Минулого тижня ми обговорювали непросту долю українського інвестора, який через неможливість вивести гроші з країни змушений тримати їх під матрацом або інвестувати в ризикові та неліквідні активи на зразок ОВДП, нерухомості чи землі. У тих завбачливих людей, які встигли переказати кошти на іноземні рахунки, поки це було офіційно дозволено, таких проблем немає — перед ними відкритий увесь світ фінансових інструментів, але турбот від цього не менше, адже свобода вибору та розмаїття доступних варіантів теж додають неабияких складнощів у наше бентежне життя. Просто було тільки громадянам СРСР, які не мали грошей, щоб інвестувати, або якщо і мали, то ніколи не стояли перед вибором, за них його раз і назавжди зробила держава — 3% в ощадній касі, подобається чи ні.

Що ж хвилює інвесторів, яких не затиснуло в прокрустовому ложі вічно недооцінених українських інвестиційних «активів» і хто має можливість насолоджуватися широтою вибору та глибиною ліквідності міжнародних ринків від Нью-Йорка до Лондона й від Парижу до Токіо? Мабуть, найпопулярнішим запитанням, яке інвестори сьогодні задають самі собі й одне одному, розглядаючи графіки індексів, більшість із яких за останні п’ять років виросли в півтора-два рази — чи бульбашка вже надулася і скоро лусне, чи є можливість ще трохи почекати і чимало заробити?

Саме так — чимало — бо саме останні стадії надування бульбашки супроводжувані найбільш ірраціональною поведінкою інвесторів, які дмуть на повну силу легень, без жодних сумнівів, роздумів та страху.