Чому Путін раптом став захисником євреїв?
Відчищаючи Сталіна, нинішній господар Кремля воскресив вже забуту радянську версію початку Другої світової
А це свинство, воно якого виду?
Так радянський журнал Крокодил в новорічному номері 1941 року відреагував на бомбардування Лондона літаками люфтваффе. Вони тривали на той момент вже чотири місяці. І до травня 1941-го, за різними оцінками, під руїнами загинули до 50 тис. жителів британської столиці.
«Джентельмени! Де тут найближче бомбосховище?» — запитує щойно народжений Новий 1941 рік, втікаючи від вибухів. Малюнок знаменитого карикатуриста Бориса Єфимова. Напевно, це було смішно.
А як же! Сталін і Гітлер тоді були ще союзниками. Та настільки, що вождь у пресі вітав фюрера з бойовими успіхами. А у відповідь отримував здравиці до дня народження. Крім щедрих поставок зернових і палива до Рейху із Союзу везли ще й зброю. Щонайменше, на Лондон нацистські друзі скинули дві тисячі радянських бомб.
Смішно…
Чому свинство? Тому, що Путіна за останні два тижні сподобив лихий на історичні виливи. Кілька разів сказав на адресу Юзефа Липського, польського посла в Берліні 1938 року: «Сволота антисемітська, свиня».
Йому витягли цитату із записника дипломата від 20 вересня 1938-го. Там він пише, що Гітлер висловився «про порозуміння з Польщею, Угорщиною і, можливо Румунією в питанні еміграції євреїв колонії». У дужках посол додав: «З цього приводу я відповів йому, що коли він знайде рішення, то ми поставимо йому гарний пам’ятник у Варшаві».
От, навряд чи консультанти Путіна не розуміють, що вираз «поставити комусь пам’ятник за життя» — він розмовний. І означає підкреслено награне захоплення чиїмись заслугами, часом навіть побутовими.
Ніхто з польських істориків і не заперечує, що в тодішньому суспільстві другої Речі Посполитої загострилися антисемітські настрої. Польща після смерті Юзефа Пілсудського нагадувала нинішню Росію. Силовики, по суті, правили країною, а успіхи в кар'єрі залежали від вияву лояльності до них. Найчастіше це виливалося гаслами, які зводилися до тези Польща для поляків. І це було головним болем офіційної Варшави. А кожен, хто обіцяв зняти цей біль, в очах Липського і не тільки його був гідний метафоричного пам’ятника.
Проте самі європейські євреї сушили голови над планами створити власну державу поза Європою починаючи ще з Базельського сіоністського конгресу 1905 року. Проблема полягала лише в тому, що їхня історична батьківщина Палестина після Першої світової опинилася під протекторатом Великобританії. А Лондон ні за що не хотів бачити будь-яке державне утворення на підконтрольній йому землі.
У 1930-х Франція погодилася прийняти євреїв на Мадагаскарі, який був її колонією. Нагадаємо, це четвертий за площею острів у світі. З тропічним і помірним морським кліматом. У ту пору він був рясно вкритий лісами і з досить родючими ґрунтами. Вже точно не пустельна Палестина.
До того ж Ісаак Грюнбаум, політичний лідер польських євреїв у період між двома війнами, (і не тільки він) дуже позитивно ставився до мадагаскарського плану. А в 1937-му з Польщі на острів вирушила наукова експедиція, яка п’ять місяців вивчала цю французьку колонію щодо придатності її природних умов для компактного проживання євреїв.
Але Путін витлумачив це як план «виселення євреїв до Африки, на неминучу загибель». Ще б пак! Тепер він ще й історик. Точніше, трохи історик. Як сказав про це минулої неділі головний пес на ланцюзі путінської автократії Дмитро Кисельов. Він, до речі, вже остаточно мімікрував під свого господаря навіть зовні.
Дослівно це звучало так: «Напередодні 75-річчя Перемоги нам усім доведеться стати трохи істориками. Президент Путін почав з себе, сів за історичні документи, щоб уточнити деякі деталі і розставити акценти».
Розставляти акценти в історії - дуже небезпечна справа. Як для самого розставлювача, так і для його ідолопоклонників. У Росії це часто було національною забавою. І закінчувалася вона в кращому випадку парадами і пам’ятниками бозна кому. У гіршому — гібридними війнами за вигадане звільнення.
Це про такі акценти казав Квінтіліан 19 століть тому в Римі. Про те, що історія існує сама по собі, і їй байдуже, як подають її наступні покоління. І це про те, що історія вимагає до себе ставлення як до незмінної матерії. Все, на що ми маємо право, це тільки максимально точно реконструювати її. І якщо робити це, як нам вигідно зараз, отримаємо брехню, яка буде, до того ж, множити саму себе.
У чому вигода Путіна від історичного маразму, який він воскресив за останні два тижні? Причому, незважаючи на те, що в очах своїх же професійних істориків він виглядає невігласом або двієчником, який прочитав не ту шпаргалку.
По-перше, він натирає до блиску бренд Перемоги. Щоб вона виглядала ще більш священною. Щоб зі сльозами на очах. Щоб Путін постав перед народом Сталіним, Жуковим і чиїмось воєвавшим дідом одночасно. Адже за нього Перемога і війна стали єдиною технологією, яку Кремль може запропонувати своєму народові. Навіть велика російська культура як всесвітнє надбання — всесвітнє, відтак, неросійське — давно відійшла на задній план у системі цінностей Кремля.
По-друге, Путіна не запросили на урочистості з нагоди 75-річчя звільнення Освенцима. Зате позвали до Тель-Авіва на дні пам’яті з того ж приводу. От уже в кінці січня.
Ізраїль не підтримав санкції проти Росії. І тільки через це російський лідер натягнув на себе кіпу.
До того ж, Путіну, мабуть, нагадати про Терезинську декларацію. У 2009-му її підписали 46 країн, в тому числі Польща, Україна, Росія, Білорусь. Це приклад так званого легкого права, коли прийнята угода має рекомендаційний характер з тим, щоб у майбутньому дійти до більш конкретних, вже жорстких правових кроків в певному питанні. В цьому випадку, в Терезині йшлося про висвітлення Голокосту і можливості повернення його жертвам майна, втраченого під час війни.
У квітні 2019-го конгрес США проголосував за закон 447, який зобов’язує надати звіт про виконання декларації в кожній з країн-підписантів. У Польщі кілька політиків розтлумачили це своїм виборцям як негайне повернення євреям їхньої довоєнної власності. Не обійшлося навіть без маніфестацій проти американського закону.
Тому Путін, викриваючи польський довоєнний антисемітизм, думає, що він платить Ізраїлю підтримкою за підтримку. При цьому, посилаючись на цитату з нотаток посла Липського, які, до речі, вже хтозна-коли опубліковані.
Так, передвоєнна історія Європи непроста. Але там вже давно її здебільшого реконструюють. Делікатно, з вибаченнями, з документальними фільмами і книжками. І раптом в цю тонку сферу ввалюється Путін. На танку.
Зараз в Польщі чи не кожен другий сюжет у ЗМІ - про російського президента-історика. Здається, Путін, як і Сталін у вересні 1939-го застав поляків зненацька, і вони чимдуж відбиваються.
А з боку українців, це навіть якось весело. За останні роки Кремль з його тотальним телепокриттям вилив на нас стільки бруду — як старого, так і недавно замішаного — що ображатися на це вже якось дивно. До того ж той бруд невдовзі розгрібатиме сам народ, від імені якого його кидають. Так було завжди.
Читайте тематичні колонки на НВ:
Сьогодні в кіно з Фоззі — щочетверга
Сьогодні в світі з Іваном Яковиною — щодня
Особисті фінанси з Іваном Компаном — щовівторка
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою — щоп’ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим — щонеділі
Більше поглядів тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
