Комп’ютерне моделювання, 3D-друк. Як щелепно-лицевий хірург Андрій Копчак дає пораненим українцям другий шанс
«Звуть мене Копчак Андрій Володимирович», — вітається лікар та запрошує до кабінету. Один із найвідоміших щелепно-лицевих хірургів країни працює в мережі Добробут та щодня повертає цивільних, а після повномасштабного російського вторгнення — і військових до нормального життя. Наприклад, травма ока може спотворити обличчя та перетворити життя людини на пекло — єдина в такому випадку надія на технології та руки професійного хірурга.
Андрій Копчак, як це часто буває, не перший лікар у родині. Він зізнається, що свідомо обрав медицину, своє життя якій присвятила його родина — батьки, дідусь та бабуся. «Я лікар, виходить, в четвертому поколінні. І, власне, в тому середовищі я жив. Напевно, це мало велике значення», — згадує він. Але серед багатьох своїх родичів він перший обрав стоматологічний напрям — щелепно-лицева хірургія є його частиною.
Родичі Андрія Копчака теж були хірургами, але загальними і оперували переважно органи черевної порожнини. Чому ж нині відомий хірург не обрав ту саму спеціальність, як і його рідні, що приваблює лікаря у роботі, як він впроваджує технології комп’ютерного моделювання та 3D друку для порятунку людей — усе це він розповів в інтерв'ю.
Чому — щелепно-лицева хірургія?
Я, напевно, з дитинства знав, що я піду в медицину, та вибрав стоматологію. Бо на той час, а це були 90-ті роки, цей медичний напрям дуже динамічно розвивався. Він і зараз такий. Стоматологія — одна з тих галузей, яка швидко оновлюється та впроваджує технологічні досягнення. І тут вона випереджає такі більш консервативні напрями, як кардіохірургія та нейрохірургія.
Я навчався в Національному медичному університеті ім. Богомольця, і у той час лицева хірургія ще не була виокремлена, і була частиною хірургічної стоматології. Десь з третього курсу я зрозумів, що хірургії мені не уникнути, і розвивався в тому напрямі. А далі як? Далі було багато роботи…
Щелепно-лицева хірургія надзвичайно складна. Доводиться працювати з усіма типами тканин, які є в організмі. А ще й з дуже специфічними, яких більше ніде немає. Анатомія — найскладніша, так само як і функція. І це робить роботу надзвичайно цікавою.
Окрім того, це ще й мультидисциплінарна сфера, тож щодня взаємодіємо з багатьма іншими спеціалістами — нейрохірургами, торакальними, судинними, пластичними хірургами, з офтальмологами, стоматологами тощо. У нас тісний взаємозв'язок, і це розширює комунікацію — багато спілкуємося з колегами, що дуже збагачує.
Не менш важливий і той факт, що результати нашої роботи — наочні, вони відчутні для людини. Зміна обличчя кардинально змінює якість життя пацієнта.
Навчання важливе
Я вільно спілкуюся німецькою та англійською, і це — необхідність. Вся наукова література — клінічні настанови, протоколи, гайдлайни, статті про нові методики — публікуються англійською. Ми не маємо стояти осторонь прогресу та постійно знайомимось із новими методиками лікування.
Підвищувати професійний рівень допомагають стажування. Наприклад, я працював у відділенні щелепно-лицевої хірургії та хірургічної стоматології університетської клініки міста Марбург (Німеччина) на базі Philipps University Marburg. Брав участь у міжнародному курсі із забору клаптів та мікрохірургії у Мюнхені (Німеччина), проходив кадавер курс на базі університету Université de Franche-Comté у Безансоні (Франція), стажувався в університетському медичному центрі Vanderbilt University в Амстердамі (Нідерланди) та інше.
Я мав нагоду вчитись у найкращих експертів світового рівня. Багато з них залишились моїми друзями, яким я можу зателефонувати та спитати поради. Ми йдемо в Європу і приєднуємось до цієї спільноти. В політичному сенсі — це зрозуміло нам усім. Але той шлях складається з багатьох стежок. І от наша спеціальність, наші колективи і ми як хірурги маємо стати частиною тієї великої світової спільноти. Іншого шляху немає. Якщо перебуваєш в ізоляції, то ти відірваний від прогресу і не можеш надати пацієнтам те найкраще, що є у світі. Європейська медицина — дуже потужна. Тому непогано поїхати і повчитися там, а це можна зробити у будь-кого насправді. Я їздив, наприклад, у Китай. І там теж відкрив багато нового для себе.
У медицині — багато непізнаного. І те, що торкається життя і здоров’я людини, не завжди вкладається в якісь математичні формули чи чіткі протоколи. Це загальновідомо. Але ми працюємо в межах доказової медицини і підтверджених практик. Якщо східна медицина працює і це допомагає, то ми радіємо. Але маємо думати про безпеку пацієнта і досягнення результату — найбільш прогнозованого і найбільш безпечного для хворих.
Як нові технології рятують пацієнтів
Наведу приклад технології, яка працює за кордоном і є в нашій країні. Існують техніки мікросудинної пересадки тканин. Це значить, що ми беремо шматок тканини на руці, на нозі, десь складний, — шкіра, м’язи, кістки, — комплекс, і пересаджуємо його на обличчя. Для того, щоби він зберігав свою життєдіяльність необхідно виділити живильну судину і підшити її до інших судин. Це ми робимо в Україні. Ця технологія працює при дефектах рук, ніг, тулуба і обличчя зокрема.
Йдеться про пацієнтів, які, наприклад, через онкологічну операцію втратили щоку, половину щелепи чи пів язика. Це повністю десоціалізує людину — вона втрачає працездатність, через свою зовнішність не може спілкуватися навіть з близькими. Це величезне страждання. Таким пацієнтам можна допомогти лише методами, які я описав.
Коли ми опанували таку технологію? Безпосередньо перед ковідними обмеженнями. Таких пацієнтів не було так аж надто багато. Однак вони існували. І тут почалось повномасштабне російське вторгнення. Подібних дефектів стало дуже багато. І ті операції, до яких раніше ми мали готуватись протягом трьох-п'яти років, нам довелося опанувати за пів року. Те, що ми оволоділи цією методикою заздалегідь, виявилося дуже на часі.
Нам допомагає ще одна річ — так звані CAD/CAM технології, коли втрачені частини обличчя друкуються на комп’ютері на 3D-принтері. Цю технологію ми теж досить довго опрацьовували: під травматичні випадки, під онкологічні випадки. І вона стала в нагоді у війні. Технології 3D-друку використовуються в нашій країні, і вони не гірші ніж у Європі.
Наведу приклад проблеми, пов’язаної з травмою орбіти. Коли руйнується дно орбіти, око опускається вниз, бо воно позбавлене опори. Це дуже некрасиво виглядає. Бо очі — це перше, на що ми звертаємо увагу в обличчі людини. А друге — це губи і те, що навколо них. Наприклад, асиметрія щелепи на п’ять міліметрів може бути непомітною, а очей на один-два міліметри — це дуже видно. А три міліметри — обличчя виглядає спотвореним. Та навіть більше: коли опускається око, з’являється двоїння в очах.
Замість втраченої кістки ми вставляємо імплант, який за формою має точно відповідати орбіті здорового боку. Якщо не вгадав на міліметр, то не отримав потрібного результату. Коли ми робимо це за допомогою 3D-друку, комп’ютер вимальовує пластинку так, що вона відповідає здоровому боку з точністю до одного мікрона. Імплант, надрукований на 3D-принтері, не буде тиснути на нерви, не пошкодить судину, оскільки ця конструкція оминає зони небезпеки. Його можна навіть всліпу вставити, бо фіксується лише в одному придатному для себе положенні. Такі операції ми вже проводили в Добробуті.
Нові технології дозволяють нам робити комп’ютерне моделювання перед операцією. Коли ми проводимо велику реконструкцію — змінюємо ніс, щелепу або співвідношення верхньої і нижньої щелеп, вилиць. Є категорія пацієнтів, які цього потребують. І ми можемо приблизно показати, який результат вони отримають.
Про роботу після повномасштабного російського вторгнення
У перші дні після повномасштабного російського вторгнення ми не розуміли, з чим доведеться стикатися. У ті перші місяці після 24 лютого 2022-го ми жили на роботі. І сюди, в Добробут, привозили поранених — і цивільних, і військових. Щелепно-лицеві хірурги працювали разом із офтальмологами.
Вогнепальні поранення не були для нас чимось новим, ми стикались із ними ще з часів АТО. Також володіємо сучасними методиками реконструктивної хірургії.
Коли розпочалася повномасштабна війна, на зв’язок із нами вийшли колеги-біоінженери з дуже потужних європейських компаній. Вони запропонували безкоштовно друкувати індивідуалізовані конструкції на 3D-принтері, і роблять це дотепер. Також нас підтримують благодійні фонди, наприклад, американський Direct Relief та наш Dobrobut Foundation, тож Добробут має змогу безоплатно лікувати тих, хто цього потребує.
Пам’ятаю, як у перші дні ми сиділи без діла. І нам читали лекції відомі військові хірурги — вони розповідали все, починаючи від сортування поранених у лікарнях до особливостей щелепно-лицевої травми. Однак вже зараз колеги з-за кордону приїжджають вчитися до нас, бо ні в кого серед лікарів у країнах Європейського Союзу немає такого досвіду роботи із вогнепальними пораненнями, які здобули ми. Пацієнти, на жаль, дуже складні. Чому? Бо це завжди інфіковані рани, завдані високоенергетичною зброєю, коли навколишні тканини дуже страждають. І щоб вони нормально загоювалися, такого не буває.
Здебільшого поранені потребують тривалої реабілітації. Те, що відбувається на первинному етапі надання допомоги — дуже важливо, оскільки воно визначає все подальше. Але це лише початок. Деякі пацієнти потребують серії хірургічних втручань у період від трьох до п’яти років. Рідко буває, що постраждала тільки голова — людина може бути без руки і без щелепи, без ноги і без ока.
Як ми розуміємо результат, якого прагнемо? У нашій країні воюють найкращі — і це золотий фонд нації. Вони мають повернутися сюди, в суспільство. Ці люди нам дуже потрібні. Наше завдання — повністю їх реабілітувати, щоб вони могли вести нормальне життя. Знайти, де працюватимуть та ким будуть, допомогти жити повноцінним життям.
Потреба у фахівцях нового рівня
Після завершення війни ми потребуватимемо багато нових щелепно-лицевих хірургів, тому маємо дуже інтенсивно навчати молодь. Ще одне завдання — добре оперувати постраждалих, яких буде багато. А для цього маємо переймати найкращий світовий досвід.
А також маємо осмислити наш власний досвід. Після Першої та Другої світових воєн відбувся прорив у медицині. Тож маємо усі випадки добре документувати, і вони повинні стати предметом наукового аналізу. Над цим почали працювати ще з перших днів повномасштабної війни.
Чому іноземці приїдуть лікуватись в Україну після війни?
Після завершення війни Україна може стати країною, де розвиватиметься медичний туризм. Бо лікуватися в нашій країні — не так дорого. В цілому — від двох-трьох до десяти разів порівняно з країнами ЄС. Медичний туризм і в Добробуті, і в державних закладах є перспективним. Нам є що запропонувати пацієнтам.
