Європо, прокидайся, будь ласка

12 лютого, 09:00
11547
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

EPA

Лідери ЄС нагадують політбюро у часи краху СРСР, де продовжували видавати укази, наче вони ще досі мали значення

Напівсонна Європа прямує у небуття, і європейські народи повинні прокинутися, поки не стало надто пізно. Якщо ж вони не прокинуться, то ЄС піде шляхом Радянського Союзу 1991 року. Здається, що ні лідери, ні звичайні громадяни не усвідомлюють, що ми переживаємо революційний момент і спектр можливостей дуже широкий, а тому кінцевий результат є вкрай невизначеним.

Більшість з нас допускають, що майбутнє нагадуватиме теперішнє, але це не обов’язково так. За своє довге і насичене подіями життя я був свідком багатьох періодів того, що називаю радикальним порушенням рівноваги. Ми переживаємо такий період сьогодні.

Наступним переломним моментом будуть вибори до Європейського парламенту в травні 2019 року. На жаль, антиєвропейські сили насолоджуватимуться конкурентними перевагами під час голосування. Цьому є кілька причин, включаючи застарілу партійну систему, що домінує у більшості європейських країн, практичну неможливість зміни домовленостей, і брак законних інструментів, аби дисциплінувати країни-члени, що порушують принципи, на яких постав ЄС. Союз може нав’язати свої закони країнам-кандидатам, але в нього недостатньо можливостей, аби примусити уже нинішніх членів їх дотримуватись.

Застаріла партійна система стає на заваді тим, хто хоче зберегти цінності ЄС, і допомагає тим, хто хоче замінити ці цінності чимсь кардинально іншим. Це правдиво для окремих країн, і ще більше – для транс’європейських альянсів.

Мрія про об’єднану Європу може перетворитись на кошмар ХХІ століття

Партійна система окремих країн відображає ті суперечності, які важили в ХІХ та ХХ столітті – на кшталт конфлікту між капіталом і працею. Але розкол, який важить сьогодні, проходить між про- та антиєвропейськими силами.

Домінантна країна ЄС – Німеччина та домінантний політичний альянс у Німеччині – між Християнсько-демократичним союзом (ХДС) і базованим у Баварії Християнсько-соціальним союзом (ХСС) – перетворився на нестійкий. Цей альянс працював доти, доки у Баварії не було правої партії на противагу ХСС. Все змінилось з підйомом екстремістської Альтернативи для Німеччини (АдН). На виборах минулого вересня результат ХСС став найгіршим за шість десятиліть, а АдН вперше увійшла в баварський парламент.

АдН відкинула сенс існування альянсу ХДС-ХСС. Для створення нового альянсу потрібні нові вибори, які ні Німеччина, ні Європа собі дозволити не можуть. У теперішньому стані нинішня керівна коаліція не може бути такою рішуче проєвропейською, якою би вона була без АдН, що становить загрозу для її правого флангу.

Ситуація далека від безнадійної. Німецька партія зелених сформувалась як єдина постійна проєвропейська партія країни і продовжує підніматись у рейтингах, у той час як АдН, здається, досягла свого піку (за виключенням колишньої Східної Німеччини). Але зараз виборці ХДС/ХСС представлені партією, чий внесок до європейських цінностей неоднозначний.

У Великобританії застаріла партійна структура також перешкоджає належним чином виражатись волі народу. І Лейбористська, і Консервативна партії внутрішньо розділені, а їхні лідери – Джеремі Корбін і Тереза Мей відповідно – дуже зациклені на тому, щоб реалізувати Brexit, над досягненням якого вони домовились співпрацювати. Ситуація настільки складна, що більшість британців просто хочуть покінчити з цим усім, хоча це і буде подія, яка визначить майбутнє країни на десятиліття.

Але змова між Корбіном і Мей підняла опозицію у обох партіях, яка у випадку лейбористів – на межі повстання. Наступного дня після зустрічі Корбіна і Мей прем’єр-міністр оголосила програму допомоги збіднілим пробрекзитським виборчим округам на півночі Британії. Зараз Корбіна звинуватили в тому, що він зрадив обіцянку, яку дав на партійній конференції лейбористів минулого вересня – щодо проведення другого референдуму по Brexit.

Суспільство також усе більше починає розуміти тяжкі наслідки виходу з ЄС. Шанси того, що угоду Мей 14 лютого відхилять, зростають з кожним днем. Це могло би послужити підґрунтям для проведення референдуму, чи навіть краще – відміни Британією статті 50 про вихід з ЄС.

В схожій ситуації опинилася й Італія. ЄС припустився фатальної помилки в 2017-му, чітко дотримуючись Дублінської угоди, що несправедливо обтяжує країни на кшталт Італії, через яку мігранти першою проходять до ЄС. Це потягнуло італійський – переважно проєвропейський та промігрантський – електорат у руки антиєвропейської партії «Ліга» та «Руху 5 зірок» у 2018-му. Демократична партія, яка доти домінувала, розбита. Як результат, істотна порція електорату, що залишився проєвропейським, не має партії, за яку голосувати. Але є можливість сформувати єдиний проєвропейський список. Подібні зміни порядків у партійних системах відбуваються у Франції, Польщі, Швеції та, мабуть, і в інших місцях.

Коли мова заходить про транс’європейські альянси, то там ситуація навіть гірша. Національні партії хоч мають однакове коріння у минулому, а транс’європейські альянси цілковито підконтрольні інтересам партійних лідерів. Найгірший порушник – Європейська народна партія (ЕНП). Це найбільш позбавлена принципів партія, про що свідчить її готовність продовжити членство партії Фідес угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана, щоб зберегти свою більшість і контролювати розподіл найбільш важливих робочих місць у ЄС. У порівнянні з цим антиєвропейські сили виглядають непогано: принаймні в них є якісь принципи, хоч і одіозні.

Складно уявити, як проєвропейські партії можуть вийти переможцями на травневих виборах – хіба вони поставлять інтереси Європи вище своїх власних. Ще досі можливо здійснити спробу зберегти ЄС, аби кардинально переосмислити цей проект. Але для цього потрібні зміни в ЄС. Нинішні лідери нагадують політбюро у часи краху Радянського Союзу, де продовжували видавати укази, наче вони ще досі мали значення.

Перший крок до захисту Європи від ворогів – як внутрішніх, так зовнішніх – це усвідомити розмах загрози, яку вони собою представляють. Другий крок – пробудити сплячу проєвропейську більшість і мобілізувати її ради захисту цінностей, на яких постав ЄС. Інакше мрія про об’єднану Європу може перетворитись на кошмар ХХІ століття.

Переклад НВ

Copyright: Project Syndicate 2019

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Гаджети

Вчора, 15:00

article_img
Великий і гнучкий. Все, що відомо про майбутні смартфони Samsung
Інновації

Вчора, 12:00

article_img
Спітніла ракета. На чому Ілон Маск збирається доправити людей на Марс
Політика

Вчора, 11:00

article_img
#ВибориБезБрехні: перевіряємо достовірність заяв Тимошенко, Ляшка, Вілкула, Мураєва та Шевченка