Чого хочуть Топ-менеджери
Якими бачать особливості ведення бізнесу по-українськи топ-менеджери представництв транснаціональних компаній — представники Європейської бізнес-асоціації
Катерина Шаповал,
Світлана Угніва
Ізсередини та одночасно з боку — саме так бачать бізнес-середовище в Україні керівники офісів найбільших світових компаній, що працюють у країні. Вони щодня стикаються з місцевим персоналом, законами і владою, але мають за плечима досвід, практику та правила своїх материнських структур.
Найбільшим об'єднанням таких компаній та їхніх топ-менеджерів в Україні є Європейська бізнес-асоціація (ЄБА). Вона з'явилася навесні 1999 року в Києві, який приходив до тями після світової кризи.
ЄБА спочатку була структурою із двох працівників, які розташовувалися у прохідній кімнаті офісу однієї з компаній — творців асоціації.
Водночас ЄБА ставила перед собою серйозне завдання — просувати європейські цінності та практики ведення бізнесу в державі, яка переживала бурхливу епоху первинного накопичення капіталу.
"Спочатку ми були раді, коли наші листи доходили до відомств і ми отримували хоч якусь відповідь", — згадує Анна Дерев'янко, виконавча директорка ЄБА. Зараз до голосу асоціації прислухаються уряди та президенти: за 20 років їй вдалося стати впливовим дискусійним майданчиком та авторитетним голосом бізнесу, що працює в Україні. До того ж не тільки європейського, а й вітчизняного.
Сьогодні у складі ЄБА понад тисяча членів. Вона має представництва у п'ятьох містах України і своє бачення, як має функціонувати бізнес-середовище у країні.
НВ попросив дев'ятьох представників ЄБА — топ-менеджерів транснаціональних компаній і фінустанов — порівняти ділове середовище в Україні й інших країнах. А також розповісти, що їх дивує в місцевих неформальних правилах та у стосунках влади з великим бізнесом.
Олена Волошина
Керівниця діяльності Міжнародної фінансової корпорації в Україні (IFC). Компанія інвестує в приватний сектор у небагатих країнах, консультує бізнес і допомагає керувати активами, стимулюючи розвиток підприємництва у країні. Україна стала представницею IFC у 1993 році. Волошина працює в корпорації від самого початку
— Чим Україна схожа і чим не схожа на інші країни?
— Я вважаю, що ми кращі за всі країни, які нас оточують, і ті, де я буваю. Оскільки Господь Бог нагородив Україну всім, чим тільки можна. Ми багаті — маємо багато ресурсів, хороший клімат, щедру природу. Але найголовніше — наша земля, яка народжує приголомшливих людей, здатних творити.
У завтрашньому світі, коли в механічних операціях робот замінить людину, це матиме попит. І ось у цих креативних галузях Україна має величезні можливості. Подивіться, як у нас розвиваються IT й інші галузі креативної економіки.
В Україні кожна реформа йде важко
— Які правила, прийнятні в українському бізнес-середовищі, вас дивують?
— Я все-таки з України, тому багато чого мене дивує менше, ніж людей із Заходу. Але є дещо, що хотілося б змінити.
Перший момент. Іноді ми наші внутрішні дискусії виносимо на зовнішній світ. Я маю на увазі, коли різні високопосадовці виходять у публічний простір із різною позицією. Непогодженою. Один каже: "чорне", інший — "біле". Це не правильно. На зовнішній світ необхідно виходити з єдиною позицією. Інакше він губиться, не розуміє, що відбувається.
І друге. У нас чиновник поки не є провайдером послуг. Він ментально залишається контролером. Все одно чиновник існує, щоб проконтролювати, видати якийсь папірець. Тому, коли звичайний громадянин "із вулиці" заходить у будь-який кабінет, на нього дивиться щось вороже. Дуже рідко тебе зустрічають з усмішкою та запитують, чим можуть допомогти. Тому, коли у мене таке відбувається, наприклад, у побутових питаннях, я одразу пишу подяку.
— Ваш найнесподіваніший досвід спілкування з українськими держорганами?
— Ми — міжнародна організація і працюємо з будь-яким урядом. І в кожному з них можна знайти однодумців. А в Україні це особливо важливо, бо, з одного боку, ситуація постійно змінюється. А з іншого — у нас є невелика група багатих людей, які впливають на економіку та політику. Тому важливо кооперуватися з тими, з ким ти по один бік, та штовхати зміни разом.
В Україні кожна реформа йде важко, бо дуже заважають і процедурні речі, і чиїсь політичні або бізнесові інтереси. І це треба враховувати, розуміти, що навіть у того чиновника, який хоче правильних речей, є набір обмежувань.
Тому я не очікую, що кожна людина, яка приходить до влади із правильними цінностями і пріоритетами, яка знає, що потрібно робити, зробить щось із вау-ефектом. Не зробить. Занадто багато обмежувань. Тому кожен маленький крок реформ — це велика перемога. І дуже добре, що я та моя організація можемо допомогти цим реформам.
— Ваші улюблені місця в Україні?
— Я люблю Львів, Одесу. Абсолютно несподіваним для мене виявився Чернігів: не очікувала, що там така краса, історія, стародавні храми.
Але найбільше я люблю Київ. З одного боку, це дуже українське місце. А з іншого — неймовірно космополітичне місто, дуже насичене культурою. Тут приголомшлива їжа, на будь-який смак і гаманець. Велика річка в центрі, пагорби і парки. Це дивовижне місто. І якщо ми знайдемо спосіб, як вирішити проблему цих огидних заторів на дорогах, Київ стане найкомфортнішим містом у світі.
Дмитро Шоломко
Директор Google в Україні. Представництво американської корпорації працює в Україні з 2007 року, загалом у ньому працює 25 осіб. 43-річний Шоломко очолює представництво від самого початку його роботи
— Ваш найцікавіший або найнесподіваніший досвід взаємодії з держорганами?
— За роки роботи бувало, звичайно, різне. Але загалом у нас, в українського представництва Google, відносини з держорганами кращі, ніж у підрозділів компанії в інших країнах світу.
У нас є працівник, який займається комунікаціями з держорганами, і, як мені здається, він почувається легше, аніж такі працівники в інших країнах.
Україна в цьому сенсі країна досить гостинна для міжнародної компанії.
В українського представництва Google відносини з держорганами кращі, ніж у підрозділів компанії в інших країнах світу
— Які правила, прийнятні в українському бізнес-середовищі, потрібно змінити?
— Для мене тут жодних сюрпризів немає. Але коли я розповідаю іноземним фахівцям, як ми тут працюємо, вони дуже дивуються. Наприклад, в Україні є таке очікування, що головна людина в компанії вміє і може все. Тому для мене досить проблематично, коли до мене приходять і просять розбанити акаунт, а я не знаю, де він лежить. Або проблеми на Google-картах, коли навіть бізнесмени приходять і просять: "Дімо, виправ помилку, будь ласка!" Крім того, вони самі впораються швидше, ніж я, ініціюючи всередині компанії процес перегляду точки на карті.
У Google начальники не мають до всього прямого доступу, це безпечніше. І я з цим згоден.
— Ваші улюблені місця в Києві й Україні?
— Я корінний киянин. Люблю Оболонь, я там виріс. Це місто в місті. Люблю гуляти в центрі, в районі вулиць Гончара, Рейтарської, Стрілецької, Ярославів Вал. Там гарна енергетика. Приємно пройтися цими вулицями, коли машин небагато.
Якщо говорити про країну, — наприклад, у межах великого проекту Google Україна Цифрова трансформація регіонів України ми їздили регіонами, спілкувалися з активістами та чиновниками. Розповідали, як користуватися нашими технологіями, щоб розвиватися, позначали об'єкти на Google-картах, створювали спеціальні сайти туристичної та соціальної спрямованості. І в межах цього проекту наша команда завжди намагалася подивитися щось цікаве в тому регіоні, де ми бували.
І, знаєте, за роки програми ми були в таких місцях, які я не очікував побачити. Наприклад, Буцький каньйон у Черкаській області вразив мене своєю красою. Сподобалася Буша у Вінницькій області. Здивували Тунель кохання або Тараканівський форт на Рівненщині. Або справжня пустеля — Олешківські піски на Херсонщині. Такі місця вражають.
Я взагалі Україну люблю.
Парамжит Калон
Гендиректор АрселорМіттал Кривий Ріг. Світовий сталеливарний гігант почав роботу в Україні у 2005 році після придбання на відкритому аукціоні найбільшого металургійного заводу країни Криворіжсталь. У 2018-му компанія отримала $2,5 млрд чистого доходу від реалізації продукції. Розмір інвестицій у підприємство за рік становив $443 млн. 47-річний уродженець Індії Парамжит Калон працює в українському представництві вже 10 років
— Чим Україна схожа і чим не схожа на інші країни?
— В Україні є висококваліфікована робоча сила, і її чимало. Люди добре освічені, мають високий рівень дисципліни. Україна — унікальна країна: коридор між заходом і сходом. Все це робить її прекрасним регіоном для бізнесу.
Чого ж їй бракує? Вона не мала політичної стабільності. І не особливо багато робилося, щоб залучити інвесторів. Інші ж країни дуже наполегливо працюють над цим. Україні необхідна велика кількість ліберальних реформ у сферах праці й оподаткування. Важливо, щоб країна невдовзі взялася за ці питання. І найголовніше: аби врешті-решт олігархія та корупція зникли як явища. Якщо Україна зможе досягти всього, про що я сказав, упевнений: вона згодом буде у двадцятці країн світу з найбільшим ВВП.
Наведу приклад. Протягом останніх 11 років я працюю в Україні, плачу величезну суму податків. Але досі Україна не змогла видати мені навіть невелику картку, яка дозволяє мені безкоштовно отримувати візу і приїжджати в країну. Щороку мені треба її поновлювати. Якби я сім років платив податки у США, то вже б набув громадянства. А в Європі для цього необхідно чотири-п'ять років.
Ми не схожі на ті підприємства, на яких людям за проступки ламають руки-ноги. Але ці наші позитивні риси тут розцінюють як слабкість
— Які правила, прийнятні в українському бізнес-середовищі, варто змінити?
— Передусім потрібна невідворотність покарання за злочини. Деякі люди, що живуть тут, вважають, що вони мають право красти. У нас на підприємстві крадуть прокатну продукцію, феросплави, безліч запчастин. Іноді люди всередині та зовні компанії, скооперувавшись, розробляють різні схеми, роздувають контракти. Ми боремося з цим. Але коли ми ловимо цих людей, поліція нічого не робить: тих, кого ми сьогодні зловили, завтра відпускають. І ці крадіжки ніколи не припиняються. Якщо не буде закону, якщо людей не почнуть саджати за ґрати, не буде жодних змін.
Ми — міжнародна компанія, орієнтована на людей. Ми не схожі на ті підприємства, на яких людям за проступки ламають руки-ноги. Але ці наші позитивні риси тут розцінюють як слабкість. Тому нам треба, щоб нас захищало законодавство та його суворе дотримання.
— Найнесподіваніший досвід спілкування з українськими держорганами?
— Найнесподіванішою може бути ситуація, коли ви вранці у себе в офісі працюєте і раптом дізнаєтеся, що на контрольно-пропускному пункті стоять представники СБУ, які хочуть отримати доступ на територію підприємства. Чи чули ви коли-небудь, щоб Бюро розслідувань у США проводило такі перевірки? Ніколи такого не було. Їхня робота полягає в чомусь іншому, а не у знищенні бізнесу. Такі випадки дуже нервують інвесторів. І вони бояться сюди приходити.
— Ваші улюблені місця в Києві й Україні?
— Моє найулюбленіше місце в Україні — Кривий Ріг. Бо це місто, в якому я працюю протягом останніх 11 років. Мені подобається кожна вулиця, кожен магазин, кожен ресторан, кожен кутоочок — абсолютно все.
Є багато гарних місць у Києві. Мені подобається навесні гуляти Хрещатиком, коли кафе виставляють столики на вулицю. Коли п'єш там каву, з'являється відчуття, що все прекрасно.
Це унікальне місто. Можливо, після того як я піду на пенсію, я якийсь час проведу в Києві.
Олександр Писарук
Голова правління Райффайзен Банку Аваль. Ця фінустанова працює в країні понад 25 років, останні кілька років експерти НВ визнають його найнадійнішим у країні. За підсумками минулого року Райффайзен Банк Аваль став другим за прибутковістю банком України. 54-річний Писарук прийшов на свій нинішній пост у серпні 2019 року
— Чим Україна схожа і чим не схожа на ті країни, в яких ви працювали раніше?
— Я працював у Міжнародному валютному фонді. І це дало мені можливість побачити, що багато країн світу мають багато спільного. І проблеми, які є у світі та стають причинами фінансових криз, вони також спільні. Передусім це високий дефіцит бюджету, який перетворюється на несумірний держборг і призводить до дефолту. Друге — це корупція та погана якість управління, те, що ми називаємо poor governance.
Є ще одна, специфічніша проблема: регулярні кризи в банківському секторі. Це поширене у світі явище, яке пов'язане насамперед із поганою якістю управління та регулювання.
— Які правила, прийнятні в українському бізнес-середовищі, слід змінити?
— Специфіка України, як і будь-якої іншої країни, пов'язана з якимось стилем, національними особливостями ведення бізнесу.
В Україні є деякі речі, які хотілося б виправити. По-перше, закон має бути законом. Він існує, щоб його дотримувалися, а не, щоб обходили. Ми поки до цього не дійшли. У нас зазвичай намагаються знайти способи, як обійти закони.
Друге — ментальне ставлення до закону: мовляв, усі зобов'язані його дотримуватися, але не я, мають бути якісь винятки. І ось кожен намагається знайти ці винятки з правил. Це теж неправильно, не так, як живуть розвинені країни.
Є ще така національна специфіка, як намагання вирішити питання через знайомих, родичів, кумів, сватів. Хоча такий метод вирішення не унікальний для України, але у нас він має свою особливість: тут це поширеніше, ніж в інших країнах.
Є ще така національна специфіка, як намагання вирішити питання через знайомих, родичів, кумів, сватів
— Ваш найцікавіший або найнесподіваніший досвід спілкування з українськими держорганами?
— Найяскравіший трапився у 2005 році. Я був головою правління ING Банку Україна, і ми зберігали акції Криворіжсталі. До того ж консорціум, який спочатку купив Криворіжсталь, був нашим клієнтом. Фонд держмайна теж був нашим клієнтом. І ми опинилися посеред цього конфлікту.
Він мені запам'ятався тим, що по-людськи зрозумілі спроби уряду скасувати умови початкової приватизації та продати Криворіжсталь за значно ринковішою ціною супроводжувалися спробою відібрати ці акції не зовсім законним способом.
Ми, як зберігачі акцій, мусили пояснювати владі, що діємо винятково у межах закону і потребуємо рішення суду, а також цілий перелік документів, аби перевести акції. Спочатку цього рішення суду не було. Воно з'явилося тільки потім. Незважаючи на погрози та вимоги, врешті ми наполягли на своєму.
— Ваші улюблені місця в Києві й Україні?
— У Києві мені дуже подобаються парки і старе місто: Володимирська гірка, Андріївський узвіз, особливо початок, там, де стара липа. Ця частина мені дуже близька. Люблю ботанічний сад. Київ — дуже гарне місто завдяки своїм рельєфам, пагорбам і паркам.
В Україні — Львів, Одеса. Ну й Миколаїв, рідне місто: я там народився і прожив 30 років.
Алессандро Дзанеллі
Гендиректор Nestlé в Україні та Молдові. Nestle, найбільша компанія світу з виробництва продуктів харчування і напоїв, працює в Україні вже 25 років. За цей час у неї тут з'явилося кілька виробничих майданчиків — у Львові, Харкові та Торчині. Протягом останніх трьох років компанія інвестувала в Україну приблизно 600 млн грн. 50-річний Дзанеллі, уродженець Італії, працює в Nestle вже понад два десятиліття, а українське представництво очолив навесні цьогоріч
— Чим Україна схожа і чим не схожа на інші країни, в яких ви працювали?
— Я опинився в Україні якраз у часи, що надихали та хвилювали найбільше. Це період змін та оновлення, зростання економіки та повернення впевненості у краще майбутнє. У повітрі витає позитивна енергія.
Якщо казати про специфіку України, то варто визнати, що українці дуже вимогливі до керівників. Статус лідера має підтверджуватися досвідом і здатністю привносити щось цінне. Гасла тут не працюють, якщо не підтверджуються справами. Інакше кажучи, лідер тут не посада, а ставлення.
— Які правила в українському бізнес-середовищі потрібно змінити?
— Головне, що необхідно змінити в бізнес-культурі, це ставлення до закону. До того ж усе суспільство, на всіх рівнях має дотримуватися закону, без винятків.
Дотримання законів мають забезпечувати уряд і правоохоронні органи. Але реалізувати це вдасться тільки тоді, коли такий підхід стане важливим елементом бізнес-культури. І способом дій лідерів ділових середовищ і промисловості. Ми, як бізнес-лідери, маємо відіграти дуже важливу роль. Ми повинні вести справи прозоро й законно та бити на сполох, коли пропонують ініціативи, що створюють перешкоди для бізнесу.
Нова хвиля політиків у особі бізнесу бачить партнерів, а не ворогів
— Ваш найцікавіший або найнесподіваніший досвід спілкування з українськими держорганами?
— У тих місцях, де я працював раніше, і особливо в попередній країні [у Росії], я завжди відчував віддаленість між законодавчою владою, урядом і державними органами, з одного боку, і бізнесом — з іншого. Щоб зустрітися з ними, завжди треба було проходити довгі бюрократичні процедури, а їхнє ставлення було досить авторитарним.
Нове керівництво України набагато ближче до бізнесу, нові міністри та представники парламенту показують, що їх більше хвилює зворотний зв'язок, вони демонструють бажання співпрацювати з бізнесом. Я відчуваю, що це нова хвиля політиків, яка в особі бізнесу бачить партнера, а не ворога.
Наприклад, я нещодавно зустрічався з новим керівником митниці. І я бачу, що він дійсно прислухається до думки бізнесу і бажає реформувати митницю. Після нашої зустрічі я більше вірю, що це відбудеться.
— Ваші улюблені місця в Україні?
— Я вже кілька разів був у містах, де розташоване наше виробництво. Це Харків, Луцьк і Львів. Був у Одесі. Україна вразила мене різноманітністю.
Звичайно, найкраще я знаю Київ. Поки саме він найбільше мені подобається в Україні. Тут безліч знакових туристичних місць — Володимирський, Софійський і Михайлівський собори. Статуя Батьківщини-матері.
Але у мене є два найважливіші місця. Коли до мене приїжджають друзі, я показую їм не тільки ті пам'ятки, про які вже сказав, але й веду їх до "стіни сліз" — туди, де портрети героїв Небесної сотні та загиблих в АТО. Це нагадування, що продовжують гинути люди.
І друге — Труханів острів за пішохідним мостом, звідки на заході відкривається фантастична панорама.
Тіберіу Діма
Гендиректор BASF Україна і керівник групи країн Східної Європи. Представництво німецької BASF працює в Україні з 1992 року. Компанія продає продукти для розвитку агробізнесу (препарати і технології для підвищення врожайності та якості вирощуваних культур), а також хімпродукцію для машино- й авіабудування, будівництва й інших галузей. 48-річний Діма працює в українському представництві компанії сім років
— У чому Україна схожа і в чому не схожа на країни, в яких ви працювали раніше?
— Я понад 20 років працював у різних міжнародних компаніях, зокрема і в моїй рідній Румунії. Одна зі спільних особливостей наших двох країн — культура ієрархії. Я маю на увазі, що й у нас, й у вас важливо, щоб рішення були схвалені вищим менеджером. І це не тільки моє суб'єктивне сприйняття, а результати досліджень. Україна і Румунія перебувають на одному ментальному рівні під час ухвалення рішень.
Інша схожа риса — це пристрасть до роботи і гордість за свою справу. Рівень емоцій на роботі досить високий, співробітники часто готові працювати понаднормово і навіть бути волонтерами. Це відмінна риса східноєвропейських країн, і в Західній Європі цього дуже бракує.
І про відмінності. Українці мають гарне почуття гумору, але на роботі вони дуже серйозні. Хоча іноді мати піднесений настрій протягом робочого дня, веселитися — те, що допомагає процесу. У Румунії ми працюємо з великим фаном.
Ще одна особливість українців — відкритість до інновацій. Ми це добре бачимо на наших майстер-класах і семінарах, які проводимо для клієнтів.
Українці мають гарне почуття гумору, але на роботі вони дуже серйозні
— Які правила, прийнятні в українському бізнес-середовищі, вас дивують?
— Є одна традиція, яка мені здається пережитком минулого: зайва формальність у діловому листуванні. Зараз способи комунікації стають дедалі неформальнішими, такі обороти можна трохи спростити.
Є ще одна особливість: українські партнери намагаються бути хорошими учасниками переговорів, але їхня манера досить жорстка. І вони намагаються демонструвати свою сильну позицію від початку. В Європі теж таке існує, але в Україні це виражено яскравіше.
— Ваш найцікавіший або найнесподіваніший досвід спілкування з українськими держорганами?
— Кілька років тому я був на обіді, організованому журналом з агробізнесу. Там був заступник міністра АПК. Ми спілкувалися, і я був дуже приємно здивований компетентністю та відкритою дискусією.
Якщо говорити про мій особистий досвід, то можу розповісти про позитивний тренд. Щороку я, як іноземець, ходжу отримувати дозвіл на проживання. І помічаю, що ця процедура стає легшою і швидшою.
— Ваші улюблені місця в Україні та Києві?
— Те, що мені зараз подобається у Києві, це новий пішохідний міст біля арки Дружби народів. Там дуже гарний краєвид на Поділ, Дніпро, Лівий берег. Я люблю проводити там час, відчуваю себе частиною цього міста. Друге місце — Михайлівська та Софійська площі. І ще — магазин Гудвайн: це найкращий магазин делікатесів і вин у Європі.
Інга Андрєєва
Гендиректорка Mastercard в Україні. Ця платіжна система працює в Україні понад 20 років. За даними НБУ, частка Masterсard на вітчизняному ринку платіжних систем становить 70%. 42-річна Андрєєва трудиться у компанії з кінця 2013 року, торік очолила представництво Mastercard Europe в Україні, яке також відповідає за ринок Молдови
— Чим Україна схожа і чим не схожа на країни, в яких ви працювали раніше?
— Є два показові моменти.
Перший. Це відкритість країни до інновацій: українці до них готові та швидко їх підхоплюють. У нас ринок експериментів. Це стосується і банківських установ, і нас, як платіжної системи, власників карток. Нам, як споживачам, цікаво нове, ми пробуємо і, якщо нам сподобалося, дуже активно цим користуємося, ділимося, — у соціальних медіа, розповідаємо в сім'ї.
А другий момент такий: ми — ринок контрастів. Практично третина дорослих українців зовсім не має рахунку в банку, але водночас інновації, які ми впроваджуємо, не поступаються європейським. І наш ринок набагато швидше набирає тренди зростання.
Україна — благодатний ринок, на якому дуже цікаво працювати.
— Які правила, прийнятні в українському бізнес-середовищі, слід змінити?
— Я спочатку скажу, що не треба міняти: не можна скидати швидкість, яка нам притаманна. Якщо нас зацікавила ідея, якщо ми готові її впровадити, ми готові кинути всі сили, аби вдалося.
Другий дуже позитивний тренд — відкритість. Ми готові обговорювати проекти національного масштабу з великою кількістю партнерів, які можуть бути залучені до них. І наступний крок, який нам належить зробити, — трансформувати конкуренцію в партнерство, навчитися тісніше співпрацювати.
У нас ринок експериментів: це стосується і банківських установ, і кінцевих споживачів як власників карток
— Ваш найнезвичайніший або найнесподіваніший досвід спілкування з держорганами?
— Мені дуже імпонує проголошений державою курс на діджиталізацію. Це нам дуже близьке. Платіжні системи працюють над цифровою стратегією, продуктами і сервісами вже багато років. Наприклад, та ж NFC-технологія, що дає можливість розплачуватися смартфонами і гаджетами — це теж частина діджитал-стратегії компанії.
Концепція Держава в смартфоні — яскравий доказ, що держава рухається у цифровому напрямі. Для нас це стало позитивним сигналом, і ми бачимо великий потенціал в участі в таких проектах. У нас багато технологій і напрацювань з інших ринків, і ми готові тісно співпрацювати з державою в цьому напрямі.
— Ваші улюблені місця в Києві або в Україні?
— Ми з сім'єю вже не перший рік мінімум одну, а то й дві відпустки проводимо в Україні. Нашим сімейним відкриттям цього року став заповідник Асканія-Нова в Херсонській області. Для себе дізналася цікаві факти: виявляється, 69 видів тварин, які там мешкають, занесені в Червону книгу України. А взагалі, там понад 1 тис. видів, незаймана природа.
Є там і сафарі-тур — можна поїхати, подивитися і погодувати деяких тварин. Ми відчули безцінні емоції.
Мачей Зелінський
Генеральний директор Siemens Україна. Ця компанія офіційно працює в Україні вже 165 років: спочатку постачала комплектування для телефонізації й електротранспорт Російської імперії, потім агрегати для електрифікації країни Радянському Союзу. Зараз Siemens в Україні зайнятий модернізацією основних галузей промисловості й енергетики. 45-річний Зелінський, який народився у Польщі, працює в українському підрозділі Siemens із 2016 року
— Чим Україна схожа і чим не схожа на країни, в яких ви працювали раніше?
— Я працюю в Україні вже четвертий рік. Ця країна між Сходом і Заходом, але ще відчувається вплив радянських часів.
Загалом я не помічаю великої різницї з європейськими державами. Хіба що в економічному сенсі. В Україні не дуже великий обсяг ВВП. Тому в нас тут невеликі розміри бізнесу, але країна останні три роки активно розвивається. Тому й бізнес зростає.
Щодо побутових моментів, то мені дуже складно в Україні за кермом. Плюс тут погана якість доріг і проблеми з паркуванням.
— Які правила в українському бізнес-середовищі варто було б змінити?
— Бізнес-середовище тут не дуже відрізняється від західного світу. Але в корпоративній культурі є певні проблеми з корупцією. Також в Україні, де багато фахівців та інженерів, доводиться докладати багато зусиль, щоб об'єднати цих людей у роботі на благо компанії. Українці не дуже вміють працювати в команді на спільне благо. Це впадає в очі. І це те, що відрізняє Україну від Європи.
Щоб змінити такі звички, потрібен не рік і не два, а, напевно, кілька поколінь.
Українці не дуже вміють працювати в команді на спільне благо
— Ваш найцікавіший або найнесподіваніший досвід спілкування з українськими держорганами?
— Ми активно підтримуємо вищу освіту в Україні. Створюємо у вишах сучасні цифрові лабораторії. Ми не спілкуємося із профільним міністерством освіти, працюємо безпосередньо з університетами. Проблеми вищої освіти в Україні очевидні: зараз її треба реформувати.
— Ваші улюблені місця в Києві або в Україні?
— Перше місце, куди я приїжджаю із задоволенням, це Одеса. Вона дуже різноманітна. Багато національностей, які там жили і живуть, вплинули на архітектуру й на кухню. Плюс місто розташоване на морі.
Мені подобається Київ, бо я тут живу. І третє місце, звісно, Львів. Він схожий на Краків, де я навчався.
Павло Варчук
Гендиректор компанії Jacobs Douwe Egberts (JDE) в Україні, країнах Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії. Бренд кави Jacobs офіційно продається в Україні з 1998 року. Раніше він належав Kraft Foods, проте з 2015-го його випускає голландська фірма JDE. За даними Nielsen, частка JDE на ринку кави в Україні (роздріб) у серпні 2019 року становила 36,6%
— Чим Україна схожа, а чим не схожа на країни, в яких ви працювали раніше?
— Я відповідав за бізнес на ринках Близького Сходу, Африки, Кавказу, Центральної Азії. І якщо порівняти Україну з цими країнами, то особливість українського ринку в тому, що він дуже динамічний. Тут було багато змін, революцій, потрясінь як зі знаком плюс, так і негативних. В Україні велика волатильність, і це несе як певні ризики, так і нові можливості для бізнесу. Наші споживачі готові змінювати свої уподобання, приймати інновації, вловлювати нові тенденції.
В Африці, Азії та на Близькому Сході все дуже повільно, традиційно, і зміни не відбуваються швидко (або взагалі не відбуваються). Люди також традиційні й не так відкриті до нових пропозицій і нового досвіду.
— Які правила в українському бізнес-середовищі або корпоративній культурі слід було б змінити?
— Мені здається, бізнес-середовище у нас досить відкрите. Але Україна — країна контрастів. Я наведу два приклади. Коли наші співробітники з українського офісу їдуть на підвищення в Нідерланди, у штаб-квартиру JDE, або інші країни, вони завжди досягають успіху. Вони ефективні, талановиті, швидко адаптуються до зовнішнього середовища і ні в чому не програють іншим менеджерам.
Але якщо взяти рівень професіоналізму в звичайному житті, то він невисокий. Люди в Україні часто не мають бажання робити свою роботу професійно та якісно. І в побуті нам часто доводиться бути готовими, що ми можемо отримати непрофесійну послугу.
Ринок має великі надії, що держава зробить свою роботу
— Ваш найцікавіший або найнесподіваніший досвід спілкування з держорганами.
— Найчастіше ми контактуємо з митницею. За нашими підрахунками, 20% кави на українському ринку — це підробка, її виготовляють із сировини, яку імпортують із заниженням митної вартості. І ми спілкуємося з митницею про це.
За останні три роки представники індустрії доносили дуже багато інформації до державних органів стосовно цього. Але за всі роки активного спілкування прогресу не було. Нещодавно ми зустрічалися з новим головою митниці Максимом Нефьодовим. Ринок має великі надії, що держава зробить свою роботу і забезпечить неможливість імпорту кави за заниженою вартістю.
— Ваші улюблені місця в Києві й Україні?
— Мені дуже подобаються Андріївський узвіз, Поділ і центральна частина Києва.
Якщо казати про країну, то люблю бувати у Витачеві — це за 50 км від Києва, в Обухівському районі, на Дніпрі. Там найвища точка Київської області та неймовірний краєвид на Дніпро. Сам Витачів — невелике село, історія якого починається з IV-V століть нашої ери. У цього місця давня історія та сильна енергетика. Там дуже гарно і трохи людей, воно не дуже популярне.
