Війна в Україні загрожує повністю змінити архітектуру оборони та безпеки в Європі. Гарантії підтримки з боку США, і навіть П’ята стаття Статуту НАТО про взаємну оборону — усе це зараз під великим сумнівом. А тим часом, мабуть, нічим не стримуване зростання впливу Ізраїлю як регіонального гегемона в Перській затоці і на Близькому Сході, включно з проникненням на «заднє подвір'я» Туреччини і зіткненням конкурентних сфер впливу, несе в собі загрозу прямого конфлікту між двома країнами. У Туреччині на сьогодні ця загроза, здається, посідає центральне місце на порядку денному.

Суперництво між США і Китаєм породжує питання: чи доведеться Туреччині, як і іншим країнам, зрештою стати на чийсь бік чи вона зможе знайти нішу, щоб отримати з цієї багатополярності вигоду для себе?

Але є і можливості. З’являються перспективи миру в Сирії та Лівані, між Вірменією та Азербайджаном, а також курдського мирного процесу всередині самої Туреччини — усе це може сприяти зняттю давніх точок напруженості із сусідами й обіцяє величезні економічні дивіденди. Те саме стосується і миру в Україні — масштабна післявоєнна реконструкція, найімовірніше, принесе Туреччині великі контракти.

І це лише мала частина. Я міг би також згадати кіпрське питання і загальнішу напруженість із Грецією, яка, як і раніше, жевріє в Східному Середземномор'ї, а також ризики, пов’язані з потенційною нестабільністю в Ірані після нещодавніх ударів із боку Ізраїлю та США.

Але почнемо з війни в Україні.