Нова українська лінія оборони. Що змінилося на передовій

6 липня, 11:25
Ексклюзив НВ

Останні кілька днів відбувається багато всього, тому дозвольте мені відразу перейти до справи

Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков повторив умови свого господаря для припинення війни: по суті, це вимога капітуляції та роззброєння України, яка не пропонує нічого натомість. Радник Зеленського Михайло Подоляк повторив українські умови: негайне припинення вогню, виведення всіх російських військ з України, повернення викрадених українців, екстрадиція воєнних злочинців і система воєнних репарацій. Вважаю, цим сказано все про стан будь-яких «переговорів» між Києвом та Москвою, і поки щось кардинально не зміниться на передовій, у цьому сенсі також нічого не зміниться.

Відео дня

Повітря/Ракетна війна

Враховуючи, скільки Х-22 було розгорнуто за останні три тижні, і серію ударів цими ракетами 29−30 червня, не дивно, якщо зараз виникає відчуття, що боєздатні ракети цього типу у ПКС (Повітряно-космічні сили, Росія) закінчилися. Принаймні, здається, що нових ударів такого типу не було з 1 липня, коли одна з ракет влучила в базу відпочинку в Білгород-Дністровському районі, вбивши трьох мирних жителів (зокрема одну дитину) і поранивши одну.

Увечері 2 липня Су-30 ПКС РФ випустив одиночну протирадіолокаційну ракету Х-31 по одному з українських комплексів ППО поблизу Одеси. Наскільки відомо, ракета влучила в іншу базу відпочинку, завдавши матеріальних збитків, але без жертв.

Увечері 3 липня Ту-22М-3 з авіабази Шайківка з’явилися в небі над Чорним морем, але не випустили жодних ракет розуміло, нічого не приймаючи на віру, українська влада оголосила повітряну тривогу над усією центральною Україною).

У період з 1 до 4 липня ВПС України щодня завдавали до 16 авіаударів, переважно по російських складах боєприпасів і командних пунктах. Росіяни заявили, що один літак було збито над Запорізькою областю, але відео, яке вони надали як «докази», виявилося знятим ще у квітні.

Цим сказано все про стан будь-яких «переговорів» між Києвом і Москвою

Набагато ефективнішою за всі операції російської та української авіації була серія ударів українських M142 HIMARS по російських складах боєприпасів. Наприклад: один у районі Попасної, потім один у Мелітопольському аеропорту (звідки внаслідок пожежі до міста було відправлено кілька ракет і снарядів), один у Чорнобаївці (західна околиця Херсона), ще один (а потім ще один особливо великий) у Сніжному (Донецьк). Херсонський аеропорт, який є однією з великих російських військових баз у цій частині України, увечері 2 липня зазнав сильного обстрілу української артилерії. Натомість, росіяни обстріляли Миколаїв, внаслідок чого загинув щонайменше один мирний житель.

До речі, росіяни заявили про завдавання «українського удару» по Бєлгороду і розповсюджують відеозаписи наслідків. Вибачте, не куплюся на це: принаймні занадто багато кристально чистих відео тієї «української атаки» — знятих із різних напрямків. Щоразу, коли українці справді завдають ударів по Росії — як зі своїми БПЛА (безпілотниками) приблизно тиждень тому — або немає відео, або вони тільки спонтанно зняті.

Битва за Донбас

Харків. Останні чотири дні росіяни за підтримки ПКС (Повітряно-космічні сили, РФ) намагалися просунутися далі на південь, насамперед у районі Прудянки. Наскільки я можу сказати, дві їхні атаки було відбито. Звісно, вони обстріляли не лише Харків, а й багато сіл на північ від нього.

Слов’янськ. За останні три дні українці відбили принаймні дві, а можливо, і три великі атаки росіян на Долину, але росіяни, здається, захопили більшу частину Богородичного (тобто тільки південна сторона ще досі в руках українців). Можливо, «на помсту» (за свої невдачі) росіяни потім обстріляли Слов’янськ і Краматорськ — очевидно, з РСЗВ БМ-30 «Смерч», — що призвело до численних жертв серед цивільного населення та великої шкоди для кількох будівель.

Лисичанськ. Коли намагаєтеся зрозуміти, що там відбувалося останні 7−8 днів у районі Лисичанська, майте на увазі: проведення організованого відходу — одна з найскладніших військових операцій, які тільки можна собі уявити. Тож, наприклад, багато військових експертів вважають виведення німецько-італійських військ під командуванням знаменитого фельдмаршала Ервіна Роммеля з Ель-Аламейну в Єгипті аж до Мерса-ель-Брега в Лівії (близько 1000 км) щось на зразок його най кращої операції. Головним чином тому, що вдалося вивести масу своїх військ.

Суть у Лисичанську була приблизно така: ЗСУ успішно завершили виведення з Лисичанська всіх військ, що залишилися, і всіх охочих вийти мирних жителів. Вони зробили це вже в ніч із четверга на п’ятницю (29−30 червня). Завдання полягало в тому, щоб вивести справді всі війська: нікого не залишити, як це сталося під час відступу із Золотого-Гірського, коли щонайменше 41 солдата захопили росіяни. Це важливо ще й тому, що росіяни та їхня «фан-група» за кордоном весь час пояснювали, що українські офіцери кинули свої війська і втекли першими.

Завдання було не з легких, оскільки залишався лише один шлях відходу (дорога через Білогорівку і Сереб’янку на Сіверськ), і вона була під постійним обстрілом росіян. Безперечно: бували ситуації, коли у військ (зокрема у офіцерів та унтер-офіцерів) не було іншого виходу, крім як у буквальному значенні «тікати». Особливо «остання глава» цієї драми була «на межіи». Врешті, до ранку п’ятниці (1 липня) всі повернулися до Сіверська. Наскільки я можу сказати (або наскільки мені відомо зараз), всі чутки про те, що в центрі Лисичанська залишилися якісь війська, нічим не підтверджені. Безперечно, залишилися десятки знищених або сильно пошкоджених автомобілів і велика кількість легкої зброї. Це просто «нормально» в таких умовах війни.

Далі сталося таке: коли в суботу, 2 липня, росіяни переправилися через Сіверський Донець біля Білогорівки і зустрілися зі своїми військами, що наступали з боку Приволля (на північ від Лисичанська) і з військами, що наступали з боку Верхньокам’янки (зруйнований нафтопереробний завод), — вони виявили «кишеню» порожнею. Зрозумівши це, вони увірвалися до Лисичанська і оголосили про «звільнення» міста — тільки для того, щоб знайти його таким же порожнім, якщо не рахувати тих із місцевого населення, хто вирішив залишитися на місці (мабуть, чимало «співчуваючих» росіянам і сепаратистам).

Тепер запитання: де зараз нова українська лінія оборони?

Згідно з десятками різних українських джерел, вона як мінімум «мала була пройти» від Білогорівки Сіверським Дінцем на півночі до Спірного, потім до Берестового і до Білогорівки Т1302. На Спірному відбулася наступна драма, коли в п’ятницю, 1 липня, росіяни атакували і мало не взяли. Українці кажуть, що відбили цю атаку та зберегли Спірне. Якби росіянам вдалося зайняти це місце з першої спроби, українцям довелося б відступити до своєї наступної лінії оборони, що з'єднує Сіверськ із Бахмутом, що, натомість, зробило б виведення останніх військ з Лисичанська набагато тривалішою та складнішою справою.

Водночас станом на вчорашній день росіяни стверджують, що захопили Білогорівку, начебто б увійшли до Верхньокам’янського, знову атакували Спірне і ситуація там «неясна», а їхній штурм Берестового було відбито. Це може означати: та нова українська лінія оборони була не лінією оборони, а лінією утримання, і бої зараз точаться у напрямку Сіверська, Федорівки, Бахмута, тобто у напрямку дороги ТТ0513.

Решта лінії контролю… досі тримається. Авдіївку сильно обстрілюють і вона зазнає майже постійних ударів з повітря — лише вчора їх було понад 20, але атаки на Перемогу та Мар'їнку було відбито.

Південь

Вкотре майже всі базікають про те, що відбувається на лінії фронту між Херсоном і Вугледаром. Схід Дніпра: є кілька повідомлень про «велику битву» над Пологами в останні 2−3 дні, але без подробиць. 2 липня було підірвано залізничний міст на лінії Мелітополь-Токмак, яким росіяни підвозили припаси для своїх військ на передову. Внаслідок цього потяг зійшов із рейок.

На захід від Дніпра: росіяни намагалися контратакувати українців у Потьомкіному та Мирному, але безуспішно. Втім, до цього часу очевидно, що росіяни перетворили кожне село вздовж лінії фронту на «укріплення». Як уже описувалося раніше, українці намагалися поповнити нестачу важкого озброєння, проводячи нічні атаки спецпризначенців, за якими прямувала звичайна піхота. Перші два тижні це працювало, але потім росіяни почали адаптуватися до цього. Вони почали контратакувати з потужною артилерійською підтримкою за перших ознак неприємностей. Отже, до моменту, коли українська піхота прямує за своїми спецпризначенцями, зазвичай настає ранок, і тоді вони опиняються під нищівним вогнем противника, виникають проблеми з підвозом підкріплень, припасів тощо.

Іншими словами: ситуація там дуже нагадує ситуацію в середині ірано-іракської війни 1980−1988 років, коли КВІР уночі проникали на позиції іракської армії, а вранці опинялися під вогнем найпотужніших контратак.

І саме тому українці так довго діставалися Чорнобаївки, тобто до західних передмість Херсона. Зверніть увагу: це не має означати, що ось-ось станеться фактичне визволення міста. Це означає лише те, що українці прорвали принаймні перші дві з трьох російських ліній оборони на захід від міста. Решту займе деякий час.

Переклад НВ

Текст опубліковано з дозволу автора. Вперше надруковано на medium.com

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X