3 жовтня на Форумі видавців у Львові відбудеться презентація книжки ветеранських новел «Voices of Defenders. Vol 1». До збірки увійшли тексти десятьох молодих захисників та захисниць, які воювали в різних підрозділах ЗСУ, ТРО, Нацгвардії та Прикордонної служби. NV публікує передмову до збірки

У час повномасштабної російсько-української війни, коли боротьба за незалежність та територіальну цілісність України є першочерговою, культура, зокрема література військових, ветеранів та волонтерів, набуває стратегічного значення. Ці тексти не просто фіксують події чи описують хронологію, а й виконують низку критично важливих функцій для суспільства.

Саме культура допомагає відновити соціальні зв’язки, визначити нові сенси та створити бачення майбутнього, за яке варто боротися.

Література є потужним інструментом формування національної пам’яті та ідентичності, а посилення голосів ветеранів та волонтерів — беззаперечна інвестиція в стійке та єдине суспільство майбутнього. Це шлях до того, щоб досвід війни став джерелом сили для подальшого розвитку України. Адже «ідея може мати неймовірну силу, і безліч разів ідея змушувала людей змінювати світ навколо себе». — Андрій Сушко.

Антологія есеїв та новел «Voices of Defenders. Vol 1» — це глибоке та емоційне осмислення військового досвіду та побратимства. До цієї книжки увійшли тексти від Андрія Боднара, Анастасії Хлібник, Дениса Скоробатюка, Ігоря Дусана, Інни Короленко, Ірини Васечко, Володі Савельєва, Андрія Каспшишака, Андрія Сушка та Данила Ставицького.

Вони розкривають людський вимір війни, занурюють читача у світ переживань, де біль і надія переплітаються, а людяність розкривається в найнесподіваніших моментах.

Це правдиві історії молодих людей, які стали на захист незалежності України

Кожен автор, попри індивідуальні переживання (поранення, страх, втрати, депресія), приходить до усвідомлення нової, загостреної цінності життя, прагне до його збереження та переосмислення, навіть якщо шлях до цього є складним і болючим.

Війна виступає каталізатором для глибокого самопізнання та переоцінки всього, що було до неї: «На війні же смерть маячить перед тобою, ходить навколо тебе, чигає за рогом. І саме така близькість смерті, як би знову ж таки це не звучало банально, змушує любити життя. Насолоджуватися кожною секундою. Коли тобі не треба бігти кудись, ламати голову, звідки взяти гроші на життя, пам’ятати плани, відчувати фрустрацію через нереалізовані ідеї. Ці всі переживання, які я відчував у цивільному житті, здалися мені смішними, дурними, несуттєвими, коли я опинився над прірвою і зрозумів, що будь-яка хвилина може стати останньою». — пише в новелі «Коли смерть ходить поруч» Денис Скоробатюк.

Головна ж ідея, що об'єднує всі тексти антології, у глибокому та багатогранному осмисленні трансформуючого впливу війни на людську свідомість. Про це, зокрема, пише Анастасія Хлібник в новелі «Стабік»: «Згодом я дізнаюсь, що в цьому пеклі є ще один рівень — слухати рацію, коли контактний бій відбувається з людьми, яких ти знаєш. Ще вчора вони показували тобі світлини своїх дітей у телефоні, а сьогодні ти слухаєш у прямому ефірі, що з ним відбувається і що його витягають з оточення.

В зоні бойових дій я пізнала себе глибше, ніж за тридцять три роки до того, і чітко усвідомила, що для мене надзвичайно важливо знаходити в собі сили, аби бачити навколо красу. Важливо фокусуватися на усмішках. Інакше загальний біль переповнить мене та «зламає»".

Антологія «Voices of Defenders. Vol 1» стає містком між тими, хто воював, і тими, хто залишався в тилу. Тексти здебільшого написані у формі автобіографічних або суб'єктивних оповідей від першої особи, що дозволяє читачеві максимально зануритися у внутрішній світ героїв та пережити події разом з ними. Вони відзначаються високим ступенем реалізму в описі воєнних буднів: бруд, холод, розбиті дороги, побут у бліндажах тощо.

«Voices of Defenders. Vol 1» — це правдиві історії молодих людей, які стали на захист незалежності України, показуючи війну не лише як сукупність бойових дій, а як глибоко особистий, пульсуючий досвід пам’яті, болю та любові. Саме так: любові, в усіх її проявах.

«Весь салон в машині був в багнюці, найбільше її було на спині у Гуманіста. Пам’ятаю, як я віддирала шматки глини з його броні, а він витирав мені обличчя. Пораненого вимили вже в іншій машині, з ним все було добре. Наїлися ми тоді бахмутського ґрунту на все життя, а то і на два. І повернулися зі зміни веселі, замурзані та щасливі, бо довезли», — ділиться Інна Короленко в новелі «Евак Королька».

Всі ці індивідуальні свідчення вплітаються у ширший контекст, нагадуючи про постійну природу конфлікту, адже, як зазначає Андрій Сушко в тексті «Про історичне і не зовсім»: «Історію людства неможливо уявити без воєн, конфліктів, сутичок та інших форм боротьби людини проти людини. Завжди, коли ти маєш щось цінне, хтось буде його жадати і намагатиметься забрати».

Війна залишає глибокий слід: спогади про загиблих побратимів, про мирне життя, а також психологічні наслідки («тіні», що мучать вдень та вночі) є наскрізними у текстах.

Психологізм здебільшого розкривається через внутрішні монологи, що передають відчуття небезпеки, фізичного болю та безсилля перед лицем смерті. Водночас вони демонструють рішучість, віру, відданість та взаємодопомогу, розкриваючи внутрішні трансформації героїв, їхню боротьбу зі страхом та пошук сенсу у випробуваннях.

Як пише Данило Ставицький: «Не було крику. Не було звуків. Лише безшумна істерика. Сльози лились потоком, здавалося, що їх вистачить, щоб залити всю цю кімнату, всю цю війну, всю цю тишу, яка нарешті прорвалася».

Підсумовуючи, хотілося б сказати, що написання і публікація даних новел та ессеїв є важливою частиною процесу адаптації та психологічного відновлення, адже оповідь дозволяє вивільнити емоції, осмислити пережитий досвід, знайти в собі сили рухатися далі та отримати відчуття, що цей військовий досвід має значення, що він почутий і важливий. Це не лише про взаємодопомогу на полі бою, а й про емоційну близькість, спільні переживання, мовчазне розуміння та безумовну довіру.

Зрештою, ця книга невід'ємна частина нашої колективної пам’яті, свідчення для майбутніх поколінь про те, що переживає наша країна зараз.

Ветерани пишуть не для того, щоб когось вразити чи розважити. Вони пишуть, щоб поділитися своїм пережитим, щоб показати війну такою, якою вона є — без прикрас, без пафосу, з її жорстокістю і людяністю, з її відчаєм і надією.

Я вірю, що ці тексти знайдуть відгук у читацьких серцях. Вони не залишать вас байдужими, вони змусять замислитися, відчути і, можливо, змінити щось у собі.

Слухайте ці голоси. Вони важливі.