Афіша лялькового театру

У Донецьку російські куратори вирішили провести "вибори без вибору": під час "усенародного голосування" посаду "президента ДНР" має отримати ставленик Кремля Денис Пушилін — людина несамостійна і слухняна. Єдина мета заходу — показати Європі, що в регіоні є "легітимна влада"

Максим Бутченко

11 листопада у так званій ДНР місцева так звана влада проведе так звані вибори так званого глави республіки. Спровокував усю цю справу, сам того не підозрюючи, колишній ватажок цього невизнаного територіального утворення Олександр Захарченко — він загинув 31 серпня під час вибуху в донецькому кафе Сепар. Через цей випадок у так званій республіці й вирішили призначити так звані вибори.

Офіційний Київ, як і представники ЄС та США, вже засудив цей намір далекий від будь-якого офіційного статусу Донецька. Але донецькі звертати увагу на ці "зовнішні" обурення не збираються: симуляцію народного волевиявлення їм вже схвалив "центр" — Кремль.

Формально все виглядає майже по-справжньому: про "президентські" амбіції заявили одразу десять кандидатів. Серед них — виконуючий обов'язки "глави ДНР" Денис Пушилін, "народний мер" Єнакієвого і Горлівки Роман Храменков, "заступник міністра освіти" Володимир Медведєв, колишній "міністр оборони" Ігор Хакімзян і ще низка діячів російсько-визнаної "республіки" калібром меншим.

Але з виборів місцевий "виборчком" вже зняв колишнього "народного губернатора" Донецька Павла Губарєва. Для початку чиновники визнали, що половина з 15 тис. зібраних ним підписів (кандидатський мінімум у "республіці" — 10 тис. підписів) — підроблені. Після чого донецькими хатами стали ходити якісь "комісії", які визначили — люди, які підписалися за висунення Губарєва, не живуть за вказаними адресами. А щоб "народний губернатор" охочіше прислухався до думки "виборчкому", місцеві спецслужби, які курують не стільки через Донецьк, скільки з Москви, затримали його дружину. І попросили її передати чоловікові, що з виборів він знятий.

А з колишнім "міністром держбезпеки" Олександром Ходорковським, який колись контролював Горлівку і також подумував про портфель "головного", вчинили ще простіше: його просто не пустили з Росії, де він зараз проживає, до "ДНР". А потім "виборчком" заявив: Ходорковський не подав документи.

"Демократія по-деенерівськи схожа на злий анекдот", — каже про це колишній донеччанин Сергій Гармаш, головний редактор видання ОстроВ.

Павло Канигін, журналіст російського видання Новая газета, який відстежує ситуацію на сході України, каже: підготовка до "виборів" у Донецьку проходить навіть жорсткіше, ніж це було в 2014-му, коли тут готували "референдум".

На нинішній "акт волевиявлення громадян" не допустили не тільки спостерігачів, але навіть і лояльні, хоч і не відверто прокремлівські російські ЗМІ. "За суттю, ми бачимо московську грубу ручну політику управління у "ДНР ", яка стала більш суворою, менш ліберальною", — каже Канигін.

Ручна політика покликана допомогти ручному "кандидату" — а ним, судячи з усього, Москва обрала Пушиліна.

Той впевнено йде до перемоги. Вже на сьомий день після загибелі Захарченка ця людина, яка обіймала посаду "голови народної ради", стала виконувати обов'язки першої особи "ДНР". Його "попередника" в ранзі "в. о." Дмитра Трапезникова, соратника Захарченка у бізнесі, та ж сама "народна рада" і відставила, вважаючи, що він не має права навіть тимчасово займати вищу посаду. Причина — він не був "першим віце-прем'єром".

Далі Пушилін взявся зміцнювати власну владу. А 10 жовтня підняв свій статус до кремлівських небес — провів у Москві переговори з Владиславом Сурковим, помічником президента РФ і людиною, яка у Кремлі курувала "російську весну", а тепер є "головним" із Донбасу.

Чиновник пообіцяв Пушиліну, що зарплати трудящих у ДНР зростуть на 10%. Із цим представник трудової Донеччини і повернувся.

Але привіз Пушилін не тільки обіцянку — на думку низки аналітиків, поїздка в Кремль допомогла людині з приставкою "в. о." легітимізувати свій статус "кандидата Москви". Що автоматично означає перемогу на виборах.

Але хоча б ілюзія всенародного референдуму потрібна російській владі — таким чином вони хочуть легалізувати донецьку "владу" і змусити офіційний Київ вести з нею переговори. Тому що зараз на зустрічах контактної групи в Мінську сепаратисти — це всього лише гості, запрошені туди російськими учасниками.

А безпосередні переговори з "главою республіки", за словами Гармаша, рівнозначні визнанню Україною "ДНР".

Ф актично перемога вже у Пушиліна в кишені. Але вона означає ще одну перемогу — її здобув Сурков.

За словами Іллі Пономарьова, колишнього депутата російської Держдуми, за вплив на окупованому Донбасі змагаються три групи. Перша — це Сурков і його оточення. Друга — російські спецслужби ФСБ та ГРУ: вони не тільки контролюють силовиків у "республіках", але і займаються бізнесом на віджатих українських територіях. Третя група — це ті, кого в українських зведеннях називають "російсько-терористичними військами": кадрові військові з РФ, які контролюють донецьку "армію" і працюють у регіоні з контрабандою.

"Ці три групи ненавидять одне одного, конкурують між собою. Тому на Донбасі немає єдиного центру впливу, — каже Пономарьов. — Донбас — це павутиння з інтриг, бізнесу й обкатки найбрудніших політичних технологій".

За Захарченка кращі позиції в цьому павутинні мала пара ФСБ — ГРУ. Тому що саме спецслужби були головним куратором "глави ДНР".

За чотири роки Захарченко вибудував у регіоні чітку вертикаль власної влади — він був одночасно "главою республіки", "главою кабінету міністрів" і "верховним головнокомандувачем".

ФСБ не тільки контролювала цього "вождя", а й стала його партнером у бізнесі — адже майбутній клієнт кафе Сепар за життя підгріб під себе чи не всю торгівлю вугіллям у регіоні.

Представник однієї з компаній, яка працює на українському енергетичному ринку, знайомий із ситуацією на Донбасі, на умовах анонімності пояснив НВ: з окупованих районів сходу України щомісяця вивозять у РФ близько 500 тис. т антрациту. Половину цього обсягу росіяни обхідними шляхами відправляють на експорт.

Прибутки Захарченка від цього "бізнесу", що здійснюється за допомогою ФСБ, обраховувалися мільйонами доларів.

Демократія по-деенерівськи схожа на злий анекдот
Сергій Гармаш,
головний редактор видання ОстроВ

Такий стан справ не влаштовував багатьох — як у Донецьку, так і в Москві. Тому що "вождь" не тільки заробляв, але був ще й "яструбом" — прихильником війни до кінця і "жодних переговорів із Києвом". Водночас Кремль вирішив зробити ставку на появу в регіоні миротворців, основу яких складали б російські військові. Так присутність військових із РФ на сході України була б легалізована.

Пономарьов пояснює: оскільки Захарченко був "символ оборони Донбасу", зняти його простим шляхом було неможливо.

Екс-депутат Держдуми стверджує, що рішення про ліквідацію "символу" ухвалювали в Кремлі. "Це, безумовно, був Володимир Путін. Але він, звісно, не казав "убийте Захарченка", — пояснює Пономарьов. — Просто сказав, що потрібно забезпечити можливість приходу миротворців, і щоб ніхто цьому не заважав. Путін любить так давати розпорядження".

Захарченко в один момент "перестав заважати" Кремлю. Тимчасовим главою "республіки" став близький до вбитого і його бізнесу Трапезников. Він обіймав посаду "керівника" такого собі управління внутрішньої і зовнішньої політики адміністрації глави "республіки". На ділі ж ця людина вирішувала, хто може потрапити на прийом до Захарченка, а хто ні.

В оточенні майбутньої жертви вибуху в кафе Сепар був ще один важливий діяч — Олександр Тимофєєв, відомий під позивним Ташкент. Із початку 2014-го він обіймав посаду "міністра доходів і зборів ДНР". Завдяки його "податківцям" Захарченко забезпечував усім необхідним полк спеціального призначення — свою особисту гвардію. Цей елітний підрозділ із сотні осіб складався здебільшого з російських найманців, у боях участі не брав, зате віджимав квартири та інше майно.

Але ФСБ, яка курувала всю оцю бригаду, програла битву за прихильність Путіна — переміг Сурков. Він же з легкістю поклав край зазіханням військових на владу в регіоні.

Завдяки впливу архітектора "російської весни" Трапезникова зняли з посади "в. о. глави ДНР" і до важелів влади приставили Пушиліна.

Сам невдалий "президент" втік до Росії. Так само довелося зробити і колись всемогутньому Ташкенту — з приходом Пушиліна все оточення Захарченка почали переслідувати і буквально вичавили зі псевдореспубліки.

Одразу ж змінилася і тональність російських ЗМІ — вони почали розвінчувати культ особистості Захарченка. Так, газета Московський комсомолець, один із рупорів пропаганди Кремля, написала, що левову частку промислових підприємств на окупованій території Донеччини привласнив тандем Захарченко — Тимофєєв. Та й всі ринки в "республіці", мовляв, вони віджали у справжніх господарів. Тому видання зважилося на небачене святотатство — назвало систему управління Захарченка "злочинним синдикатом".

З ахарченко був незручний багатьом. За словами Кирила Кривошеєва, журналіста російського видання Коммерсант, який спеціалізується на темі Донбасу, колишній "глава республіки" міг собі дозволити недоречні заяви. Наприклад, запропонувати зробити державною ідеологією "ДНР" ксенофобію. Або назвати ідеальним устроєм монархію.

Пушилін нісенітниць ніколи не верз. Хоча над ним, колишнім дрібним функціонером пострадянської фінансової піраміди МММ, який опісля став одним із діячів початкового етапу "донецької незалежності", на Донбасі посміювалися. Він був у регіоні приблизно тим же, каже Кривошеєв, що і російський прем'єр Дмитро Медведєв за Путініа — карикатурною фігурою правителя.

Але саме така людина і була потрібна Суркову — людині, яку західні ЗМІ називають "яструбом" Кремля, що має серйозний вплив на Путіна в питаннях Донбасу.

Пономарьов пояснює: помічник російського президента завжди обирає безпринципних, повністю керованих і таких, які не мають власної думки людей. Пушилін у цьому сенсі ідеальний кандидат.

До то ж саме ставленик Суркова регулярно їздив до Мінська на переговори тристоронньої контактної групи. Це, на думку Кривошеєва, означає його більшу здатність домовлятися. "Захарченко теж не був повністю самостійною фігурою, — певен російський журналіст. — Але Пушилін значно керованіший і менш імпульсивний".

Йому на допомогу Кремль відрядив людину дії — новопризначеного "прем'єр-міністра ДНР" Олександра Ананченка, досвідченого місцевого політика, який був депутатом у регіоні ще за часів України. Саме він, за задумом Москви, ліквідує "злочинний синдикат Захарченка", тобто переведе власність загиблого "героя" під управління компанії Внешторгсервис. Цю фірму контролює український бізнесмен-втікач Сергій Курченко, та й сам Ананченко там колись працював.

Курченко впевнено перетворюється на головного економічного ставленика Кремля у регіоні, підгортаючи під себе всі складні, але грошові сфери — насамперед торгівлю вугіллям.

П ерестановка у вищих ешелонах "влади" відбувається на тлі затяжного падіння "республіки" в економічну прірву.

У Донецьку, колись одному з найбагатших регіонів країни, де нові автомобілі купували майже так само часто, як у Києві, сьогодні чудовою вважають зарплату 8-10 тис. руб. Це майже вдвічі менше, ніж середній заробіток в Україні, що становить 9,1 тис. грн (21 тис. руб.).

Ставка рядового лікаря — 5,5 тис. Руб. (2,3 тис. грн), вчитель у школі отримує близько 4 тис. руб. (1,7 тис. грн). Подібна ситуація і в "ЛНР".

Заробити більше в "ДНР" можна тільки на війні: в армії навіть рядовий отримує близько 15 тис. руб. (6,3 тис. грн). А все завдяки допомозі росіян: за інформацією Володимира Єльченка, постійного представника України в ООН, РФ щорічно витрачає $1,3 млрд на підтримку бойовиків "ЛДНР".

"Які там вибори — тотальний пофігізм", — каже про електоральні настрої земляків Михайло, житель Донецька. Колишній підприємець, бізнес якого "хлопці Захарченка" задушили, погодився поспілкуватися із НВ на умовах анонімності.

"Культ особистості Захарченка здувся, не встигнувши все заповнити, — каже Михайло. — Тепер поставили Пушиліна, а всім начхати".

Схожа ситуація і в "ЛНР", яка після силової відставки донецькими її "керівника" Ігоря Плотницького перетворилася на повного сателіта "ДНР". Там теж зараз готують вибори.

Жителі окупованої частини Донбасу, за словами Ігоря Тишкевича, експерта Інституту майбутнього, усвідомлюють, що від їхнього вибору нічого не залежить — усім заправляє Москва.

Розмірковуючи про це, експерт спирається на дані проведених інститутом в окупованій зоні фокус-груп. На них донеччани зізнавалися: Росія і політично, й економічно керує регіоном.

"Багато наших співрозмовників називали війну на Донбасі війною Росії та США, визнаючи, що "республіки" — лише пішаки, — каже Тишкевич. — А донецька молодь думає, що тільки-но американці та росіяни укладуть договір і статус "республіки" одразу ж буде врегульовано".

Тим часом Україна, за словами Ірини Геращенко, першого віце-спікера Верховної Ради і представника України на переговорах у Мінську, вимагає скасувати підготовку до "виборів" у "ДНР" і "ЛНР". "Це повне повторення сценарію 2014 року, коли внаслідок аналогічних нелегітимних виборів була спровокована ескалація конфлікту на Донбасі та зрив політико-дипломатичного процесу врегулювання", — впевнена Геращенко.

"Виборчі наміри" бойовиків засудили і в Єврокомісії.

Але до Брюсселю і Києва в цьому питанні сепаратисти і Москва навряд чи стануть прислухатися. На думку Пономарьова, Путіну потрібна нова "легітимна" влада у "ЛДНР" для того, щоб використовувати її на переговорах з Європою.

"Донбас не потрібен Путіну, і це так само очевидно, як двічі по два, — каже екс-депутат Держдуми. — Але він хоче високу ціну за нього. Ще три-п'ять років, і за вихід із "ЛДНР" Захід запропонує йому прийнятний цінник".

І додає: "Тоді війна на Донбасі закінчиться".