навчають постійно, зокрема і за кордоном. А для підвищення їхньої мотивації пропонують для прикладу реальні кар'єрні кейси молодих топ-менеджерів холдингу. "Якщо людина прийшла на роботу у 22 роки, а їй скажуть, що в 40 років вона зможе стати головним агрономом, такий працівник подумає: "Іди ти в баню", — пояснює Ліссітса. — А ось коли показуєш приклад, що є хлопець, який у 24 роки став головним агрономом, це діє набагато ефективніше".

Деякі роботодавці запускають ще екзотичніші бонусні програми. Так, у компанії Cersanit, якій належить завод (1,3 тис. персоналу) з виробництва керамічних виробів у Новограді-Волинському Житомирської області, з'ясували: одна з причин виїзду співробітників на заробітки — бажання заробити на щось конкретне: весілля або ремонт будинку. Завод, йдучи назустріч подібним прагненням, як пояснив Артур Марціс, керівник відділу управління персоналом Cersanit, почав видавати співробітникам, які відпрацювали мінімум півроку, мікропозики. Саме під названі вище цілі.

Крім того, на підприємстві діє проект П'ята зміна: Cersanit відправляє українських співробітників попрацювати кілька місяців на заводах компанії в Польщі. "Людина не втрачає робочого місця, колективу, медичної страховки, — розповідає Марціс. — І отримує зарплату середньо польського рівня".

Перша група таких внутрішньокорпоративних заробітчан вирушила на захід наприкінці вересня минулого року.

Схожий проект є і на Kronberg & Shubert: луцькі співробітники виїжджають на трудові вахти в Іспанію або Мексику. І хоча зарплата у них залишається колишньою, українською, відшкодування на відрядження складають 900 грн на добу.

Тим часом європейський ринок праці відкривається перед українцями дедалі ширше.

Наприклад, із 2020 року в Німеччині набуде чинності закон про спрощення працевлаштування для кваліфікованих працівників. Він дозволить іноземцям влаштовуватися на роботу вже після прибуття у країну — зараз потенційному трудовому мігрантові потрібно мати підписаний із німецькою фірмою трудовий договір ще до в'їзду.

За словами Дрожжиної з HeadHunter, німецький бізнес дедалі охочіше наймає українських лікарів і медсестер. Торік медпрацівники вперше увійшли до топ-5 вакансій від роботодавців із ФРН, які підбирають персонал в Україні.

І загальний попит на українських заробітчан у Німеччині, а також Чехії та Болгарії, торік зріс на 12–13%. На це вказують бази даних вакансій і резюме HeadHunter.

Європейські роботодавці в принципі дедалі позитивніше дивляться на працівників з України. І тому тиск на вітчизняний ринок праці буде лише зростати.

А підтягування зарплат до рівня сусідніх країн, мотиваційне навчання і кар'єрні перспективи — всі ці заходи, на думку експертів, невдовзі кардинально не змінять загальної ситуації з трудовими мігрантами. Адже в Європі все одно можна заробити більше, а українська економіка ще не скоро дозволить національним роботодавцям бути настільки ж щедрими.

Тому, як каже Тетяна Пашкіна, HR-експерт сайту вакансій rabota.ua, той, хто вже звик виїжджати на заробітки за межі України, навряд чи відмовиться від подібної практики.

А ось чи поїдуть тепер за довгими злотими та євро ті, хто цього ніколи раніше не робив, — на це питання в аналітиків відповіді немає: забагато чинників здатні вплинути на українських працівників. Серед них є навіть такий, як підсумок президентських виборів, уточнює Пашкіна: якщо 31 березня перемогу здобуде кандидат недемократичного спрямування, за кордон потягнуться навіть ті, хто і на батьківщині непогано заробляв. Просто для того, щоб створити перспективи кращого життя власних дітей.