Дике поле. Як вони це робили
"Вова, я тобі не пробую". Члени команди фільму Дике поле – про те, як знімався фільм за романом Жадана
Члени команди українського істерна Дике поле, знятого за культовим романом Сергія Жадана Ворошиловград, розповідають про те, як знімався фільм, який вийшов на великі екрани 8 листопада, а також показують кадри з нього. НВ - інформаційний партнер фільму
Розповідає режисер Ярослав Лодигін: «Вова [Володимир Ямненко - ред.] – мій улюблений український актор ще з часів, коли я був зовсім малий. Пам’ятаєте, по телевізору йшла програма «Золотий гусак», там де вони сиділи за столом і жартували. А моя мама знала, що мені найбільше подобається Вова, тому коли наступала його черга анекдоти розказувати, вона завжди мене кликала. І ось, пам’ятаю як Вова прийшов на проби, а я вже знав, я дуже давно знав, що лише він має грати Кочу, ніяких варіантів більше не може бути. Бо коли я прочитав книжку, то зрозумів, що є лише один актор, який може це зробити. Так от, Вова прийшов на проби, він трохи нервував, бо це ж відповідальна мить і все таке, а я його відвів убік і кажу: «Вова, я тебе не пробую, ми пробуємо зараз Германа, а тебе я давно затвердив». Тоді Вова, звичайно, розслабився і почав отримувати задоволення. І ось таке задоволення він отримує увесь наш фільм, тож мені дуже хочеться, щоб ви скоріше побачили неймовірну роботу, яку Вова зробив».
Розповідає режисер Ярослав Лодигін: «Роман #Ворошиловград часто критикують за те, що жіночі персонажі дуже умовні й схематичні. Але я з цим не погоджуюсь. Насправді, саме жінки – це те, що рухає головного героя книги та фільму Германа вперед. Це те, що спонукає його йти до своєї мети. І найбільший мотиватор у цьому плані – Оля.
Коли я думав, хто ж зможе її зіграти, мені дуже хотілось, щоб ця людина не тільки підходила Герману, але й щоб вона була дуже цікавою, самодостатньою і з гумором. А Руся [Руслана Хазіпова - ред.] – нескінченно самоіронічна, вона не боїться здатися смішною і бути смішною. І саме в цьому її сексуальність, її харизма. Тому, коли ми зрозуміли, що саме вона буде грати Олю, я дуже зрадів. Руся була камертоном нашого знімального майданчика і невичерпним джерелом усмішок для всіх. Знаю, що вже після перших тестів і скринінгів їй почали пропонувати ролі різні українські режисери. А коли вийде наш фільм, впевнений, що Русю кликатимуть всюди грати тільки головні ролі».
Розповідає художник-постановник Влад Одуденко (Vlad Vladov):
«Сцена похорону тещі Кочі – одна з моїх найулюбленіших.
Спочатку переді мною стояло завдання придумати футуристичні похорони. У Сергія Жадана відразу було закладено щось незвичайне, трохи циганське, як мені здалося. У стилі Кустуриці: подарунки небіжчику, могила оббита деревом, портрет Шевченка тощо. Ми пішли далі, і могилу перетворили на кімнату з килимом, шпалерами на стінах, торшером, картинами, настінним годинником із зозулею, капцями... Все для комфорту на тому світі. Звичайно, в цьому присутня іронія, навіть трохи чорного гумору. Але мені здається, це відповідає всьому задуму фільму, якійсь містичності того, що відбувається... В принципі, всі інтер'єри в стрічці, всі локації було створено або доопрацьовано з цим настроєм. Вони мають бути незвичні глядачеві, в них має бути щось колюче і неправильне. Сподіваюся, ми цього домоглися!
Найбільше мені запам'яталися два цікаві факти на зйомках сцени похорон. Перший – реакція Олексія Горбунова, який після побаченого на цвинтарі був шокований і сказав: "Схоже, хлопці знімають справжнє кіно!"
І більш побутова, але смішна ситуація: зйомки закінчилися ввечері, коли вже темніло, і ми все залишили на цвинтарі так, як ви бачите в кадрі. Подумали, хто буде лазити вночі на кладовищі? Яким же було наше здивування, коли вранці труни не виявилося в могилі!!! Її вкрали вночі, витягнувши з ями завглибшки 2 метри! Такого у сценарії не було, але це дуже відповідає нашій історії! На мій погляд!»
Розповідає режисер Ярослав Лодигін: «Як на мене, це один з найгарніших кадрів з фільму. Біла дорога за декілька кілометрів від Старобільська, де починається ланцюг крейдяних гір, що йдуть понад річкою Айдар. Дуже красиві місця. І цією дорогою Герман разом з Толіком їдуть «рєшать дєла» на машині цього Толіка.
Що цікаво, Сергій Михальчук, наш оператор, навіть невеличке ралі влаштував на цій машині просто серед поля. Так от, у цій місцевості є сцена, коли Толік стоїть з рушницею і прислуховується до дикого поля: чи все окей, чи нема попереду на кордоні якихось людей або транспорту. І вирішує, що далі треба йти пішки й наказує Герману виходити з машини та йти за ним. Саме у цій сцені дуже класно проглядається вся краса, рельєфність місцевості. Тут можна почути дике поле й відчути темп цих дивовижних місць».
Розповідає режисер Ярослав Лодигін: «Щоб знайти Ікарус, знадобилось пройти цілий квест, бо виявляється життєздатних Ікарусів червоного кольору вже не так і багато залишилося. Саме цей ми знайшли у Краматорську. Його навіть не довелося особливо «гримувати», хіба що пару деталей додати. Він такий чудовий вже був усередині, обклеєний вирізками з різних цікавих журналів у кабіні водія. А сам водій консультував Мішу Озерова, який грає водія у фільмі. Він навіть у кіно потрапив, спить серед пасажирів. Ось так сплячим він їхав, але одним оком наглядав, чи все правильно Міша робить, перемикаючи передачі цього складного механізму.
Взагалі Ікарус має велике символічне значення в історії, як у книзі, так і в кіно. Він – це кит з біблійної історії про пророка Йону, кит, який переносить Германа у світ Дикого Поля. Саме в автобусі з ним відбуваються перші трансформації. З’являються перші підозри, що щось піде не так у його подорожі додому. Вони виникають у Германа, і у глядача, сподіваюсь, теж виникнуть».
Розповідає режисер Ярослав Лодигін: «У цьому кадрі схоплено прекрасний момент з першої зустрічі Германа та Пастора [актор Олексій Горбунов - ред.]. За сюжетом, Пастор, мабуть, вже почув, що в місті з'явилась така людина, як Герман. Він навіть щось дізнався про нього, бо одразу заговорює з ним українською мовою. А Герман говорить українською. Отже, Пастор знаходить його у барі й намагається з ним познайомитись, дізнатись думки Германа, почути його сумніви. А Герман у бар зайшов почекати поїзд, бо вже купив квитки до Харкова, їхати звідси. До речі, такого не було у романі Ворошиловград. Тому зустріч з Пастором доволі вирішальна для сюжету, бо до Харкова Герман так і не повернеться.
Сам бар ми дуже довго шукали у Старобільську, у Києві, під Києвом. Де ми тільки не були, чого ми тільки не бачили. Але нарешті знайшли бар на Борщагівці, трішечки його переробили А гультяї, що є у сцені – це реальні жителі району і відвідувачі цього бару. Геніальні хлопці, як на мене, так органічно вписалися! Класний бар».
Розповідає режисер Ярослав Лодигін: «Ніколай Ніколаіч це найпотужніший персонаж у виконанні Ігоря Портянка. Улюблений герой багатьох членів нашої знімальної групи. Я сподіваюся, він дуже сподобається і глядачам. У нього своя мова, він бачить що Герман україномовний і намагається якось розмовляти з ним українською, хоча він її погано знає. Ще у нього багато секретів, мені здається, йому навіть трошки подобається Герман. Мені дуже до вподоби його костюм, як він одягається – цей ланцюжок, барсетка.
Взагалі Ніколаіч персонаж цікавий, він видає себе за дуже важливу людину. Хоча глядачеві швидко стає зрозумілим, що навіть його водій головніший за Ніколаіча. Але Ніколаіч відчайдушно хоче використати свій шанс стати авторитетною людиною у містечку. І ось цей відчай його веде, і Портянко дуже класно це все схопив. У нього вийшов один з найкомічніших персонажів у фільмі. Ну і, власне, вирішальних в історії».
*Кадри з фільму надано командою Дикого поля
Читайте також:
