Все почалося з того, що під час хвороби з температурою вирішила не ґвалтувати очі читанням і пошукати аудіокнигу українською. І це стало неприємним відкриттям — у нас майже відсутній цей сегмент на книжковому ринку!

Добре, ви скажете, у нас і сам ринок ледь жевріє. Але це просто за межею жалюгідно — окрім Кобзаря з Каменярем ми маємо ще пару-трійку аудіокниг і казки. Добре, що кілька років тому руками і голосами ентузіастів вдалося створити ресурс із мобільним додатком Казки українською. А що робити дорослій аудиторії?

Ви знали, що деякі воєнні мемуари українських авторів в електронному вигляді неможливо купити на українських ресурсах? Вони успішно продаються на російських. Це якщо принагідно згадати стан справ електронних книг.

Так от, ми маємо в аудіоваріанті Оскара Вайлда чи Дюма, Чехова чи Достоєвського — звісно, все російською мовою. І якщо вже нехай російські класики собі лишаються мовою оригіналу — чому зарубіжна і досі не озвучена українською? Питання, звісно, риторичне. Апелювати до держави не бачу сенсу, а от змінити це, ідучи знизу — вірю, що можливо.

Медійні, зіркові, співочі, акторські голоси — певна, що небайдужих і готових безкоштовно озвучити книги українською — вистачить. Справа за малим — хто цим готовий опікуватися і організувати? Це може бути як благодійний, так і медійний чи спонсорський проєкт. Було б бажання! Адже у ковідні часи та видавничу кризу — це точно може стати важливою справою. Але насамперед — навіть не тому.

Змінити це, ідучи знизу — вірю, що можливо

Я написала про цю ідею і готовність взяти участь в озвучці у соцмережах. І, звісно, прилетіло — одна з дописувачок спитала, а чим російською погано читати зарубіжних класиків і що вона не думала, що я така недалека етс. І я зрозуміла, що віз успішно і далі ховається в кущах.

На початку війни, коли ще були якісь надії достукатися до притомних росіян, я почула такий їхній аргумент. Мовляв, так, українцям треба рухатися в європейському напрямку, але в України та Росії — єдиний культурний простір. Після цього було вже чимало дискусій на цю чутливу тему, і от, свіже соцопитування — половина українців у половині регіонів (що саме по собі - половинчасто показово) спокійно і дружньо ставляться до Росії. Тобто, оцей єдиний простір — ось він, не просто чекає, він спокійно функціонує!

Читайте також:

Сергій Степаненко

Про неідеальних людей. 11 книг українських авторів, які здатні здивувати

Я згодна із психологами, що радикально змінити базову думку людини неможливо. Як і прищепити іншу самоідентичність. Також згодна, що це соцопитування не є новиною — не лише для нас, а й для росіян. Не примус, а пропозиція. Лише це є еволюційним шляхом. Розширення пропозицій — це ефективний конструктив, а не залякування штрафами мовного закону.

Без насичення українським культурним продуктом, якісним, мультиформатним і доступним — так і не буде що протиставити оцій «дружній» половині наших співгромадян з єдиного культурного простору. Насправді це вже розмова про культурну стратегію країни, але почнімо з малого — хоча б з озвучення книжок українською.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ