А якби Майдан не переміг?

Напередодні п'ятої річниці Євромайдану НВ розпитав співвітчизників, як розвивалася б країна, і що робили б вони самі, якби історія пішла іншим шляхом

Історія, звісно, не має умовного способу, але я всерйоз би задумався про те, щоб виїхати. А варіантів — кілометр. Наприклад, Франція. Слава богу, є купа місць, де мене з радістю б прийняли.

Звісно, я допомагав би колегам-опозиціонерам, які залишилися б в Україні. Питання, правда, в тому, наскільки б жорстке було подальше гноблення, і яким був би режим після цього. Візьміть, наприклад, нинішню Росію — зрозуміло ж, що якщо туди поїдеш, то можна сісти у в'язницю.

Але, на жаль, пам'ять девальвується. Навіть трагічні й світлі водночас події на Майдані зараз вже втратили всю свою гостроту. І це гірко.

Влад Троїцький,
театральний режисер, засновник фестивалю Гогольfest

Він у будь-якому разі переміг би. Без варіантів.

Олександр Сидоренко (Фоззі),
музикант, соліст гурту ТНМК

Я бачив цю іншу країну на власні очі за два роки до цього на виборах президента Білорусі в Мінську. Десятки журналістів, активістів та громадських діячів були б оголошені зниклими безвісти, сотні протестувальників ще кілька років гнили б у камерах СІЗО, а обличчям протесту стала б зневірена жменька маргінальних політиків, які погодилися на роль кишенькової опозиції.

Якби ми тоді не відстояли свій вибір, певен, багатьох із нас чекала б доля [убитого активіста] Юрія Вербицького. Якби я вижив, я навряд чи зміг би продовжити займатися журналістикою. І, найімовірніше, це б тільки прискорило мій шлях у політику. Тому що продовжувати лапідарно описувату владу і політику після розстрілів було б для мене неможливо.

Мустафа Найєм,
народний депутат від Блоку Петра Порошенка

На жаль, поки країна розвивається таким чином, що, здається, ніби Майдан не переміг. Перемогла "сцена" Майдану. Перехід від радянського безладного управління до ринкового демократичного суспільства триває багато років. І кінця-краю цьому переходу немає. Потрібно запастися терпінням і виконувати гасла: Багато працюй, стався до життя, як до гри, і не базікай.

Людмила Горделадзе,
директор київського кінотеатру Жовтень

Якби Майдан програв на останній стадії, була б громадянська війна між Західною і Східною Україною з подальшим збройним втручанням Росії.

Особисто я в разі краху Майдану 18 лютого [2014-го] готувалася відходити з побратимами в Рівненську область до [координатора Правого сектора на Західній Україні] Сашка Білого, щоб звідти здійснювати партизанські вилазки.

Олена Білозерська,
офіцер Збройних сил України, блогерка

Тоді ми переклали б цю війну на наших дітей.

Алім Алієв,
програмний директор Кримського дому

Неперемога Майдану — це поразка насамперед для громадянського суспільства. У його очікуваннях, настроях і розвитку. Це емоційне розчарування, якщо не спустошення. Але не факт, що ці слова стосувалися би бізнесу. Рекламного, який зазнав серйозних втрат у наступні [після Євромайдану] роки, — так точно.

Але знову ж таки, ми говоримо про гроші чи про емоції? Інша справа, що добре б регулярно підживлювати свої емоції переможця не тільки гуманітарними, але і бізнес-перемогами.

Максим Лазебник,
директор Всеукраїнської рекламної коаліції

Зараз багато спекуляцій на тему "от якби не було Майдану, то і Крим був би наш, і війни б не було". Я не провидець і не практикуючий психіатр Путіна, щоб діагностувати його плани, якби Україна залишилася підконтрольною територією. Скажу точно: демократії було б все менше, а совок би й далі цвів і пах образами Кіркорова і Ментів. А так у нас хоч Олег Винник для тіток з'явився замість Стаса Михайлова, і то добре.

Не було б величезної кількості цивільних ініціатив, ми б не знали сплеску солідарності та її продовження у кампаніях із захисту прав людини.

Що робила б я? Продовжувала б протестувати, як багато років до Майдану. І не боялася б і далі казати те, що думаю. До того ж таких, як я, мільйони, тому в Майдану не було вибору — переміг би однозначно.

Ірена Карпа,
перша секретарка з питань культури
посольства України у Франції, письменниця, лідерка гурту Qarpa

Залежить, в якій би фазі Майдан не переміг. Могли просто розійтися любителі чаю і парасольок. Або трагедія Небесної сотні могла б перетворитися на українську версію китайської площі Тяньаньмень, де у 1989-му загинуло близько 5 тис. учасників протесту.

Ми можемо говорити лише про подальші різні версії російської експансії: від агресивного намісництва до масштабної військової інтервенції кремлівських "миротворців". Захід, зрозуміло, був би глибоко стурбований.

М'який варіант означав би білорусизацію, а жорсткий — події, схожі на сірійські. Питання лише в тому, танула б наша країна у фарватері Росії поступово або руйнувалася б стрімко і криваво.

Мій життєвий досвід, у першому випадку — дисидентський, у другому — військовий, знайшов би собі застосування. Мені все одно, в якому форматі захищати національну ідею. Головне, щоб це відбувалося, поки ти живий і можеш дихати, писати і стріляти.

Олег Покальчук,
соціальний психолог

Якби Майдан не переміг, погано розвивалася б країна. Вона стала б частиною антицивілізації, частиною проекту русского міра. А цей проект приречений.

А я, якщо б стало зовсім погано, звісно, звалив би. Але оскільки все вийшло правильно, то навіть замислюватися про це в умовному способі не хочеться.

Олександр Ройтбурд,
художник, директор Одеського художнього музею

Я бачу кілька варіантів іншого закінчення Майдану. Один із них — дуже велика залежність від Росії, майже окупація. Ще один досить абсурдний, але можливий варіант — самоорганізація або сепарація західної частини України, як це сталося зі східною. А третій — у разі перемоги державної сили була б така ще більш януковицька поліцейська держава.

У кожному з можливих варіантів я повівся б по-різному. Якби реалізувався процес порятунку західної частини країни, то я б долучився до створення такої держави, як би злочинно це зараз не звучало. У разі російської окупації або інших проросійських курсів були б різні форми опору: від масової непокори до збройних формувань. Ну, а якби і далі існувала українська поліцейська держава, я і далі був би її громадянином.

У будь-якому разі я нікуди не тікав би і переживав разом з усіма певний період опозиційної діяльності.

Тарас Прохасько,
письменник

Для мене Майдан — це вибір між минулим і майбутнім. В Україні Януковича не було місця справедливості й гідності, не було місця свободі та повазі. Був зрозумілий шлях у минуле, до приниженого і розрізненого суспільства.

Незважаючи на те, що наш бізнес був набагато більшим, і після війни на Донбасі ми втратили практично всі активи, до Майдану я пам'ятаю стійке відчуття безвихідності й чітке бажання виїхати. Зараз, незважаючи на всі проблеми, труднощі та розчарування, мені дихається набагато вільніше.

Ігор Ліскі,
глава ради директорів компанії
Ефективні інвестиції, співзасновник Українського інституту майбутнього